П’ятниця в Абу-Дабі відкриває нову фазу дипломатії: вперше від початку великої війни стартують тристоронні переговори Україна—США—Росія. Формат звучить як «прорив», але насправді це радше тест — чи здатні сторони говорити без взаємних ультиматумів.
Фокус, за словами Володимира Зеленського, зводиться до одного вузла: післявоєнний контроль територій на сході. Саме Донбас і передусім Донецька область стали головною перепоною після місяців контактів, де компроміси виникали, але не складалися в рамку.
Кремль підтвердив участь у «security working group», а російську делегацію очолив Ігор Костюков, керівник ГРУ. Україну везе Рустем Умеров, секретар РНБО. Сам набір прізвищ показує: це переговори не про протокольні жести, а про силові параметри.
За підрахунками редакції Дейком, такий склад делегацій сигналізує спробу «приземлити» розмову: не загальні декларації, а режими контролю, лінії відведення та механізми верифікації. Водночас це підвищує ризик, що політичний компроміс підмінять технічним «замороженням».
Американська роль двошарова. Окрім тристороннього треку, Москва анонсувала окрему двосторонню робочу групу США—РФ з економічних питань. Цей поділ може прискорити рішення, але й створює підозру: чи не торгують «економікою» в обмін на поступки по фронту.
Президент України Володимир Зеленський виступив у четвер на Всесвітньому економічному форумі в Давосі — Фабріс Коффріні
У делегації США очікували спецпосланця Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера. Віткофф говорив, що робочі групи оброблятимуть «military-to-military» компоненти й «prosperity» — післявоєнну економіку. Ключове слово тут — «пакет»: безпека й відбудова в одній угоді.
На столі — переглянутий 20-пунктовий план, підготовлений Україною та США: територіальні варіанти, гарантії безпеки, механізми відновлення. Але саме території залишаються «останньою милею», на якій найбільше зривів — бо кожен пункт має політичну ціну всередині країн.
Москва наполягає: Київ має віддати решту частини Донеччини, яку Україна контролює. Reuters оцінює цей шмат як близько 5 тис. км², а Київ вважає його фортифікованим щитом. Коли мова про «віддати», це не про лінію на мапі — це про стратегічну глибину оборони.
Українська контрпропозиція, що звучить у публічному полі, — взаємне відведення сил від поточної лінії зі створенням демілітаризованої зони. Ідея приваблива як «пауза», але небезпечна без чіткої верифікації: хто і як фіксує порушення, які наслідки, які часові рамки.
Окремий нерв — припинення вогню по енергетиці. Переговори йдуть на тлі гострої зими, коли удари по інфраструктурі перетворюються на спосіб тиску. Київ одночасно веде розмову про мир і бореться з дефіцитом тепла й електрики — дипломатія буквально живе в холоді.
NYT описує, що в столиці сотні будинків залишалися без опалення, а електрика подавалася короткими інтервалами; температура падала нижче нуля. Це пояснює, чому для Зеленського питання ППО й захисту мережі не «додаток», а частина переговорного балансу.
Після зустрічі Зеленського з Трампом у Давосі пролунало: говорили про додаткові Patriot, а також про подальший позитивний рух. Але «позитив» у таких переговорах часто означає лише одне — сторони не вийшли з кімнати. Реальні рішення починаються там, де з’являються цифри й календар.
Російська позиція підкріплюється заявами про «політико-дипломатичне» завершення війни, але з наголосом, що бойові дії триватимуть, доки не узгодять «формулу». Тут дипломатія стає продовженням фронту — і саме тому формулювання в Абу-Дабі мають значення до коми.
Президент Росії Володимир Путін, на зустрічі зі Стівом Віткоффом, Джаредом Кушнером та Джошем Грюнбаумом, комісаром Федеральної служби закупівель США — Олександр Казаков/Sputnik
Цікава деталь: у Москві перед Абу-Дабі Віткофф і Кушнер мали тривалу зустріч із Путіним. Кремль назвав її «корисною», а це зазвичай означає: сторони звірили «червоні лінії». Тепер питання, чи готові вони зрушити бодай одну з них — і чию саме.
Для України ризик очевидний: територіальна поступка без твердих гарантій безпеки може перетворити мир на відкладену війну. Для США ризик інший: якщо формат провалиться, ініціатива Трампа виглядатиме як дипломатичний шум. Для Росії ризик — легітимація вимог без досягнення на полі бою.
Економічний трек, який Москва винесла в окрему групу зі США, може стати спокусою «пакетної угоди»: від відбудови України до питань фінансів і активів. Але тут тонка межа: будь-яке враження, що відновлення торгується «повз Київ», підірве довіру до посередництва.
Чому Донбас такий «липкий»? Reuters нагадує: це і символ, і економіка, і стратегічні міста, а також внутрішня політика — будь-яка зміна територій в Україні впирається у суспільний спротив і юридичні процедури. Тому компроміс, якщо й можливий, радше матиме форму режимів, а не «передачі».
Найреалістичніший результат цієї зустрічі — не «великий мир», а проміжні правила: канали зв’язку, обмеження ударів по енергетиці, контури демілітаризованої зони, базові принципи контролю. Це звучить скромно, але саме такі «дрібні гайки» тримають конструкцію від зриву.
Втім, небезпека проміжних рішень — у звичці до тимчасового. Якщо сторони погодяться на «пауза-режим» без політичної рамки, війна ризикує стати хронічною. А тоді енергетична криза й відбудова перетворяться на постійний бюджетний стрес, а не на план відновлення.
Тож Абу-Дабі — це не фінал і не фотосесія. Це спроба перевести війну в керовану траєкторію, де Дональд Трамп прагне швидкого результату, Володимир Зеленський — безпеки без капітуляції, а Москва — максимального контролю над Донбасом. Чи складе це рівняння — стане видно вже за підсумками перших двох днів.
