Сполучені Штати втрачають одного з небагатьох високопоставлених чиновників, які послідовно підтримували Київ. Спецпосланець Кіт Келлог заявив, що залишить посаду у січні, і це послаблює позиції України у внутрішніх дебатах Вашингтона.
Для Києва спецпосланець Келлог був не просто контактною особою, а «адвокатом» у складній адміністрації Трампа, де звучать голоси, ближчі до Кремля. Він різко засуджував удари по цивільній інфраструктурі та наполягав на підтримці України як умові стабільності.
Його вихід збігається з просуванням мирний план США, який передбачає територіальні поступки та роззброєння України. Ці ідеї викликають різкий спротив у Києві та європейських столицях, де їх розглядають як фактичну капітуляцію перед російська агресія.
Нову рамку миру формує інший впливовий гравець – спецпосланець Стів Віткофф. Він відомий тим, що повторює частину тез Путіна, а також давно лобіює «асиметричний» територіальний обмін, який легалізує контроль Кремля над окупованими українськими територіями.
Конфлікт між Келлогом і Віткоффом відображає глибший розкол в адміністрація Трампа. Частина команди прагне швидкого завершення війна в Україні через тиск на Київ, інша розуміє, що нестійкий мир без безпекових гарантій лише відкриє шлях до нової ескалації.
Для український суверенітет ризики очевидні. Примус до скорочення Збройних сил та відмови від частини територій означатиме не кінець війни, а лише паузу. Росія отримає сигнал, що силове захоплення земель може бути винагороджене дипломатичними поступками.
Особливо небезпечним виглядає компонент про роззброєння України. Після 2014 року скорочення арсеналів і довіра до міжнародних гарантій уже привели до повномасштабного вторгнення. Повторення тієї ж помилки в умовах ослабленої оборонна допомога буде фатальним.
Келлог, на відміну від багатьох колег, послідовно наголошував на необхідності посилювати, а не скорочувати підтримка України. Саме він був одним із небагатьох, хто в адміністрації публічно й жорстко оцінював удари РФ по енергосистемі та житловим кварталам.
Символічною стала й його роль у звільненні заручників Лукашенка в обмін на обмежене пом’якшення санкцій. Для союзники України це показник, що жорстка лінія може поєднуватися з прагматичними угодами без перетину «червоних ліній» щодо суверенітету й територій.
Після відходу Келлога баланс сил зміститься на користь тих, хто готовий торгуватися без врахування довгострокової євроатлантична безпека. Мирні переговори ризикують перетворитися з пошуку справедливого миру на технічне «закриття теми» для американського виборця.
На цьому фоні стратегія Трампа щодо війни виглядає суперечливою. З одного боку, він зменшив прямі програми військової допомоги, успадковані від Байдена. З іншого – дозволив європейським союзникам закуповувати американське озброєння для Києва.
Коливання видно і в сфері розвідки: періодичне скорочення обміну даними змінюється фазами розширення кооперації. Для України це створює нестабільне середовище, де кожен політичний жест у Вашингтоні може різко вплинути на ситуацію на фронті вже за місяць.
Паралельно Білий дім просуває рамкову угоду, що передбачає скорочення ЗСУ та відмову від частини територій. Для російської дипломатії це шанс зафіксувати завоювання, не згортаючи військовий потенціал, а для України — втрата важелів і простору для маневру.
Європейські столиці реагують жорсткіше. Для них подібні сценарії підривають не лише союзники України, а й власну безпеку. Відмова від принципу недоторканності кордонів означатиме, що силовий реваншизм знову стає допустимим інструментом політики у XXI столітті.
Усередині ЄС формується консенсус, що мир не може будуватися на капітуляції жертви. Париж, Берлін і Варшава наполягають: будь-яка формула має бути узгоджена з Києвом, а не нав’язана зовні. Без цього мирний план США приречений на політичне відторгнення.
Для Києва втрата Келлога означає звуження коридору комунікації з Білим домом. Залишається посилювати роботу з Конгресом, Пентагоном і європейськими столицями, щоб збалансувати вплив «команди Віткоффа» і зберегти критичну підтримка України на ключових напрямках.
Окремий виклик — відсутність затвердженого Сенатом посла США в Києві. Тимчасова керівниця місії Джулі Фішер має обмежений політичний мандат, а складні питання мирних домовленостей вимагають глибокої довіри й постійної політичної присутності на місці.
На практиці це означає фрагментацію американського голосу. Замість єдиної лінії з’являються кілька центрів впливу: спецпосланець Віткофф, армійське керівництво, Держдеп, радники Трампа. Для Києва стає критично важливо розуміти вагу кожного з цих каналів.
Візит делегації на чолі із секретарем армії США Даном Дрісколлом до Києва — спроба зберегти військовий діалог на окремій від політичних торгів лінії. Факт-файндинґ-місія дає шанс донести фронтове бачення ціни передчасних поступок Кремлю.
На інформаційно-політичному рівні Україна має змінити фокус аргументації: від апеляцій до емоцій — до чітких розрахунків ризиків для США й НАТО у разі «поганого миру». Йдеться про показники, як саме односторонні поступки підживлять агресію в інших регіонах.
Стратегічно вихід Келлога вказує на тенденцію: у Вашингтоні зменшується число людей, які інституційно розуміють безпековий вимір українського фронту. Це створює простір для наративів про «далекій конфлікт», який можна «заморозити» без наслідків для Заходу.
У найближчі місяці Київ намагатиметься використати час до відставки Келлога для корекції рамки мирні переговори. Питання не лише в тому, хто формально займе його місце, а й чи вдасться зберегти в структурі США бодай частину нинішнього проукраїнського інституційного досвіду.
Водночас Україна й союзники мають готуватися до сценарію, за якого новий спецпосланець, якщо він взагалі буде призначений, дотримуватиметься жорсткішої щодо Києва лінії. Це означає необхідність посилювати вагу європейського голосу у формуванні підсумкових домовленостей.
Зрештою, вихід спецпосланця Келлога — не кінець підтримки України, але чіткий сигнал про зміну балансу сил у Вашингтоні. Наскільки болючою стане ця зміна для Києва, залежить від того, чи зможе Україна конвертувати військові успіхи та союзники України в політичний капітал.
