Оцінки втрат у повномасштабній війні, яка триває вже кілька років, знову стали предметом глобального обговорення після публікації матеріалу The New York Times, що посилається на нове дослідження аналітичного центру Center for Strategic and International Studies. У ньому стверджується, що сукупні втрати російських і українських військових можуть перевищувати позначку у два мільйони осіб — включно з загиблими та пораненими.
Ці цифри не є офіційно підтвердженими сторонами конфлікту, однак вони базуються на узагальненні даних західних урядових оцінок, розвідданих та аналітичних моделей. Саме через це дослідники наголошують: точність таких підрахунків обмежена, але масштаб втрат дозволяє побачити загальну картину виснаження обох армій.
Масштаб, який складно усвідомити
Згідно з оприлюдненими даними, Росія нібито зазнала найбільших втрат. Ідеться приблизно про 1,4 мільйона військових, які були або поранені, або загинули. Серед них, за оцінками дослідження, близько 450 тисяч могли загинути. Це число аналітики порівнюють із втратами США у всіх війнах після Другої світової, підкреслюючи безпрецедентний масштаб людських втрат у сучасному збройному конфлікті.
Українські втрати, за тим самим дослідженням, оцінюються в межах від 525 до 625 тисяч військовослужбовців, з яких орієнтовно 125–150 тисяч могли загинути. При цьому автори підкреслюють: через відсутність відкритої офіційної статистики точні цифри залишаються предметом оцінок і моделювання.
Чому реальні цифри залишаються невідомими
Однією з ключових проблем у визначенні втрат є інформаційна непрозорість. Дослідники зазначають, що російська сторона регулярно занижує офіційні дані, тоді як Україна також не розкриває повної статистики втрат з міркувань безпеки та військової стратегії.
Через це аналітики змушені поєднувати різні джерела: супутникові дані, перехоплення, оцінки західних урядових структур та статистичні моделі. У результаті отримуються діапазони, а не точні числа.
Повільне просування і виснаження фронту
Окрему увагу у дослідженні приділено характеру бойових дій. Аналітики описують ситуацію як війну виснаження, де просування на окремих ділянках фронту може вимірюватися десятками метрів на добу. У деяких випадках, за оцінками, темпи просування російських сил становили менше ніж 50 метрів щодня.
У матеріалі також згадується, що в окремі періоди українські сили навіть переходили у локальні наступальні дії, змінюючи баланс на коротких відрізках фронту. Водночас загальна динаміка залишається нестабільною та залежною від ресурсів, резервів і постачання.
Демографічний тиск і різниця у ресурсах
Аналітики підкреслюють ще один критичний фактор — різницю в людському ресурсі. Російська сторона має суттєво більший мобілізаційний потенціал, що дозволяє компенсувати втрати шляхом регулярного поповнення особового складу. Україна ж, маючи менше населення, стикається з більш відчутним впливом кожної втрати.
За оцінками, на передовій можуть перебувати близько 400 тисяч російських військових проти приблизно 250 тисяч українських. Це створює постійний тиск і змушує сторони шукати різні підходи до утримання позицій.
Система поповнення армії та її межі
У дослідженні також зазначається, що Росія змогла підтримувати чисельність армії завдяки широкому набору інструментів: від регулярного призову до залучення контрактників, засуджених та інших категорій населення. Це дозволило компенсувати значні втрати, хоча й ціною соціальної та економічної напруги всередині країни.
Водночас аналітики прогнозують, що у 2026 році щомісячні втрати можуть перевищити темпи вербування, що створює ризик поступового виснаження навіть при наявності великого резерву.
Війна, яка виходить за межі фронту
У дослідженні також зазначається, що бойові дії дедалі частіше виходять за межі безпосередньої лінії фронту. Використання безпілотників, ракетних ударів і далекобійних систем призводить до того, що вплив війни відчувається в глибоких регіонах обох країн.
Окремі аналітики вказують, що конфлікт уже давно став війною технологій, економік і ресурсів, де класичні уявлення про фронтові лінії поступово втрачають значення.
Висновки дослідників
Один із авторів дослідження, Сет Г. Джонс, наголошує, що війна входить у фазу глибокого виснаження, а її наслідки вже виходять далеко за межі поля бою. Йдеться не лише про втрати на фронті, а й про економічний тиск, соціальні зміни та довгострокові наслідки для обох держав.
У матеріалі підкреслюється: без суттєвих змін у міжнародному тиску та підходах до конфлікту війна може тривати, навіть попри надзвичайно високі втрати з обох сторін.
Аналітики з DeepState додатково зазначають, що ситуація на фронті залишається динамічною, а будь-які прогнози розвитку подій залежать від оперативних рішень командування та ресурсного балансу сторін.
У підсумку дослідження формує тривожну картину: війна перетворюється на довготривалий конфлікт виснаження, де головним фактором стає не лише територія, а й здатність поповнювати втрати та витримувати постійний тиск.
