У Чиклайо, великому портовому місті на півночі Перу з населенням близько 800 тисяч, обрання єпископа Роберта Френсіса Превоста на престол Петра викликало справжнє свято. Місцеві мешканці — продавці свіжака в ринку, таксисти, студенти та пенсіонери — кажуть, що колишній їхній пастир, який став папою під ім’ям Лео XIV, є «своїм», «чичлайанцем» попри те, що народився в Чикаго і за службою мешкав у Перу понад три десятиліття з невеликими перервами в США.
У день офіційного представлення нового понтифіка в Соборі Святого Петра на пероні аеропорту Ліми зустрічального автобусу Iнайшли безліч плакатів: «Чикаго–Чиклайо: вітаємо нашого папу!», «Гімн Чиклайо для Лео!» — а бортовий голос оголошував: «Welcome to Chiclayo, land of the Pope!» й пасажири супроводжували це оваціями.
Спогади про єпископа Превоста в Чиклайо охоплюють цілу палітру подій: від рятувальних операцій під час повені 2017 року до безпосереднього спілкування з дітьми під час різдвяних свят. Коли тропічні дощі розмили дороги в окрузі Мотупе і вода з річок увірвалася в села та ферми, єпископ надягав гумові чоботи, приїжджав у зону стихії разом із добровольцями Червоного Хреста і особисто розносив продукти та ковдри сім’ям, які втратили дахи над головою.
Свідки згадують: він міг кілька днів поспіль обходити віддалені сільські громади на старому позашляховику, відмовляючись від комфорту — адже «пастир має бути серед своїх овець». Ця безстрашна людяність здобула йому репутацію «єпископа народу», яка й перетекла в щирий ентузіазм під час новини про його обрання папою.
Духовна присутність Превоста була не лише в екстрених ситуаціях. Улітку 2021 року, у гарячі періоди цукантівських злив, він організував у кафедральному соборі «церковний укриток», де переселенці отримували душевне розраду, безкоштовні уроки іспанської та консультації з отримання документів. Йоланда Діас, лідерка жіночої спільноти Aid Migrantes, пригадує, як кожні два тижні звітувала йому про роботу групи волонтерів, а єпископ робив усе можливе, щоб залучити місцеву владу до відкриття додаткових шкіл і клінік для іноземців. «Він не ховався в канцелярії, — каже Діас. — Завжди виходив назустріч, питав: “Що нам ще треба зробити?”».
Чиклайо не лише поділена на прибережні райони — вона простягається від берегової пустелі до Анд. Превост часто вирушав у гірські села, де дороги ледве проїзжали, аби висвятити нових священників, доторкнутися до потреб місцевих фермерів та вислухати їхні скарги на брак медичних пунктів. Отець Ельмер Учофен, який подорожував із єпископом десятки годин вузькими перевалами, згадує: «В дорозі він говорив мало, але вмів слухати. Коли приїжджали в громаду, він сідав на край амфітеатру й годинами відповідав на запитання простих людей — про роботу, про доступ до води, про школи».
Гастрономічні вподобання Превоста теж стали легендарними: у місцевих cevicherías і ресторанах «кокініста» городян радували історіями, як єпископ у сонцевачах і набридливому єпископському сарофані замовляв свіжий лічі-кечуп та обсмажене козеня з місцевими травами. Йому й досі надсилають чичлайське свіжезловлене рибне філе для благословення, а корінні сеньйори говорять, що його любов до рису з кінвою та перуанських солодощів робила його «одним із нас».
Обрання Превоста папою з 266-ти історичних престолів Петра вперше принесло на цей пост американця, але у Чиклайо це викликало не здивування, а почуття гордості. «Ми завжди знали, що він — особливий, — каже Маріана Кіроз, 39-річна волонтерка. — Думаю, багато хто з місцевих зараз говорить: якщо Папа — наш, то кожного з нас теж обрано бути носієм надії».
Під час першої проповіді Лео XIV з балкона собору Святого Петра він особливо привітав «дорогих чичлайанців», чим викликав хвилі схвальних вигуків у столиці. Здається, саме такі згадки про «народні корені служіння» і творять єдність між його американським минулим і перуанським досвідом. Місцеві саркастично жартують, що тепер Чиклайо отримає особливі «папські мішки» гуманітарної допомоги й пашпорт перуанського громадянина стане майже еквівалентом «герба Святого Престолу».
Продовжуючи лінію Франциска, який не раз наголошував на виході Церкви в найбідніші райони, Папа Лео XIV своєю особистістю зміцнив у чичлайанців переконання: справжня Церква пульсує разом із народом — у клекоті повені, у дитячому сміху під час різдвяного концерту, у спільному щоденному корінні в землі побожності. Імовірно, ще довго після завершення папського візиту кадри з його дитячих усмішок під пальмовими віниками та гумових чоботів у брудній воді звучатимуть у серцях чичлайанців як найтепліший символ «Папи з народу».
