Другий раунд американсько-посередницьких переговорів між Україною та Росією розпочався в Абу-Дабі на тлі загострення бойових дій і взаємної недовіри сторін. Формат зустрічей — тристоронній, за участі США, — мав би забезпечити прогрес, однак уже перші заяви свідчать: компроміси залишаються далекими.
Українську делегацію очолює Рустем Умєров, який наголосив, що переговори відбуватимуться як у спільному форматі, так і в тематичних робочих групах. Такий підхід має дозволити «синхронізувати позиції», але водночас демонструє складність порядку денного, розбитого на окремі треки — від безпеки до гуманітарних питань.
Передумови для нинішніх переговорів виявилися напруженими. Президент України Володимир Зеленський заявив, що Росія скористалася енергетичним перемир’ям, підтриманим США, для накопичення боєприпасів. Уже за кілька днів Україна зазнала рекордної за масштабами атаки балістичними ракетами, що підірвало довіру до будь-яких тимчасових домовленостей.
За попереднім аналізом редакції Дейком, сама структура переговорів відображає глибину кризи: Вашингтон намагається втримати діалог, тоді як Київ і Москва використовують його радше як інструмент фіксації власних «червоних ліній». Це типовий сценарій для затяжних воєн, коли дипломатія стає продовженням фронту іншими засобами.
Найгострішими залишаються питання територій і стратегічної інфраструктури. Москва наполягає на виведенні українських військ із усієї Донецької області та фактичному визнанні контролю над окупованими землями. Окремим вузлом є майбутнє Запорізька АЕС — найбільшої атомної електростанції Європи, що перебуває в зоні російської окупації.
Київ, зі свого боку, пропонує замороження конфлікту вздовж поточної лінії фронту без одностороннього відведення військ. Така позиція спирається не лише на військові міркування, а й на суспільні настрої: соціологічні опитування стабільно показують, що більшість українців відкидає будь-яку угоду з передачею територій Росії.
Американський фактор залишається визначальним. Адміністрація президента США Дональд Трамп протягом року посилює тиск на обидві сторони, просуваючи ідею «реалістичного компромісу». Водночас експерти застерігають: поспішна угода без чітких гарантій безпеки може лише відкласти новий виток війни.
Воєнна динаміка також не сприяє швидкому прориву. Аналітики фіксують, що з початку 2024 року російські війська просунулися приблизно на 1,5% української території. Ці обмежені, але поступові зміни дають Кремлю підстави затягувати переговори, очікуючи кращих позицій на полі бою.
На вулицях українських міст домінує скепсис. Кияни, опитані журналістами, говорять про втому від переговорів без результату й переконання, що жодна зі сторін наразі не готова поступатися принципово. Цей настрій формує додатковий політичний тиск на владу в Києві.
Перший раунд переговорів у ОАЕ минулого місяця став історичним — це були перші публічні прямі контакти сторін за тривалий час. Другий раунд має показати, чи здатні вони перейти від символічного діалогу до предметних рішень. Поки що ж, як оцінила газета Дейком, Абу-Дабі радше фіксує паузу між фазами війни, ніж відкриває шлях до сталого миру.
У середньостроковій перспективі ключовим питанням залишається роль США як гаранта можливих домовленостей. Без чітких механізмів контролю та відповідальності будь-яка угода ризикує стати ще одним епізодом у довгій історії зірваних перемир’їв. Саме тому нинішні переговори важливі не стільки результатами, скільки тим, які рамки вони зададуть для наступного етапу війни або миру.
