У ніч на 7 лютого країна знову прокинулась від тривалих тривог: російська тактика «виснаження» повернулася в найчутливішу точку — енергосистему України. Поки міста ховалися в укриттях, на лініях працювали чергові бригади, чекаючи «вікна» безпеки.
Президент Володимир Зеленський повідомив, що Росія застосувала понад 400 безпілотників і близько 40 ракет. Ціллю став не один об’єкт, а вся логіка живлення: енергетична інфраструктура — від генерації електроенергії до вузлів, що розводять струм по регіонах.
Міністр енергетики Денис Шмигаль заявив про ураження двох теплових станцій на заході та пошкодження підстанцій і ключових ліній розподілу. Влада ввела аварійні відключення електроенергії по країні й звернулась до Польщі по термінові імпорти, на тлі прогнозу морозів до -14°C.
За попереднім аналізом Дейком, у цій хвилі головне — не «кількість заліза», а політичний таймінг: удар синхронізований із зимовим піком споживання та тиском довкола тристоронніх форматів перемовин. Москва вкотре намагається перетворити холод на аргумент, а темряву — на важіль.
Енергетичний терор працює через каскадні наслідки: одна влучна серія по критичній інфраструктурі може спричинити дефіцит електроенергії значно ширше за точку удару. Для Кремля це «дешева» стратегія — бити по вузлах, які складно швидко замінити, і змушувати країну жити в режимі ремонту мереж.
Складність для ППО України в тому, що атака дронами поєднується з ракетним ударом як єдиний сценарій. Дрони Shahed (і їхні імітатори) «забивають» канали виявлення, а крилаті ракети добивають те, що не встигли прикрити мобільні групи й системи середньої дальності.
Окремий акцент — західні області. Ураження Бурштинської та Добротвірської ТЕС показує прагнення ворога зламати розподіл на напрямках, де Україна спирається на міждержавні перетоки й логістику ремонту. Навіть тимчасове призупинення роботи двох аеропортів у Польщі як запобіжний крок підкреслює близькість ризику до кордону.
Накопичувальний ефект стає критичним. DTEK повідомила, що це вже десята атака на її теплові електростанції з жовтня 2025 року — і кожна наступна хвиля «з’їдає» запас міцності обладнання, яке ремонтують не в заводських цехах, а під повітряними тривогами.
Заява очільника Львівщини Максима Козицького, що відключення можуть тривати значно довше, — не емоція, а технічний діагноз. Коли б’ють по підстанціях і лініях, навіть збережена генерація не гарантує світла: розподіл стає «вузьким горлом», і падає стійкість всієї енергосистеми України.
Аварійні графіки — це інструмент виживання мережі, а не просто «дискомфорт». Оператор балансує частоту, перерозподіляє навантаження, відтинає частину споживачів, щоб не отримати некерований провал. Для бізнесу це зупинки, для лікарень — додаткові години на дизелі, для домівок — холодні батареї.
Людський вимір знову найболючіший там, де енергія перетворюється на тепло. Напередодні Зеленський говорив про понад 1 110 будинків у Києві, що залишалися без опалення після попередніх ударів. У таких умовах «відключення електроенергії» звучить як побут, але насправді це питання здоров’я і виживання.
Україна відповідає швидкістю відновлення енергетики — але швидкість має межі. Шмигаль наголосив: ремонт починається, щойно дозволяє безпекова ситуація. Саме тому російська стратегія — серійність: бити так, щоб енергетики ремонтували під ризиком повторного прильоту.
Політичний сигнал Зеленського — не лише про мораль, а про переговори про мир як інструмент. Коли президент пише, що Росія щодня могла б обирати дипломатію, а обирає удари, він підводить партнерів до простого тесту: підтримка переговорів без захисту енергетики перетворюється на риторику без наслідків.
Ключова інтрига — чи стане «енергетична пауза» предметом реальних гарантій, а не формулою в комюніке. Кремль підвищує ставки, демонструючи: поки триває дискусія, він здатен змінювати температуру в квартирах і темп роботи економіки. Це і є зимовий шантаж, замаскований під «військову доцільність».
Імпорт електроенергії з ЄС — тимчасовий, але життєво важливий буфер. Аналітики DIXI Group фіксують рекордні обсяги імпорту: у січні 2026-го він сягнув 894,5 ГВт·год, а тижневі показники наприкінці січня — початку лютого стали історичним максимумом. Це підсилює систему, але робить її чутливішою до ударів по прикордонних вузлах.
Водночас імпорт — не «чарівна кнопка». Перетоки обмежені пропускною здатністю, правилами диспетчеризації та фізичним станом мереж по обидва боки кордону. Тому вимога «лише купимо більше» не замінює захисту критичної інфраструктури й прискорення ремонтів.
Удар по тепловій генерації особливо болючий, бо саме ТЕС часто покривають піки й маневрують у години, коли система найвразливіша. Коли вибивають турбіну або трансформатор, наслідок — не тільки мінус мегавати, а й складніший режим роботи всієї енергосистеми України, більше відключень і більші втрати на розподілі.
На горизонті — ставка на розосередження. Децентралізовані котельні, когенерація, накопичувачі, «острівні» мікромережі для лікарень і водоканалів зменшують ефект одного влучання. Але це потребує грошей, логістики та часу — і тут війна нав’язує темп, якого ринок сам не забезпечить.
Другий фронт — небо. Зеленський напередодні вимагав швидших рішень щодо посилення протидії дронам і ремонту мереж, а Україна робить ставку на перехоплювачі й мобільні вогневі групи. Проте без достатньої кількості ракет і систем ППО України будь-яка модернізація лишається «заплаткою» проти хвиль, що повторюються.
Економічний хвіст атаки теж довгий: ремонт мереж і заміна обладнання — це витрати, які неминуче тиснуть на фінанси держави й компаній. Ризик дискусій про тариф на електроенергію зростатиме, навіть якщо політичне рішення буде «стримувати» його — бо дефіцит і аварійні режими з’їдають ресурси.
Показово, що ще 13 січня 2026 року в матеріалі редакція акцентувала на серійності ударів і виснаженні «запасу міцності». Лютнева хвиля підтверджує: Росія грає в довгу, намагаючись зробити кризу фоновою нормою.
Найімовірніший сценарій найближчих тижнів — продовження комбінованих обстрілів з акцентом на підстанції та теплові блоки, поки тримається холод. Паралельно можливі кібератаки на диспетчеризацію й спроби «піймати» систему в момент ремонту, коли вона й так працює на межі.
Відповідь має бути симетрично системною: зброя для ППО України, швидкі поставки обладнання, страхування ремонтних команд і «розумне» бронювання вузлів. І — жорстка політична рамка: дипломатія не може існувати поруч із енергетичним терором як «звичайною практикою».
Фінальний висновок простий: енергетична інфраструктура стала полем бою не менш важливим, ніж фронт. Якщо партнери хочуть переговорів, вони мають позбавити Москву можливості торгувати холодом — інакше кожна зима перетворюватиметься на ще один ракетний аргумент.
