Війна в Україні триває вже майже чотири роки, а воєнний стан юридично блокує будь-які загальнонаціональні голосування. Володимир Зеленський визнає, що його конституційний строк сплив, але наполягає: проводити президентські вибори без гарантій безпеки виборців і кандидатів було б безвідповідально.
Тиск з Вашингтона посилюється. Дональд Трамп у розмові з Politico звинуватив Київ у тому, що війна стала «зручним виправданням» відсутності виборів, поставивши під сумнів саме поняття демократія в Україні. Ця риторика резонує з частиною американського електорату, втомленого від війни.
Зеленський публічно відкинув натяки на «чіпляння за владу» і назвав такі закиди «абсолютно неадекватними». Він зробив зустрічний крок: погодився на вибори, але тільки за умови, що США та європейські союзники реально гарантують безпека виборів в умовах російської агресії.
У цьому формулюванні ключове слово не «готовий до виборів», а «якщо». Президент чітко прив’язав вибори під час війни до міжнародні гарантії, перекладаючи частину відповідальності на тих, хто публічно вимагає «демократичної чистоти» навіть під ракетними ударами.
Реальність фронт в Україні виглядає так: майже мільйон військових на лінії зіткнення, регулярні повітряні удари Росії по енергетиці та містах, мільйони біженців у ЄС і внутрішньо переміщених громадян. На цьому тлі концепція «нормальної кампанії» виглядає щонайменше теоретичною.
Окремий виклик — окуповані території, де живе до п’ятої частини населення. Як організувати виборчі дільниці для громадян під контролем Росії, де працює репресивна машина та нав’язується російське громадянство? Без відповіді на це питання вибори під час війни неминуче будуть частково ексклюзивними.
Українські опитування показують парадоксальну картину. Більшість громадян проти президентські вибори в умовах активних бойових дій, але водночас хоче оновлення еліт і «нових облич», оскільки політичний ландшафт фактично не змінювався з 2019 року. Це напруження між безпекою і запитом на оновлення вже відчутне.
Запропонований Зеленським формат — «за 60–90 днів після гарантій безпеки» — фактично є політичним ультиматумом союзникам. Якщо Вашингтон і європейські союзники вимагають виборів, вони мають не лише виступати спостерігачами, а й взяти участь у реальному прикритті критичної інфраструктури.
Йдеться не тільки про розширення систем ППО, а й про захист енергетики, транспортних вузлів, великих міст, де концентруються виборчі дільниці. Інакше будь-який масований ракетний удар у день голосування перетворить вибори під час війни на гуманітарну та політичну катастрофу в прямому ефірі.
Не менш складним є питання виборчі дільниці за кордоном. Українські біженці в ЄС та за океаном стали значною частиною електорату. Вони мають право голосу, але організація масштабного голосування в десятках країн вимагатиме колосальних ресурсів і тісної взаємодії з європейськими союзниками.
Виборче законодавство прямо забороняє загальнодержавні вибори під час воєнного стану. Тому прохання Зеленського до парламент України підготувати зміни — не просто технічний крок. Це політичний сигнал: влада готова переглядати правила гри, але очікує від партнерів конкретної допомоги, а не лише порад.
При цьому парламентська дискусія неминуче стане ареною внутрішня політика. Опозиційні сили прагнутимуть використати тему легітимність влади, щоби посилити свої позиції, а Банкова — довести, що безпека виборів важливіша за календар. Це може загострити і без того напружену політичну атмосферу.
Росія спробує максимально експлуатувати цю ситуацію. Кремль уже роками просуває тезу, що Україна — «неконсолідована держава» з хаотичною владою. Будь-яка внутрішня суперечка про статус президента або строки голосування буде негайно використана у пропаганді як доказ «краху демократії в Україні».
Адміністрація Трампа, зі свого боку, бачить у темі вибори під час війни додатковий важіль тиску. Якщо Київ відмовляється від мирний план Трампа з територіальними компромісами, Вашингтон може порушувати питання демократії та терміну повноважень, щоб підважити моральну позицію українського керівництва.
Теза Трампа про те, що «це вже не демократія», б’є по чутливій точці. Вся післявоєнна стратегія Києва базується на аргументі, що Україна — це європейська держава зі свободними виборами й верховенством права, яка протистоїть авторитарній Росії. Якщо легітимність буде поставлена під сумнів, це вдарить по підтримка США.
Водночас самі США мають власні стандарти. Жодна американська адміністрація не проводила б загальнонаціональні вибори під щоденними ракетними ударами противника. Наполягаючи на «швидких» українських виборах, Вашингтон фактично пропонує Києву те, чого не зробив би для себе. Це створює додаткову етичну напругу.
Для українське суспільство ключове питання звучить так: чи можуть президентські вибори бути вільними та чесними, коли частина території окупована, а інша живе під сиренами? Без відповіді на нього будь-який результат ризикує стати джерелом внутрішнього розколу, а не оновлення політичної системи.
Сцена виборця, який голосує в укритті під час тривоги, безумовно, стане потужним символом стійкості. Але одночасно це буде й символом уразливості. Один точний удар по черзі виборців біля дільниці може перетворити день голосування на день національної трагедії, чим обов’язково скористається російська пропаганда.
Найбільш тонка тема — статус громадян на окуповані території. Вони формально залишаються виборцями України, але фактично позбавлені доступу до українського медіапростору й адміністративних структур. Будь-яка модель виборів, що їх не врахує, дасть Москві аргумент говорити про «неповну» Україну.
Один із теоретичних варіантів — частково дистанційне голосування або пілотні елементи електронного голосування. Але саме Київ чудово розуміє: у країні, де Росія активно атакує кіберінфраструктуру, така модель стане ідеальною ціллю для дискредитації результатів. Ризик маніпуляцій надто високий.
Ще одне непросте питання — участь військових. Сотні тисяч солдатів на фронті мають право голосу, але забезпечити їхнє волевиявлення під прицілом ворожої артилерії складно. Пересування підрозділів, секретність позицій, загроза обстрілів роблять класичні форми голосування малореалістичними.
У цьому сенсі вимога США «якомога швидше провести вибори» без чіткої дорожньої карти виглядає більше політичним сигналом, ніж продуманою стратегією. Україна просить перетворити лозунги про демократію на практичні кроки — від посилення ППО до місії з безпека виборів, яка включала б військовий і технічний компоненти.
Європейські союзники, скоріше за все, підтримають ідею спостереження й допомоги у виборчій організації, але не готові гарантувати захист кожної дільниці від ракет чи дронів. Для них важливо зберегти баланс: не перетворити українські вибори на чергову лінію фронту НАТО–Росія.
У підсумку дискусія про вибори під час війни — це не лише питання внутрішня політика. Це тест на те, чи здатний Захід поєднати вимоги демократії з жорсткою реальністю війни в Україні. Київ намагається показати, що готовий до максимальної прозорості, але не за ціну масового ризику для громадян.
Післявоєнна відбудова України значною мірою залежатиме від того, наскільки легітимною буде влада, яка візьметься за відновлення. Партнери, інвестори й українське суспільство однаково зацікавлені у тому, щоб майбутні президентські вибори були не просто формальним ритуалом, а точкою перезапуску системи.
Якщо США і європейські союзники зможуть погодити з Україною реалістичний план, який поєднає безпека виборів, включення біженців і захист від російського втручання, це стане прецедентом для всієї Європи. Якщо ні — питання легітимність влади ще довго залишатиметься зручним інструментом тиску з боку ворогів і скептиків.
Слова Зеленського про готовність до виборів «у найближчі 60–90 днів» — не обіцянка календарної дати, а чітко сформульована умова. Вона переводить м’яч на бік Вашингтона й Брюсселя: якщо ви справді хочете вибори зараз, покажіть, як саме забезпечите демократія в Україні не лише на папері, а й у небі над українськими містами.
