Україна входить у четвертий рік повномасштабної війни без гарантованого фіналу, і на цьому тлі Володимир Зеленський робить різкі кадрові кроки. Ключовий із них — заміна керівника Служби безпеки України, структури, що веде війну в тіні.
У понеділок президент відсторонив Василя Малиюка від керівництва СБУ, хоча саме він очолював службу з 2022 року. Рішення виглядає як перезбірка безпекового блоку під тривалу війну та під нову фазу переговорів, де ціна помилки зростає.
Замість Малиюка виконувати обов’язки голови призначено генерал-майора Євгенія Хмару. СБУ характеризує його як командира з бойовим досвідом, пов’язаного з елітним підрозділом «Альфа». Такий профіль натякає на ставку на оперативність і жорстку дисципліну.
Зеленський публічно пояснив логіку просто: Малиюк має зосередитися на бойових операціях. Формула «більше асиметричних операцій проти окупанта» звучить як політичний наказ підвищити інтенсивність ударів там, де Росія не очікує — і дати вимірюваний результат.
Саме Малиюк асоціюється з найгучнішими сюжетами «тіньової війни», включно з ліквідаціями та складними спецопераціями. Найвідоміша — «Spiderweb» («Павутина»), коли невеликі дрони, сховані в вантажівках, атакували російські авіабази далеко від фронту.
Для України ефект таких дій — не лише знищення техніки, а й руйнування відчуття безпеки в тилу противника. Для Росії — сигнал, що навіть стратегічні бомбардувальники не є недоторканними. Для союзників — тест, наскільки Київ здатен діяти нестандартно без надмірної ескалації.
Однак кадрове рішення не сприйняли однозначно всередині країни. Частина командирів і публічних голосів одразу стала на захист Малиюка, вказуючи, що заміна керівника може ослабити одну з ключових інституцій війни, яка тримає контррозвідку та спецоперації.
Цей спротив важливий: він показує, що в системі безпеки Малиюк мав репутацію ефективного кризового керівника. Коли керівника захищають не політики, а люди з бойових напрямів, це означає, що в нього є кредит довіри у силовому середовищі.
Парламентський вимір теж напружений. Пролунала критика, що призначення тимчасового керівника указом може виглядати як обхід Верховної Ради. У воєнний час виконавча вертикаль посилюється, але ціна такого стилю — додаткові внутрішні тертя.
Важливо, що ця заміна — лише частина ширшого переформатування. Раніше Зеленський змінив керівника Офісу президента, призначивши начальником штабу очільника військової розвідки Кирила Буданова. Одночасно в адміністрацію заходить переговорник Сергій Кислиця.
Такі кроки зчитуються як спроба звести політичну, переговорну та силову логіку в одну керовану рамку. Коли дипломат стає ближчим до центру ухвалення рішень, а розвідник керує штабом, держава переходить у режим «перемовини плюс готовність до провалу».
Зеленський прямо говорить про дві паралельні траєкторії: дипломатія і підготовка до негативного сценарію. Якщо Москва не погодиться на умови, Україна має тримати темп фронту і одночасно нарощувати «асиметрію» — удари, диверсії, контррозвідку, технологічні рішення.
У такому режимі роль СБУ змінюється. Це вже не лише контррозвідка і внутрішня безпека, а й постійний оперативний інструмент у війні. Тому ставка на нового керівника з «Альфи» виглядає логічною з погляду тактики, навіть якщо політично болюча.
Друга причина перезавантаження — чистота апарату. Малиюк свого часу прийшов після звільнення попередника, якого звинувачували у провалах із виявленням російських агентів. Після років війни ризики проникнення нікуди не поділися, і кадрові «перетрушування» стають регулярною процедурою.
Третій мотив — управління ресурсами. СБУ працює на перетині політики, економіки та війни: від безпеки критичної інфраструктури до контрабандних схем і впливу на бізнес. Коли економіка виснажена, а фінансування зброї критичне, кожна неефективність перетворюється на загрозу.
Окремо варто читати це як сигнал союзникам. Україна демонструє, що не чекає «милості» переговорів, а перебудовує систему під довгу дистанцію. У Парижі та інших столицях зазвичай оцінюють не лише заяви, а й керованість держави та стійкість інститутів.
Російський фактор тут простий: Москва утримує близько п’ятої частини української території, і війна не схожа на ту, що швидко «вимотається сама». У таких війнах перемагає той, хто краще адаптується організаційно, швидше навчається і менше помиляється в кадрах.
Призначення технологічно орієнтованих менеджерів у суміжних напрямках теж вписується в цю логіку. Якщо нові міністри оборони та енергетики отримають мандат на інновації, Україна намагатиметься перехопити ініціативу через дрони, РЕБ, розвіддані та виробництво.
Попереду — перевірка на практиці: чи зможе Євгеній Хмара швидко взяти контроль над СБУ без збоїв у поточних операціях. Найгірший сценарій — внутрішня турбулентність і конкуренція вертикалей. Найкращий — безшовна передача і прискорення результатів.
Окреме питання — роль самого Малиюка після відставки. Якщо його реально перекинуть на суто бойові задачі, держава намагатиметься зберегти його експертизу в «чорній роботі», але зняти з нього політичне навантаження і відповідальність за управління великим апаратом.
Кадрові рішення в умовах війни завжди несуть ризик розколу, але й несуть шанс. Зеленський фактично підвищує ставки: або система дає більше ударної ефективності, або критики отримують аргумент, що зміни були передчасними. Відповідь дасть лише динаміка на полі бою.
Для України ключовий горизонт — зима і весна, коли вирішується і темп фронту, і темп переговорів. Якщо дипломатія не дасть результату, країна входить у сценарій «війна на виснаження», де асиметричні операції та контррозвідка стають не бонусом, а необхідністю.
