Трамп шокував світ, назвавши Путіна «дуже добрячим», а вже за місяць заявив: «Ми слухаємо багато брехні з боку Росії». Експерти одразу заговорили: колишній «броманс» тріщить, а риторика Білого дому стає жорсткішою.
Услід за словами пролунала обіцянка відновити поставки оборонних боєприпасів Україні. Проте російські ракети й дрони відповіли на ці сигнали рекордними обстрілами Києва та Волині.
Речник Кремля Дмитро Пєсков відреагував байдуже: «Трамп завжди різкий — ми сприймаємо спокійно». Отже питання: чи стане американська рішучість довгостроковою, чи це лише емоційний сплеск? Багаторічний досвід «санкційної війни» показує: без системності обмеження втрачають силу.
Ключове слово — послідовність; її бракувало багатьом західним лідерам у протистоянні з Путіним. Трамп обіцяє закон із тарифом 500 % на покупців російських енергоносіїв, і 80 сенаторів уже «за». Але документ залишає право президенту визначати, чи «добросовісно» Москва веде перемовини.
Тобто важіль є, та чи наважиться Вашингтон натиснути до упору, коли зростуть ціни на нафту? Адже Китай та Індія охоче купують російську сировину, згладжуючи удар від західних санкцій. Аналітики Кофман і Кендал-Тейлор вважають: Кремль перетнув точку неповернення.
Війна стала «механізмом перерозподілу багатств» усередині РФ — гроші йдуть у ВПК та регіони. Елiти адаптувалися, а частина навіть збагатіла, переорієнтувавшись на військові держзамовлення.
Кілька колишніх прихильників Дональда Трампа свідчили проти нього під час кримінального процесу. Фото басейну від Сета Веніга
Водночас інфляція й дефіцит робочих рук у Росії б’ють по гаманцю пересічних громадян. Та поки нафта продається вище 60 доларів, Кремль утримує соціальну стабільність.
Саме тому економічний тиск має бути комплексним — охоплювати нафту, газ, уран та транспорт. Україна нагадує: санкції мусить супроводжувати військова допомога, інакше Москва не зупиниться.
Після короткої паузи Пентагон анонсував «ревізію складів», затримавши черговий пакет озброєнь. Така «плинність» рішень підриває довіру Києва та мотивує Путіна затягувати переговори. В Кремлі сподіваються: президент США зрештою обере «легкий шлях» і натисне на Київ, а не Москву.
Проте Трамп знову різко висловився: «Вони мають захищатися — ми надамо, що потрібно». Чи означає це стратегічний розворот чи лише тактичний жест у відповідь на критику Конгресу? Одного тиску санкцій недостатньо — це довели історії з Іраном та Північною Кореєю.
Успішні кейси 1920-х років ґрунтувалися радше на страху перед покаранням, ніж на самому покаранні. Сьогодні ж фінансові ланцюжки глобалізовані, і обхідні схеми з’являються за кілька тижнів. Тому Білий дім має синхронізувати дії з ЄС, Японією та G7, аби закрити «сіру» торгівлю нафтою. Ключові слова для ефективності — швидкість і невідворотність, а не нескінченні відтермінування.
Тим часом російська армія збільшує виробництво «Шахедів» і ракет-«Кинджал», обстрілюючи тил. Українська ППО витрачає ракети Patriot швидше, ніж отримує поповнення, що посилює залежність від США. Відповідь Вашингтона має бути «асиметричною»: більше далекобійних систем і технологій РЕБ.
Це підвищить ціну ескалації для Путіна, змусивши рахуватися з ризиком втрат на власній території. Втім, скептики застерігають: агресора не спинити, поки йому не загрожує поразка, а не стаття у ЗМІ. Українські дипломати давно не покладають надій на «доброго переговірника» — тільки на силу.
Президент Росії Володимир Путін у грудні. Ймовірно, він наполягатиме на жорстких умовах припинення війни в Україні. Фото басейну Гавриїла Григорова
Вони вірять, що коли Росія втратить військову перевагу, саме тоді настане момент реальних перемовин. Тому монополія на ініціативу має бути не у Москви, а в Києва за підтримки союзників. Трампівська стратегія «великих угод» може зруйнуватися, якщо Кремль знову вирішить зволікати.
У Путіна час майже безмежний, у Трампа ж обмежений виборами та кон’юнктурою паливних цін. Таким чином, доля «бромансу» буде вирішуватися не словами, а цифрами експорту та темпами постачань зброї. Якщо тарифи й санкції запрацюють одночасно зі збільшенням військової допомоги Україні, Кремль відчує справжній тиск.
Якщо ж Вашингтон знову захитається, Москва сприйме це як сигнал продовжувати наступ. Світ стежить, чи здатен Білий дім конвертувати жорстку риторику на послідовну політику. Адже кожна затримка в рішенні коштує Україні життів і руйнує довіру до лідерства США.
Отже, відповідь на питання «чи все скінчилося між Трампом і Путіним» залежить від днів і тижнів, а не років. У геополітиці почуттям не місце — лише чітким стратегіям, де санкції й артилерія йдуть плеч-о-пліч.
Коли економічний тиск по-справжньому «вкусить», тоді й стане видно, чи зник «броманс» назавжди, чи це чергова ділова пауза між двома політичними гравцями.
