Президент України Володимир Зеленський заявив 13 березня після візиту до Франції, що саме американська сторона ініціювала перенесення нового раунду тристоронніх переговорів щодо врегулювання війни Росії проти України. За його словами, переговорники зі США пояснили це тим, що через обставини на Близькому Сході вони не можуть залишати територію Сполучених Штатів.
Українські медіа та західні джерела подають цю історію як уже підтверджену затримку, а не лише робочу дискусію. RFE/RL зазначає, що і Київ, і Москва підтвердили відтермінування наступного раунду станом на 12 березня, а Reuters-переказ коментарів Зеленського фіксує: Вашингтон був готовий до зустрічі, але лише на американській території.
Особливо показово, що Київ, за словами Зеленського, погоджувався на різні майданчики — від США до Туреччини, Швейцарії й навіть Об’єднаних Арабських Еміратів. Але Росія відкидала частину цих варіантів, тоді як США не підтримали інші. Це означає, що переговорний процес завис не лише через змістовні суперечності, а й через геополітичний розлад довкола самої логістики перемовин.
За попереднім аналізом Дейком, тут ідеться не про технічну паузу, а про значно глибшу проблему: війна з Іраном уже почала відбирати в України не тільки ракети Patriot і політичну увагу Заходу, а й дипломатичний час. Якщо переговори з Москвою відкладаються тому, що американські посадовці фізично не можуть або не хочуть покидати США через близькосхідну кризу, це означає зміну пріоритетів у самій зовнішній політиці Вашингтона.
Ця зміна особливо небезпечна для Києва тому, що тристоронній формат за участю США лишався чи не єдиним каналом, який бодай формально тримав процес у русі. Від початку 2026 року Україна, Росія та США вже провели два раунди в ОАЕ, а в лютому — ще один у Женеві. Жоден із них не приніс прориву, але сама присутність американських посередників підтримувала ілюзію, що дипломатичне вікно ще не закрилося.
Тепер ця ілюзія слабшає. Зеленський уже порівняв переговорну ситуацію із «мильною оперою», прямо пов’язавши це з війною на Близькому Сході. Така характеристика важлива не емоційністю, а змістом: український президент фактично визнає, що переговорний трек стає дедалі менш керованим, а його ритм визначає не тільки війна Росії проти України, а й зовнішні кризи, які відсувають українське питання вниз у порядку денному США.
Головна проблема при цьому не в самій затримці на кілька днів чи тиждень. Проблема в тому, що Росія майже напевно сприйме це як сигнал послаблення міжнародного тиску. Один із європейських співрозмовників RFE/RL прямо сказав, що якщо Володимир Путін і відчував якийсь тиск до цього, то тепер він фактично зник, бо США відволіклися, а паралельно спалюють озброєння, які Європа хотіла б закуповувати для України.
На цьому тлі не дивно, що Зеленський дедалі частіше пов’язує близькосхідну війну і з фронтом, і з переговорами. AP передає його попередження, що конфлікт навколо Ірану вже шкодить Україні, зокрема через скорочення глобальної уваги та проблеми з постачанням засобів ППО. Якщо дипломатичний процес гальмується з тих самих причин, що й військова допомога, Київ отримує подвійний удар: менше ресурсів і менше можливостей для зовнішнього тиску на Москву.
При цьому сам зміст переговорів лишається майже незмінним. Reuters і пов’язані з ним перекази нагадують, що головною точкою конфлікту залишається територія, передусім вимога Росії, щоб Україна відмовилася від частини Донбасу, яку Москва навіть не контролює повністю. Це означає, що навіть без нинішньої паузи простір для компромісу був мінімальним.
Саме тому затримка через Близький Схід набуває ще більшого значення. Коли переговори і так не наблизилися до політичного вирішення, їхня пауза працює насамперед на сильнішого у військовому сенсі.
Працівники рятувальних служб на місці російського нападу в передмісті Києва, столиці України, у неділю — Ітан Своуп
А сьогодні Росія явно розраховує, що затягування часу, ослаблення західної уваги та зростання енергетичних доходів через нову нафтову турбулентність зіграють їй на користь. Частину цього контексту вже прямо озвучував сам Зеленський, критикуючи американське послаблення нафтових санкцій проти Росії як рішення, що здатне підживити російський бюджет війни.
Ще один важливий вимір — статус самих американських переговорників. За публічними даними, трек із боку США вели спецпосланець Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Якщо саме ця команда тепер фізично прив’язана до США через іранську кризу, це означає, що Білий дім не створив автономного дипломатичного контуру для України, який міг би працювати без конкуренції з іншими гарячими напрямками.
Для Києва така конструкція є вкрай вразливою. Україна не контролює ні порядок денний Вашингтона, ні його воєнні пріоритети, ні географію криз, які можуть раптово вивести її тему з фокуса. У березні 2026 року стало очевидно, що навіть переговори про найбільшу війну в Європі можуть бути посунуті не через події на українському фронті, а через ескалацію в Перській затоці.
Показово, що Зеленський при цьому не відмовляється від участі в новій зустрічі й демонструє максимальну гнучкість щодо формату. Це важлива політична лінія: Київ не хоче виглядати стороною, яка гальмує процес, навіть якщо сам процес дедалі більше нагадує символічне підтримання контакту, а не реальний рух до миру. Така позиція потрібна Україні ще й для того, щоб не дати Москві перехопити риторику «готовності до переговорів».
Найреалістичніший висновок зараз такий: перенесення переговорів є симптомом значно ширшого зсуву. Війна Росії проти України більше не є беззаперечним зовнішньополітичним пріоритетом США, а її дипломатичний трек дедалі сильніше залежить від того, що відбувається поза Європою. І якщо ця тенденція закріпиться, Києву доведеться вести боротьбу не лише за ракети, санкції чи політичну підтримку, а й за саме право лишатися в центрі стратегічної уваги Заходу.
