Женева як точка напруження і надії
17 лютого 2026 року в Женева відбувся третій раунд переговорів між Україною, США та Росією. Формально — чергова зустріч оновлених делегацій. Фактично — момент, коли мирний процес вийшов на межу, за якою рішення можуть ухвалювати лише глави держав.
Ця зустріч стала символічною одразу з кількох причин. Вперше російську делегацію прийняли на повноцінні тристоронні переговори в Європі, а не в традиційному для неї азійсько-турецькому форматі. Вперше на зустрічі були присутні радники з нацбезпеки провідних європейських демократій — нехай і в статусі спостерігачів, але їхня присутність змінила атмосферу.
До переговорів повернувся помічник Путіна Володимир Мединський — людина, яка вже представляла Москву у 2022 році під час контактів у Білорусі та Стамбулі. Його поява викликала відчуття дежавю, адже тоді українську сторону представляв Давид Арахамія, який нині також знову залучений до процесу.
Але головне «вперше» цієї зустрічі — це обмеженість повноважень делегацій. Питання, що стоять на порядку денному, виходять за межі технічних узгоджень. Йдеться про території, безпекові гарантії, контроль над ресурсами, механізми моніторингу. Це рівень рішень, які не можуть ухвалювати переговірники без прямого політичного мандату.
Фактично процес підійшов до розвилки: або саміт лідерів — Володимир Зеленський, Дональд Трамп та Володимир Путін — або повторення долі «стамбульських угод» 2022 року, коли домовленості обговорювалися, але так і не були затверджені на найвищому рівні.
Стара-нова переговорна архітектура
Мирний процес у його нинішньому вигляді почав формуватися ще восени 2025 року. Після оприлюднення американських пропозицій Київ оперативно зібрав переговорну групу. Її очолив тодішній керівник Офісу президента Андрій Єрмак, а координацію з партнерами здійснював секретар РНБО Рустем Умєров.
До складу делегації входили представники силового блоку, розвідки та дипломатії. Серед них — очільник ГУР Кирило Буданов. Завдання було прагматичним: не допустити згортання підтримки США та зберегти переговорний трек.
Політична турбулентність у Києві, пов’язана з гучними розслідуваннями, призвела до кадрових змін. Після відставки Єрмака саме Буданов очолив Офіс президента і фактично перебрав ініціативу в мирному процесі. Формально делегацію й надалі очолює Умєров, але політичний центр ваги змістився.
Оновлена команда, сформована у січні 2026 року, поєднала «старих» і «нових». До неї додалися Арахамія та заступник начальника ГУР Вадим Скібіцький. Така конструкція створила внутрішній баланс і водночас систему перехресного контролю. Президент зібрав у межах однієї делегації різні центри впливу, не дозволяючи жодному з них стати домінантним.
Перші два раунди в Абу-Дабі принесли обережний оптимізм. Сторони змогли погодити низку військових аспектів, а США заявили про скорочення списку невирішених питань. Проте справжній тест настав у Женеві, коли на стіл лягли політичні рішення.
Перші результати і крихкість процесу
Попри скепсис українського суспільства, переговорний процес почав давати конкретні результати. Найпомітнішим стало коротке «енергетичне перемир’я» — тимчасове припинення атак на критичну інфраструктуру в період найсильніших морозів. Для країни, що переживає складну зиму, це стало реальним полегшенням.
Цей епізод довів: навіть за умов глибокої недовіри сторони здатні виконувати досягнуті домовленості. Це важливий сигнал для міжнародних партнерів і потенційних гарантів майбутньої угоди.
Ще одним проривом стало розблокування обмінів полоненими. Після кількамісячної паузи додому повернулися понад півтори сотні українців. За дипломатичними даними, найближчим часом можливі нові масштабні обміни. Для сотень родин це не просто політика — це повернуте життя.
Водночас процес залишається надзвичайно вразливим. Замах на одного з високопосадовців російського військового керівництва в Москві ледь не зірвав перемовини. Росія звинуватила Україну, Київ це заперечив. Переговори були призупинені на кілька тижнів.
Цей інцидент продемонстрував: будь-яка провокація чи ескалація може перекреслити досягнуте. Мирний процес балансує між поступом і зривом, і запасу часу дедалі менше.
Фактор Кушнера і зміна логіки розмови
Ключовою новацією став активний вхід у переговори зятя Трампа Джаред Кушнер. Разом зі спецпредставником США Стівом Віткоффом він став архітектором нової фази процесу.
Якщо раніше дискусії часто скочувалися до історичних аргументів і взаємних звинувачень, то з появою Кушнера фокус змістився на конкретику: території, механізми контролю, ресурси, економічні стимули.
Його роль — шукати комерційні інтереси, здатні зробити мир економічно привабливим для сторін. Обговорюється створення буферної території та вільної економічної зони під міжнародним управлінням. Ідея передбачає залучення США до адміністрування та моніторингу.
За кулуарною інформацією, йшлося навіть про можливість синхронного відведення військ на десятки кілометрів. Поки що це виглядає складно реалізованим, але сама поява таких сценаріїв свідчить про серйозність намірів.
До наступних раундів можуть долучитися й енергетичні експерти. Якщо переговори торкнуться питання управління Запорізькою АЕС і вдасться знайти прийнятну модель контролю, це означатиме, що технічний рівень процесу фактично вичерпано.
Вибір, який не можна відкласти
Мирні переговори підійшли до точки, де затягування стає небезпечним. Або сторони переходять до саміту лідерів, або процес почне розмиватися, втрачаючи довіру та динаміку.
Для Зеленського це надзвичайно складний вибір. Реальна мирна угода може суттєво відрізнятися від раніше озвученої «формули миру». Вона потребуватиме компромісів, які болісно сприйматимуться суспільством.
Альтернатива — продовження війни з розрахунком на стратегічне виснаження Росії та збереження підтримки партнерів. Але міжнародний контекст змінюється, і час працює проти невизначеності.
Саме тому женевський раунд став не просто черговою зустріччю. Він перетворився на переддень великого рішення. Саміту, який може визначити архітектуру безпеки в Європі на десятиліття.
Переговори ще тривають. Але відчуття фінальної стадії вже не полишає ані дипломатів, ані політиків, ані суспільство. Історія знову прискорюється — і відповідальність за її напрямок лягає на тих, хто готовий поставити підпис під миром або відкласти його на невизначений час.
