За останні тижні світ став свідком надзвичайного зрушення у формуванні російського наративу щодо США. Традиційно позиціоновані як головний ворог Заходу, Сполучені Штати тепер демонструють зовсім інший образ: країна, яку Кремль більше не вважає «злим генієм» глобальної політики, а радше невинним спостерігачем, у якого політична влада знаходиться під впливом «неліберальної еліти» Заходу. Такі зміни стали очевидними після низки телефонних дзвінків між президентом Трампом та Володимиром Путіним, переговорів на найвищому рівні та несподіваних заяв на американських та російських телестанціях.
Ще п’ять тижнів тому міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у звичайній промові гостро критикував США, називаючи їх «гегемонськими» та «егоїстичними» керівниками колективного Заходу. Проте вже сьогодні, у новому інтерв’ю на російському державному телебаченні, Лавров перелічив історичні події – колонізацію, війни, крушення імперій – і заявив, що Американці не брали активної участі у розпалюванні конфліктів. «Якщо ми озираємося на минуле, – каже Лавров, – то Америка не була тим чинником, який розпалював суперечності», – наголошує він, підкреслюючи зміну тональності, яка сьогодні більш схильна винувати Європу за глобальні проблеми.
Водночас президент Росії Володимир Путін, який колись гостро критикував західну політику, сьогодні заявляє про готовність до діалогу із США. Путін неодноразово підкреслював, що обличчям до обличчя розмови з американськими лідерами існує потенціал для взаємовигідної співпраці. Водночас він не забуває про власні економічні та геополітичні інтереси: пропозиції щодо спільної розробки російських рідкісноземельних ресурсів і розвитку алюмінієвої промисловості в Сибіру стали одним із ключових пунктів нової стратегії. За словами Путіна, така співпраця може відкрити величезні економічні можливості та сприяти стабілізації світової безпеки.
Цей дивовижний поворот в російській пропаганді вже вразив як внутрішню аудиторію, так і міжнародних експертів. На щотижневому інформаційному шоу на каналі «Росія-1» ведучий Дмитро Киселіов розповів про «нову структуру світу», де Америка, Росія та Китай виступають як основні гравці, а Європа все частіше розглядається як джерело глобальної нестабільності. За його словами, «партія війни» в Європі втрачає свій вплив, адже саме Європа сьогодні є тією силою, яка створює неспокій на міжнародній арені.
Новий наратив Кремля виникає на фоні змін у зовнішній політиці США. З одного боку, повернення Трампа на посаду президента було зустрінуте неоднозначно як всередині країни, так і за її межами. Раніше американська пропаганда малювала образ США як головного рушійного двигуна глобальної політики, що розділяє та підриває інші держави. Однак тепер, після низки зустрічей і переговорів між Трампом і Путіним, американська влада починає поступово демонструвати більш помірковану позицію. Такі зміни змушують російських коментаторів переосмислити історичні конфлікти: попередні образи США як «злого генія» поступово розчиняються, і замість цього підкреслюється важливість спільної роботи для досягнення миру.
Проте не всі у російському суспільстві сприймають цю зміну однозначно. Деякі радикальні націоналісти висловлюють своє обурення, вважаючи, що будь-які спроби пом’якшення позиції щодо США можуть призвести до зради національних інтересів. Так, один із закликів на російському телеканалі наголошував, що «американські танки стріляють по нашим людям», а американська зброя продовжує завдавати шкоди на українських полях бою. Інші експерти вказують на те, що зміна риторики може бути частиною стратегічного маневру Кремля з метою зменшення напруженості у внутрішній політиці та посилення авторитету державних лідерів.
На думку низки аналітиків, зокрема Євгена Попова, відомого ведучого популярної програми «60 Minutes», ця трансформація є природним процесом. «Американці вже давно втомилися від імперських амбіцій, – каже Попов, – а російські лідери завжди вважали США прикладом для наслідування у певних питаннях. Ми маємо схожі риси: сильного виконавчого органу, захистницькі економічні політики, великі армії і потужні правоохоронні органи». За його словами, сучасний російський наратив показує певну двоїстість: з одного боку, США розглядаються як можливий партнер для конструктивного діалогу, а з іншого – залишається незаперечною загроза через те, що американські інтереси часто суперечать російським.
Президент Росії Володимир Путін змінив тон щодо Сполучених Штатів. Фото басейну Павла Беднякова
Критики нової пропагандистської стратегії наголошують, що такий поворот може стати спробою Кремля пом’якшити внутрішню напругу, спричинену тривалими воєнними діями в Україні та зростаючим економічним тиском через санкції. За даними незалежного опитування, проведеного Левада-центром, 75 відсотків росіян підтримують припинення війни, а 85 відсотків виступають за переговори з США. Це свідчить про те, що громадськість прагне до миру і бачить у співпраці з американською стороною можливість відновлення економічного розвитку та поліпшення міжнародного іміджу Росії.
У цей час російські державні телеканали активно транслюють змішані сигнали. З одного боку, ведучі вихваляють «раціоналізм» нового підходу Трампа, зазначаючи, що тепер США співпадають з російським баченням світу, а з іншого – агресивні коментатори попереджають, що спроби співпраці можуть бути використані західними країнами для маніпуляції світовою політичною ареною. Зокрема, деякі націоналісти наголошують, що «наш народ не може забути, як американські сили брали участь у конфліктах, які руйнували наші домівки», тоді як інші, навпаки, бачать у співпраці шанс на зміну історичного наративу і подолання колоніального минулого.
Водночас, внутрішні суперечності в російській політичній системі набувають все більшої виразності. Попри офіційну риторику Путіна про конструктивний діалог з американськими лідерами, деякі високопосадовці продовжують вказувати на необхідність збереження традиційних силових підходів у зовнішній політиці. Протиріччя між прагненням до компромісу та збереженням іміджу могутньої держави створюють складну палітру, в якій кожне слово керівництва має величезне значення для формування громадської думки.
Таким чином, нинішня зміна у пропагандистських наративах Кремля відображає більш глибокі зрушення у глобальній геополітичній кон'юнктурі. США, традиційно розглядані як головний агресор за версією російської пропаганди, тепер перетворюються на партнера, з яким можна співпрацювати задля досягнення взаємних вигод. Європа, у свою чергу, потрапляє під збільшену відповідальність за підтримання стабільності, що, за словами російських коментаторів, є основним джерелом сучасних проблем.
З огляду на ці процеси, світова політична арена стає ще більш непередбачуваною. Кожна нова заява, кожен інтерв’ю та кожен політичний крок можуть радикально змінити розстановку сил. Американська риторика під впливом Трампа, а також його спроби переосмислити зовнішню політику, змушують Росію переглядати свої позиції та формувати нові стратегії. Водночас, внутрішні суперечності всередині Кремля та різні підходи до співпраці з Заходом створюють додаткові виклики для тих, хто прагне до стабільності та миру.
У підсумку, сучасний світовий наратив демонструє, що історія зовнішньої політики – це безперервний процес змін, де навіть найзакріпленіші образи можуть бути переглянуті. Кремль, намагаючись знайти баланс між збереженням традиційних силових методів і прагненням до нових форм співпраці, змушує міжнародну спільноту задуматися над питанням: чи зможуть ми вийти з кола суперечок і знайти спільну мову для досягнення миру? Це питання стає ключовим не лише для Росії та США, а й для всієї глобальної спільноти, що прагне до стабільності в умовах зростаючих геополітичних викликів.
