У Женеві українська та американська делегації провели переговори про післявоєнну реконструкцію, попри застій у мирних домовленостях із Росією. Зустріч відбулася у момент, коли війна зайшла у п’ятий рік і дипломатія дедалі частіше говорить мовою економіки.
Фоном стали нічні удари РФ по критичній інфраструктурі. Президент Володимир Зеленський повідомив про 420 дронів і 39 ракет, ураження в восьми регіонах та десятки поранених. Це демонструє, чому відбудова України сьогодні — не «після», а паралельний фронт.
За словами Рустема Умєрова, переговори стартували в Женеві за участі спецпосланця США Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера. Йшлося про «пакет процвітання»: механізми економічної підтримки, інвестиції та рамки довгострокової співпраці.
Як оцінила газета «Дейком», сам факт винесення відбудови в окремий трек — спроба розв’язати вузол війни через гроші, ризики й гарантії. Коли мирний діалог буксує на територіях, економічна архітектура стає «майданчиком згоди» для союзників.
Україна декларує амбіцію залучити близько $800 млрд публічних і приватних коштів на 10 років. Такий горизонт робить ключовими не гасла, а інструменти: державно-приватне партнерство, страхування воєнних ризиків, прозорі правила для інвесторів.
Водночас актуальна оцінка потреб уже звучить стриманіше й точніше. Оновлена спільна оцінка (зокрема Світового банку та ООН) визначає вартість відновлення майже у $588 млрд за наступне десятиліття, на базі даних до 31 грудня 2025 року.
Різниця між «$800 млрд надії» і «$588 млрд оцінки» — не про суперечність, а про сценарії. Перший включає ширшу модернізацію та інвестиційні мультиплікатори, другий — фіксацію завданих збитків і базову відбудову України з урахуванням наявних даних.
Найвразливіша ланка — енергосистема та електромережа. Росія в останні місяці концентрує удари по станціях і підстанціях, провокуючи тривалі блекаути. Це б’є по бізнесу й зайнятості, а отже — по здатності держави фінансувати війну й відновлення.
Звідси — перший практичний принцип реконструкції: «ремонт, що витримує повторний удар». Проєкти в енергетиці, логістиці та зв’язку мають закладати резервування, розосередження і швидку заміну вузлів, інакше донорська допомога перетвориться на нескінченний цикл латання.
Другий принцип — зелена енергетика не як мода, а як безпека. Децентралізовані рішення (розподілена генерація, мікромережі) знижують ефект від атак по «великих цілях». Проте це вимагатиме нових правил підключення й тарифів, тобто реформ.
Третій принцип — «гроші люблять гарантії». Для приватних інвестицій критичним стане страхування воєнних ризиків і зрозумілий режим захисту капіталу. Саме тут США можуть дати не лише фінансування, а й механізми, що зрушують ринок.
Далі постає політична умова: будь-яка післявоєнна реконструкція впирається в те, чи буде припинення вогню стійким. Зеленський говорив про потребу, аби березневий раунд тристоронніх переговорів привів до зустрічі лідерів для «найчутливіших питань».
Росія, зі свого боку, зберігає максималістські вимоги щодо територій, а Україна відкидає поступки землею, за яку заплачено життями. Отже, навіть найкращий «план Маршалла» зависає, якщо інвестор не розуміє меж і правил безпеки завтра.
Саме тому дедалі гучніше звучить тема заморожених активів та конфіскації активів РФ як джерела фінансування. Політична привабливість очевидна, але юридичні й координаційні ризики теж: помилка може підважити довіру до західних юрисдикцій. Тут потрібна узгоджена модель.
Окремий вузол — корупційні ризики. Ринок відбудови — це мільярди, тендери, земля, інфраструктура. Якщо контроль слабкий, «післявоєнна реконструкція» легко стає полем для старих схем, що відлякують інвестиції та з’їдають ефект донорської допомоги.
Щоб цього уникнути, доведеться поєднати швидкість і підзвітність: цифрові реєстри, прозорі закупівлі, аудит проєктів, прив’язка фінансування до результату. Це непопулярні, але необхідні реформи, які роблять відбудову не витратою, а модернізацією.
Сюжет людського виміру звучить у словах киянки Лариси Фузік, яка зізнається, що щоразу біжить у метро під сирену. Її страх — це також економічний показник: країна не відновиться, якщо люди не відчують базової безпеки.
Умєров наголошує на «практичних рішеннях» і підготовці нових тристоронніх контактів. Для України це шанс прив’язати переговори до конкретики: енергетика, житло, розмінування, логістика, відновлення виробництв, повернення робочої сили.
Для США женевський трек — тест на узгодженість: одночасно йдуть інші чутливі переговори у Женеві (зокрема щодо іранської ядерної програми), а ресурси та увага Вашингтона не безмежні. Тому Києву важливо показати «інвестиційну зрозумілість».
Найреалістичніший прогноз на 2026-й: відбудова України рухатиметься «хвилями» — від аварійних ремонтів енергосистеми до великих інфраструктурних угод, щойно з’являться гарантії безпеки. Паралельно посилиться конкуренція за капітал і кадри в регіоні.
Женева в цій історії — не про урочистий старт, а про бухгалтерію війни: хто платить, хто гарантує, хто контролює і як не допустити повторення руйнувань. Відповіді на ці питання й визначать, чи стане «пакет процвітання» реальним планом відновлення, а не дипломатичною метафорою.
