В Одесі сталося те, на що містяни чекали роками: легендарний Дюк де Рішельє знову відкрився погляду перехожих. Із бронзового пам’ятника на Приморському бульварі прибрали багатотонний захисний шар із мішків із піском, який з’явився там у перші дні повномасштабної війни.
Для багатьох одеситів це не просто зміна вигляду одного з найвідоміших місць міста. Дюк, який роками дивився в бік моря, фактично був схований від людей заради безпеки. Його обкладали мішками, щоб уламки та ударна хвиля не знищили пам’ятку, яка пережила вже майже два століття історії Одеси.
Тепер захисний бар’єр демонтували. Але разом із радістю від повернення пам’ятника місту виникло важливе питання: у якому стані Дюк після чотирьох років під піском?
Чому Дюка ховали під сотнями тонн піску
На початку березня 2022 року одесити почали самостійно захищати пам’ятник. Навколо бронзової фігури поступово виросла масивна конструкція з тисяч мішків із піском. Її завдання було максимально простим і водночас життєво важливим — прийняти на себе уламки та послабити дію вибухової хвилі.
Масштаб захисту вражав. За даними міської влади, лише протягом першого року війни для укриття Дюка використали близько 185 тонн піску. Пам’ятник двічі обкладали кількома тисячами мішків.
Ця конструкція стала одним із найвпізнаваніших символів воєнної Одеси. Місто намагалося вберегти не просто бронзову статую, а частину власної історії та міської ідентичності.
Однак із часом виникла інша проблема. Захисна конструкція, яка мала рятувати пам’ятку від зовнішньої загрози, сама могла почати створювати для неї ризики.
Депутат Одеської міськради Олег Звягін неодноразово порушував питання про необхідність демонтажу піску. За його словами, архітектори звертали увагу на значну вагу конструкції та її вплив на бронзову скульптуру. Тривалий тиск міг негативно позначатися на пам’ятнику, тому залишати Дюка повністю закритим без професійної оцінки його стану було небезпечно.
Дюка звільнили без очікування тендерів
Вранці на Приморському бульварі зібралася група депутатів міськради. До робіт залучили екскаватор, за допомогою якого почали прибирати пісок та мішки.
Олександр Авдєєв назвав це «визволенням Дюка з полону мішків», які закривали монумент протягом чотирьох років. За його словами, замість очікування тендерних процедур та підрядників депутати вирішили безпосередньо розпочати роботи.
Втім, демонтаж став не фіналом історії, а лише її новим етапом. Поки що ніхто не може остаточно сказати, як саме тривале перебування під захисною конструкцією вплинуло на бронзу, постамент та окремі елементи пам’ятника.
У міській раді наголошують: офіційного рішення про повне зняття захисту не ухвалювали. Приблизно місяць тому секретар міськради Ігор Коваль доручив профільному департаменту терміново підготувати пропозиції щодо подальшої долі монумента.
Як пояснив начальник управління з питань ЮНЕСКО та захисту культурної спадщини Федір Стоянов, місто й саме планувало частково демонтувати захисний шар, щоб отримати доступ до скульптури та провести її обстеження.
Перший огляд дав привід для обережного оптимізму
Після відкриття Дюка фахівці провели первинний візуальний огляд. Попередній висновок звучить обнадійливо: пам’ятник перебуває у задовільному стані.
Наразі не виявлено небезпечних процесів, очевидних деформацій чи інших пошкоджень, які могли б безпосередньо загрожувати бронзовій скульптурі або постаменту.
Але остаточні висновки робити зарано.
У найближчі дні пам’ятник мають обстежити спеціалісти будівельної академії та експерти у сфері охорони культурної спадщини. Саме після цього стане зрозуміло, чи потребує Дюк реставрації, додаткового укріплення або нового способу захисту.
І це принципове питання. Адже зняти мішки — не означає залишити пам’ятник беззахисним. У місті вже розглядають кілька варіантів нової конструкції, яка дозволить одночасно зберегти Дюка від можливих ударів і не створювати для бронзи додаткового навантаження.
Чому повернення Дюка має особливе значення
Пам’ятник Арману де Рішельє відкрили в Одесі у 1828 році. Це перший монумент, встановлений у місті, і одна з його головних архітектурних візитівок.
Бронзова постать герцога стоїть на Приморському бульварі, а до неї з боку морського вокзалу ведуть знамениті Потьомкінські сходи. Дюк пов’язаний із періодом становлення Одеси та пам’яттю про людину, яку містяни свого часу надзвичайно шанували.
Тому його силует давно став значно більшим, ніж просто туристичний символ. Для одеситів це точка, за якою впізнають місто, частина його характеру та історичної пам’яті.
Чотири роки Дюк був прихований. Тепер він знову дивиться на море.
Цей момент можна сприймати як символічний. Одеса не повернулася до довоєнного життя — загроза нікуди не зникла. Але місто поступово вчиться по-новому захищати те, що для нього дороге.
Попереду — детальне обстеження, оцінка стану бронзи та рішення про нову систему захисту. І головне завдання зараз полягає не в тому, щоб просто показати Дюка людям, а в тому, щоб зберегти його на десятиліття вперед.
Адже коли Дюк знову дивиться на море, це нагадує не лише про минуле Одеси. Це також знак того, що навіть у найскладніші часи місто продовжує берегти власну історію — і не дозволяє війні остаточно сховати її від людей.
