26 березня глава Transneft Микола Токарєв визнав, що швидко перенаправити такі обсяги складно, назвавши їх “значними”. За розрахунками Reuters на основі ринкових даних, щонайменше 40% російських експортних нафтових потужностей зараз не працюють через сукупність ударів по інфраструктурі, проблем із трубопровідним маршрутом і вилучення танкерів.
Причина цієї нервозності проста: Приморськ і Усть-Луга — не периферійні термінали, а один із головних балтійських виходів російської нафти та нафтопродуктів на світовий ринок. Приморськ може відвантажувати понад 1 млн барелів сирої нафти на добу, Усть-Луга обробляє близько 700 тис. барелів на добу, а торік через Усть-Лугу пройшло 32,9 млн тонн нафтопродуктів, через Приморськ — 16,8 млн тонн.
Найважливіше тут навіть не саме пошкодження, а структура системи. Ще до нинішніх атак Reuters фіксував, що відвантаження з західних портів Росії у березні мали скорочуватися через санкційний тиск, слабший попит на Urals в Азії, нестачу тоннажу, льодові умови та довші маршрути; у перші 12 днів березня загальний експорт нафти вже впав на 14% місяць до місяця — до 3,6 млн барелів на добу.
За оцінкою редакції Дейком, це означає, що Москва стикається не просто з локальною аварією, а з кризою гнучкості. Коли один великий порт вибуває, інший працює нестабільно, а чорноморський маршрут теж уже зривався через дрони, “перенаправлення” перестає бути питанням диспетчеризації і стає питанням того, чи має система резервні плечі взагалі. Це аналітичний висновок на основі даних Reuters про збої в Приморську, Усть-Лузі та Новоросійську.
Росія після 2022 року перебудувала експорт, але не зробила його вільним від вузьких місць. За даними EIA, у 2024 році 81% російського експорту сирої нафти й конденсату вже припадало на Азію та Океанію, тоді як частка Європи різко впала. Це означає, що будь-який збій у балтійських портах б’є не лише по фізичному відвантаженню, а й по довгих азійських ланцюгах — графіках танкерів, фрахті, перевалці, доступності суден і ціні затримки.
Показово, що навіть там, де є ознаки часткового перерозподілу, вони не перекривають втрат. Reuters фіксував зростання експорту з Далекого Сходу приблизно на чверть у першій половині березня — до близько 770 тис. барелів на добу. Але це не виглядає повноцінною заміною для збоїв у Приморську, Усть-Лузі та Новоросійську, а радше аварійним розосередженням потоків. Це також є аналітичним висновком із наявних даних.
Економічний вимір робить ситуацію ще гострішою. Oxford Institute for Energy Studies підрахував, що у 2025 році нафтогазові доходи федерального бюджету Росії впали на 24% у рублевому вираженні, а уряд із 1 січня 2026 року підвищив ставку ПДВ з 20% до 22% як превентивний крок проти можливого браку доходів. Отже, нинішні удари по нафтовій логістиці припадають на момент, коли Кремль уже компенсує енергетичну слабкість через податковий тиск на решту економіки.
До цього додається новий зовнішній ризик для російського тіньового флоту. Велика Британія ще в травні 2025 року оголосила найбільший пакет санкцій проти shadow fleet, спрямований на до 100 танкерів, які перевезли понад 24 млрд доларів вантажів від початку 2024 року. А 26 березня 2026 року The Guardian повідомила, що британські збройні сили дістали дозвіл на абордаж підсанкційних російських танкерів у британських водах. Це означає, що навіть у разі фізичного відновлення портів маршрут для російської нафти стає не лише довшим, а й юридично та страхово небезпечнішим.
Саме тому удари по Приморську й Усть-Лузі мають більший сенс, ніж проста арифметика втраченої доби відвантаження. Washington Post описує ці атаки як частину української стратегії бити по джерелу валютних надходжень Кремля. У цій логіці мета — не обов’язково миттєво “обнулити” експорт, а зробити кожен наступний барель дорожчим, повільнішим і менш передбачуваним для продавця.
У короткій перспективі Росія, ймовірно, частково перерозподілить потоки й уникне повної зупинки. Але ключова зміна вже відбулася: російська експортна система дедалі менше схожа на міцну трубно-портову машину і дедалі більше — на набір перевантажених коридорів, де кожен удар по нафтовій інфраструктурі або тіньовому флоту множиться на санкції, нестачу тоннажу, погоду, безпекові ризики й політичний тиск. Це аналітичний висновок, що спирається на дані Reuters, EIA, OIES та офіційні британські повідомлення.
