Новий етап державної політики національної пам’яті
Підписання закону про національну пам’ять є знаковою подією для України, оскільки він встановлює чіткі рамки для збереження історичної правди та протидії маніпуляціям. Закон формально визнає, що питання історичної пам’яті потребують комплексного підходу, який поєднує правову базу, державну політику та освітні програми. До цього часу українська історична політика була фрагментарною, і часто відсутність системності дозволяла спотворювати факти та нав’язувати альтернативні наративи.
Визначення терміну "рашизм" як гібридної тоталітарної ідеології стає ключовим інструментом для аналізу сучасних геополітичних викликів. Закон описує її як комплекс практик, що ґрунтуються на традиціях російського шовінізму та імперіалізму, а також на досвіді тоталітарних режимів минулого. Цей юридичний механізм дозволяє офіційно відокремлювати історичні факти від маніпулятивних наративів та забезпечує правове підґрунтя для протидії пропаганді.
Документ також закріплює необхідність інтеграції національної пам’яті у всі сфери державного управління. Від закону "Про національну безпеку України" до закону "Про культуру" національна пам’ять отримує статус фундаментального інтересу держави. Це означає, що захист історичної правди стає не лише культурним завданням, а й питанням національної безпеки.
Важливою складовою закону є систематизація правил присвоєння імен та назв історичних подій, увічнення пам’яті жертв тоталітарних режимів та облаштування місць пам’яті Другої світової війни. Таким чином, Україна створює єдиний стандарт, який забезпечує культурну та історичну послідовність у вшануванні минулого.
Нарешті, закон не лише визначає рамки історичної політики, а й стає інструментом консолідації суспільства. У контексті сучасної агресії питання історичної пам’яті набуває особливої ваги, адже знання правди про минуле формує стійкість громадян та об’єднує їх навколо спільних цінностей.
Законодавчі зміни та нові механізми
Закон передбачає внесення змін до ключових нормативних актів України. Зокрема, до закону "Про національну безпеку України" вводиться положення, що національна пам’ять є фундаментальним інтересом держави. У законі "Про культуру" з’являються пріоритети держполітики щодо збереження та популяризації історичної спадщини.
Особливе місце відведено закону "Про Голодомор 1932-1933 років", де нові механізми вшанування жертв трагедії дозволяють комплексно підходити до пам’яті, освіти та міжнародної комунікації. Аналогічно, зміни до закону "Про центральні органи виконавчої влади" уточнюють статус Українського інституту національної пам’яті та розширюють його повноваження у сфері моніторингу та просвітницької діяльності.
Важливим аспектом є також впорядкування практик присвоєння імен та назв історичних подій. Це забезпечує сталість та послідовність у формуванні історичного наративу, запобігає спробам його спотворення і створює умови для єдиної державної політики у сфері пам’яті.
Крім того, закон визначає правила облаштування місць пам’яті та увічнення жертв тоталітарних режимів, що особливо актуально у контексті Другої світової війни. Ці заходи мають не лише символічне, а й практичне значення: вони сприяють формуванню громадянської ідентичності та зміцненню історичної свідомості.
Закріплення цих змін у законодавстві створює правову основу для протидії маніпуляціям та дезінформації, що активно використовуються державою-агресором для виправдання власних дій. Відтак, закон стає інструментом не лише культурної, а й інформаційної безпеки.
Історична правда та суспільна консолідація
Підготовка закону тривала понад рік і була ініційована Українським інститутом національної пам’яті на виконання урядового доручення 2023 року. Головним мотивом стало усвідомлення, що історична пам’ять в Україні регулювалася фрагментарно і потребує цілісного законодавчого підходу.
Важливою подією стало офіційне визнання політичного режиму у Росії гібридною тоталітарною ідеологією ще у травні 2023 року. Це рішення створило юридичну базу для розробки закону та чітко позначило позицію України щодо сучасних загроз інформаційній та культурній безпеці.
Прийняття закону в серпні 2025 року Верховною Радою означає новий етап у формуванні національної свідомості. Тепер держава має інструменти для системної роботи у сфері національної пам’яті, які охоплюють освіту, культуру, інформаційну політику та державне управління.
Ключовим завданням закону є консолідація суспільства довкола спільного розуміння минулого. Пам’ять про трагедії та перемоги формує єдність, зміцнює громадянську позицію та допомагає протидіяти маніпуляціям, які спрямовані на послаблення національної ідентичності.
Таким чином, новий закон стає фундаментом для розбудови України як держави з високою історичною свідомістю, де пам’ять не є абстрактною категорією, а живою цінністю, здатною об’єднувати людей і захищати їхню культурну спадщину.
