Вперше за десятиліття данська військова розвідка офіційно зафіксувала те, про що в Європі давно говорять пошепки: Сполучені Штати в епоху Дональда Трампа перестали бути передбачуваним союзником. У щорічній оцінці загроз Данія прямо вказує, що зміна курсу Вашингтона створює нову невизначеність для її безпеки. Для невеликої країни, чия стратегічна вага значною мірою тримається на Гренландії, це не просто аналітика — це сигнал тривоги.
Ключовий висновок доповіді — Вашингтон дедалі активніше використовує економічну потугу як інструмент примусу, не соромлячись каральних мит навіть проти союзників по НАТО. «США застосовують економічну силу, включно з загрозами високих тарифів, щоб нав’язувати свою волю і більше не виключають можливість військової сили навіть проти союзників», — цитує документ розвідка. Для Данії, чия економіка тісно прив’язана до європейського ринку, це означає, що ризики можуть виникати не лише зі Сходу, а й із традиційного атлантичного партнера.
Окремим блоком іде Арктика. Посилення активності США у регіоні, де перетинаються інтереси Вашингтона, Москви й Пекіна, розвідка розглядає не лише як противагу Росії та Китаю, а й як джерело тиску на Копенгаген. Гренландія — не просто територія Данії, а вузлова точка арктичної безпеки, з американськими базами, радарними системами та космічною інфраструктурою. Коли Трамп прямо заявляє, що «одним чи іншим способом» він «отримає» Гренландію, це перетворює союзника на об’єкт політичного торгу.
Скандали останніх місяців лише підсилили підозри. Данія викликала посла США після повідомлень, що троє американців, пов’язаних із оточенням Трампа, нібито ведуть «таємні операції впливу» в Гренландії. Паралельно з’являється інформація про інструкції посилити розвіддіяльність США на острові. Для Копенгагена це виглядає як втручання у внутрішні справи, замасковане під стратегічне партнерство. У підсумку Гренландія з активу перетворюється на потенційний розлам у відносинах зі США.
Данська розвідка фіксує ще один тренд: зміщення фокусу Вашингтона на конкуренцію з Китаєм. У доповіді прямо сказано, що зосередженість США на стратегічному суперництві з Пекіном створює невизначеність щодо їхньої ролі як «головного гаранта безпеки в Європі». Це збігається з новою стратегією нацбезпеки Трампа, де Європі пропонується взяти «первинну відповідальність» за власну оборону, а паралельно — підтримуються політичні сили, які розмивають єдність ЄС.
Особливо тривожним для європейців стало формулювання з американської стратегії про «реальну перспективу цивілізаційного зникнення» Європи. На цьому тлі заклик «культивувати спротив» через підтримку антиімміграційних і націоналістичних партій виглядає як зелений сигнал для радикальної правиці. Для країн на кшталт Данії це не просто ідеологічний дискомфорт, а ризик внутрішньої політичної дестабілізації під прикриттям американської геополітики.
Керівник данської розвідки Томас Аренкіель називає ситуацію «дилемою». З одного боку, США залишаються «найближчим партнером і союзником» Данії. З іншого — курс «America First» дедалі частіше йде врозріз із інтересами європейської безпеки. Власне, у доповіді зафіксовано те, що давно відчувають у Берліні, Парижі й Брюсселі: Вашингтон більше не сприймає трансатлантичний альянс як самоцінність, а як інструмент, яким можна маніпулювати.
Контекст Гренландії робить Данію унікально вразливою. Саме через цей острів США взаємодіють із Копенгагеном інакше, ніж із більшістю європейських держав. Арктика стає новим театром геополітичного суперництва, де ставки — контроль над морськими шляхами, ресурсами та військовою інфраструктурою. Для Данії це означає, що будь-який зсув у політиці Вашингтона миттєво відбивається на її статусі та безпековому балансі в регіоні.
Аналітики, яких цитують у матеріалі, прямо говорять: Данія вже не може ігнорувати те, як США поводяться у Європі та Арктиці. Тарифний тиск, спроби впливу в Гренландії, риторика про «цивілізаційне зникнення» Європи — усе це частини однієї мозаїки, де союзник потроху перетворюється на фактор стратегічного ризику. Для невеликої держави це означає необхідність переосмислити власну оборонну політику й ступінь залежності від американської «парасольки».
У ширшому вимірі данська доповідь — ще одна цеглина в аргументації тих, хто в ЄС наполягає на стратегічній автономії. Якщо Сполучені Штати можуть у будь-який момент змінити курс, підтримувати крайні праві сили в Європі та одночасно вимагати лояльності в Арктиці, континенту доведеться розраховувати на власні ресурси. Для НАТО це сигнал: формальна союзницька структура без політичної довіри та спільного бачення загроз стає дедалі більш крихкою.
Данія опинилася на передньому краї цієї трансформації. Вона залишається вбудованою в американську систему безпеки через Гренландію та арктичні бази, але дедалі чіткіше бачить, що її інтереси не завжди збігаються з інтересами Вашингтона. Тому включення США до переліку факторів ризику в офіційному розвідзвіті — не антипошанування союзника, а прагматичне визнання нової реальності. У ній навіть найближчий партнер може одночасно бути і джерелом загроз.
