Як республіканці в Сенаті США реагують на випади Трампа проти Зеленського: глибокий розкол та зміна позицій щодо війни
В останні дні в центрі уваги опинилися різкі коментарі президента США Дональда Трампа про українського лідера Володимира Зеленського. Називаючи Зеленського «диктатором без виборів» та перекладаючи провину за (Російське вторгнення) саме на Україну, Трамп не лише здивував традиційних союзників США, а й викликав хвилю змішаних реакцій серед (республіканці) у (Сенат США). Здавалося б, іще кілька років тому Республіканська партія чітко підтримувала (підтримка України) в її протистоянні з Росією, але нині деякі сенатори погоджуються з Трампом, а інші обережно відмежовуються від його заяв. Як так сталося, і до чого це призведе?
Як Трамп назвав Зеленського «диктатором» і спровокував внутрішньопартійні суперечки
У своїх постах на Truth Social та публічних виступах (Дональд Трамп) заявив, що (Володимир Зеленський) нібито не має високого рівня легітимності, оскільки «не проводить виборів» уже багато років. Крім того, Трамп переклав на Україну відповідальність за ескалацію конфлікту з (Росія), мовляв, Київ «міг зупинити війну на початку» та «ніколи не мав розпочинати її». Слова президента США, позбавлені будь-якого зваженого історичного контексту, спричинили цунамі критики й здивування — як всередині країни, так і за кордоном.
Особливе занепокоєння викликала заява про те, що Зеленський — «диктатор без виборів». В американському політикумі давно знають, що (вибори в Україні) відтерміновані з огляду на воєнний стан, а не з волі президента. Тепер же сам факт звинувачення на адресу українського лідера дав нове поле для маніпуляцій критикам Києва та підштовхнув частину (Республіканська партія) до публічних суперечок.
Реакція сенаторів-республіканців: від відвертих закидів до дипломатичної «відстороненості»
Реакція (GOP) виявилася неоднорідною. Деякі, як-от сенатор Ліндсі Грем, спробували утриматися від прямої критики Трампа, наголошуючи, що «Путін — головний винуватець» (російська агресія), але водночас називали Дональда Трампа «найкращою надією України на чесне завершення війни». Із такого формулювання виходить, що сенатори намагаються балансувати: не відвертатися від свого лідера й водночас не заперечувати факту, що головний агресор — це Кремль.
Інші сенатори, на кшталт Джоша Хоулі, заявили, що Зеленський має «призначити вибори» навіть попри воєнний стан, посилаючись на історичні приклади США та Великої Британії, які проводили голосування в часи Другої світової війни. Звісно, це ігнорує суттєві відмінності: Україна сьогодні перебуває під прямим наступом РФ, втративши частину територій та маючи мільйони тимчасових переселенців за кордоном. Утім, частина республіканців погодилася з логікою Хоулі, що «Вашингтон» не може надсилати в Україну мільярди доларів без жодної перевірки демократичного процесу у цій державі.
У той же час сенатори з-поміж «класичного» крила республіканців, як-от Сьюзан Коллінз чи Чак Грасслі, різко відкидають ідею, ніби «Україна сама винна» у війні. Так, Грасслі називає (Путін) «автократом», який знищує будь-яку опозицію в Росії та запускає ракетні удари по цивільній інфраструктурі в Україні, тоді як Зеленський прийшов до влади в результаті демократичних виборів і користується підтримкою більшості українців.
Декілька республіканців, у тому числі сенатор Роджер Вікер від Міссісіпі, голова Комітету зі збройних сил, дали зрозуміти, що вони не згодні з підходом президента, але намагалися не критикувати його. Хайюнь Цзян
Розбіжності з минулим курсом: чому підтримка Києва слабшає
Ще декілька років тому згуртованість республіканців навколо питання допомоги Києву була очевидною: розцінюючи (Російське вторгнення) як загрозу глобальній стабільності й порушення міжнародних норм, партійні лідери підтримували (адміністрація Трампа) у наданні безпекової та фінансової допомоги Україні (хоча ще у 2019-му виник відомий скандал з військовою підтримкою й «дзвінком» Трампа Зеленському). Але з часом ставлення до (Україна) почало змінюватися: зростає кількість «ізоляціоністів», які вважають, що треба менше втручатися у справи за кордоном і більше зосереджуватися на проблемах США.
Причини для такої трансформації — комплексні. По-перше, «крило Трампа» всередині Республіканської партії активно просуває ідеї «Америка передусім», акцентуючи на втому виборців від «чужих війн» і фінансових витрат на підтримку союзників. По-друге, в інформаційному полі нерідко з’являються наративи про «корумпованість» української влади, які були ще за часів адміністрації Обами й підсилюються новітніми пропагандистськими «розслідуваннями». По-третє, визнання факту, що Росія є агресором, залишається, але критика Києва частішає: Україну звинувачують у «надмірному впливі» на зовнішню політику США.
«Диктатор без виборів»: чому ця риторика влучно грає на руку Росії
Важливим наслідком заяв Трампа є те, що вони лягають на сприятливий ґрунт пропаганди Кремля. У Москві часто повторюють, що Україна буцімто є «невдалою державою», якою керує «нацистський режим» або «авторитарна влада». Тепер, коли президент США проголошує подібні твердження, вони миттєво використовуються російськими медіа для виправдання (війна) проти України.
До того ж, Трампове акцентування на слові «диктатор» підважує моральний аспект підтримки Києва. Якщо Зеленський справді диктатор, навіщо продовжувати масштабну військову та економічну допомогу? Саме це питання тепер активно експлуатується критиками України не лише в США, а й у деяких європейських країнах, де міцніють ультраправі настрої.
Реакція демократів: «Неприпустимі закиди»
(Демократи) в Конгресі виступили з жорсткою критикою заяв президента США, назвавши їх «образливими» для нації, яка потерпає від російської агресії вже понад три роки. Сенатори-демократи, такі як Дік Дербін і Тім Кейн, прямо звинувачують (адміністрація Трампа) у «папугачінні пропаганди Кремля» та підривах єдності Заходу в питаннях санкцій і спільної протидії РФ. Також вони закликали республіканських колег «не мовчати», адже звинувачення Зеленського у «диктатурі» вдаряють по репутації США як захисника демократії.
Технологія «переговорів на випередження»: про що говорить «Америка передусім»
Деякі республіканці, як-от сенатор Кевін Крамер, вважають, що Дональд Трамп «просто веде переговори публічно» й тим самим пропонує «сильну позицію» для досягнення мирного врегулювання. «Америка передусім» означає, що США мають отримати максимальні дивіденди від будь-якого сценарію закінчення війни, тож на кону можуть опинитися умови підтримки України. Якщо, згідно з логікою Трампа, Київ «сам розпочав війну», то США знімають із себе моральні зобов’язання повністю фінансувати оборону України.
Такий підхід викликає тривогу в Україні, адже українське керівництво боїться, що тиск США в майбутніх (переговори) з (Росія) може змусити Київ піти на невигідні поступки, зокрема стосовно тимчасово окупованих територій. Українські чиновники заявляють, що будь-які «мирні плани», які не передбачають відновлення суверенітету над усіма окупованими землями, не будуть прийнятні для українського суспільства.
Раніше сенатор від Південної Дакоти Джон Тун наполягав на ухваленні законопроекту про допомогу Україні та наголошував, що якщо США не озброять Україну, то Росія здобуде перемогу і «перевернеться в країну НАТО». Хайюнь Цзян
Що це означає для України та міжнародної арени
- Ризик скорочення військової допомоги. Якщо «крила» Республіканської партії, які симпатизують ізоляціонізму, посилюватимуться, в Конгресі може забракнути голосів для чергових фінансових пакетів допомоги Києву.
- Підживлення російської пропаганди. Твердження про Зеленського-диктатора напряму зміцнюють риторику Кремля, легітимізуючи російську агресію та викликаючи сумнів у Заходу щодо «бездоганної» демократичності української влади.
- Фактор внутрішніх виборів у США. У 2024–25 роках питання допомоги Україні стане важливим у внутрішньополітичних перегонах. «Трампівці» можуть обігрувати тему «безконтрольних витрат» на користь Києва для здобуття симпатій виборців, які не підтримують «зайву» міжнародну активність.
- Неоднозначна позиція традиційних республіканців. Хоча деякі сенатори й називають Трампа «найкращою надією» для України, їхня риторика чітко вказує: це більше формальна лояльність до президентської фігури, аніж реальне схвалення курсу «Звинувачувати Україну». У критичних моментах вони застерігають про загрозу, яка надходить від Путіна.
- Подальша доля трансатлантичної єдності. Європейські лідери уважно стежать за заявами американських політиків, адже без лідерства США санкційний тиск на РФ і військова підтримка України можуть послабитися. Якщо Конгрес (чи майбутня адміністрація) й надалі перебуватиме в розколі, це відкриє можливість для Москви торпедувати єдність Заходу, змушуючи Україну до поступок.
Висновок: куди рухається американська політика щодо України?
Заяви (президент США) Трампа про «диктатуру» в Києві та його намагання перекласти провину за (війна) на самих українців свідчать про глибоку зміну тональності у Республіканській партії. Попри те, що багато сенаторів-республіканців продовжують підтримувати Київ та називають Росію головним агресором, існує дедалі помітніший розкол. Один табір — поміркований, який не бажає зривати багаторічне партнерство зі Східною Європою; інший — «трампівський», орієнтований на ізоляціонізм та переконаний, що Америка витрачає надто багато на «чужі війни».
Для (Україна) це означає потенційне посилення невизначеності щодо подальших обсягів допомоги та політичного прикриття з боку США. Критика Трампа гучно звучить у ЗМІ, провокуючи українське суспільство та владу, які усвідомлюють: без активної підтримки Вашингтона їм буде значно складніше вистояти перед російською агресією. Ба більше, якщо антиукраїнські погляди зміцніють у консервативному крилі Конгресу, «українське питання» може опинитися в центрі майбутніх передвиборчих баталій — із ризиком для самого існування довгострокової стратегічної допомоги Києву.
У будь-якому разі, зараз політичні еліти у Вашингтоні, включно з (Сенат США), перебувають у стані переосмислення ролі Америки на міжнародній арені. Розмиття одностайної підтримки України свідчить про набагато глибше протистояння всередині Республіканської партії та зміну геополітичних пріоритетів. Чи вдасться Україні зберегти союз із США настільки міцним, як це було в перші роки після (російська агресія)? Відповідь на це питання залежить від того, яку лінію займе республіканська більшість і чи не піде вона шляхом «переговорів із Росією за рахунок інтересів Києва».
