Київ погоджується рухатися вперед із мирною угодою з Росією, але ставить умову: доля територій і безпекових гарантій має вирішуватися не в кулуарах, а за участю США та ключових європейських союзників.
Володимир Зеленський у виступі перед так званою коаліцією охочих чітко окреслив нову рамку. Україна готова працювати з мирним планом США, але лише за столом, де сидять не тільки Дональд Трамп і Київ, а й лідери ЄС, які потім мають гарантувати виконання угоди.
Центральна ідея промови – створення для України сил запевнення, фактично європейського контингенту, здатного стати щитом для мирної угоди з Росією. Зеленський просить союзників не просто підтримати текст, а взяти на себе зобов’язання бути фізично присутніми на українській території.
Коаліція охочих сформувалась ще навесні 2025 року як політична парасолька над ідеєю багатонаціональні сили в Україні. Йдеться про потенційну Multinational Force – Ukraine (MNF-U), яку ведуть Франція та Велика Британія і яка має стати відповіддю Європи на ерозію американських гарантій.
Спочатку ці ініціативи сприймалися як віддалений сценарій «після війни». Тепер, коли мирний план обговорюється у конкретних формулюваннях, Київ намагається прив’язати сили запевнення безпосередньо до будь-якої мирної угоди з Росією, перетворюючи їх із концепції на умову.
Зліва направо: прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, президент Франції Еммануель Макрон та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц у Йоганнесбурзі в суботу. Схоже, що вони розробили посібник із дій Трампа — Фото басейну від WPA
Причина очевидна: ранні версії мирний план Трампа вимагали від України масштабні територіальні поступки, скорочення армії та відмову від НАТО. Навіть після правок частина пунктів лишається на межі прийнятного для Києва й викликає тривогу у Європейський Союз.
Зеленський визнає, що документ став «правильнішим» після Женеви, але найделікатніші пункти залишені для особистої розмови з Дональдом Трампом. Йдеться про кордони, статус Донбасу, майбутні формати гарантій і можливість хоч якогось зв’язку України з НАТО у довгій перспективі.
У цій конфігурації мирна угода з Росією перестає бути виключно україно-американським питанням. Вона зачіпає весь європейський безпековий порядок, і саме тому Париж, Лондон та інші столиці наполягають: будь-який текст має супроводжуватися реальними безпекові гарантії, а не абстрактними обіцянками.
Франція через Еммануеля Макрона вже позначила червону лінію: «Ми хочемо миру, але не капітуляції». Цей меседж адресований і Вашингтону, і Москві. Європейські лідери бояться формули, де мирний план зупинить війна в Україні, але легалізує силову зміну кордонів і заохотить нові агресії.
Саме тому коаліція союзників розглядає багатонаціональні сили в Україні як інструмент не лише стримування Росії, а й контролю за виконанням будь-якого договору. Ідея сил запевнення полягає в тому, щоб не допустити повторення сценарію, коли паперові гарантії розсипаються при першій ракетній атаці.
За попередніми планами MNF-U може налічувати 25–30 тисяч військових, розгорнутих поетапно залежно від умов мирної угоди з Росією. Мова не лише про піхоту, а й про системи протиповітряної оборони, інженерні та розмінувальні підрозділи, а також тренувальні місії для українських сил.
Усе це відбувається на тлі нестабільної американської політики. Адміністрація Трампа раніше погрожувала зупинити допомогу Києву, використовуючи війна в Україні як важіль тиску. Саме ризик такого «рубильника» штовхає Європейський Союз до створення власних, менш залежних від США механізмів.
Мешканець дивиться крізь розбите вікно багатоквартирного будинку, по якому постраждав російський безпілотник, на тлі нападу Росії на Україну, у Києві, Україна, 25 листопада 2025 року — Валентин Огіренко
Для Зеленського нинішній поворот – спроба перехопити ініціативу. Якщо Україна сама пропонує рамку мирний план плюс сили запевнення, вона демонструє готовність до компромісу, але одночасно вимагає підкріпити його конкретними зобов’язаннями союзників, а не лише політичними деклараціями.
Внутрішня ціна помилки дуже висока. Корупційні скандали та кадрові відставки послабили позиції Банкової, а суспільство, що пережило роки ударів і втрат, не готове сприйняти мир, який виглядатиме як здача. Кожна поступка буде зчитуватися через призму жертв фронту і руйнувань.
Додатковий тиск створює Росія, яка не припиняє ракетних і дронових атак. Обстріли Києва та інших міст саме у дні переговорів підривають довіру до перспективи угоди й підсилюють аргумент, що без жорсткого військового компонента жоден документ не стане справжньою гарантією миру.
Зі свого боку, Москва прагне зафіксувати у тексті максимум своїх здобутків. Офіційні особи говорять про «дух Анкориджа» й натякають, що відхід від первинних домовленостей Путіна й Трампа може зірвати весь процес. Так Кремль намагається мінімізувати вплив європейців і самої коаліції охочих.
Головною точкою напруги залишаються територіальні поступки. Якщо Київ погодиться на формулу, яка де-факто визнає контроль Росія над новими територіями, це стане прецедентом перегляду кордонів у Європі. Якщо ж Україна відмовиться, Вашингтон може повернутися до ідеї «замороженого конфлікту».
Для України прийнятний варіант мирний план бачить лише в поєднанні кількох елементів. По-перше, відсутність юридичного визнання анексій. По-друге, чіткий трек євроінтеграції та співпраця з НАТО навіть без формального членства. По-третє, реальні сили запевнення, а не умовні «місії спостерігачів».
Українська артилерійська частина обстрілює російські цілі в Запорізькій області минулого місяця — Тайлер Хікс
Європейські країни теж стоять перед вибором. Або вони погоджуються взяти на себе частину ризиків – від санкції проти Росії до можливої присутності військ, – або змиряються з тим, що архітектуру безпеки в регіоні знову визначатимуть США і Кремль, а роль ЄС залишиться другорядною.
Якщо багатонаціональні сили в Україні таки буде створено, це стане першим випадком, коли Європейський Союз і партнери реалізують великий силовий мандат на східному фланзі без домінуючої ролі Вашингтона. Успіх чи провал цієї моделі визначить, якою буде Європа у 2030-х роках.
Якщо ж мирна угода з Росією зірветься, коаліція союзників обіцяє посилити підтримку Києва й тиск на Кремль. Але для України це означатиме повернення до логіки виснажливої війна в Україні, де людські й економічні ресурси вичерпуються швидше, ніж змінюється політична воля партнерів.
Отже, за заявою «Київ готовий рухатися вперед» ховається складна математика ризиків. Володимир Зеленський намагається перетворити потенційно небезпечний мирний план на інструмент посилення стратегічної позиції України, прив’язавши до нього сили запевнення та участь Європейський Союз.
Ключове питання найближчих місяців – чи вдасться поєднати вимоги безпеки з політичною реальністю у Вашингтоні, Брюсселі й Москві. Без цього будь-який документ, підписаний між Україною, США та Росія, ризикує стати лише черговою тимчасовою паузою перед новим витком агресії.
