Середина літа в Києві, здавалося б, звичайний понеділок. Місто вже понад рік жило під акомпанемент сирен, а люди пристосувалися до життя під постійною загрозою. Але 8 липня стало днем, коли спокій навіть у звичному хаосі війни перетворився на смертельний кошмар. Ракетна атака, яка завдала удару по різних куточках країни, не оминула й клініку «Адоніс» у Києві.
Уламок ракети пробив верхній поверх будівлі, зруйнував кабінети, вибив вікна, залишив по собі густий чорний дим і запах горілого металу. Серед руїн лежали дрібниці, які якимось дивом залишилися неушкодженими: дитячий скарбничок у формі свинки, коробка з молоком, розірвані папери й особисті речі. Але життя, які були в будівлі, вже неможливо було повернути.
Медичний працівник у закривавленому халаті допомагає розбирати уламки в дитячій лікарні Охматдит. Еліс Мартінс
Криваве літо: трагедії, що не мають кінця
Це літо стало одним із найсмертоносніших для України з початку повномасштабного вторгнення Росії. За даними ООН, кількість загиблих цивільних за ці три місяці перевищила попередні роки війни. Тільки за один день, 8 липня, російські ракети забрали життя 41 людини, серед яких — лікарі, пацієнти, діти.
Більшість уваги міжнародних ЗМІ зосередилася на дитячій лікарні «Охматдит», куди влучила одна з ракет. Дітей і персонал у паніці евакуювали. Але менш помітною залишилася трагедія в клініці «Адоніс», розташованій за п’ять кілометрів від центру Києва. Саме там смерть прийшла до тих, хто щодня допомагав жінкам народжувати дітей, даруючи нові життя.
Від маленької клініки до національного бренду
Історія «Адонісу» почалася ще в 1997 році, коли лікар-гінеколог Ольга Гиріна відкрила першу приватну клініку в Києві. У часи після розпаду Радянського Союзу приватна медицина була майже незнаною для українців. Гиріна розпочала з трьох орендованих кімнат, поступово розширюючи бізнес. Її чоловік запропонував назвати клініку «Адонісом» — на честь міфічної квітки, яка виросла зі сліз богині Афродіти й крові її коханого.
Ця назва мала для засновниці особливе значення: квітка символізувала втрату, але водночас зцілення й нове життя. Гиріна часто повторювала, що її місія — створити «коло допомоги» для жінок, яке б охоплювало всі аспекти жіночого здоров’я: від репродуктивної медицини до пологів.
З роками клініка розширилася до мережі з 11 медичних закладів у Київському регіоні. У 2012 році відкрили флагманський центр на околицях Києва, який міг приймати до 300 пацієнтів на день. Серед послуг були косметологія, лікування безпліддя, сурогатне материнство й навіть робота зі стовбуровими клітинами. До війни «Адоніс» приваблював пацієнтів із усього світу завдяки високій якості послуг і доступним цінам.
Флагманський пологовий будинок Адоніс на заході Києва потрапив під обстріл на початку повномасштабного вторгнення. Брендан Хоффман
Війна руйнує, але не зупиняє
Після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року життя клініки кардинально змінилося. Флагманський центр зазнав ракетного удару вже в перші тижні війни. Персонал і пацієнти евакуювалися під звуки обстрілів, але не всі змогли виїхати. Вагітні жінки залишалися в підвалах клініки, де під час обстрілів народжувалися діти. Медперсонал працював у темряві, слухаючи вибухи над головою.
Той центр був знищений повністю, хоча людських втрат вдалося уникнути. Однак фінансові труднощі, викликані війною, змусили мережу закрити ще три клініки. Найперша будівля, розташована на східному березі Дніпра, залишалася відкритою й продовжувала працювати, попри всі труднощі. Там і сталася трагедія 8 липня.
Колектив, як родина
Клініка «Адоніс» об’єднувала людей не лише роботою, а й тісними стосунками. Тут святкували дні народження, одруження, підтримували одне одного в складні часи.
Багато працівників були переселенцями зі сходу України, де війна тривала ще з 2014 року. Старша медсестра Тетяна Шарова, яка втекла з Донецька, була душею колективу. Вона завжди знаходила теплі слова для кожного, організовувала святкові заходи й підтримувала колег у важкі моменти.
Матрона клініки Оксана Корж була мовби другою мамою для всіх працівників. Її турбота поширювалася не лише на побутові дрібниці, як-от чисті простирадла чи нові крісла, а й на душевну підтримку. Віктор Брагутса, лікар УЗД, мав особливу роль: він був тим, хто першим повідомляв жінкам, що вони вагітні. Ця новина була для нього найкращою нагородою.
Пологовий будинок у Києві постраждав від ракети, перехопленої далеко над ним. Брендан Хоффман
Ранок, що став останнім
8 липня розпочався, як і будь-який інший день. Близько 10 ранку пролунали сирени, і персонал спустився до укриття. Коли тривога минула, всі повернулися до роботи. Звичне життя тривало: пацієнтки проходили огляди, лікарі обговорювали медичні справи, а працівники планували завершити день і повернутися до своїх родин.
Однак о 12:57 пролунала друга тривога. Багато хто не поспішав до укриття, не вірячи, що двічі за день небезпека може стати реальністю. Через п’ять хвилин уламок ракети пробив будівлю клініки. Вибух зруйнував кабінети, залишивши персонал і пацієнтів під завалами.
Смерть у стінах клініки
У результаті трагедії загинули семеро людей. Серед них були:
- Тетяна Шарова, 52 роки — старша медсестра, яка залишила вдома чоловіка та дорослого сина.
- Оксана Корж, 44 роки — матрона клініки, яка того ранку поцілувала своїх онуків-близнюків, обіцяючи повернутися ввечері.
- Віктор Брагутса, 52 роки — лікар УЗД, який завжди радів можливості першому оголосити жінці про вагітність.
- Сніжана Поплавська, 38 років — гінеколог, яка лише нещодавно повернулася з декретної відпустки.
- Вікторія Бондаренко, 51 рік — головна касирка, яка завжди вітала кожного на рецепції.
Оксана Корж була впізнана за манікюром: рожеві нігті з білими крапками. Її поховали у вишиванці кольорів українського прапора. Чоловік Тетяни Шарової довго не міг забрати її речі з клініки: серед них залишилися її парфуми Alive та сумочка, на якій виднілися плями крові.
Спадок клініки та її людей
Попри трагедію, клініка «Адоніс» залишилася символом стійкості й відданості. Люди, які працювали тут, уособлюють дух України: незламність перед труднощами й жагу до життя навіть у найтемніші часи.
Ця трагедія — лише одна з тисяч історій, які розгортаються щодня в Україні. Але вона нагадує, що за кожною цифрою в статистиці стоять справжні людські долі, обірвані війною.
