Заява Марко Рубіо про «дуже складне» територіальне питання виводить Донбас у центр мирних переговорів: формули компромісу є, але їхня ціна — політична, безпекова й правова.
У Вашингтоні, під світлом слухань Сенату, дипломатія раптом звучить як географія: Донецьк став ключовою точкою, де зводяться лінія фронту, міжнародне право і очікування суспільства. Марко Рубіо визнав: «міст» через це питання ще не збудовано.
США-посередник намагаються звузити порядок денний мирних переговорів до одного вузла — територіального питання Донеччини. Кремль наполягає на передачі того, що не здобув повністю силою, Київ відкидає логіку «подарунка» окупантові.
Росія контролює більшу частину Донбасу, але саме «залишок» у Донецькій області робить мирну угоду токсичною для обох сторін: для України — як символ капітуляції, для РФ — як недооформлена анексія. За підрахунками редакції Дейком, це найконфліктніший сегмент усіх «формул територій».
Путін прив’язує вимогу до міфу про «історичні землі», а переговорна рамка — до цифр: ідеться про приблизно 5 тисяч км² територій, які Україна ще утримує в Донецькій області. Саме ця деталь стала головним каменем спотикання.
Військовослужбовці ведуть вогонь із самохідної гаубиці 2С1 «Гвоздика» по російських позиціях поблизу міста Часів Яр, Донецька область, Україна, у неділю, 18 січня 2026 року — Олег Петрасюк/24-та окремої механізованої бригади
Українська позиція спирається не лише на принципи, а й на соціальну реальність: опитування фіксують низьку готовність до територіальних поступок. Для будь-якої влади такий крок означав би внутрішню кризу легітимності й довіри до держави.
Переговори в Абу-Дабі, де відбулася рідкісна очна взаємодія представників РФ і України, не дали угоди, але відкрили «канал». Новий раунд очікують у неділю, 1 лютого 2026 року — і це додає темпу та нервозності процесу.
Важлива деталь із Вашингтона: Рубіо допустив можливу присутність США далі, але спецпосланець Стів Віткофф і Джаред Кушнер, які були на попередньому етапі, участі не братимуть. Це сигнал про переформатування команди й стилю торгу.
Адміністрація Трампа посилює тиск, прагнучи «закрити» найкривавіший конфлікт Європи з часів Другої світової. Та швидкість тут конфліктує з якістю: поганий компроміс може не завершити війну, а лише перенести її на пів року чи рік.
Окрема лінія — гарантії безпеки. Рубіо сказав, що з боку США їх можна вважати погодженими, але вони мають запрацювати лише після завершення бойових дій. Для Києва це звучить як «парасолька після дощу», якщо немає механізму примусу РФ.
На цьому тлі резонує витік у Financial Times: Вашингтон нібито пов’язує гарантії безпеки з підписанням мирної угоди, що може передбачати поступки щодо Донбасу. Білий дім публічно заперечує «нав’язування», але сам факт дискусії змінює баланс.
Чому саме Донецьк — «дуже складний»? Бо це не лише карта, а й прецедент. Якщо територіальні поступки оформлюються під тиском сили, міжнародне право слабшає як інструмент, а будь-які домовленості стають запрошенням до повторення шантажу.
Потенційні формули, про які говорять кулуарно, зазвичай крутяться довкола «припинення вогню», демілітаризованих зон, міжнародного моніторингу та відкладеного статусу. Але відкладений статус без гарантій — це відкладена війна, а не мирні переговори.
Члени делегацій, що беруть участь в ОАЕ, провели тристоронні переговори між США, Росією та Україною в Абу-Дабі, Об'єднані Арабські Емірати, 24 січня 2026 року — Уряд ОАЕ
Для України ключ — не лише «де лінія», а «хто гарантує». Юридично більшість держав визнає Донеччину частиною України; політично — Київ не може легалізувати окуповані території без руйнування власної переговорної позиції й європейської підтримки.
Для Росії, навпаки, важливий символ «доведення до кінця». Вимога забрати ще 20% Донеччини — це спроба перетворити військове просування на договірну норму, а відтак зняти питання відповідальності та санкційної ціни за агресію.
Є й людський вимір, який губиться в відсотках: для родин із Краматорська, Покровська чи Слов’янська «формула територій» — це питання, чи повернуться діти до школи без сирен. Коли дипломати сперечаються, на землі тривають атаки.
Раніше «Дейком» у матеріалі «Переговори в Абу-Дабі: Донбас як вузол…» (23 січня 2026) зафіксував три сценарії, і найменш імовірним назвав «велику угоду» без чіткого компромісу по Донбасу. Ця оцінка нині лише підтверджується.
Отже, Донеччина — не «деталь», а тест конструкції миру. Якщо США-посередник зведе пакет «припинення вогню + гарантії безпеки + відбудова» без примусу до виконання, угода стане папером. Якщо ж примус буде — зросте ризик ескалації шантажу з боку РФ.
Найреалістичніший горизонт — коротка рамка з верифікацією, санкційними важелями та відкладеним територіальним питанням, яке не легалізує окупацію. Але політична математика жорстка: що ближче дата нового раунду в Абу-Дабі, то вищі ставки й тон переговорів.
