Коли виснажений і змучений Елі Шарабі стояв між двома озброєними бойовиками ХАМАС під час офіційної передачі заручників, він ще не знав того, що давно стало відомо в Ізраїлі. Його дружина Ліанна, 16-річна Ноїя і 13-річна Яель були вбиті в їхньому будинку під час нападу ХАМАС на кіббуц Бе’ері.
Його брат Йоссі, який також був викрадений, загинув у полоні.
Фатальний вибір: як Елі Шарабі потрапив у полон
7 жовтня 2023 року, коли ХАМАС здійснив напад на Ізраїль, Елі разом із дружиною та дочками сховався у безпечній кімнаті свого будинку. Але коли бойовики увірвалися до них, він прийняв рішення здатися, сподіваючись, що це збереже життя його родині.
Його відвели до Гази, і на наступні півтора року він зник під землею – в буквальному сенсі.
Близько 500 днів він провів у темних тунелях, майже весь час із закутими ногами. Його годували один раз на день – шматком піти або невеликою порцією макаронів.
Про долю своєї родини він дізнався лише після звільнення. Його перші слова на церемонії передачі ХАМАСу були сповнені надії: «Я щасливий повернутися до дружини і дочок». Однак уже після повернення в Ізраїль військовий психолог повідомив йому правду.
Крах усього життя: без сім’ї, без дому, без минулого
Сім’я Шарабі була однією з багатьох, які загинули в кіббуці Бе’ері під час нападу. Всього тоді було вбито близько 100 мешканців – десяту частину всього населення громади.
Ліанна Шарабі, громадянка Великої Британії, переїхала до Ізраїлю у 19 років і працювала в стоматологічній клініці. Її дочки, Ноїя та Яель, росли в спільноті, де всі знали одне одного.
Після нападу будинки кіббуцу були зруйновані або згоріли. Серед них – і дім Елі.
Його брат Йоссі, також викрадений того дня, загинув через 100 днів у полоні, коли ізраїльський авіаудар обрушив будівлю, де його утримували. Його тіло досі залишається в Газі.
Імпровізоване наметове містечко минулого місяця в Джабалії на півночі сектора Газа. Сахер Альгорра
Зустріч з реальністю: життя після полону
Коли Елі повернувся, його сім’я – мати та троє братів і сестер – з радістю зустріли його. Але перед ними стояло неймовірно складне завдання – повідомити йому, що він втратив усе.
«Не існує книги або інструкції, як повідомляти таку звістку», – сказав його брат Шарон.
Шарон зустрів його у військовому госпіталі під Тель-Авівом, куди Елі прибув, загорнутий в ізраїльський прапор. Він важив значно менше, ніж до викрадення, а його виснажене тіло викликало у багатьох ізраїльтян асоціації з тими, хто вижив у Голокості.
«Я був шокований», – зізнався Шарон. – «Я знав, що він буде худим, але не уявляв, наскільки. Це було страшно».
Повернення до нормального життя стало складним випробуванням. Спочатку організм Елі не міг приймати їжу у звичних кількостях. Повільно, крок за кроком, його харчування відновлювалося.
Але набагато складніше було звикнути до думки, що повертатися більше немає куди.
Політичний аспект: як звільнення Шарабі вплинуло на ситуацію
Повернення заручників відбулося в рамках перемир'я між Ізраїлем та ХАМАС, коли бойовики погодилися обміняти заручників на палестинських в’язнів.
Тепер Елі та інші звільнені заручники летять до США, щоб зустрітися з представниками адміністрації Дональда Трампа, можливо, навіть із самим президентом.
Для ізраїльського суспільства кожен звільнений заручник – це символ боротьби за життя. Але водночас це нагадування про те, що десятки людей усе ще залишаються в Газі, і їхня доля невідома.
Життя, що залишилося в минулому
Кіббуц Бе’ері, де Елі прожив більшу частину свого життя, більше не існує у звичному вигляді. Вцілілі мешканці тимчасово переселені в інші громади, а їхні будинки зруйновані або спалені.
Влада Ізраїлю поки не прийняла остаточного рішення, що робити з цими руїнами – зберегти як меморіал чи знести та відбудувати з нуля.
Для Елі Шарабі відповідь очевидна: «Ця земля просякнута кров’ю. Все потрібно знести».
Його історія – лише одна з багатьох, що розповідають про трагедію 7 жовтня та її наслідки. Але вона також про силу людського духу, який, навіть після втрати всього, знаходить сили продовжувати жити.
