У місті Фатенг Тсе Нтшо, де проживає близько 7 000 чорношкірих південноафриканців, люди тісняться в будинках із бляшаними дахами. Це поселення оточене широкими полями, що належать білим фермерам. Такий контраст яскраво демонструє нерівність, яка не зникла навіть через три десятиліття після завершення апартеїду.
Незважаючи на те, що ПАР є однією з найбагатших країн Африки за природними ресурсами, майже 75% приватних земель усе ще перебувають у власності білих землевласників, які складають лише 8% населення. Чорношкірі, що становлять майже 80% жителів країни, володіють лише 4% приватної землі.
Щоб виправити цю історичну несправедливість, президент ПАР Сиріл Рамафоса минулого місяця підписав закон про експропріацію земель, який дозволяє державі вилучати землю – в окремих випадках без компенсації.
Цей закон уже викликав серйозне невдоволення серед білих землевласників, а також призвів до зростання напруженості між громадами. Президент США Дональд Трамп навіть пригрозив зупинити фінансову допомогу ПАР, заявивши, що там уже відбувається конфіскація земель.
Що передбачає новий закон?
Закон про експропріацію дозволяє уряду викуповувати або навіть конфісковувати земельні ділянки в окремих випадках, якщо це буде визнано необхідним для "справедливого розподілу ресурсів".
Проте, на думку експертів, цей процес буде тривалим і містить багато юридичних запобіжників. Наприклад, перш ніж земля буде експропрійована, має бути виконано 17 етапів перевірки.
Це означає, що масові "земельні захоплення", які дехто прогнозує, малоймовірні. Проте організації, що представляють інтереси білих фермерів, вважають, що закон може бути використаний для політичного тиску або створення прецедентів.
"Закон відкриває дорогу до земельних конфіскацій," – вважає Келлі Кріл, голова організації AfriForum, яка відстоює права білих африканерів.
Справедливість чи загроза для фермерства?
Прихильники закону наголошують, що проблема земельної нерівності тягнеться ще з колоніальних часів.
1913 року закон про земельну власність (Native Land Act) передав більшу частину сільськогосподарських земель білим поселенцям, залишивши лише 13% територій для чорношкірих громад. У 1950-х роках режим апартеїду примусово переселив 3,5 мільйона чорношкірих південноафриканців, позбавивши їх права володіти землею.
Тридцять років після закінчення апартеїду ситуація суттєво не змінилася. Хоча окремі представники чорношкірої громади стали успішними бізнесменами, для бідної більшості нічого не змінилося.
Юридичний експерт Тембека Нгцукайтобі зазначає:
"Наша свобода у 1994 році була неповною, бо обіцянка економічної рівності так і не була виконана."
Однак деякі фермери ставляться до нового закону спокійніше. Наприклад, фермер Даніє Брювер, який володіє 1 000 гектарами землі, каже:
"Це емоційне питання для фермерів... але ситуація не така вже й страшна. Вилучення землі без компенсації – це крайній захід."
На його думку, головною проблемою для фермерства є зміни клімату, корупція та крадіжки худоби, а не новий закон.
Життя на чужій землі: історії людей, які чекають змін
57-річний чорношкірий пастух Шадрак Масеко стоїть на високому пагорбі, звідки відкривається вид на пасовища, що тягнуться до горизонту. Він живе тут усе життя, як і його предки.
"Це наш дім," – говорить він, вказуючи на могили своїх предків.
Однак десять років тому новий власник ферми огородив територію, заборонивши випасати худобу. Це позбавило сім’ю Масеко основного джерела доходу.
У 2019 році власники ферми Fonteintjie Trust подали до суду, щоб змусити фермерів продати своїх корів, аргументуючи це тим, що випас худоби погіршує стан ґрунтів.
Масеко та 14 інших сімей вже кілька років борються за право залишитися на цій землі.
"Ця земля належала нам задовго до того, як прийшли нові власники," – говорить він.
Які ризики несе закон?
Хоча закон може допомогти зменшити нерівність, експерти вказують на низку викликів:
- Нестача фінансової підтримки для нових фермерів. Якщо землю передадуть малозабезпеченим громадам, без допомоги з боку держави вони не зможуть ефективно її обробляти.
- Можливі зловживання. Закон може використовуватися не для справедливого розподілу ресурсів, а як політичний інструмент.
- Ризик зниження врожайності. Якщо великі комерційні ферми будуть зруйновані, це може призвести до проблем із продовольчим забезпеченням країни.
- Погіршення інвестиційного клімату. Деякі аналітики побоюються, що страх перед земельними експропріаціями може призвести до втечі капіталу.
Що далі?
Президент Рамафоса наполягає, що експропріація буде відбуватися лише у виняткових випадках. Але чи допоможе це заспокоїти фермерів?
Тембека Нгцукайтобі вважає, що закон лише відкриває новий етап боротьби за рівноправність:
"Це початок, а не кінець подорожі. Це нагадування про те, що люди боролися, йшли до в’язниці та помирали не даремно."
Проте чи приведе цей закон до реальної рівності, чи лише поглибить соціальне розмежування – питання, на яке поки що немає відповіді.
У будь-якому випадку, земельне питання у ПАР залишається вибухонебезпечною темою, що розколює суспільство і ставить перед урядом важкі виклики.
