Дипломатичний конфлікт між Україною та Ізраїлем, що розгорнувся довкола критики прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньягу, став подією, яка оголила глибші проблеми міжнародної політики, моральних виборів та геополітичних страхів. Виклик посла України Євгена Корнійчука до МЗС Ізраїлю, який ізраїльська сторона офіційно назвала зустріччю для оголошення догани, став сигналом про те, наскільки непростими є відносини між двома країнами, попри їхню багаторічну співпрацю та взаємну підтримку у складні історичні моменти. Заяви, що їх озвучив український дипломат в інтерв’ю ізраїльському виданню, зачепили надзвичайно чутливу тему — контакти ізраїльського керівництва з російським правителем Володимиром Путіним, які Нетаньягу публічно подав як елемент захисту національних інтересів.
Реакція Ізраїлю була стрімкою. У зовнішньополітичному відомстві країни дали зрозуміти, що вважають критику посла недоречною та несумісною з дипломатичним протоколом. Заступник генерального директора МЗС Ізраїлю з питань Євразії Юваль Фукс підкреслив, що такі заяви нібито нехтують тією підтримкою, яку Ізраїль надавав Україні після початку повномасштабного вторгнення Росії. Та, попри офіційну аргументацію, в дипломатичній спільноті та експертних колах одразу здійнялася дискусія: чи справді проблема лише у формі, чи, можливо, український дипломат порушив тему, яку в самому Ізраїлі також обговорюють, але воліють робити це непублічно.
Нетаньягу, виступаючи в Кнесеті, навмисно акцентував на своїх тривалих особистих зв’язках із Путіним, які, за його словами, допомагають Ізраїлю захищати власний північний кордон та запобігати загрозам з боку угруповань, що діють у регіоні. Ця заява прозвучала в момент, коли всередині країни тривають гострі дебати щодо зовнішньополітичного курсу Ізраїлю, зокрема стосовно співпраці з державами, які мають вплив на близькосхідні структури, небезпечні для ізраїльських громадян. Нетаньягу подав контакти з Москвою як необхідний інструмент стримування, але така аргументація не задовольнила багатьох, особливо на тлі численних доказів співпраці Росії з організаціями, що здійснювали атаки проти Ізраїлю.
Саме на це й звернув увагу посол Євген Корнійчук. У своєму інтерв’ю він наголосив, що Росія є союзником Ірану, а також тривалий час підтримує структури на кшталт ХАМАС і Хезболли — угруповань, чиї дії неодноразово ставили під загрозу життя суспільства Ізраїлю. Посол нагадав, що українська сторона бачила зразки озброєння, вилученого в представників Хезболли, яке, за даними військових, мало російське походження. Він поставив цілком логічне запитання: як можливе одночасне декларування теплих дипломатичних каналів із Росією та боротьба з організаціями, яких та сама Росія озброює й навчає через посередників.
Корнійчук підкреслив, що не дає порад ізраїльському прем’єру, але відверто висловив здивування тим, як звучать заяви Нетаньягу у світлі подій 7 жовтня 2023 року. Український дипломат наголосив, що в часи, коли людські трагедії настільки очевидні, важливо стояти на морально правильному боці історії. Його слова містили не лише критику, а й глибоке емоційне послання про цінність людського життя, яке має бути однаковою у всіх міжнародних контекстах. Україна, що пережила наслідки багаторічної агресії, добре розуміє ціну компромісів із державами, котрі активно ведуть війну та підтримують деструктивні угруповання в різних регіонах світу.
Поза історією із «доганою» варто звернути увагу і на загальний політичний фон. Лише кілька днів перед цим інцидентом Ізраїль відвідала велика українська делегація, яка брала участь у роботі економічного комітету. Учасники зустрічі обговорювали співпрацю в енергетичній сфері, охорону здоров’я та реабілітацію ветеранів — теми, життєво важливі як для України, так і для Ізраїлю. Підписана угода про співпрацю з управлінням Tekuma відкрила новий напрямок партнерства, пов’язаний із відбудовою громад і використанням ізраїльського досвіду у зміцненні державної стійкості після масштабних криз.
Таким чином, дипломатичний конфлікт відбувся не на тлі віддалених чи прохолодних відносин, а, навпаки, у період інтенсивної взаємодії. Це робить ситуацію ще складнішою: публічна критика, навіть обґрунтована, може поставити під загрозу практичні проєкти, які мають велике значення для обох держав. Водночас ця історія демонструє, що Україна не збирається мовчати, коли мова йде про питання принципу, моральних критеріїв та глобальної відповідальності.
Суперечка між українським послом і ізраїльським керівництвом також стала прикладом зіткнення двох моделей зовнішньої політики: прагматичної, яка фокусується на безпосередніх інтересах і ризиках, та моральної, що вимагає чіткої позиції щодо держав, які ведуть агресивну політику та створюють загрози в різних регіонах світу. Обидві моделі мають свої аргументи, але саме на їхньому перетині часто виникають найгостріші дипломатичні ситуації.
Попри тимчасову напругу, ця подія навряд чи призведе до довготривалого охолодження українсько-ізраїльських відносин. Дві країни мають глибокі історичні зв’язки, зближення на рівні громад та спільні інтереси в питаннях безпеки. Проте інцидент став нагадуванням: у сучасному світі навіть один невдалий жест або надто відверте слово може спричинити хвилю реакцій, які вплинуть на сприйняття союзників і партнерів.
У світі, де дипломатичні рішення часто балансують між необхідністю й принциповістю, історія з викликом українського посла в Ізраїлі стала прикладом того, наскільки важливо враховувати не лише політичні інтереси, а й моральні аспекти міжнародної взаємодії. Україні, яка бореться за власне існування, та Ізраїлю, що живе під постійною загрозою зовнішніх атак, є що сказати одне одному. І саме відкритість у висловленні позицій, навіть якщо вона інколи створює напругу, є запорукою справжнього партнерства, здатного витримати виклики сучасності.
