Напередодні зустрічі президента США Дональда Трампа і президента Росії Володимира Путіна в Алясці дипломатичні контакти навколо України досягли максимальної інтенсивності. Залишався лише один день до переговорів, коли президент України Володимир Зеленський прибув до Лондона, щоб заручитися додатковою підтримкою Великої Британії та Європи.
Метою цього візиту було посилення єдиного фронту союзників і встановлення чітких “червоних ліній” для майбутніх перемовин між Вашингтоном і Москвою.
У зустрічі з британським прем’єром Кіром Стармером Зеленський наголосив на неприпустимості будь-яких домовленостей, які залишили б Україну вразливою до подальших російських атак, або закріпили б за Росією територіальні здобутки. Вони обмінялися теплими жестами перед тим, як обговорити за зачиненими дверима пріоритети спільної стратегії.
Напередодні, під час віртуальної конференції із Трампом і європейськими лідерами, український президент попередив американського колегу, що Путін “блефує” щодо готовності завершити війну. Зеленський зазначив, що Кремль прагне отримати вигідний для себе “мир”, уникаючи реальних зобов’язань.
Водночас на переговорах прозвучала тема гарантій безпеки для України після війни. За даними джерел, знайомих із деталями розмови, Трамп висловив більшу відкритість до ідеї американської участі в системі таких гарантій, розуміючи, що без підтримки США вони не будуть дієвими. Хоча він не конкретизував, якими можуть бути ці гарантії, його позицію сприйняли як сигнал для подальшої роботи у цьому напрямку
Паралельно на фронті ситуація залишалася напруженою. Зеленський підтвердив, що російські війська просунулися на 9–10 км поблизу Добропілля в Донецькій області, змусивши Україну перекидати резерви для стабілізації лінії оборони. Цей факт надав додаткової ваги дипломатичним зусиллям Києва, адже будь-які невигідні поступки на переговорах можуть одразу перетворитися на стратегічну перевагу для Москви.
Трамп у своїх коментарях описав цю зустріч із Путіним як “серверування столу” для швидкого наступного етапу, в якому мав би взяти участь і Зеленський.
Минулого тижня президент Трамп розмовляв із паном Зеленським та іншими європейськими чиновниками, заявивши, що Росія готова погодитися на припинення вогню згідно з угодою, яка передбачає обмін територіями — Тірні Кросс
Однак Росія вже заявляла, що її позиція не змінилася з червня 2024 року, коли Путін оприлюднив свої вимоги: виведення українських військ із чотирьох окупованих регіонів, які Москва вважає своїми, та офіційна відмова України від вступу в НАТО. У Києві такі умови розцінюють як фактичну капітуляцію.
Окремий інтерес викликала інформація про участь у саміті російського спецпосланця Кирила Дмитрієва, голови РФПІ, який раніше зустрічався з американським спецпредставником Стівом Віткоффом і обговорював можливості бізнес-співпраці між Москвою та Вашингтоном.
Це додало підозр, що окремі канали переговорів можуть виходити за рамки лише військово-політичної тематики, що в Києві розцінюють як ризик ослаблення єдиної переговорної лінії.
Ситуацію ускладнює й те, що за результатами опитування Gallup, 69% українців загалом підтримують ідею переговорів для якнайшвидшого завершення війни. Водночас значна більшість відкидає можливість миру “за будь-яку ціну”, особливо якщо він вимагатиме значних територіальних поступок.
Тому українська дипломатія змушена балансувати між прагненням до швидкого припинення війни та необхідністю не допустити рішень, які підірвуть обороноздатність країни та моральний дух суспільства.
Трамп останнім часом неодноразово змінював тон щодо Путіна — від моментів роздратування через відсутність прогресу до більш м’яких заяв і готовності говорити про “обмін територіями”.
Це викликає занепокоєння в Європі, де побоюються, що домовленість, яка закріпить за Росією контроль над частиною українських земель, стане сигналом для подальшої агресії на захід. Аналітики попереджають, що “поганий мир” може відкрити двері для російських провокацій у країнах Балтії та навіть спровокувати нову хвилю воєнних конфліктів у Європі.
Таким чином, зустріч у Алясці перетворюється на високоризикований дипломатичний експеримент, де ставки надзвичайно високі. Для Путіна — це шанс вийти з міжнародної ізоляції, для Трампа — можливість показати свою здатність до “персональної дипломатії” та досягти прориву, який би увійшов в історію.
Для України ж це перевірка на здатність утримати свої позиції та забезпечити, щоб жодне рішення не ухвалювалося без її участі, а головний принцип “нічого про нас без нас” залишався непорушним.
