Перемога опозиції в Угорщині відкрила не лише нову внутрішню політичну сторінку, а й поставила питання про можливу зміну архітектури впливу в Європейському Союзі. Петер Мадяр, який готується очолити уряд, пропонує стратегічний поворот: замість традиційного курсу на індивідуальне зближення із Західною Європою — ставка на консолідацію Центральної Європи як окремого політичного та економічного блоку.
У цій концепції ключову роль відіграє не лише прагматичний інтерес, а й історична пам’ять. Мадяр відкрито апелює до спільного минулого часів Австро-Угорської імперії як до символічної основи для нового формату співпраці. Йдеться не про реставрацію імперії в буквальному сенсі, а про спробу використати культурну й економічну спадщину для формування сучасного регіонального альянсу.
Його акцент на Австрії виглядає не випадковим. Саме ця країна розглядається як економічний і політичний міст між Центральною та Західною Європою. Поглиблення відносин із Віднем може стати каталізатором ширшого процесу — інтеграції інтересів сусідніх держав у межах ЄС. За попереднім аналізом «Дейком», така конфігурація здатна змінити розклад сил у Брюсселі, де традиційно домінують Франція та Німеччина.
Ключовим елементом нової стратегії є ідея об’єднання вже існуючих форматів співпраці. Вишеградська група, яка тривалий час залишалася важливим, але розбалансованим альянсом, може отримати новий імпульс через інтеграцію зі Славківським форматом. Така конструкція створює більш широку платформу — з Австрією як повноцінним учасником і потенційним балансуючим центром.
Політична логіка цього кроку очевидна. Країни Центральної Європи мають подібні економічні моделі, залежать від європейських фондів і часто займають близькі позиції щодо енергетики та міграції. Координація дій дозволяє не лише ефективніше відстоювати спільні інтереси, а й формувати альтернативний порядок денний усередині ЄС.
Втім, ця модель не позбавлена внутрішніх суперечностей. Найгостріші розбіжності проявляються у ставленні до України та європейської безпекової політики. Частина країн регіону активно підтримує Київ, тоді як інші демонструють більш стриману або вибіркову позицію. Це створює ризик, що навіть формально об’єднаний блок не зможе діяти як єдиний політичний суб’єкт у критичних питаннях.
Не менш важливим є економічний вимір. Для Будапешта питання розблокування європейських коштів стає тестом на ефективність нової стратегії. Йдеться про десятки мільярдів євро — як у вигляді прямих виплат, так і оборонних кредитів. Вихід із конфлікту з Брюсселем і повернення до повноцінної фінансової співпраці є необхідною умовою для реалізації будь-яких амбіцій.
У цьому контексті показовими виглядають перші заплановані закордонні візити Мадяра — до Варшави та Відня. Польща пропонує модель відновлення відносин із ЄС після періоду політичної ізоляції, тоді як Австрія відкриває можливість для формування нового регіонального центру тяжіння. Це не дипломатичний жест, а чіткий сигнал про пріоритети майбутнього уряду.
Історія вже знала спроби об’єднати Центральну Європу на подібній основі. На початку 2000-х років такі ініціативи наштовхнулися на страх перед домінуванням окремих держав і швидко втратили підтримку. Сьогодні ситуація інша: зростання конкуренції всередині ЄС і пошук нових балансів відкривають для регіону вікно можливостей.
Чи стане цей проект реальністю, залежить від здатності нових політичних еліт подолати старі протиріччя і запропонувати спільний стратегічний курс. Якщо це вдасться, Центральна Європа може перетворитися з периферії на одного з ключових гравців Євросоюзу — не через історичну ностальгію, а завдяки холодному розрахунку і координації інтересів.
