Загроза для водоканалів, небезпека для суспільства
Плани Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо змін до правил роздрібного ринку електроенергії викликали серйозну тривогу серед місцевого самоврядування. Йдеться про надання права постачальникам електроенергії припиняти постачання для юридичних осіб у разі наявності боргів. Попри начебто формальну логіку такого кроку, його наслідки можуть бути драматичними.
Асоціація міст України публічно застерегла: ці зміни можуть паралізувати роботу підприємств водопровідно-каналізаційного господарства, які є ключовими для забезпечення базових життєвих потреб населення. Водопостачання та водовідведення – це не лише питання комфорту, а критично важлива складова гігієни, охорони здоров’я і громадської безпеки. І якщо електроенергію можна тимчасово замінити генератором, то з водою ситуація значно складніша.
Особливо вразливими в цій ситуації є громади, які перебувають у зоні бойових дій або на межі з такими територіями. Там інфраструктура зазнає регулярних ушкоджень, підприємства й так працюють на межі виживання. Знищені насосні станції, пошкоджені мережі, проблеми з оплатами — усе це створює надзвичайно вразливе тло для будь-яких регуляторних рішень, які додатково ускладнюють функціонування критичних систем.
Електроенергія як важіль тиску на водоканали
Проєкт постанови НКРЕКП, який має бути розглянутий 5 серпня 2025 року, передбачає суттєве посилення ролі постачальників електроенергії у питанні припинення постачання до непобутових споживачів. Йдеться про внесення змін до пункту 7.11 розділу VII Правил роздрібного ринку електричної енергії. Ці зміни надають право постачальнику відключати споживача, якщо в останнього є борги — як за самим договором постачання, так і за договорами реструктуризації.
На перший погляд, нововведення спрямовані на наведення ладу в розрахунках. Але в реальності така норма може стати інструментом дестабілізації для цілих населених пунктів. Система водопостачання повністю залежить від електроенергії: насоси, очисні споруди, автоматика, диспетчеризація — усе це працює лише за наявності струму. Вимкнення електроенергії означає автоматичне припинення подачі води й відведення стічних вод.
Це особливо небезпечно в періоди високої температури, під час спалахів інфекцій, у місцях компактного проживання переселенців. Вода — це не просто ресурс, а основа життя. Вимикати її через борги, які часто не є прямою провиною самих підприємств, — це ризик, з яким держава не має права експериментувати.
Чому водоканали заборгували: глибші причини
Асоціація міст України чітко окреслила першопричини кризи: підприємства водопровідно-каналізаційного господарства стали заручниками тарифної політики. Від початку повномасштабного вторгнення тарифи на послуги водопостачання та водовідведення для побутових споживачів залишаються замороженими. Це означає, що підприємства змушені працювати собі в збиток.
Водночас держава взяла на себе обов’язок компенсувати різницю в тарифах, проте ці кошти або надходять із запізненням, або взагалі не виплачуються. Результат — накопичення значної заборгованості перед енергетиками. Така ситуація спостерігається не лише в окремих регіонах, а по всій країні. І навіть ті підприємства, які ефективно управляють ресурсами, потрапляють у боргову пастку через хронічне недофінансування з боку центру.
До цього додається ще один фактор — руйнування інфраструктури через війну. У багатьох містах водоканали змушені власними силами і коштами відновлювати знищене обладнання, лагодити пошкоджені системи, підтримувати мережі в робочому стані. Усе це потребує ресурсів, яких у них просто немає. А споживачі — багато з яких самі втратили дохід або житло — не завжди здатні своєчасно оплачувати рахунки.
Географія боргів: масштаб кризи
Станом на 1 червня 2025 року сумарна заборгованість підприємств водоканального сектору за електроенергію сягнула 11,4 мільярда гривень. Половина цієї суми — 5 мільярдів — припадає на підприємство "Вода Донбасу". Це не лише найбільший боржник, а й один із найскладніших регіонів з огляду на постійні обстріли та знищення інфраструктури.
Харківська область боргує ще 4,5 мільярда гривень, причому значна частина цієї суми — це борги комунального підприємства "Харківводоканал" перед "Харківобленерго". Ці борги виникли не вчора і не через бездіяльність — а через неможливість підприємства отримати компенсації та оплати в умовах війни.
Навіть у відносно стабільній Дніпропетровській області сума боргу — 600 мільйонів гривень. Це свідчить про системність проблеми. Борги накопичуються повсюдно, а не лише в окремих точках. І якщо НКРЕКП відкриє шлюзи для відключень, це може запустити ланцюгову реакцію, яку зупинити буде майже неможливо.
Розумний компроміс замість сліпої каральності
Асоціація міст України закликає державу до відповідальності. Пропозиція проста і логічна: заборонити в новій редакції правил припиняти електропостачання підприємствам, що забезпечують водопостачання та водовідведення. Це має бути чітко закріплено, без можливості вільного трактування.
Ніхто не заперечує потреби у дисципліні платежів. Але в ситуації, коли водоканали фінансово задихаються, перекладати на них ще й відповідальність за наслідки таких рішень — це несправедливо. Потрібна не кара, а комплексне врегулювання: перегляд тарифів, компенсації, прозора реструктуризація боргів.
Водночас важливо, щоб національний регулятор діяв не лише в інтересах енергетичних компаній, а з урахуванням потреб і вразливості комунального сектору. Відключення світла — це одне, відключення води — зовсім інше. Тут йдеться про здоров’я нації, про запобігання епідеміям, про гідність людей.
Висновки: вода — це право, а не привілей
Нова ініціатива НКРЕКП ризикує перетворитися з інструменту наведення порядку на детонатор масштабної гуманітарної кризи. Ключові підприємства комунального сектору опинилися між молотом і ковадлом: з одного боку — борги, з іншого — загроза примусового відключення.
Роль держави — не лише карати, а й захищати. Підтримка водоканалів у цей критичний період — це інвестиція в стійкість країни. Вода — це не просто ресурс. Це символ життя, основа гігієни, гарантія безпеки.
Тому регулювання в цій сфері має бути виваженим, гуманним і орієнтованим на довгострокову стабільність, а не короткострокову вигоду.Загроза для водоканалів, небезпека для суспільства
Плани Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо змін до правил роздрібного ринку електроенергії викликали серйозну тривогу серед місцевого самоврядування. Йдеться про надання права постачальникам електроенергії припиняти постачання для юридичних осіб у разі наявності боргів. Попри начебто формальну логіку такого кроку, його наслідки можуть бути драматичними.
Асоціація міст України публічно застерегла: ці зміни можуть паралізувати роботу підприємств водопровідно-каналізаційного господарства, які є ключовими для забезпечення базових життєвих потреб населення. Водопостачання та водовідведення – це не лише питання комфорту, а критично важлива складова гігієни, охорони здоров’я і громадської безпеки. І якщо електроенергію можна тимчасово замінити генератором, то з водою ситуація значно складніша.
Особливо вразливими в цій ситуації є громади, які перебувають у зоні бойових дій або на межі з такими територіями. Там інфраструктура зазнає регулярних ушкоджень, підприємства й так працюють на межі виживання. Знищені насосні станції, пошкоджені мережі, проблеми з оплатами — усе це створює надзвичайно вразливе тло для будь-яких регуляторних рішень, які додатково ускладнюють функціонування критичних систем.
Електроенергія як важіль тиску на водоканали
Проєкт постанови НКРЕКП, який має бути розглянутий 5 серпня 2025 року, передбачає суттєве посилення ролі постачальників електроенергії у питанні припинення постачання до непобутових споживачів. Йдеться про внесення змін до пункту 7.11 розділу VII Правил роздрібного ринку електричної енергії. Ці зміни надають право постачальнику відключати споживача, якщо в останнього є борги — як за самим договором постачання, так і за договорами реструктуризації.
На перший погляд, нововведення спрямовані на наведення ладу в розрахунках. Але в реальності така норма може стати інструментом дестабілізації для цілих населених пунктів. Система водопостачання повністю залежить від електроенергії: насоси, очисні споруди, автоматика, диспетчеризація — усе це працює лише за наявності струму. Вимкнення електроенергії означає автоматичне припинення подачі води й відведення стічних вод.
Це особливо небезпечно в періоди високої температури, під час спалахів інфекцій, у місцях компактного проживання переселенців. Вода — це не просто ресурс, а основа життя. Вимикати її через борги, які часто не є прямою провиною самих підприємств, — це ризик, з яким держава не має прав експериментувати.
Чому водоканали заборгували: глибші причини
Асоціація міст України чітко окреслила першопричини кризи: підприємства водопровідно-каналізаційного господарства стали заручниками тарифної політики. Від початку повномасштабного вторгнення тарифи на послуги водопостачання та водовідведення для побутових споживачів залишаються замороженими. Це означає, що підприємства змушені працювати собі в збиток.
Водночас держава взяла на себе обов’язок компенсувати різницю в тарифах, проте ці кошти або надходять із запізненням, або взагалі не виплачуються. Результат — накопичення значної заборгованості перед енергетиками. Така ситуація спостерігається не лише в окремих регіонах, а по всій країні. І навіть ті підприємства, які ефективно управляють ресурсами, потрапляють у боргову пастку через хронічне недофінансування з боку центру.
До цього додається ще один фактор — руйнування інфраструктури через війну. У багатьох містах водоканали змушені власними силами і коштами відновлювати знищене обладнання, лагодити пошкоджені системи, підтримувати мережі в робочому стані. Усе це потребує ресурсів, яких у них просто немає. А споживачі — багато з яких самі втратили дохід або житло — не завжди здатні своєчасно оплачувати рахунки.
Географія боргів: масштаб кризи
Станом на 1 червня 2025 року сумарна заборгованість підприємств водоканального сектору за електроенергію сягнула 11,4 мільярда гривень. Половина цієї суми — 5 мільярдів — припадає на підприємство "Вода Донбасу". Це не лише найбільший боржник, а й один із найскладніших регіонів з огляду на постійні обстріли та знищення інфраструктури.
Харківська область боргує ще 4,5 мільярда гривень, причому значна частина цієї суми — це борги комунального підприємства "Харківводоканал" перед "Харківобленерго". Ці борги виникли не вчора і не через бездіяльність — а через неможливість підприємства отримати компенсації та оплати в умовах війни.
Навіть у відносно стабільній Дніпропетровській області сума боргу — 600 мільйонів гривень. Це свідчить про системність проблеми. Борги накопичуються повсюдно, а не лише в окремих точках. І якщо НКРЕКП відкриє шлюзи для відключень, це може запустити ланцюгову реакцію, яку зупинити буде майже неможливо.
Розумний компроміс замість сліпої каральності
Асоціація міст України закликає державу до відповідальності. Пропозиція проста і логічна: заборонити в новій редакції правил припиняти електропостачання підприємствам, що забезпечують водопостачання та водовідведення. Це має бути чітко закріплено, без можливості вільного трактування.
Ніхто не заперечує потреби у дисципліні платежів. Але в ситуації, коли водоканали фінансово задихаються, перекладати на них ще й відповідальність за наслідки таких рішень — це несправедливо. Потрібна не кара, а комплексне врегулювання: перегляд тарифів, компенсації, прозора реструктуризація боргів.
Водночас важливо, щоб національний регулятор діяв не лише в інтересах енергетичних компаній, а з урахуванням потреб і вразливості комунального сектору. Відключення світла — це одне, відключення води — зовсім інше. Тут йдеться про здоров’я нації, про запобігання епідеміям, про гідність людей.
Висновки: вода — це право, а не привілей
Нова ініціатива НКРЕКП ризикує перетворитися з інструменту наведення порядку на детонатор масштабної гуманітарної кризи. Ключові підприємства комунального сектору опинилися між молотом і ковадлом: з одного боку — борги, з іншого — загроза примусового відключення.
Роль держави — не лише карати, а й захищати. Підтримка водоканалів у цей критичний період — це інвестиція в стійкість країни. Вода — це не просто ресурс. Це символ життя, основа гігієни, гарантія безпеки.
Тому регулювання в цій сфері має бути виваженим, гуманним і орієнтованим на довгострокову стабільність, а не короткострокову вигоду.
