Президент Володимир Зеленський заявив 20 грудня 2025 року в Києві, що Україна готова підтримати пропозицію США про тристоронні переговори з Росією, якщо вони дадуть вимірюваний результат — насамперед обмін полоненими та підготовку зустрічі лідерів держав.
Йдеться про формат переговорів на рівні радників з нацбезпеки: США, Україна і Росія. Зеленський підкреслив, що не може бути «проти», коли механізм відкриває шлях до звільнення людей і до рішення про зустріч на найвищому політичному рівні. Це натякає на перехід від заяв до процедур.
Ключовий індикатор для Києва — практична користь, а не красиві заяви. Якщо контакт у такій рамці запускає регулярні обміни полоненими і прибирає блокування в гуманітарних питаннях, тоді мирні переговори стають інструментом перевірки намірів Москви. Київ дивиться на підсумки, не на протокол.
Зеленський також повідомив, що отримав від Рустема Умєрова робочий звіт про консультації з американськими переговорниками, які відбулися у США в п’ятницю. Це показує, що українська позиція вибудовується через переговорний штаб, а не через імпровізацію в ефірі.
На суботу була запланована нова зустріч, і фокус змістився на відбудову України після війни. Такий порядок денний важливий: він демонструє, що безпекові гарантії та відновлення держави розглядаються як один пакет, бо без безпеки не працює жоден план реконструкції.
Паралельно в Маямі перебував спецпредставник Росії Кирило Дмитрієв, який мав переговори з американськими посадовцями. Окрема російсько-американська лінія підсилює ризик «обхідних» домовленостей, але водночас дає США канал, щоб зафіксувати реальні вимоги Кремля.
Україна в цьому процесі тримає принципову рамку: контактна лінія має залишитися там, де вона є зараз, без відмови від територій, які Київ контролює. Зеленський прямо сказав, що «справедливий варіант» — стояти на поточних позиціях, і ця логіка задає межі компромісу.
Окремо він акцентував на Донбасі: українська влада повинна зберегти контроль над тією частиною регіону, яку тримає нині. Для переговорів це критично, бо будь-який «мир» із втратою контролю перетворюється на відкладену війну з гіршими стартовими умовами та новою ескалацією.
Така позиція не про максималізм, а про запобігання легалізації захоплень силою. Якщо Росія отримує вигоду від агресії, це руйнує довіру до міжнародних правил. Тому стійкий мир можливий лише там, де є баланс безпеки, відповідальності та інструментів примусу до виконання.
Зеленський згадав і американську ідею щодо «вільної економічної зони» на сході України. Він обережно відмежувався від швидких рішень і наголосив, що такі питання мають вирішувати люди України. Це сигнал: економічні формули не можуть підміняти суверенітет і право на вибір.
Президент України Володимир Зеленський відвідує церемонію зустрічі у внутрішньому дворі Президентського палацу у Варшаві, Польща, 19 грудня 2025 року — Кацпер Пемпель
На практиці будь-яка вільна економічна зона, накладена на невизначений статус територій, створює ризик тіньового компромісу щодо ресурсів і контролю. Для країни це означає довгу правову невизначеність, втечу інвестицій і нові конфлікти, навіть якщо зовні це називатиметься «мирним планом».
Президент окреслив стратегічну мету: не «розмите розуміння» поділу територій і ресурсів, а угода про стабільний і тривалий мир та надійні безпекові гарантії. По суті, Київ вимагає перевести переговори з політичних лозунгів у юридично зобов’язальні механізми та контроль виконання.
Для Вашингтона тристоронні переговори — спосіб звести сторони до спільної рамки, не примушуючи їх до прямого контакту одразу. Але для Києва ключове питання — прозорість: хто формує порядок денний, які параметри фіксуються письмово, і як саме США та партнери реагуватимуть на порушення.
Європейські союзники, за оцінкою Зеленського, мають і надалі підтримувати переговори під лідерством США, бо це формат, за який «варто боротися». Водночас він визнав: якщо цей трек не спрацює, доведеться думати про інші опції — від посилення санкцій до нових дипломатичних комбінацій.
Ці слова пролунали на тлі дискусії, спричиненої заявами президента Франції Емманюеля Макрона про можливість прямого діалогу Європи з Росією, якщо американські зусилля проваляться. Україна фактично просить партнерів не множити паралельні треки, які розмивають єдність та знижують ціну тиску.
Реальність така: від липня Україна і Росія не проводили переговорів віч-на-віч, а натомість посилилася човникова дипломатія за підтримки США. Перевага цього підходу — керованість і швидкі контакти. Недолік — небезпека кулуарних пакетів, де слабша сторона дізнається умови постфактум.
Щоб уникнути цього, Київ прив’язує процес до конкретних результатів: обмін полоненими, кроки до припинення вогню, узгодженість із Європою та збереження санкцій як важеля. Без санкцій і військової підтримки переговори легко перетворюються на гру на час, у якій Росія закріплює здобутки.
Тут важлива роль радників з нацбезпеки: саме вони можуть швидко «зшити» військові, гуманітарні та політичні блоки. Якщо домовленості на цьому рівні відкривають шлях до зустрічі лідерів, тоді формат переговорів отримує шанс перейти від техніки до політичного рішення з відповідальністю сторін.
Однак навіть зустріч лідерів не гарантує миру, якщо немає рамки виконання. Україна вже бачила домовленості, які Росія трактувала вибірково. Тому безпекові гарантії мають бути не гаслом, а набором зобов’язань із процедурою реакції на порушення, включно з автоматичним посиленням санкцій.
Фокус на відбудові України має і суто прикладну логіку. Він дозволяє залучати донорів і планувати економіку вже зараз, але лише за умови, що припинення бойових дій не стане короткою паузою. Інвестори не прийдуть туди, де завтра знову летять ракети й зриваються контракти.
У цьому сенсі тристоронні переговори можуть стати «фільтром»: вони покажуть, чи готова Росія обговорювати реальну деескалацію, а не лише нові умови. Якщо готовності немає, Україні та партнерам доведеться посилювати оборону, підтримувати санкційний режим і шукати дипломатичні альтернативи без ілюзій.
Позиція Зеленського виглядає прагматичною: підтримка США — так, але лише там, де є результат і контроль. Найближчими тижнями визначальними стануть темп обмінів полоненими, єдність з Європою і чіткість американських пропозицій. Інакше переговорний процес знову зависне в політичних жестах.
