Експерти пояснюють, чому обвинувачення на адресу ППО — безпідставні, і чому проблема лежить не всередині країни, а у зовнішньому дефіциті підтримки.
Атака, що відкрила стару рану: ракетний терор над Волинню
У ніч на 9 липня небо над Україною знову здригнулося від вибухів. Масований удар — понад 700 цілей, серед яких безпілотники, крилаті ракети та шість надзвукових “Кинджалів” — охопив низку регіонів. Найбільш враженою стала Волинь, зокрема Луцьк. Чотири ракети “Кинджал” влучили в інфраструктурні об’єкти. Українська система протиповітряної оборони показала вражаючі результати: знищено 718 ворожих цілей. Але влучання “Кинджалів” стали болючою темою для суспільства — і джерелом неправдивих звинувачень на адресу ППО.
Після атаки соцмережі та частина інформаційного поля вибухнули емоціями: чому не збили “Кинджали”? Чому Луцьк залишився без прикриття? І головне — чи не є це провалом нашої ППО?
У відповідь на ці питання військові експерти закликають до тверезої оцінки ситуації. Серед них — ветеран війни, майор запасу Національної гвардії України Олексій Гетьман. У своєму публічному коментарі він чітко пояснив: не було провалу, була відсутність інструментів для перехоплення цього типу ракет.
Надзвукові ракети типу “Кинджал” — складні цілі, здатні до маневрування та польоту на гіперзвукових швидкостях. Єдиною системою, що довела свою здатність їх знищувати, є Patriot. І в цьому полягає серцевина проблеми: таких систем у нас просто недостатньо.
Patriot — зброя стратегічної важливості, якої бракує
Олексій Гетьман наголошує: перехоплення “Кинджалів” можливе лише за допомогою Patriot. Але на всю країну таких систем — лише вісім. Із них шість зосереджені довкола Києва. Чому саме там?
Відповідь очевидна: Київ — столиця, серце країни. Тут зосереджені ключові політичні, військові, управлінські та комунікаційні центри. Знищення або виведення з ладу таких об’єктів — головна мета для ворога. Тому логічно, що найбільш потужна частина протиповітряного захисту зосереджена саме тут.
Решта — два комплекси — намагаються прикривати інші регіони. Але очевидно, що цього недостатньо. Навіть якщо б один із них було перекинуто на Волинь, це не гарантувало б повного прикриття. Україна має величезну територію, а повноцінна протидія гіперзвуковим ракетам вимагає щільного зонтичного захисту, якого на сьогодні немає.
Саме тому президент Володимир Зеленський неодноразово наголошував: країні потрібно щонайменше 25 таких систем. Це не забаганка. Це вимога, продиктована щоденною реальністю війни.
Хто винен: ППО чи відсутність партнерської підтримки?
Чи справді питання у нашій ППО? Олексій Гетьман переконаний: відповідь однозначна — ні. Збито всі крилаті ракети. Знешкоджено сотні безпілотників. Система ППО спрацювала злагоджено і ефективно. Єдина причина, чому “Кинджали” досягли цілей — відсутність потрібних систем на місці атаки.
Із восьми наявних Patriot шість залишаються у столиці. Це вибір, продиктований стратегічною доцільністю. Інших — просто не вистачає. Тож питання потрібно адресувати не військовим, які роблять максимум у наявних умовах, а міжнародним партнерам, які досі не забезпечили Україну необхідною кількістю систем.
Це системна проблема, яка давно відома. Але кожен подібний випадок, як атака на Луцьк, знову відкриває болючу істину: без масштабної модернізації повітряної оборони держава лишається вразливою перед одним із найнебезпечніших видів зброї у війні нового покоління.
Луцьк як символ: чому регіони мають бути не менш захищені, ніж столиця
Луцьк — не випадкова мішень. Волинь має стратегічне значення: це вузлова область поблизу кордонів із країнами НАТО. Тут розташовані логістичні маршрути, важливі інфраструктурні вузли, військові об’єкти, склади, потенційні аеродроми. За інформацією Повітряних сил ЗСУ, однією з головних цілей атаки 9 липня став саме аеродром.
Таким чином, удар по Луцьку — не спонтанна помста, а ретельно спланована операція, спрямована на зниження обороноздатності. І цілком очевидно, що такі удари повторюватимуться.
Це змушує переглянути систему розподілу наявних засобів ППО. Безумовно, Київ має бути захищений. Але регіони — також частина країни. І якщо Луцьк залишається без щита, під загрозою — не лише місцеві об’єкти, а й уся стратегічна стабільність країни.
Тому потреба у нових системах — не просто військове питання. Це питання безпеки мільйонів людей, що мешкають поза межами столиці. Це питання справедливості та цілісності нашого оборонного щита.
Чи дослухаються партнери: в очікуванні реального посилення оборони
Питання постачання систем Patriot для України неодноразово порушувалося на всіх дипломатичних рівнях. Президент, міністр оборони, керівництво Повітряних сил — усі закликають західних партнерів до рішучих дій. Але результат поки що обмежений.
Частина союзників обіцяє нові поставки, частина вагається, а частина відмовляється з огляду на власні ризики. Та поки тривають ці обговорення — ракети летять. І кожен “Кинджал”, що долітає до українських міст, — це доказ того, що часу на роздуми більше немає.
Щоб змінити ситуацію, необхідні не лише заклики, а й системна дипломатична стратегія. Потрібно змінити сам підхід: не просити, а доводити, що зміцнення ППО України — це захист Європи загалом. Бо чим менше ракет впаде на Луцьк, тим менше шансів, що вони коли-небудь полетять у Варшаву чи Бухарест.
Урок Луцька: не карати, а підтримати
Події 9 липня мають стати уроком. Не для ЗСУ, не для ППО, а для всіх нас. Для тих, хто аналізує, планує, приймає рішення. І для партнерів, які досі розглядають питання допомоги Україні крізь призму обмежених інтересів.
Луцьк — це попередження. Не лише про те, що “Кинджали” небезпечні, а й про те, що героїзму українських захисників замало без відповідного оснащення. І що головний тиск сьогодні має бути не на наші сили ППО, а на партнерів, які здатні змінити хід подій — надіславши ті самі системи Patriot, які вже не раз рятували міста.
Тільки тоді ракета, що летить у нічному небі, зустріне не розпач, а удар — точний, швидкий і остаточний.
