В історії перших 100 днів другого президентського терміну Дональда Трампа вже закарбувався один показовий епізод: наприкінці лютого в Мюнхені помічник віцепрезидента Дж. Д. Ванса спробував витурити з ліжка високопосадовця України серед ночі, аби встигнути узгодити угоду про видобуток стратегічно важливих мінералів. Ця нічна операція не вразила українського гостя: він відмовився підписувати документи за умовою поспіху, але домовленість все ж була досягнута за два місяці, і остаточний контракт підписали в середині квітня.
Сам факт настирливого тиску демонструє експлуататорський стиль Вашингтона, який дедалі більше нагадує імперські амбіції, ніж традиційну підтримку союзників.
Підхід Трампа до світу в перші три місяці нового терміну можна охарактеризувати як руйнівний: з відносин у рамках НАТО та глобальної торгової системи він розмахнув важелем тарифів, одночасно кидаючи виклик принципам національного суверенітету.
За його ініціативою Канада опинилася в ролі майже 51-го штату Сполучених Штатів, а Гренландію публічно розглядали як можливий об’єкт «придбання» чи навіть військової окупації. У результаті американський долар трохи впав, а інвестори масово тікали з казначейських облігацій, очевидно не довіряючи рішучим, але непередбачуваним міністерським указам.
Світова торгівля пережила не менш гучний удар: тарифи «золотих трьох цифр» проти Китаю, ЄС і інших партнерів породили відповіді дзеркального характеру, від чого споживчі ціни зросли, а інвестиційний клімат похитнувся. Китай, однак, вирішив не відступати: у квітні Пекін тимчасово призупинив експорт важких рідкоземельних металів, необхідних для військових і промислових магнітів, водночас оголосивши про нову систему ліцензування. Це змусило американських чиновників відключати з-під дії тарифів ключову електроніку, аби згладити різкість торгової війни.
Для країн Європи та Азії перші сто днів Трампа стали випробуванням на зрілість альянсу: Німеччина, збурена «електричним шоком» від заяв про відхід США від регіону, ухвалила рекордний пакт оборонних і інфраструктурних витрат обсягом 500 мільярдів євро. Канадські виборці підтримали уряд, чітко давши відсіч Вашингтону, тоді як Франція та Велика Британія шукали спосіб домовитися про «політично прийнятний» формат припинення вогню в Сирії й Газі. Маленькі країни, як з’ясувалося, змушені рухатися в унісон, аби не опинитися між двох імперських амбіцій.
Президент Володимир Зеленський і президент Трамп в Овальному кабінеті. Даг Міллс
Водночас Україна відчула як загрозу, так і шанс: контракт на мінерали відкриває для Києва американський ринок інвестицій, але натомість створює ризик надмірного напруження в енергетичній та військовій співпраці. Президент Зеленський, що раніше отримав від Трампа фразу «у тебе немає козирів», тепер мав боротися за кожен пункт угоди, щоб не втратити стратегічну підтримку на тлі триваючої агресії з боку РФ.
Деякі лідери вирішили перечекати «шок і трепет»: Японія й Південна Корея, за словами експертів, більше спираються на історичний кліренс та дипломатичні канали США, ніж на пряму конфронтацію з Китаєм. Прем’єр Ішиба зі своєю командою організували неформальну зустріч із Трампом, підкріплену символічною передачею червоної кепки MAGA, що не виглядало як капітуляція, але = надало президенту відчуття культурної близькості.
Чи виявиться такий стилістичний «майстер-клас» постійним курсом американської дипломатії, чи це лише передвиборчий сплеск, досі невідомо. Свідченням того, що Трамп може корегувати свої удари, стала відмова від частини тарифів проти Китаю та цілком продуктивна встреча з Володимиром Зеленським у Ватикані під час похорону Папи Римського. Однак реагувати на постійні коливання доводиться не лише Вашингтону: держава-суперник Росія спостерігає за пертурбаціями Заходу, а Білорусь і Туреччина вже будують нові маршрути енергопостачання та військово-технічного співробітництва.
Таким чином, перші 100 днів «America First» виявилися не лише випробуванням для міжнародних інституцій, а й лакмусовим папірцем для кожної країни. Відповідь на питання, чи вдасться відновити статус-кво «Pax Americana», залежить від того, чи зможуть демократичні держави об’єднатися перед лицем непередбачуваної адміністрації або змиритися з новою реальністю — у якій трансатлантична солідарність стала товаром з підвищеним ризиком і великою ціною.
