Президент Дональд Трамп, виступаючи напередодні 8 травня — Дня пам’яті та перемоги над нацизмом, зробив заяву, яка одразу привернула увагу істориків, дипломатів та громадськості. Він наголосив, що перемога у Другій світовій війні стала можливою переважно завдяки Сполученим Штатам: "Ми вступили в цю війну і виграли її", — підкреслив Трамп.
За його словами, саме американські танки, кораблі, вантажівки, літаки й військовослужбовці відіграли ключову роль у розгромі нацистської Німеччини. Також він додав, що США забезпечили повоєнну відбудову багатьох країн і відновили мир — що, за його словами, не зробили інші учасники конфлікту. Хоча Трамп визнав, що в США були союзники, він запевнив, що "ніхто не скаже, що ми не були домінуючою силою".
Це висловлювання викликало неоднозначну реакцію. Воно віддзеркалює не лише національну гордість, але й певний ревізіонізм, який уникає складності історії Другої світової війни. Водночас така риторика відображає спробу політичного лідера переосмислити роль США у глобальній історії через призму сучасної геополітики.
За офіційними даними, Сполучені Штати втратили у Другій світовій війні близько 418 тисяч осіб. Це — велика й трагічна цифра, яка заслуговує на повагу. Але якщо порівнювати її з жертвами інших країн, картина набуває іншого вигляду. Союзні держави, серед яких Радянський Союз, Китай, Велика Британія, Франція, Польща та багато інших, втратили мільйони.
Найбільші людські втрати поніс Радянський Союз — 26,6 мільйона людей. Китай втратив понад 13,5 мільйона, Польща — понад 6 мільйонів, з яких значну частину становили єврейські жертви Голокосту. Навіть Індія, яка на той час була колонією Британії, втратила близько 3 мільйонів людей.
Україна, яка була однією з головних арен бойових дій у Європі, зазнала величезних демографічних втрат — від 8 до 10 мільйонів. Українці, а також представники інших національностей, що мешкали на її території, брали участь у лавах різних армій антигітлерівської коаліції, включно з Червоною армією, армією США, Великої Британії, Франції та визвольними рухами.
Говорити про одноосібну перемогу якоїсь однієї держави — означає ігнорувати реальність глобальної співпраці. Друга світова війна була найбільш масштабним конфліктом в історії людства, і перемога в ній стала можливою лише завдяки взаємодії багатьох сил та народів.
США справді зробили винятковий внесок у перемогу над нацизмом. Виробництво озброєння, економічна допомога за програмою ленд-лізу, участь у висадці в Нормандії, стратегічні бомбардування німецьких міст — усе це стало важливими чинниками у фінальній фазі війни.
Американські військові втрутилися у війну після нападу на Перл-Гарбор у 1941 році. Хоча основні бойові дії на Європейському фронті тривали з 1939 року, саме після вступу США війна набула нового масштабу. Проте США не були першими, хто чинив спротив нацизму. Британія, Франція, Польща та багато інших вже боролися, часто на межі виживання.
Крім того, ленд-ліз, за яким США постачали техніку і продовольство союзникам, був суттєвою, але не вирішальною умовою для перемоги. Не можна знецінювати ані мужність солдатів на фронтах, ані страждання мирного населення. Перемога була б неможливою без Східного фронту, де велися найзапекліші битви з колосальними втратами.
Заява Трампа про те, що саме США виграли війну, є прикладом надмірного спрощення. Вона ігнорує складну мережу взаємозалежностей, яка була характерною для війни. Подібні інтерпретації підривають дух міжнародної солідарності, що народився у ті трагічні роки.
У 2004 році Генеральна Асамблея ООН оголосила 8 і 9 травня Днями пам’яті та примирення, закликаючи світ згадати усіх жертв Другої світової війни. Україна, відповідно до ухваленого у 2023 році закону, вшановує 8 травня як День пам’яті та перемоги над нацизмом.
Це свідчить про зміну акцентів — від тріумфалізму до співчуття, від мілітаризованої героїки до гуманістичного розуміння трагедії. Визнання ролі кожного народу, кожної жертви, кожного фронту — ось чого потребує пам’ять.
Сучасні заяви політиків, які намагаються переглянути історичні факти на користь власного іміджу, мають викликати суспільне обговорення. Історія не повинна бути інструментом у боротьбі за рейтинг чи симпатії виборців. Вона повинна залишатися полем чесного аналізу, критичного мислення і людської гідності.
Світ, що постав після Другої світової війни, був побудований на ідеї, що така трагедія не повинна повторитися. ООН, Європейський Союз, НАТО — ці структури стали інституційним втіленням спроб зберегти мир через колективну відповідальність.
Попри національні амбіції та політичні розбіжності, саме співпраця союзників у минулому має залишатися дороговказом для сучасності. Україна, яка сьогодні знову виборює свою свободу, як і в роки Другої світової, знає ціну миру і ціну втрати.
І тому гасло "ніколи знову" повинно звучати не лише під час урочистостей, а й бути щоденним нагадуванням для світових лідерів: мир — це спільна відповідальність, а не заслуга однієї нації.
