Новий виток політики Трампа: від критики «націїбудування» до позірного імперіалізму
Після повернення в Білий дім Дональд Трамп, схоже, вирішив здивувати світ радикальними заявами. Найсвіжіша і, без перебільшення, найекстравагантніша з них — ідея взяти Сектор Газа під контроль США, «виселити» всіх палестинців і перетворити спустошену війною територію на «Рив’єру Близького Сходу». Ще в 2016 році Трамп палко критикував політику «націїбудування» в Іраку чи Афганістані, проте тепер ледь не в дусі XIX сторіччя пропонує «перекроїти мапу» Близького Сходу.
Інциденти такого масштабу викликають справжній шок. Серед попередніх «креативних» планів Трампа вже була ідея купити Гренландію, анексувати Канаду та навіть перейменувати затоку Мексики. Проте жодна з тих ініціатив не мала такого вибухового потенціалу, як зазіхання на Газу — зону, яку більшість американських президентів намагалися оминати прямим військовим втручанням.
Проти плану Трампа виступають як прихильники міжнародного права, так і фахівці з питань безпеки, котрі попереджають: примусове переселення людей у XXI столітті не лише порушує Женевські конвенції, а й загрожує новим витком насильства. Ба більше, необхідність фінансового, політичного та військового «втручання» на невизначений термін виразно контрастує з передвиборчими обіцянками Трампа «витягнути» Америку з безконечних конфліктів на Близькому Сході.
Спостерігачі зауважують: новий «імперський» курс Трампа свідчить про дедалі меншу готовність США діяти в межах усталених геополітичних правил. А той факт, що він не назвав жодного правового механізму, який дозволив би «взяти під контроль» чужу територію, ще більше посилює тривожність. Мільйони палестинців, за задумом президента, «будуть переселені» ледь не за принципом «безальтернативності». І поки одні порівнюють це з ідеєю купівлі Гренландії, інші обурюються: «невже так виглядає офіційна політика США?»
«Рив’єра Близького Сходу» на місці руїн: запитання без відповідей
Трамп заявив, що Сектор Газа після багатомісячної війни перетворився на «пекельну діру» і що палестинцям не варто там лишатися. Натомість він пропонує «прекрасну альтернативу» в інших регіонах — країнах на кшталт Єгипту чи Йорданії, де, за його словами, «вони будуть щасливіші, ніж у руїнах». Щоправда, ні офіційний Каїр, ні Амман не демонструють бажання приймати мільйони нових переселенців, а сама ідея примусового вигнання людей із рідної землі викликала обурення міжнародної спільноти.
Дехто порівнює весь цей задум із «проектом забудовника», де Трамп «оцінює перспективи» так само, як колись оцінював землю у Флориді чи Нью-Йорку. Адже як і в реальному бізнесі, кроки президента логічні в площині: «Маємо проблемний актив, краще вивеземо людей, усе розчистимо і збудуємо на цьому місці щось нове». Проте ціна «очищення» Гази може бути колосальною. За словами Стіва Віткоффа, спеціального представника США в регіоні, руйнування сягнули таких масштабів, що для відбудови необхідні щонайменше 15 років і величезні інвестиції.
Статистика свідчить про катастрофічні наслідки: близько 30 тисяч нерозірваних боєприпасів залишилося у секторі, значна частина будівель пошкоджена настільки, що її неможливо відновити. За підрахунками Gazan health officials, понад 47 тисяч людей загинули від початку війни, проте точний розподіл за цивільними і бойовиками не завжди чітко відстежується. Гуманітарна криза, відсутність електрики, брак питної води і їжі — це реалії повсякдення. На цьому тлі ідея «Рив’єри Близького Сходу» звучить настільки неймовірно, що чимало оглядачів сумніваються в серйозності Трампа. Та сам президент, схоже, налаштований рішуче й повторює: «Це не жарт».
Трамп розмовляє з журналістами під час підписання указів у вівторок в Овальному кабінеті. Він наполягав, що серйозно налаштований на захоплення Гази, хоча багато хто задавався питанням, чи можливо це. «Це рішення було прийнято непросто», — сказав він. Ерік Лі
Суперечливі оцінки: від схвалення до повного несприйняття
У час, коли більшість експертів називає плани Трампа «фантазією на межі абсурду», знайшлися й ті, хто побачив у його риториці «геніальний хід». Колишній американський посол в Ізраїлі Девід Фрідман схвально відгукнувся на пропозицію, навіть пожартував, назвавши потенційне узбережжя «Mar-a-Gaza» або «Gaz-a-Lago» — натякаючи на знаменитий маєток Трампа у Флориді. Деякі ізраїльські політики переконані, що будь-яке «повне очищення» Гази від палестинців зміцнить безпеку Ізраїлю.
Проте тут виникає питання: чи готовий Ізраїль повністю передати контроль над Газою американцям? Адже навіть з урахуванням усіх труднощів, Тель-Авів не наважувався на 100-відсоткову окупацію території та витіснення населення. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу із задоволенням слухав Трампа в Білому домі, назвавши його ідеї «поглядом за межі усталених норм», але не дав чіткої публічної згоди на такий сценарій.
Водночас у Сполучених Штатах багато законодавців та експертів застерігають, що подібне «захоплення» стане відкритим порушенням міжнародного права. Сенатор-демократ Кріс Ван Голлен, приміром, назвав це «нічим іншим, як етнічними чистками під іншим соусом». А організації, що стежать за правами людини, прямо вказують: жодна з конвенцій не дозволяє подібні дії, особливо коли йдеться про масове виселення мільйонів людей.
На кону — імідж США та стабільність Близького Сходу
Ідея «США в Газі» може мати колосальні наслідки як для регіональної стабільності, так і для зовнішньополітичного іміджу Америки. Згідно з оцінками дослідника з Центру американського прогресу Ендрю Міллера, фінансові витрати можуть у рази перевищити вже й так значний бюджет зовнішньої допомоги США, а гарантії безпеки довелося б «підкріплювати» сотнями чи тисячами американських військових на місці. Серед головних ризиків — тривале перебування сил США в Газі, необхідне для «утримання контролю» над територією, яка десятиліттями перебуває в стані конфлікту.
Такий розклад різко контрастує з передвиборчими обіцянками Трампа 2016 року, коли він наголошував, що США витрачають «надто багато» на війни на Близькому Сході й не хоче продовжувати політику «націїбудування». Тепер же виглядає, що він готовий до надзвичайно великих витрат і ризиків, аби втілити свій «нереальний» сценарій. Це може кинути тінь і на переговори США з Саудівською Аравією щодо нормалізації відносин із Ізраїлем: саудівці неодноразово наголошували на першочерговій необхідності створення повноцінної палестинської держави, а не ліквідації чи «переселення» палестинців.
Президент Трамп і наслідний принц Мохаммед бін Салман, фактичний лідер Саудівської Аравії, на білборді в Рамат-Гані, Ізраїль, у вівторок. Джек Гез/Agence France-Presse — Getty Images
Водночас ті, хто підтримує Трампа, називають його підхід «безпрецедентним шансом» остаточно розв’язати «газівський вузол», який усі попередні американські президенти залишали навмисно чи не навмисно незайманим. Мовляв, за умови масштабних капіталовкладень і військової присутності США вдасться вкорінити порядок і знищити осередок тероризму. На ці оптимістичні заяви колишній близькосхідний переговірник Аарон Девід Міллер відповідає: «Цього не станеться, принаймні не так, як це уявляє Трамп».
Реакція експертів: «Задум із нульовим шансом на успіх»?
Чи має запропонована схема бодай теоретичний шанс втілення? Експерти, як-от Гейлі Зойфер із Єврейської демократичної ради Америки, наголошують на «відсутності реалістичної основи» для настільки масштабного втручання. «У якому світі це можливо?» — риторично запитує вона. Колишні радники при Білих домах попередніх адміністрацій не шкодують критики: якщо навіть вторгнення в Ірак коштувало США неймовірних зусиль, то «окупація Гази» з усіма витратами на підтримку порядку та відбудову ще більше нагадуватиме «колодязь без дна».
Критично налаштовані аналітики додають, що такий крок Америки дав би іншим світовим гравцям (наприклад, Росії та Китаю) явний сигнал про те, що можна безкарно «перекроювати» карту там, де вони захочуть. Це завдасть додаткових ударів уже хиткому міжнародному правопорядку. Також зросте ризик посилення радикальних рухів, адже будь-які примусові акти з переселення цивільного населення провокують хвилю обурення та відчаю.
Калед Елгінді, науковий співробітник Джорджтаунського університету, вважає заяви Трампа «настільки незв’язними, що важко зрозуміти, чи йдеться про серйозну геополітику, чи про черговий бізнес-проект». На його думку, пропозиція «США замінить собою Ізраїль як окупанта» не дає відповіді на питання, «навіщо взагалі Штатам ще один конфлікт на голові?».
Пан Трамп і пан Нетаньяху в Білому домі у вівторок. Тірні Кросс
Нетаньягу в Білому домі: бенефіс «жорсткої лінії»?
Зустріч Дональда Трампа та Біньяміна Нетаньягу в Білому домі проходила на фоні заяв про те, що Ізраїль залишає собі простір для маневру. Сторони публічно не обговорили чіткі механізми продовження припинення вогню чи повернення заручників, натомість головна увага журналістів прикувалася до ідеї «окупувати Газу по-американськи». У результаті Нетаньягу не зазнав критики за власну стратегію, отримавши своєрідний карт-бланш на подальші кроки в регіоні.
Для ізраїльського лідера такий перебіг подій виявився вигідним: поки весь світ обговорює «фантазійне» захоплення Гази, уряд Ізраїлю має вільніший простір у прийнятті рішень. Аналітики зауважують, що Нетаньягу виїхав із Вашингтона одним із найщасливіших лідерів: увага суспільства сконцентрувалася на радикальних заявах Трампа, а не на політиці самого Ізраїлю в регіоні.
Куди веде «неможливий» план?
У підсумку маємо парадокс. Дональд Трамп, колишній критик американської участі у війнах на Близькому Сході, тепер лобіює найбільш радикальне залучення з усіх можливих — фактичне «захоплення» території з мільйонним населенням, яке, на його думку, «примусово» підлягає переселенню. Він говорить про «Рив’єру Близького Сходу», хоча наразі Газа нагадує суцільне поле руїн, наповнене вибухівкою й людським горем.
Міжнародне право однозначно ставить під сумнів такий план, оскільки вигнання палестинців і встановлення чужої юрисдикції порушує низку конвенцій. Експерти називають це «етнічною чисткою під іншим соусом», а прихильники Трампа трактують як «геніальний метод покласти край терористичній загрозі». Для самого Ізраїлю така ініціатива може означати позбавлення від проблеми «Гази» шляхом її перекладання на США, хоч Нетаньягу і не пішов на формальне схвалення.
Поки «план Трампа» лишається скоріше «неможливим» сценарієм, ніж практичною політикою. Однак сам факт його обговорення на найвищому рівні демонструє зміну парадигми: Сполучені Штати можуть дедалі частіше діяти в регіоні всупереч традиційним дипломатичним підходам. Що ж до палестинців, то саме їм пропонують роль «розмінної монети» в геополітичному покері, де права людини і принципи мирного врегулювання дедалі частіше відходять на другий план.
