Територіальне питання стало найбільшим вузлом у мирних переговорах про завершення війни Росії проти України. Про це заявив Володимир Зеленський у Парижі після зустрічей із європейськими союзниками, де паралельно погоджували гарантії безпеки для Києва.
За словами Зеленського, українська та американська сторони «обговорили деякі ідеї», які можуть допомогти просунутися в темі територій. Він підкреслив, що саме цей блок залишається найскладнішим і потребує додаткової роботи на рівні команд і, за потреби, лідерів.
Україна перебуває під тиском США щодо швидкого укладення угоди, але відмовляється приймати російську вимогу віддати землі, які Київ досі контролює на сході, зокрема в Донбасі. Для української позиції принципово не легалізувати силове захоплення через дипломатію.
У нинішній конфігурації переговорів території — це не лише лінія на мапі, а й питання безпеки, демографії та економіки. Будь-яке рішення впливатиме на можливість повторної агресії, на стійкість фронту та на перспективи повернення людей до звільнених або прифронтових громад.
Зеленський окреслив механіку ухвалення рішень: якщо робочі групи не здатні зняти ключові суперечності, питання може підніматися на рівень керівників. Це сигнал, що компроміс, якщо він і можливий, має бути політично «закритий» найвищим рівнем відповідальності.
Спецпосланець Білого дому Стів Віткофф підтвердив, що «варіанти щодо землі» обговорювалися, і консультації триватимуть. Важливо, що виноситься на публіку сам факт розмови: сторони готують громадську думку до складних формулювань, не називаючи їх прямо.
Українська делегація, за словами президента, залишиться в Парижі для подальших зустрічей. Це вказує, що переговорний процес переходить у фазу «шліфування» деталей, де головна битва відбувається не в заявах, а в юридичних визначеннях і процедурах виконання.
Раніше Україна повідомляла, що США пропонували ідею вільної економічної зони, якщо Київ відведе війська з частини Донецької області, яку Україна ще контролює. Такий підхід намагається поєднати територіальний компроміс із економічним стимулом і пакетом відновлення.
Спеціальний посланець США Стів Віткофф і Джаред Кушнер, зять президента США Дональда Трампа, прибувають на обідню зустріч з президентом Франції Еммануелем Макроном і президентом України Володимиром Зеленським перед самітом так званої «Коаліції бажаючих» в Єлисейському палаці в Парижі, Франція, 6 січня 2026 року — Сара Мейссоньє
Однак економічна логіка не перекриває безпекову. Відведення з позицій без чітких гарантій безпеки України може створити «коридор» для нового наступу Росії. Тому будь-які економічні моделі мають йти разом із механізмами стримування та швидкого реагування союзників.
Для Києва ключове питання — що вважатиметься кінцевою метою: припинення вогню чи стабільний мир. Якщо мова лише про перемир’я, територіальні поступки стають ризиком. Якщо ж гарантії безпеки будуть реальними та зобов’язувальними, поле для маневру може розширитися.
Сама постановка питання «території в обмін на умови» відкриває простір для небезпечних прецедентів у міжнародному праві. Якщо агресор отримує нагороду, інші конфлікти у світі отримують сигнал, що силове перекроювання кордонів можна конвертувати в переговорний результат.
З іншого боку, затягування війни без дипломатичних рамок також має ціну: людські втрати, виснаження економіки та постійний удар по інфраструктурі. Саме тому переговори йдуть паралельно з темою гарантій безпеки — це спроба знизити ризики «поганого миру».
Париж став місцем, де територіальна тема впирається в практичну архітектуру безпеки. Якщо союзники готові фіксувати зобов’язання щодо допомоги Україні у випадку повторного нападу, тоді компроміси можуть обговорюватися не як поразка, а як контрольований ризик.
Володимир Зеленський, Еммануель Макрон і Кір Стармер дають прес-конференцію після підписання декларації про розгортання сил після припинення вогню в Україні — Людовік Марін
Для США територіальне питання — тест на здатність завершити війну політично, не створивши ефекту слабкості. Для Європи — тест на готовність довго гарантувати безпеку України фінансами, зброєю, розвідкою та санкціями, якщо Росія спробує реванш.
Росія, зі свого боку, продовжує вимагати від України поступок, подаючи це як «реалії на землі». Але для України «реалії» — це те, що вона досі контролює частину територій у Донецькій області, і рішення про їхній статус не може ухвалюватися під примусом.
Територіальний блок часто зводять до двох крайнощів: або «віддати», або «відвоювати». Реальні ж формули зазвичай складніші: режим безпеки, спеціальні економічні режими, тимчасові адміністративні моделі, міжнародні місії спостереження та довгі юридичні треки щодо статусу.Саме тут і виникає поле для «ідей», про які говорить Зеленський: шукають механізм, який дозволить зупинити бойові дії, не визнавши анексії, і водночас не залишити Україну в позиції слабкості. Це баланс між принципом і виживанням, який вирішується деталями.
Рішення щодо Донбасу також упирається в внутрішню легітимність. Будь-який крок, що виглядатиме як примусова здача, може підірвати довіру до переговорів. Тому важливо, щоб гарантії безпеки України були зрозумілими суспільству і перевірюваними союзниками.
Продовження консультацій у Парижі показує: сторони намагаються зняти «мінні поля» до того, як вийдуть на фінальну рамку. Чим менше публічних розбіжностей зараз, тим більше шансів уникнути зриву через інформаційні атаки та внутрішні політичні скандали.
Якщо територіальний блок не буде вирішено на рівні команд, його піднімуть до лідерів. Це означає, що переговори можуть швидко перейти в режим політичного торгу на найвищому рівні, де ціна помилки максимальна, а простір для відступу мінімальний.
Фрідріх Мерц, Володимир Зеленський та Еммануель Макрон проводять прес-конференцію після підписання декларації про розгортання сил в Україні після припинення вогню, 6 січня 2026 року — Людовік Марін
У перспективі головний ризик — «замороження» конфлікту без реального стримування. Тоді Росія отримає час, а Україна — постійну загрозу. Тому саме поєднання територіальних формул із гарантіями безпеки стає центральною умовою будь-якої угоди.
Другий ризик — надто швидка угода під тиском, яка не має механізму контролю виконання. Без моніторингу, чітких визначень порушень і автоматичних наслідків будь-яке перемир’я перетворюється на серію взаємних звинувачень, де агресор виграє від хаосу.
Третій ризик — економічні «цукерки» без безпеки. Вільна економічна зона може виглядати привабливо на папері, але не замінює контроль над кордоном і не гарантує, що інвестиції не згорять у разі нового обстрілу чи наступу.
Саме тому територіальне питання лишається найбільшою перепоною: воно одночасно політичне, моральне, воєнне й економічне. Від того, як Парижеві консультації завершаться, залежить форма можливого миру — стабільна конструкція або крихкий компроміс.
Київ намагається утримати принципову лінію: не погоджуватися на вимоги Росії щодо передачі територій, які Україна контролює, і водночас не закривати двері для рішень, що зупиняють війну без капітуляції. Це важкий маневр, який потребує підтримки партнерів.
Наступні раунди переговорів покажуть, чи зможуть США та Україна перетворити «ідеї» на формулу, яку витримають і фронт, і дипломатія, і внутрішня політика. Без цього територіальна дискусія лишатиметься точкою, де мирний процес постійно буксуватиме.
Саміт в Єлисейському палаці в Парижі, Франція, 6 січня 2026 року — Людовік Марін
