Україна входить у фазу, де питання протиповітряної оборони перестає бути виключно темою міжнародних поставок і дедалі більше стає внутрішнім стратегічним проєктом. Заява президента Володимира Зеленського про намір розгорнути власне виробництво ППО фіксує зсув: країна готується перейти від моделі імпорту безпеки до моделі її створення.
Цей намір не виник у вакуумі. Тривала війна, регулярні ракетні атаки, дефіцит сучасних систем і залежність від рішень союзників сформували нову логіку оборонної політики. ППО перестала бути лише елементом захисту інфраструктури — вона стала основою виживання економіки, енергетики та міст.
Президент прямо окреслив ключовий вектор: Україна прагне виробляти всі компоненти протиповітряної оборони — від систем до ракет. Йдеться не про окремі елементи, а про повноцінний замкнений цикл. За попереднім аналізом «Дейком», саме така модель дозволяє країнам із тривалими безпековими ризиками уникати критичної залежності від зовнішніх рішень.
Фундамент цього переходу — не лише технології, а й політичні домовленості. Зеленський наголосив на необхідності ліцензій, спільного виробництва з партнерами та створення промислової бази. Це означає, що питання ППО виходить за межі оборонного сектору і стає частиною великої індустріальної політики: інвестиції, трансфер технологій, підготовка кадрів, захист виробництва.
Паралельно Україна змушена реагувати на поточні виклики. Дефіцит систем Patriot і ризик подальшого скорочення поставок формують короткострокову кризу, яка лише підсилює необхідність довгострокового рішення. У цій логіці власне виробництво — не альтернатива міжнародній допомозі, а її продовження на новому рівні.
Важливим елементом стає кооперація. Переговори з європейськими партнерами, зокрема Бельгією, Іспанією та Німеччиною, свідчать про формування мережевої моделі оборонної інтеграції. Спільні проєкти, включно з розробкою новітніх технологій, таких як лазерна зброя, відкривають для України доступ до наступного покоління ППО.
Це змінює і роль України в європейській архітектурі безпеки. Власне виробництво систем протиповітряної оборони означає не лише захист свого неба, а й потенційну участь у колективних механізмах оборони. Країна поступово переходить від статусу отримувача допомоги до партнера, здатного генерувати безпекові рішення.
Економічний вимір цього процесу не менш важливий. Розвиток оборонно-промислового комплексу стимулює суміжні галузі — від машинобудування до електроніки. В умовах війни це створює рідкісну точку зростання, яка може визначити післявоєнну модель економіки.
Водночас ризики залишаються високими. Виробництво ППО потребує часу, значних інвестицій і стабільного доступу до технологій. Будь-які затримки або обмеження в передачі критичних компонентів можуть уповільнити цей процес. Крім того, інфраструктура виробництва сама стає ціллю для атак, що вимагає додаткового рівня захисту.
Попри це, стратегічний вибір уже зроблено. Україна рухається до моделі, де безпека базується не лише на союзах, а й на власних можливостях. Власна протиповітряна оборона у цьому контексті — не просто оборонний інструмент, а ключ до довгострокової стійкості держави.
