За майже три роки повномасштабної війни в Україні проблема виснаження військовослужбовців набула критичного характеру. Кількість кримінальних проваджень щодо самовільного залишення військової частини (СЗЧ) зросла у шість разів, досягнувши 96 тисяч справ з 2022 року. Лише у 2024 році зафіксовано понад 40 тисяч таких випадків, що свідчить про серйозну кризу в системі військової служби.
Причини та наслідки
Українська армія, яка протистоїть агресії Росії, стикається з дедалі гострішим дефіцитом людських ресурсів. Багато солдатів перебувають на фронті тривалий час без ротації, що призводить до фізичного й емоційного виснаження. Відсутність кінцевих термінів демобілізації змушує військових замислюватися над тим, чому вони ризикують життям, тоді як значна частина цивільного населення, здатного воювати, залишається поза службою.
Для багатьох солдатів самовільне залишення військової частини стає єдиною можливістю перепочити, повернутися до сім’ї та відновити сили. Проте це має серйозні наслідки: відкриття кримінальних справ, зниження боєздатності армії, а також моральне напруження в підрозділах.
Офіційна статистика та зміни у законодавстві
За даними Офісу Генерального прокурора, з початку 2024 року зареєстровано 41 950 справ за СЗЧ та ще 19 922 за дезертирство. У 2023 році таких справ було значно менше: 16 515 та 7 771 відповідно. У 2022 році ці показники становили 6 183 та 3 214 справ. Таким чином, за три роки війни кількість проваджень перевищила 95 тисяч.
З огляду на масштаби проблеми, Верховна Рада у серпні 2024 року ухвалила закон, який знімає кримінальну відповідальність за перше самовільне залишення служби, якщо військовий добровільно повернувся та отримав дозвіл командира продовжувати службу. Закон набув чинності 29 листопада, надаючи військовим, які залишили частини вперше, можливість повернутися без наслідків до 1 січня 2025 року.
Дефіцит людських ресурсів та його вплив
На фоні інтенсивного військового протистояння Україна намагається уникати масштабного призову, побоюючись негативних соціальних та економічних наслідків. Це, однак, створює нерівність між тими, хто перебуває на фронті, та тими, хто продовжує жити цивільним життям.
Зі слів заступника начальника Головного управління Військової служби правопорядку ЗСУ Олександра Гринчука, від 40% до 60% тих, хто залишив частину, все ж повертаються до служби. Це свідчить про те, що значна частина військових не відмовляється від виконання обов’язку, але потребує відпочинку та відновлення.
Шляхи вирішення
Для подолання проблеми необхідно запровадити системну ротацію військовослужбовців та забезпечити їхній психологічний супровід. Важливо також покращити комунікацію між владою і суспільством, аби роз’яснити принципи мобілізації та уникнути напруження серед цивільного населення.
Додатково слід розглянути можливість створення соціальних програм для підтримки сімей військовослужбовців, що зменшить емоційний тиск на солдатів. Забезпечення прозорості у мобілізаційних процесах та рівного розподілу обов’язків між громадянами сприятиме зниженню нерівності, що нині викликає критику серед ветеранів.
Висновок
Україна стикається з серйозним викликом у вигляді виснаження армії на тлі війни. Зростання кількості самовільних залишень служби є наслідком тривалої роботи без відпочинку, морального тиску та відсутності ротації. Вирішення цієї проблеми потребує комплексного підходу, який включає зміну умов служби, соціальну підтримку військових та залучення ширшого кола населення до виконання військового обов’язку.
