Перехід Кирила Буданова з воєнної розвідки на посаду керівника Офісу президента став однією з найпомітніших кадрових перестановок в українській владі. Це рішення змінює не лише внутрішню архітектуру Банкової, а й логіку сприйняття самого Буданова як політичної фігури.
До цього його ім’я насамперед асоціювалося з силовим блоком, спецопераціями та образом людини війни. Тепер він опинився в точці, де зосереджуються координація державного апарату, парламентські контакти, міжнародні переговори та щоденний контроль над політичними процесами.
Саме тому його нова роль виходить далеко за межі формальної посади. Для Києва це сигнал про посилення безпекового компонента в системі президентського управління. Для еліт — натяк на появу нового центру впливу, здатного працювати одночасно в силовій і політичній площині.
Після епохи Андрія Єрмака, яка викликала сильне роздратування як усередині країни, так і серед частини західних партнерів, Банкова очевидно прагне змінити стиль. Буданов у цьому сенсі виглядає як спроба переупакувати Офіс президента через фігуру з високим кредитом довіри та репутацією воєнного професіонала.
Його призначення одразу породило кілька версій. За однією, Володимир Зеленський потребував керівника офісу, чий образ не викликатиме токсичних асоціацій. За іншою, президента непокоїло зростання самостійної ваги Буданова, і переведення на Банкову мало наблизити його до центру контролю.
Буданов, колишній начальник розвідки, у центрі ліворуч, на другому військовому молитовному сніданку з нагоди Дня Збройних Сил України 6 грудня 2025 року — Віктор Фрідшон
Сам Буданов такі трактування публічно відкидає. Водночас сама логіка призначення свідчить, що йдеться не просто про кадрову ротацію. В українській системі влади посада очільника президентського офісу давно є однією з найвпливовіших, а інколи й важливіших за формальні міністерські кабінети.
Особливість ситуації в тому, що Буданов не є класичним апаратником. Він сформувався у військовій і розвідувальній культурі, де цінується результат, дисципліна та прямота. Це може посилити керованість у кризових умовах, але водночас створює ризики жорсткішого стилю в політичному середовищі.
Його образ у матеріалі виглядає ретельно вибудуваним: генерал, герой війни, прагматик, людина з прямою мовою та жорсткими уявленнями про відповідальність. У нинішній Україні така політична упаковка працює сильніше, ніж у довоєнний час, бо суспільство мислить категоріями безпеки та виживання держави.
Окрема причина уваги до Буданова — переговорний трек. За даними співрозмовників, він зберігає канали комунікації з російською стороною, має контакти у країнах Перської затоки та вважається ефективнішим у мирних переговорах, ніж його попередник. Це автоматично підвищує його стратегічну вагу.
Його стиль описують як жорсткий, лаконічний і максимально раціональний. У переговорах він орієнтується не на емоції, а на цифри, дати, ресурси та співвідношення сил. Такий підхід робить його зрозумілим для зовнішніх партнерів і водночас небезпечним суперником у внутрішньополітичній боротьбі.
Важливо й те, що Буданов, за описом джерел, має робочі контакти з різними середовищами одночасно: українською владою, парламентом, західними чиновниками та навіть російськими перемовниками. У воєнний період така багаторівнева комунікація перетворюється на окремий політичний капітал.
Буданов (праворуч) з президентом України Зеленським (ліворуч) та прем'єр-міністром України Юлією Свириденко (в центрі) на засіданні уряду 5 березня — Андрій Кравченко
На цьому тлі питання про його політичне майбутнє виникає майже автоматично. Коли людина з високою довірою суспільства, силовим бекграундом і доступом до переговорного процесу заходить в Офіс президента, її вже складно сприймати лише як технічного менеджера президентської вертикалі.
Соціологічний фактор лише підсилює ці розмови. Буданов уже входить до числа найбільш довірених українських публічних фігур. У ситуації, коли після війни країна неминуче шукатиме нові моделі лідерства, такі рейтинги стають не просто цифрами, а тестом на потенційну електоральну життєздатність.
Втім, саме тут для нього починається найскладніше. Посада керівника Офісу президента в Україні історично вважається токсичною. Вона пов’язана з підозрами щодо неформального впливу, кулуарних рішень, конфліктів інтересів і надмірної концентрації влади. Ця роль може швидко підривати навіть сильну репутацію.
Іншими словами, Банкова дає Буданову безпрецедентний політичний ресурс, але одночасно створює загрозу репутаційного зношування. Поки він сприймається як людина фронтової доби, його легше підтримувати. Але чим глибше він занурюватиметься в апаратну політику, тим більше нестиме відповідальність за всі рішення влади.
Ще один критичний момент — тема миру. У матеріалі підкреслюється, що Буданов розуміє високу ціну війни та не відкидає болючих сценаріїв завершення конфлікту. Але для українського суспільства питання поступок територіями залишається надзвичайно чутливим, а це означає політичну мінливість будь-якої переговорної стратегії.
Українська артилерійська частина обстрілює російські позиції на лінії фронту поблизу міста Покровськ на Донбасі минулого місяця — Тайлер Хікс
Тобто його реалізм може одночасно стати джерелом сили й причиною падіння. Якщо він буде асоціюватися з ефективною дипломатією без втрати національного інтересу, його позиції лише зміцняться. Якщо ж суспільство побачить у цьому надто прагматичний компроміс, рівень довіри може різко змінитися.
На практиці Буданов уже зараз виглядає як фігура перехідного типу між воєнною державою та майбутньою післявоєнною політикою. Він уособлює покоління керівників, для яких війна стала не епізодом, а основою легітимності, стилю мислення та права претендувати на вищі державні ролі.
Поки вибори в Україні неможливі через воєнний стан, усі розмови про президентські амбіції залишаються припущеннями. Проте сам факт, що такі питання вже ставлять, означає головне: Буданов вийшов із тіні силової вертикалі та увійшов у поле великої політики, де його тепер оцінюватимуть зовсім за іншими правилами.
