Адміністрація в Ідлібі: успіхи та виклики
У північній сирійській провінції Ідліб, де домінує бунтівне угруповання Хаят Тахрір аш-Шам (ХТШ), місцеві фермери під час збору врожаю олив регулярно стикаються з представниками місцевої податкової служби. Від 2019 року уряд ХТШ запровадив податок у вигляді 5% оливкової олії, що викликає невдоволення серед селян, особливо у неврожайні роки.
Подібні заходи свідчать про прагматизм і дисциплінованість ХТШ у керуванні Ідлібом, який вони контролюють із 2017 року. Ця організація створила цивільний уряд із 11 міністерствами, через які вона управляє економікою, забезпечує цивільні послуги та фінансує свої військові операції.
Попри запровадження податків і монополізацію ресурсів, такі дії часто супроводжувалися протестами та зіткненнями, а інколи й арештами критиків.
Модель управління: масштабування досвіду
Основне питання — чи зможуть повстанці розширити модель управління, яка працювала в бідній і сільськогосподарській провінції, на всю країну. У Ідлібі ХТШ досягли певного рівня стабільності, хоча всі важливі рішення ухвалювалися лідерами угруповання, що часто створювало бюрократичні затримки.
Завдяки фінансовій адаптивності ХТШ змогли стабілізувати свою економіку. Вони запровадили мито на товари, які надходили до їхньої території, і монополізували постачання палива, електрики та води через компанії, пов’язані з угрупованням. Найбільше доходів приносив прикордонний пункт Баб аль-Хава з Туреччиною, через який організація, за оцінками експертів, отримувала близько $15 мільйонів щомісяця.
Військова реорганізація
Зміцнення військових структур було одним із головних пріоритетів ХТШ. Лідер угруповання Ахмед Хусейн аль-Шара (відомий як Абу Мухаммед аль-Джолані) реформував військову організацію, створивши у 2021 році Військовий коледж, який навчав новобранців за стандартами західної військової доктрини.
Ці зміни дозволили угрупованню перетворити розрізнені групи бойовиків на організовану армію зі спеціалізованими підрозділами, включаючи піхоту, мінометників і навіть дроновий корпус.
Попри це, їхнє озброєння залишалося обмеженим: основну частину становила техніка, захоплена на базах сирійської армії, і зброя, придбана через корумпованих офіцерів режиму. Туреччина також постачала легке озброєння та техніку.
Соціальна політика і репресії
В Ідлібі ХТШ намагалися впроваджувати контрольовану, але менш жорстку версію ісламського управління. Заборона продажу алкоголю співіснувала з толерантністю до приватного вживання. Куріння на вулицях залишалося дозволеним, а жорсткі методи примусу, які застосовували інші джихадистські угруповання, були відсутні.
У школах впровадили роздільне навчання для хлопчиків і дівчаток, а також запустили мережу безкоштовних шкіл, які навчали як ісламських наук, так і традиційних дисциплін, таких як математика й англійська.
Проте авторитарні методи управління та репресії проти опозиції викликали регулярні протести. Місцеві жителі критикували жорсткі умови утримання у в’язницях і придушення свободи слова.
Відповідь на виклики
Експерти зазначають, що Хаят Тахрір аш-Шам еволюціонували з радикального угруповання в більш прагматичну силу, яка прагне влади. Угруповання вдалося відтіснити більш екстремістські групи з Ідлібу та утримати контроль, навіть попри міжнародну ізоляцію через їхнє включення до списків терористичних організацій.
Однак розширення влади на всю країну може викликати нові труднощі. Як зазначив Орва Аджжуб, дослідник із Мальмського університету, баланс між прагматичними та радикальними елементами всередині організації залишається складним завданням.
Міжнародна ізоляція та місцевий контроль
Міжнародна ізоляція, зокрема відсутність відкритої підтримки через терористичний статус ХТШ, змусила угруповання шукати автономні шляхи фінансування. Їхній досвід адаптації до економічних реалій конфлікту може стати основою для побудови більш стійкої системи управління.
Однак перспектива управління всією Сирією ставить перед ними питання: чи зможуть вони зберегти контроль і стабільність, уникаючи як внутрішніх суперечностей, так і зовнішнього тиску? Успіх у цій справі визначатиме майбутнє не лише Сирії, але й усього регіону.
