Правозахисники з України та Росії наполягають: справедливий мир у війні проти Росії неможливий без звільнення тисяч цивільних українців, які утримуються в незаконному полоні. Попри активні дипломатичні зусилля та заяви Дональда Трампа про нібито близькість до мирної угоди між Києвом і Москвою, доля полонених залишається поза увагою. Водночас правозахисні організації закликають зробити цей гуманітарний аспект центральною частиною будь-яких мирних домовленостей.
Олександра Матвійчук, керівниця Центру громадянських свобод, який отримав Нобелівську премію миру у 2022 році, підкреслює: нинішні переговори зосереджені виключно на територіях та гарантіях безпеки, залишаючи осторонь долі реальних людей. “Це величезна проблема — ми втрачаємо людський вимір у політичному процесі. Тільки вирішивши його, ми зможемо знайти шлях до стійкого миру”, — наголошує вона.
Про масштаби гуманітарної катастрофи свідчить і офіційна статистика. За словами Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, станом на квітень 2024 року зниклими безвісти зареєстровано понад 16 000 осіб, хоча реальна кількість, ймовірно, набагато більша. Серед затриманих — як військові, так і цивільні, переважно соціально або політично активні українці, яких російські сили вважають потенційною загрозою окупації.
Ситуація набула особливої гостроти після розслідування смерті української журналістки Вікторії Рощиної в російському полоні. Проєкт Viktoriia, запущений The Guardian у партнерстві з Forbidden Stories, оприлюднив докази тортур, яким вона була піддана, включно з видаленням мозку та інших органів для приховування причин смерті. Представник ОБСЄ з питань свободи медіа Ян Браатху назвав справу грубим порушенням міжнародного права, включно з Женевськими конвенціями та Конвенцією ООН проти тортур.
Сотні інших утримуваних в російських СІЗО переживають схожі жахіття. Відоме слідче ізоляторе №2 у Таганрозі стало символом системного насильства: свідчення колишніх ув’язнених розповідають про катування електричним струмом, сексуальне насильство, відсутність медичної допомоги та жорсткі обмеження в їжі. Більшість ув’язнених позбавлені зв’язку з родичами, не мають юридичної підтримки й не можуть надсилати або отримувати листи.
Карина Малахова-Д’ячук, співзасновниця організації родин цивільних заручників, заявила, що пріоритетом має стати саме звільнення людей, а не територіальні поступки. Її організація об’єднує родини 380 затриманих, але жодного обміну не відбулося вже понад рік. За її словами, спочатку потрібно "повернути всіх додому", а вже потім говорити про гарантії безпеки чи економічні домовленості. Інакше гуманітарна складова так і залишиться замороженою.
У перший рік війни цивільні ще входили до списків обміну полоненими, проте зараз це стало винятком. І навіть ті, кого Росія засудила за “тероризм” або інші злочини, мають бути повернені додому — вважає радник Офісу Президента Михайло Подоляк. “Ці суди не мають для нас жодної юридичної сили. Ми не вважаємо наших громадян засудженими і зробимо все, щоб вони повернулися в Україну”, — наголосив він.
Тим часом світові лідери мовчать. “Ми не чули жодної заяви від Трампа з цього приводу. Ми стукаємо у двері різних урядів”, — заявив Олег Орлов, очільник російської правозахисної організації “Меморіал”, яка також отримала Нобелівську премію миру. Разом із Центром громадянських свобод вони стали співзасновниками кампанії People First, яка об’єднує близько 50 українських і російських організацій. Головна мета — домогтися якнайшвидшого звільнення всіх військовополонених, цивільних в’язнів і викрадених українських дітей.
Повернення військовополонених — звична практика після завершення війни. Але у випадку з цивільними — ситуація складніша. Росія має відпустити їх без жодних умов, однак, як визнає Орлов, це буде важко реалізувати. Одним із рішень може бути одночасне звільнення українських цивільних і тих осіб, яких Україна утримує за колаборацію з окупантами, із подальшим переправленням останніх до Росії.
У контексті дискусій про мирні переговори важливо пам’ятати: без людського виміру, без повернення тисяч невинних людей, жодна угода не матиме моральної чи історичної легітимності. Політика не повинна знеособлювати трагедії. І справжній мир починається не з мапи, а з людяності.
