Очікується, що 23 липня 2025 року українські та російські представники зустрічаються в Стамбулі на третій раунд переговорів, що проходять за посередництва адміністрації президента США Дональда Трампа. Це перша відкрита дипломатична зустріч за останні сім тижнів, і вона викликає значний резонанс у Києві, Москві та Вашингтоні.
Очікування від переговорів залишаються стриманими. Жодна зі сторін не сигналізувала про готовність поступитись принциповими позиціями. Росія вимагає попереднього погодження умов мирної угоди, включаючи визнання анексії українських територій і обмеження ЗСУ. Україна ж наполягає на повному припиненні вогню до початку будь-яких серйозних дискусій.
Президент Володимир Зеленський чітко заявив, що Київ не визнає жодних змін кордонів і не погодиться на зовнішній контроль над військовими рішеннями. У свою чергу Володимир Путін не готовий відмовитись від ініціативи на полі бою без юридичних гарантій переваг для Росії.
Попри це, обидві сторони зберігають участь у процесі. Частково це пов’язано з тиском з боку Дональда Трампа, який зробив припинення війни в Україні ключовим пунктом своєї зовнішньої політики. Адміністрація Білого дому висловила готовність запровадити нові санкції проти Росії, якщо угоди не буде до вересня. Водночас Кремль не хоче провокувати Трампа на надання Україні ще потужнішого озброєння.
Два попередні раунди — у травні та червні — дали лише гуманітарні результати. Було здійснено найбільший обмін військовополоненими (1000 на 1000), а також частковий обмін тілами загиблих. У червні сторони обмінялися письмовими списками вимог, які публічно неприйнятні для опонентів, але їх оприлюднення стало маленьким дипломатичним проривом.
Поточні переговори зосереджуються на темах, які приносять внутрішньополітичні дивіденди. Росія намагається використати передачу тіл загиблих українців, щоб змусити Київ підвищити офіційну статистику втрат. За заявами Москви, вона передала понад 7 000 тіл, тоді як Україна повернула близько 100 тіл росіян.
Київ же акцентує увагу на питанні вивезених дітей. Зеленський наполягає на поверненні щонайменше 339 українських дітей, примусово переміщених до РФ. Міжнародний кримінальний суд визнав ці дії потенційним злочином проти людяності, а щодо Путіна та інших чиновників було видано ордери на арешт.
Зеленський також висловив бажання провести прямі переговори з Путіним, однак Кремль це відкинув, заявивши, що спочатку потрібно досягти прогресу на технічному рівні. Тим не менш, головним об’єктом уваги став головний український переговорник Рустем Умеров. Після усунення з посади міністра оборони він зберіг лідерство делегації, що може свідчити про певні досягнення в закулісних контактах.
У червні Умеров провів неформальну зустріч з Володимиром Мединським — головою російської делегації — яка тривала понад дві з половиною години, що вдвічі більше за офіційну частину перемовин. Саме такі контакти можуть стати основою для майбутніх компромісів.
Очікувати прориву від стамбульської зустрічі не варто. Але кожна дрібниця — повернення тіл, домовленості щодо гуманітарних коридорів, навіть спільна заява — можуть стати маркером зрушень у бік діалогу. Мир ще далекий, але саме такі зустрічі утримують вікно для деескалації відкритим.
