Повернення з війни не завжди означає повернення до колишнього життя. Людина може фізично опинитися вдома, серед рідних, друзів і звичних речей, але психологічно ще довго залишатися там, де щодня доводилося бути напоготові. Саме з таким досвідом зіткнувся офіцер Центрального управління інноваційної діяльності ЗСУ та підприємець Андрій Оністрат, який відкрито розповів про власний посттравматичний стресовий розлад.
За його словами, значна частина військових і ветеранів, особливо тих, хто пережив важкі бойові епізоди, після завершення служби потребуватиме допомоги фахівців. Ідеться не лише про очевидні прояви психологічної травми. Війна змінює сприйняття часу, людей, справедливості та самого поняття нормального життя.
Оністрат зізнався, що після повернення до цивільного середовища його особливо вражало усвідомлення того, наскільки швидко все навколо продовжує жити своїм звичним ритмом.
Там, де для військового минули місяці чи роки страху, втрат і постійної небезпеки, у цивільному світі люди так само ходять на роботу, будують кар’єру, планують відпустки, зустрічаються з друзями. На перший погляд, це природно. Але після пережитого така картина може викликати зовсім інші емоції.
За словами військового, йому було складно прийняти, що старе життя просто продовжилося. Він повернувся з відчуттям, що значна частина його особистої історії залишилася десь далеко позаду, тоді як навколишній світ наче цього навіть не помітив.
Особливо болісними ставали ситуації, пов’язані з відчуттям несправедливості. До цього додавалися думки про втрачені роки, кар’єрні можливості, професійне середовище та життя, яке могло скластися інакше.
Саме тому психологічні наслідки війни не варто зводити лише до моментів страху чи спогадів про бойові дії. Травматичний досвід може проявлятися у повсякденному житті — у спалахах роздратування, замкненості, труднощах зі спілкуванням, відчутті відчуження або нездатності повернутися до колишнього ритму.
Оністрат розповів, що у Збройних силах формально існує система психологічної підтримки. Психологи можуть приїжджати до підрозділів і спілкуватися з військовослужбовцями. Водночас особисто він не мав досвіду якісної та системної взаємодії з армійською психологічною службою.
Зрештою по допомогу він звернувся за порадою дружини. Причиною стали сигнали, які вже було складно ігнорувати. Він помічав за собою емоційні зриви, небажання говорити, зміни у поведінці. Це помічали й найближчі люди.
Військовий наголошує: звернення до психолога — це не ознака слабкості. Навпаки, іноді визнати проблему і попросити про допомогу значно складніше, ніж продовжувати робити вигляд, що все гаразд.
У його випадку психологічна підтримка стала тривалим процесом. Спочатку зустрічі відбувалися часто та регулярно, згодом проміжки між ними збільшилися. Проте сама потреба в такій підтримці не зникла. ПТСР не можна просто «вимкнути» силою волі або переконати себе забути пережите.
Важливу роль у відновленні Оністрат відводить спорту. Фізичні навантаження, за його словами, стали одним із способів утримувати психологічну рівновагу. Без них, зізнається військовий, йому було б значно важче впоратися зі своїм станом.
Окремою проблемою залишається пошук психолога, якому військовий справді може довіряти. Раніше військовослужбовець із позивним «Вівтар» наголошував, що багато бійців хочуть бачити поруч фахівця, який розуміє специфіку пережитого ними досвіду. Самої дипломованої освіти для цього може бути недостатньо — необхідні професійні знання, досвід роботи з травмою та здатність говорити з людиною без осуду.
Війна залишає слід не лише на полі бою. Вона може повертатися разом із людиною додому — у стосунки, роботу, сон, звичайні розмови та реакції на події, які для інших здаються дрібницями.
Тому повернення ветерана до мирного життя — це не дата у календарі та не момент, коли він переступає поріг власної оселі. Це довгий процес адаптації, у якому потрібні час, розуміння близьких, професійна допомога і можливість без страху сказати: «Мені важко».
І, можливо, найважливіше — не вимагати від людини, яка пройшла війну, миттєво стати такою, якою вона була до неї. Бо іноді найскладніша частина війни починається саме тоді, коли вона для інших уже закінчилася.
