Президент Володимир Зеленський оприлюднив нову редакцію 20-пунктового мирного плану й уперше публічно наблизився до компромісу щодо територій на сході. Йдеться про готовність розглянути відведення військ, але тільки на взаємних умовах.
Ключова ідея — демілітаризована зона в східних районах, яка має зняти головний блокатор перемовин: контроль над Донбасом і Донецькою областю. Київ наголошує, що це не «здача землі», а інженерія безпеки, якщо Москва теж відступить.
Зеленський фактично описує модель «дзеркального кроку»: відведення військ можливе лише тоді, коли Росія робить аналогічне відведення військ із сумірної смуги. Без симетрії буфер стане коридором для проникнення й нового удару, а не гарантією миру.
У проєкті з’являється формула «вільна економічна зона», яка не контролюється жодною армією й моніториться міжнародними силами. Ця вільна економічна зона подається як спосіб “заморозити” найгарячішу ділянку без легалізації окупації й без односторонніх поступок.
Однак рішення такого масштабу Зеленський прив’язує до референдуму в Україні. Без голосування суспільство не прийме нові правила, а будь-який підпис стане політичним вибухом. Саме референдум в Україні названо обов’язковою легітимацією можливих змін на сході.
Проблема в тому, що референдум потребує умов тиші: організувати загальнонаціональне волевиявлення під ударами й тривогами майже нереально. Тому припинення вогню стає не “бонусом”, а технічною передумовою для будь-якого голосування та виконання угоди.
Переговори США–Україна стали окремою лінією цього процесу. Після напружених консультацій документ наблизили до позиції Києва, але остаточних домовленостей немає, і Росія свою згоду не давала. Сам формат американського посередництва лишається ключовим важелем тиску.
У медіа підкреслюють, що адміністрація Трампа тиснула на Київ, погрожуючи скороченням підтримки, якщо Україна не прийме попередні, більш поступливі варіанти. Саме цей тиск і став каталізатором «перепрошивки» тексту та появи нових формул компромісу.
Важлива деталь: навіть у нинішній редакції Київ не погоджується на односторонній відхід із позицій у східних районах. Зеленський прямо фіксує, що відведення військ можливе тільки як частина взаємної конструкції, а не як виконання російського ультиматуму.
Найгостріший ризик — позиція Москви. Кремль не демонструє готовності відводити свої сили з захоплених територій і водночас вимагає, щоб Україна “звільнила” для РФ решту Донбасу. За такого підходу демілітаризована зона виглядає для Росії як поступка без вигоди.
Окремий вузол — хто і як контролюватиме нову зону. Потенційні миротворці або міжнародні сили моніторингу мають отримати мандат, правила реагування і доступ до ділянки, інакше присутність перетвориться на формальність. Росія раніше виступала проти іноземних військ в Україні.
У проєкті також піднімається тема гарантій безпеки Україні, близьких за логікою до статті 5 НАТО. Ідея в тому, що напад після миру автоматично запускає допомогу партнерів, а не дискусії “чи варто втручатися”. Для Києва це ключ, бо без гарантій угода стане паузою.
Зеленський підкреслює: головна гарантія — власні сили, тому в тексті закладається армія 800 тисяч у мирний час. Це відрізняється від попередніх обмежувальних підходів, де фігурували нижчі “стелі”. Для України зменшення війська означало б запрошення до повторної агресії.
Європейський блок також важливий: підтримка має йти через Коаліцію охочих та інші формати оборонної допомоги. Київ прагне, щоб безпека не залежала від політичної погоди в одній столиці, а спиралася на кілька контурів — США, ЄС та групи партнерів.
У документі залишається і “економічна” логіка завершення війни: США наполягають на післявоєнних інвестиціях та інструментах відбудови. Зеленський намагається використати бізнес-оптику як стимул для партнерів, але не дозволити, щоб економіка підмінила питання суверенітету.
Показово, що Трамп мирні перемовини подає як можливість “закрити” найважчу війну Європи сучасності, але йому потрібен результат. Для Києва ж важливіше не швидкість, а якість конструкції, яка не прирече майбутні покоління на новий цикл боїв і шантажу.
Другий великий спірний пункт — Запорізька АЕС. США пропонували схеми спільного управління, але Київ не хоче формату, де Москва зберігає вплив на критичну енергетику. Українська контрпозиція — партнерство зі США без “енергетичної торгівлі” з агресором.
Саме поєднання територій і Запорізької АЕС залишається місцем, де консенсусу з американцями ще немає. Зеленський фактично визнає: за більшістю пунктів позиції зблизилися, але ці два блоки визначать, чи буде угода стійкою або просто красивою декларацією.
Важливий контекст — паралельна ескалація та атаки, які підривають довіру до будь-яких заяв про мир. На цьому тлі санкції проти Росії та додаткове озброєння знову повертаються як інструмент, який має зробити зрив перемовин для Москви дорожчим за компроміс.
Те, що Київ взагалі почав обговорювати демілітаризовану зону, не означає готовності “віддати” Донбас. Це радше спроба запропонувати форму тимчасового режиму, який не легалізує російські захоплення, але зупиняє вогонь і дає простір для політичного процесу.
Для України ключовою умовою лишається контроль ризиків: будь-яка вільна економічна зона має бути захищена від інфільтрації, саботажу та “гібридних” заходів. Якщо контроль слабкий, зона стане не мостом до миру, а плацдармом для нового просування російських сил.
Найближчі кроки залежать від російської відповіді, яку, за логікою процесу, мають отримати через американських посередників. Кремль публічно уникає деталей, повторюючи, що його вимоги “відомі”. Це означає, що торг піде навколо найболючішого — землі, військ і гарантій.
У стратегічній перспективі вибір простий: або 20-пунктовий план миру перетвориться на систему з виконуваними механізмами, або стане епізодом дипломатії без наслідків. Якщо гарантії безпеки Україні не будуть реальними, а припинення вогню — контрольованим, війна повернеться дорожчою.
Для українського суспільства референдум в Україні стане моментом істини: що саме люди готові прийняти заради завершення війни, і які межі компромісу є непорушними. Саме тому Зеленський і виводить рішення “в народ”, розуміючи, що ціна помилки — ще один великий цикл крові.
