Мирні переговори між Україною та Росією опинилися у глухому куті через одну з найчутливіших тем — питання територіальних поступок. Більшість українців категорично проти того, щоб поступитися окупованими землями в обмін на припинення бойових дій. Для мільйонів переселенців, які втратили домівки, мир без повернення територій виглядає несправедливим і неприйнятним. Цю дилему особливо гостро відчувають такі родини, як Олександр і Людмила Литвин із Маріуполя, які втекли з рідного міста під час його 86-денної облоги російськими військами у 2022 році.
Людмила, 65-річна пенсіонерка, з гіркотою слідкує за мирними ініціативами, бо боїться, що більше ніколи не повернеться додому. «Ми прожили в Маріуполі все життя. Я вірю до останнього, що він буде українським. Не знаю як», — зізнається вона. Її слова відображають загальне ставлення багатьох українців, що ускладнює позицію президента Володимира Зеленського, на якого тиснуть вимоги щодо можливих територіальних компромісів у рамках мирної угоди.
Росія контролює майже п’яту частину України й продовжує повільне, але стабільне просування на сході. Президент РФ Володимир Путін наполягає не лише на закріпленні контролю над захопленими регіонами, але й вимагає від Києва поступок у регіонах, де Росія не має повного контролю. За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології, 82% українців виступають проти таких вимог. Водночас 51% погодилися б на компроміс у формі фактичного визнання окупації в обмін на надійні гарантії безпеки з боку Заходу — хоча ані США, ані ЄС не демонструють готовності надати такі зобов’язання. Близько 40% опитаних вважають цей варіант категорично неприйнятним.
Олександр Литвин, який нині мешкає з дружиною в гуртожитку в Дніпрі, наголошує: «Це питання не лише Зеленського. Воно залежить і від наявності зброї. Якщо США згорнуть військову допомогу, Україна буде значно слабшою за столом переговорів». Зокрема, після перемоги Дональда Трампа на виборах у США, виникли побоювання, що американська підтримка може суттєво послабнути. За словами речниці Держдепу США Тамі Брюс, «терпіння Трампа вичерпується», а сам він відкрито висловив розчарування в Путіні, з яким мав пряму розмову раніше цього місяця.
На цьому тлі Київ і Москва провели перші з 2022 року прямі переговори, однак результатів досягнуто не було. Після розмови Путіна з Трампом, американський президент фактично дистанціювався від ролі посередника, що поставило Україну в ще складніше становище. Для жителів окупованого Маріуполя це означає не лише ризик остаточної втрати міста, а й питання справедливості. Мер Маріуполя у вигнанні Вадим Бойченко стверджує, що його команда зібрала докази загибелі щонайменше 22 000 мирних мешканців за час боїв у 2022 році. За іншими оцінками правозахисних організацій, таких як Human Rights Watch і Truth Hounds, загинули щонайменше 8000 людей, хоча точна кількість цивільних не встановлена, і справжні цифри можуть бути значно вищими.
Росія масовано обстрілювала місто ракетами та артилерією, залишивши його без води, тепла, електрики й медикаментів, що призвело до масштабної гуманітарної катастрофи. Бойченко наголошує: «Все, чого ми просимо — це визнання злочинів і покарання винних». У Маріуполі, який до війни був відомий своїм портом і металургійними заводами, нині діє російська адміністрація, яка активно займається перебудовою міста й використовує його як символ «успішної інтеграції» анексованих територій. Кремль перекладає відповідальність за руйнування на ЗСУ, звинувачуючи їх у використанні цивільного населення як живого щита — ці твердження Київ відкидає.
Дмитро, ще один переселенець із Маріуполя, згадує: «Те, що ми пережили — це жах. Я готував їжу на вулиці, ховав сина від обстрілів. Це було пекло». Він уже вдруге вимушено залишив дім: у 2015 році виїхав з Донецька, а в 2022 — з Маріуполя. Нині живе в Дніпрі, однак побоюється, що доведеться тікати знову. «Несправедливо залишати Росії те, що вона відібрала. Це наша земля», — наголошує він.
Переговори про мир гальмуються не лише через амбіції Кремля, а й через глибоке внутрішнє переконання українців, що територія не може бути предметом торгу. Водночас реалії фронту, військова втома, геополітичний тиск і непевність щодо подальшої західної підтримки створюють ситуацію, коли жодне рішення не виглядає простим. Україна прагне справедливого миру, але Путін вимагає капітуляції. Чи можливий компроміс — питання, на яке поки що немає відповіді.
