У Вільнюсі, після зустрічей із литовським керівництвом, Володимир Зеленський окреслив те, чого Київ добивається від Вашингтона не перший рік: гарантії безпеки мають бути не декларацією, а інструментом, що зупиняє повторення агресії.
Президент сказав, що документ гарантій від США «на 100% готовий», і Україна чекає підтвердження дати та місця підписання. Далі — ратифікація у Конгресі США та у Верховній Раді України, тобто шлях буде політичним і непростим.
Важлива деталь: ця заява пролунала одразу після перших тристоронніх мирних переговорів за участі американських посередників у форматі Україна—Росія—США в ОАЕ. Там обговорювали американський 20-пунктовий план, і, за словами Зеленського, «проблемних питань стало менше».
За підрахунками редакції Дейком, синхронізація «готового документа» і переговорів в Абу-Дабі виглядає як спроба зв’язати дипломатичний процес із конкретними запобіжниками: щоб будь-яка угода не зводилася до паузи, яку Росія використає для перегрупування.
Зеленський підкреслив головний розлом позицій: Москва, за його словами, прагне змусити Україну відмовитися від східних регіонів, які РФ так і не змогла повністю захопити. Київ натомість стоїть на принципі територіальної цілісності — і це рамка, яку складно «розмити» компромісами.
Артилеристи 152-ї окремої єгерської бригади ведуть вогонь з гаубиці по російських військах під час нападу Росії на Україну поблизу прифронтового міста Покровськ у Донецькій області, Україна, 11 грудня 2025 року — Stringer
У цьому місці слово компроміс набуває технічного сенсу. Зеленський фактично визнав: американці шукають формулу, прийнятну обом сторонам, але «компроміс» не може означати легалізацію силового переділу кордонів — інакше це стане прецедентом для всієї Європи.
Саме тому гарантії безпеки від США для Києва — це не «бонус», а базова умова будь-якого тривалого миру. Документ, який готується до підписання, має відповісти на просте питання: що саме зробить Вашингтон, якщо Росія повторить напад після паузи.
Найсильніший аргумент України — досвід попередніх «перемир’їв», що не стримали ескалацію. Якщо гарантії лишаються політичними обіцянками, вони швидко знецінюються. Якщо ж стають правовим механізмом із процедурами — зростає ціна порушення.
Окремо важить процедура ратифікації. Вона переводить домовленість із площини заяв у площину внутрішньої політики: у США це означає дискусію в Конгресі США, в Україні — голосування у Верховній Раді. Це підвищує легітимність, але додає ризиків затягування.
Те, що тристоронні контакти відбулися саме в ОАЕ, також не випадковість. Нейтральний майданчик знижує символічну «вартість» участі для сторін і дозволяє говорити про технічні речі: контроль режимів тиші, моніторинг, санкційні тригери, обмін полоненими.
Члени делегацій, що беруть участь в ОАЕ, провели тристоронні переговори між США, Росією та Україною в Абу-Дабі, Об'єднані Арабські Емірати, 24 січня 2026 року — Уряд ОАЕ
Після зустрічі в Абу-Дабі сторони не оголосили угоди, але погодилися продовжити діалог, а нові контакти очікуються вже наступної неділі. Це сигнал, що переговорний трек не згорнувся, навіть якщо політичного прориву поки нема.
Для Росії затягування часу — перевірена стратегія. Чим довше тривають розмови без гарантій, тим більше простору для військового тиску: ударами по енергетиці, інфраструктурі, цивільних містах. Дипломатія під обстрілами — спосіб нав’язати слабші умови.
Для України швидкість важить не менше за зміст. Тому «100% готовий» документ — це ще й спроба зафіксувати готовність Києва до формалізації домовленостей, аби уникнути звинувачень у «неконструктивності» на міжнародній арені.
Та «готовність» не означає поступливість. Зеленський прямо сказав: позиції України і Росії принципово різні. У такій конструкції документ від США може виконувати роль «страхувального поясу», який не дає переговорам з’їхати в торг територіями.
Сутність майбутніх гарантій можна уявити як три рівні. Перший — політичний (заяви та рамка). Другий — військовий (підтримка ППО, озброєння, тренування). Третій — санкційно-економічний (автоматичні кроки у разі порушення).
Якщо гарантії будуть лише першим рівнем, Росія зчитуватиме це як запрошення «перевірити межі». Якщо в документі прописано другий і третій рівні — з’являється стримування. Власне, заради цього Київ і наполягає на американській участі.
Показово, що Зеленський говорив про документ саме у Вільнюсі — столиці Литви, яка традиційно займає жорстку позицію щодо Росії. Балтійський сигнал простий: слабкі гарантії провокують, сильні — зупиняють.
Люди гріють руки біля барбекю під час вечірки на спортивному майданчику в районі, який залишився без електрики, за температури нижче нуля в Києві, Україна, 24 січня 2026 року — Томас Пітер
Водночас будь-яка формула безпеки впирається в ще один фактор: спроможність України тримати лінію фронту під час переговорів. Дипломатія працює краще, коли за спиною — ресурс і підтримка, а не дефіцит і вимушені «заморозки».
У цьому контексті важливий і суспільний вимір. Після років війни українці сприймають слова «гарантії» через призму довіри: не до намірів, а до механізмів. Тому питання не в гучності формулювань, а в деталях застосування.
Раніше «Дейком» писав про наближення тексту домовленостей у матеріалі «Зеленський: документ гарантій безпеки США майже готовий», наголошуючи: вузли територій і безпеки не розв’язуються без зовнішнього стримування.
Так само редакція аналізувала рамку тристороннього формату в публікації «Абу-Дабі як тест миру: тристоронні переговори України, США та Росії», де ключовим висновком був ризик перетворення діалогу на інструмент тиску без гарантій.
Найближчі тижні покажуть, чи стане «100% готовий» документ політичним фактом, чи зависне у календарях партнерів. Якщо підписання відбудеться швидко, Київ отримає сильніший переговорний пакет і аргумент проти ультиматумів.
Якщо ж процес затягнеться, зростатиме спокуса звести мирні переговори до «паузи», що не закриває причин війни. Саме тому в центрі зараз — гарантії безпеки, територіальна цілісність і здатність Заходу перетворювати слова на дію.
Співробітники Державної служби з надзвичайних ситуацій проходять повз намети державного пункту гуманітарної допомоги — Валентин Огіренко
