Березень 2026 року зафіксував нову точку в динаміці державних зарплат: система оплати праці в органах влади зрушилася вгору, але нерівномірно. Середній дохід у центральних органах виконавчої влади наблизився до 59 тисяч гривень, тоді як окремі відомства фактично вийшли на рівень, співставний із топ-сегментом приватного сектору.
Цей рух не виглядає випадковим. Він формується одночасно кількома факторами: переглядом бюджетних підходів, точковими стимулюючими виплатами та поступовим скороченням чисельності персоналу. Менша кількість працівників означає більший ресурс на одного — логіка, яка дедалі чіткіше проявляється у державному секторі.
Втім, головна лінія розлому проходить не між різними сферами, а між рівнями влади. Центральні органи формують одну реальність доходів, регіони — іншу, значно скромнішу. Саме цей розрив і визначає нову архітектуру державної служби, де статус установи прямо конвертується у рівень зарплати. За попереднім аналізом «Дейком», ця тенденція лише посилюватиметься разом із централізацією управлінських функцій.
У центральних апаратах середня зарплата у березні сягнула 58,64 тисячі гривень. Для порівняння, на обласному рівні цей показник залишився на рівні 35,8 тисячі. Різниця майже у 23 тисячі гривень фактично фіксує дві паралельні моделі державної служби — з різною мотивацією, можливостями та кадровою конкуренцією.
Особливо показовими є окремі інституції, де рівень оплати наближається до 100 тисяч гривень. Антимонопольний комітет у березні вийшов на середній показник 95,9 тисячі гривень, НКРЕКП — 95,3 тисячі. Це не просто цифри, а сигнал про пріоритетність регуляторних органів у системі державного управління, де компетенція та вплив безпосередньо конвертуються у фінансове забезпечення.
Водночас інші органи демонструють різке прискорення зростання. Рахункова палата додала понад 4 тисячі гривень за місяць, Апарат Верховної Ради — майже 5,5 тисячі. Такі стрибки свідчать про точкове коригування зарплат у структурах, які відіграють ключову роль у контролі, аудиті та законодавчому процесі.
Важлива деталь — структура самих виплат. Офіційні цифри включають не лише базові оклади, а й додаткові компоненти: матеріальну допомогу, компенсації за відпустки, вихідні виплати. Це означає, що фактичний дохід є гнучкою величиною, яка може суттєво коливатися залежно від кадрових рішень і внутрішніх бюджетів установ.
Паралельно відбувається інший процес — скорочення чисельності держслужбовців. У березні зарплати нарахували 165,4 тисячі працівників, що на 2,2 тисячі менше, ніж роком раніше. Найбільша частка — понад 108 тисяч осіб — працює в центральних органах виконавчої влади, тоді як судова система та місцеві адміністрації залишаються значно менш чисельними сегментами.
Це скорочення не є лише статистикою. Воно прямо впливає на модель оплати праці: менше штатів — більше ресурсів для тих, хто залишився. Така політика поступово формує більш компактний, але дорожчий державний апарат, де ставка робиться на концентрацію функцій і підвищення ефективності.
На загальному тлі економіки ці зміни виглядають ще контрастніше. Середня зарплата в Україні у березні становила трохи більше 30 тисяч гривень. Таким чином, державна служба на рівні центральних органів уже вдвічі перевищує середній ринок, а окремі відомства — утричі.
Це створює нову конфігурацію ринку праці. Державний сектор, який традиційно поступався приватному за рівнем доходів, поступово повертає собі конкурентність — щонайменше у вузьких, стратегічних сегментах. Водночас регіональний рівень залишається поза цією трансформацією, що загрожує подальшим кадровим перекосом.
У підсумку формується модель, де зарплата держслужбовців визначається не лише посадою, а й місцем у ієрархії системи. І саме ця ієрархія, а не формальні оклади, стає головним чинником, який пояснює, чому в одних кабінетах платять майже 100 тисяч гривень, а в інших — удвічі менше.
