П’ятниця, що мала стати історичним днем для України, завершилася одним із найгучніших дипломатичних провалів останніх років. Несподівано зірвалася довгоочікувана угода між США та Україною про використання мінеральних ресурсів, яка могла б кардинально зміцнити економічний і політичний статус нашої держави. У центрі цього драматичного повороту подій — зустріч у Білому домі, де президент США Дональд Трамп і віцепрезидент JD Vance підвищили голос на Володимира Зеленського, докоряючи йому в «невдячності» та відсутності належної пошани. Цей конфлікт, що виник буквально в Oval Office (овальному кабінеті), тепер загрожує не тільки геополітичному балансу в регіоні, а й усій системі міжнародних відносин, зокрема й тим домовленостям, які Україна так довго виборювала у протистоянні з російською агресією.
Раптовість, із якою перемови стали настільки емоційними, застала зненацька навіть найвідданіших політичних аналітиків. Володимир Зеленський прибув до Вашингтона з метою залагодити напруженість, що посилилася після серії заяв Дональда Трампа, де той звинувачував Україну в розпалюванні воєнного конфлікту та називав Зеленського «диктатором». Крім того, в американському політикумі визрів скепсис щодо сумнівів України стосовно можливої мирної угоди з Росією. Відтак офіційний Київ сподівався, що угода про природні ресурси США та України стане «ключем» до розв’язання конфліктних питань і підґрунтям для подальших переговорів про військову допомогу.
Це найзліший Трамп, який я бачив публічно за довгий час. Трамп розлючений, що йому не дякують, а йому кидають виклик. Даг Міллс
Проте вже від перших хвилин зустрічі в Oval Office з’ясувалося, що Дональд Трамп і віцепрезидент JD Vance налаштовані жорстко. Вони виступили з категоричними вимогами: Україна має продемонструвати «вдячність» за фінансову підтримку та військову допомогу, які США надавали з початку російської агресії. За словами очевидців, JD Vance перебивав Зеленського й навіть закидав йому «зухвалість» та «неповагу» до країни, яка є союзником України у складній геополітичній боротьбі. Коли дискусія перейшла до гострих заяв, Дональд Трамп фактично пригрозив припинити всі форми підтримки й залишити Україну «сам на сам» із війною.
Атмосфера в Білому домі на цей момент нагадувала театральну сцену з найвищим градусом напруження. В Oval Office залунали слова про ризик світового конфлікту — мовляв, якщо Україна не «домовиться» з Москвою, «США можуть відступити», а тоді всі зусилля опиняться під загрозою розвалу. Володимир Зеленський, як повідомили близькі до перемовної групи джерела, намагався пояснити, що воєнний конфлікт, розпалений Росією, не може бути владнаний одноосібними рішеннями, тим паче продиктованими ззовні. Україна прагне гарантії безпеки, однак без участі Києва ніякі переговори з Росією не можуть стати по-справжньому життєздатними й справедливими.
Попри те, що візит Зеленського до Вашингтона планувався як крок до зближення двох партнерів, особливо в час, коли Україна опинилася у вирі російської агресії, реальність виявилася протилежною. Дональд Трамп і JD Vance не тільки розкритикували позицію Зеленського, а й поставили під сумнів відданість України спільній справі. Фактично лунали звинувачення у тому, що Київ «використовує» Вашингтон, аби посилити власну позицію в переговорах з Москвою. Для команди Зеленського ці заяви прозвучали образливо й принизливо, оскільки Київ неодноразово доводив, що намагається добитися миру, водночас захищаючи суверенітет і територіальну цілісність.
Руйнування сподівань настало невдовзі після того, як Дональд Трамп відкрито заявив, що скасовує розклад подальших зустрічей і перемов. У дописі на своїй платформі Truth Social президент США розкритикував Володимира Зеленського, звинувативши його в неповазі до «священного» простору Oval Office. Таким чином, візит українського президента обірвався так само раптово, як і почався: Зеленський покинув Білий дім без жодних публічних коментарів, а заплановане підписання історичного договору про мінеральні ресурси залишилося лише пунктом на папері.
Цей договір між США та Україною мав стати принципово новою сторінкою у стратегічному партнерстві. За попереднім проєктом, Україна передавала б половину майбутніх доходів від розробок мінеральних ресурсів, включно з родовищами нафти й природного газу, у спеціальний фонд під управлінням американської сторони. Передбачалося, що фонд буде інвестувати частину коштів у відновлення України, розвиток інфраструктури та модернізацію енергетичної галузі. Умови цієї угоди також включали виділення коштів на створення нових LNG-терміналів, портових потужностей і розширення логістичних можливостей для транспортування енергоресурсів. Інакше кажучи, договір передбачав масштабні інвестиції, що мали закріпити роль України як вагомого гравця на ринку природних копалин і зміцнити її міжнародну позицію.
Володимир Зеленський розраховував, що разом із відкриттям цього фонду з’явиться й серйозніша військова допомога з боку США. В умовах, коли воєнний конфлікт триває вже четвертий рік, Україна, попри колосальні зусилля на передовій, потребує значнішої підтримки від західних партнерів. Київ очікує, що без достатніх гарантій безпеки укладання мирної угоди з Росією буде схоже на односторонню капітуляцію. Зеленський наголошував: «Ми не можемо дозволити, щоб мирні переговори відбувалися за закритими дверима десь у Саудівській Аравії чи будь-де, без нашої безпосередньої участі».
Українські військові минулого тижня на передовій. Тайлер Хікс
Однак навіть проєкт договору про природні ресурси, який начебто і мав стати основою для поглибленої співпраці, викликав у багатьох українських колах занепокоєння. Критики закидали офіційному Києву, що передання половини майбутніх прибутків від мінеральних ресурсів у американський фонд загрожує ризиком втратити контроль над стратегічно важливими галузями. І все ж, оскільки існуючі родовища не потрапляли під дію договору (мова йшла лише про майбутні проекти), українська влада сподівалася на збалансовану формулу: залучення США як головного партнера відкриє перед Україною шлях до остаточного подолання воєнного конфлікту та економічної кризи.
Тим часом Дональд Трамп, відомий своєю різкою риторикою, неодноразово наголошував, що не бажає брати на себе зобов’язання «забезпечувати мир в односторонньому порядку». Ба більше, він вважає, що європейські країни повинні активніше підключатися до фінансування оборони й відбудови України. Перед тим, як Зеленський прибув до Вашингтона, Трамп уже заявляв: «Ми не готові надавати більше, ніж дуже мало гарантій безпеки. Нехай у Європі займаються цим питанням».
У такому контексті навіть попередні версії договору про мінеральні ресурси містили лише розпливчасті фрази про те, що «США підтримують прагнення України домогтися достатніх гарантій безпеки для встановлення довготривалого миру». Володимир Зеленський наполягав, аби в остаточний текст внесли конкретні згадки про те, які саме кроки здійснить американська сторона для захисту України у разі подальшої ескалації з боку Росії. Але, на жаль, у проєкті документа цього не було прописано.
І ось напередодні вирішальної зустрічі аналітики припускали, що Білий дім та Офіс Зеленського будуть здатні знайти компроміс, можливо, за рахунок чіткішої формули щодо безпеки. Проте емоційний вибух у Oval Office перекреслив усі надії. Коли Дональд Трамп проголосив, що «Зеленський не готовий до миру за участю Америки», стало зрозуміло, що переговори зайшли у глухий кут. На додачу Трамп фактично звинуватив українського президента у тому, що той хоче «виграти війну за підтримки США», а не шукати компроміс. Ці слова спричинили чергову хвилю обурення в Києві, адже Україна неодноразово заявляла, що мирна угода має бути результатом переговорів, які поважатимуть державний суверенітет і не перекладатимуть відповідальність за російську агресію на жертву.
У дипломатичному середовищі зазначають, що відмова Вашингтона від укладення згаданого договору може мати далекосяжні наслідки не лише в геополітиці, а й у внутрішній політиці України. Київ втрачає один із можливих каналів залучення інвестицій, які б допомогли розвивати енергетичні ресурси. До того ж політична невизначеність на тлі загострення конфлікту з Росією здатна посилити позиції радикальних сил, які виступають проти будь-яких компромісів із зовнішніми гравцями.
Водночас експерти попереджають, що нинішнє охолодження у відносинах зі США можна розглядати як частину загальнішої тенденції у світовій геополітиці. Адже навіть у разі поновлення переговорів новий раунд дискусій навряд чи відбудеться найближчим часом. США можуть зосередитися на внутрішніх питаннях або перекласти левову частку відповідальності на європейських союзників, які і так балансували між підтримкою України та прагненням уникнути відкритого конфлікту з Росією.
Історія зірваної угоди про мінеральні ресурси стала гірким уроком для української влади. Якщо раніше в Києві існували великі сподівання, що тісна співпраця зі США стане «чарівною паличкою» для перемоги над російською агресією, то нині зрозуміло: боротьба за мир, безпеку і збереження природних копалин як стратегічного надбання є набагато складнішою, ніж здавалось. Україна мусить шукати ширшу міжнародну підтримку, залучати ЄС та інших партнерів, щоб мати гнучкішу систему гарантій безпеки.
Водночас ситуація змушує Україну переглянути власні дипломатичні акценти. Мирна угода з Росією неможлива без безпосередньої участі Києва у переговорах. Надії на те, що впливові світові столиці «вирішать за нас», уже вкотре виявилися ілюзією. Надалі доведеться вести подвійну гру: продовжувати відстоювати національні інтереси у форматі прямих перемов із західними партнерами, і водночас зберігати воєнно-політичну активність, аби не дозволити Росії отримати перевагу.
Ситуація, коли українські представники повертаються з Вашингтона ні з чим, демонструє: світова політика значною мірою керується особистими стосунками лідерів, їхніми емоціями, а подекуди — й чванливим бажанням продемонструвати власну силу. Дональд Трамп намагається підняти ставки, JD Vance підкреслює «дисципліну вдячності» з боку союзників, а Володимир Зеленський змушений балансувати між прагненням залучити підтримку найсильнішого партнера та необхідністю відстоювати гідність держави, яка веде криваву боротьбу проти російської агресії.
Отже, майбутнє угоди про природні ресурси під великим питанням. Від початку, коли здавалося, що договір стане перемогою на дипломатичному фронті, зараз усе звелося до жорсткої конфронтації, де сторони виявили радше розбіжності, а не спільні інтереси. Невдала спроба укласти договір збігається з ширшим контекстом — глибокою кризою у трансантлантичних відносинах, що вийшла на поверхню після декількох років непорозумінь.
Чи є перспективи відновити переговори? Теоретично, так. Якщо гострі звинувачення вщухнуть і якщо обидві столиці усвідомлять: нераціонально руйнувати потенційні можливості, коли на кону стоїть майбутнє держави, яка опинилася під ударом російської агресії. Проте без чітких сигналів зі сторони Вашингтона, що він готовий гарантувати безпеку й розглядати Україну не як тягар, а як партнера, прогрес у напрямку укладення мирної угоди та припинення воєнного конфлікту виглядає примарним.
Україна ж, зі свого боку, не може дозволити, щоб її мінеральні ресурси стали об’єктом виключно геополітичних торгів. Якщо договір про природні копалини справді було задумано як «місток» до майбутніх інвестицій і партнерства, слід уникати перетворення цього проєкту на розмінну монету. Інакше вся ідея, що мала на меті залучення інвестицій, зміцнення енергетичних ресурсів і створення стабільності, перетвориться на ще одне полум’яне вогнище суперечностей.
На тлі всього цього українське суспільство дедалі більше розуміє: мир не настане внаслідок швидкого підписання якоїсь паперової угоди. Міжнародна підтримка важлива, однак її формат і зміст мають відповідати реальним потребам Києва, який щодня стикається з російськими обстрілами. Без розуміння інтересів України будь-яка спроба «помирити» її з Росією може виявитися ще одним пасткою, що лише відсуне воєнний конфлікт у часі, не розв’язавши його сутності.
Зі свого боку, світова спільнота тепер перебуває у стані інформаційного шоку: невже головні демократичні держави не можуть знайти спільної мови навіть у такому принциповому питанні, як захист кордонів незалежної держави від агресора? Інцидент у Білому домі підкреслює, наскільки крихка сучасна геополітика і як легко можуть зруйнуватися сподівання на міцний блок союзницьких відносин.
Нарешті, питання безпеки залишається у пріоритеті для Києва. Зірваний договір про мінеральні ресурси вказує, що попереду буде ще не одна спроба досягти нової домовленості зі США чи з іншими західними партнерами. Для України важливо виробити цілісну стратегію, яка б не залежала від раптових змін настрою у Білому домі чи від внутрішньої політики інших держав. Доки триває російська агресія, Україна не може дозволити собі розкіш «чекати» на кращі часи й більш сприятливий політичний клімат.
Зрештою, дипломатія — це не лише мистецтво компромісу, а й уміння зберігати власну гідність та інтереси. Зустріч в Oval Office продемонструвала, що Дональд Трамп, JD Vance і Володимир Зеленський дотримуються кардинально різних поглядів на шлях до завершення конфлікту. Тому зірвана угода про природні ресурси — лиш відображення глибших суперечностей, які ще доведеться подолати. Саме в цьому й полягає найголовніший виклик: переконати США та міжнародну спільноту, що мирна угода неможлива без реальної участі України, без чітких гарантій безпеки та без урахування принципу справедливості у протидії агресії.
Таким чином, підсумовуючи, драматичні події у Білому домі засвідчили: шлях до миру й стабільності пролягає через щиру зацікавленість обох сторін зберегти довіру та знайти точки дотику. Поки що цієї довіри явно бракує. Проте Україна й далі відстоюватиме свої права, шукаючи підтримку не тільки в США, а й у Європі та решті світу. Адже саме в такий спосіб можна забезпечити сталий і справедливий мир, не перетворюючи мінеральні ресурси, суверенітет і майбутнє мільйонів людей на розмінну монету в геополітичній грі.
