Удар по Харгу і ракети по Багдаду: США підняли ставки проти Ірану

Поки Іран переживає важку економічну кризу, хвилі протестів і посилення суспільного гніву, на поверхню виходять дані про закордонні активи, пов’язані з найближчим оточенням влади. У центрі нової історії — Моджтаба Хаменеї, син верховного лідера Ірану.

Його ім’я давно пов’язують із закулісним впливом на іранську політику, силові структури та систему ухвалення рішень. Але тепер увага зміщується від політичної тіні до фінансової: йдеться про розгалужену мережу активів за кордоном, оформлених не напряму, а через посередників і компанії.

Розслідування описує систему, яка простягається від Тегерана до Лондона, Дубая, Франкфурта, Майорки, Парижа і Торонто. Формально прямих записів на ім’я Моджтаби Хаменеї майже немає, але зв’язки між активами, довіреними особами та фінансовими маршрутами вказують на іншу картину.

Поки Іран переживає важку економічну кризу, хвилі протестів і посилення суспільного гніву, на поверхню виходять дані про закордонні активи, пов’язані з найближчим оточенням влади. У центрі нової історії — Моджтаба Хаменеї, син верховного лідера Ірану.

Його ім’я давно пов’язують із закулісним впливом на іранську політику, силові структури та систему ухвалення рішень. Але тепер увага зміщується від політичної тіні до фінансової: йдеться про розгалужену мережу активів за кордоном, оформлених не напряму, а через посередників і компанії.

Розслідування описує систему, яка простягається від Тегерана до Лондона, Дубая, Франкфурта, Майорки, Парижа і Торонто. Формально прямих записів на ім’я Моджтаби Хаменеї майже немає, але зв’язки між активами, довіреними особами та фінансовими маршрутами вказують на іншу картину.

За попереднім аналізом Дейком, у цій історії головне не лише багатство окремої людини чи родини. Набагато важливіше те, що вона демонструє: навіть жорсткі санкції проти Ірану не перекрили повністю шлях для виведення капіталу в західні юрисдикції, якщо в гру вступають політичний вплив, номінальні власники й глобальні фінансові прогалини.

Йдеться насамперед про елітну нерухомість у Великій Британії. Серед згаданих у матеріалі об’єктів — дорогі будинки на The Bishops Avenue в Лондоні, вулиці, відомій як «алея мільярдерів». Частина цих маєтків роками лишалася майже порожньою, але саме вони стали символом закритого багатства.

Одна з кількох нерухомостей на Бішопс-авеню, що перебувають у власності Birch Ventures — Хосе Сарменто

Крім Лондона, мережа активів охоплює віллу в одному з найдорожчих районів Дубая, готелі у Франкфурті та на Майорці, пентхаус у Торонто й об’єкти в Парижі. Це не хаотичний набір покупок, а скоріше ознака системного винесення капіталу в стабільні ринки нерухомості та фінансові центри.

Ключовою постаттю в цій конструкції називають іранського бізнесмена Алі Ансарі. Саме він, за описом джерел у розслідуванні, виступає центральною фігурою в оформленні, супроводі й русі активів. Формально саме його ім’я часто з’являється там, де прямий зв’язок із родиною Хаменеї приховано.

Ансарі — не випадковий підприємець із боку. Це великий іранський бізнесмен, якого пов’язують із банківським сектором, будівництвом, торгівлею, логістикою та масштабними внутрішніми проєктами. У матеріалі його фактично описують як фінансового провідника інтересів Моджтаби Хаменеї за межами Ірану.

Сама схема не виглядає новою. Вона спирається на знайомий для авторитарних систем принцип: активи не записуються на політичного бенефіціара, а розпорошуються через довірених осіб, офшорні компанії, багаторівневі корпоративні ланцюги та рахунки в юрисдикціях, які дозволяють ускладнити ідентифікацію власника.

У випадку Ірану це набуває особливо гострого звучання. Держава десятиліттями живе під тиском санкцій, суспільству пояснюють нестачу ресурсів зовнішнім тиском, а офіційна пропаганда просуває образ релігійної скромності, жертовності й антизахідної стійкості. Саме тому подібні дані мають такий руйнівний ефект.

Готель Hilton Frankfurt Gravenbruch, один із готелів групи в Німеччині — Бен Кілб

Образ верховного лідера та його сім’ї в іранському державному наративі завжди подавався як аскетичний. Це важливий елемент легітимності ісламської республіки після революції 1979 року, яка прийшла до влади під гаслами справедливості, захисту бідних і морального очищення від корумпованої монархії.

Тому історія про приховані закордонні активи б’є не лише по репутації конкретних людей, а й по самій ідеологічній конструкції режиму. Якщо представники влади, які говорять від імені скромності та спротиву Заходу, паралельно вкладають гроші в британську нерухомість і європейські готелі, виникає очевидне політичне протиріччя.

Особливо гостро це звучить на тлі протестів в Ірані. Економічні труднощі, інфляція, безробіття, бідність, девальвація та відчуття безвиході вже не перший рік накопичують суспільну лють. І в цій атмосфері кожна нова історія про корупцію еліт лише підсилює відчуття, що правила для влади і для населення різні.

В Ірані для дітей привілейованих родин існує окреме зневажливе слово — «агазаде». Воно означає нащадків еліти, які завдяки родинним зв’язкам отримують доступ до багатства, контрактів, захисту й можливостей, недосяжних для пересічних громадян. Саме в цю категорію суспільне роздратування часто зараховує і Моджтабу Хаменеї.

Син верховного лідера при цьому лишається фігурою майже парадоксальною. Він не надто публічний, рідко стає обличчям офіційної політики, але роками вважається одним із найсильніших людей у державі. Його вплив оцінюють як закулісний, а тому ще більш важливий у внутрішній боротьбі за владу в Ірані.

Відділення банку Ayandeh у Тегерані у травні 2019 року — Алі Мохаммаді

Це особливо важливо через питання наступництва. Аятолі Алі Хаменеї 86 років, і тема того, хто контролюватиме Іран після нього, уже давно перестала бути табу. На цьому тлі будь-яка інформація про фінансові можливості Моджтаби Хаменеї набуває ще й іншого виміру: вона свідчить про ресурсну базу потенційного наступника.

Фінансовий ресурс у таких системах означає не лише комфорт або особисте збагачення. Це ще й інструмент побудови лояльності, утримання мережі впливу, купівлі союзників і забезпечення маневру в разі політичної турбулентності. Закордонна нерухомість і доступ до банківських рахунків у цьому сенсі — стратегічний резерв.

У матеріалі особливо підкреслюється ймовірне походження коштів. Частина грошей, за словами джерел, надходила з операцій, пов’язаних із продажем іранської нафти. Це принципова деталь, бо саме нафтові доходи залишаються нервом іранської державної системи та водночас однією з головних цілей міжнародних санкцій.

Тут постає ще один важливий висновок. Санкції проти Ірану не означають автоматичного перекриття всіх фінансових маршрутів. Якщо існує мережа фронтових компаній, банківських посередників, офшорів і підставних керівників, гроші можуть рухатися далі, навіть якщо офіційний режим обмежень вважається одним із найжорсткіших у світі.

Саме тому ця історія важлива не лише для внутрішньої політики Ірану, а й для глобальної дискусії про ефективність санкцій. Формально санкційний тиск може бути сильним, але практично він часто впирається в слабкий контроль за бенефіціарною власністю, повільну реакцію регуляторів і нерівномірне правозастосування.

Протест у Тегерані 9 січня — MAHSA

Британський ринок нерухомості в цій історії виглядає особливо показово. Лондон давно критикують за те, що його дорогі квартали та престижні будинки стали сховищем капіталу для політично пов’язаних осіб з усього світу. Іранський випадок вписується в цю ширшу картину майже ідеально.

Коли актив стоїть за чорними воротами на найдорожчій вулиці, а реальний власник прихований за кількома компаніями, юристами й трастовими елементами, він працює не тільки як інвестиція. Він стає інструментом безпеки. Це місце, де багатство можна заховати від внутрішньої нестабільності, санкцій і, певною мірою, від громадського контролю.

У цьому сенсі лондонська нерухомість, дубайська вілла чи європейські готелі — це не просто ознака розкоші. Це архітектура втечі, резервний контур системи, яка не довіряє навіть власному майбутньому вдома. Чим нестабільніша політика всередині Ірану, тим важливішими стають такі зовнішні опори для еліти.

Показовим є і маршрут через Об’єднані Арабські Емірати. Дубай давно виступає одним із ключових майданчиків для регіональних фінансових операцій, де можуть перетинатися інтереси підсанкційних мереж, трейдерів, логістичних компаній і номінальних структур. Для іранського капіталу це природний транзитний вузол.

Наявність банківських зв’язків у Швейцарії, Ліхтенштейні, ОАЕ та Великій Британії вказує, що йдеться не про випадкову схему на один епізод, а про довго вибудувану систему міжнародної присутності. Такі системи не створюються за кілька місяців. Вони вимагають часу, юристів, посередників і політичного прикриття.

Алі Ансарі у тимчасовій лікарні невідкладної допомоги для хворих на Covid-19, створеній у торговому центрі Iran Mall у Тегерані у березні 2020 року — Рузбех Фуладіс

Важливим поворотом стала і санкційна увага до самого Алі Ансарі. Британія вже застосувала до нього обмеження, пов’язуючи його з підтримкою діяльності, дотичної до Корпусу вартових ісламської революції. Але навіть це не означає автоматичного демонтажу всієї мережі. Швидше навпаки: система може почати переоформлення активів.

Саме тому в Європі посилюються побоювання щодо можливого швидкого продажу або переміщення частини майна. Коли під санкції потрапляє ключова довірена особа, у мережі з’являється стимул позбутися об’єктів до того, як інші країни або регулятори підуть далі. Це класична логіка захисту активів у кризовий момент.

Окремої уваги заслуговує німецький вимір. Володіння готелями у Франкфурті — серці німецького фінансового середовища — виходить за межі звичайної інвестиції в туризм. Це ще й символічне проникнення в систему, яку іранські критики режиму в Європі вважають надто відкритою для сумнівного капіталу.

Реакція місцевих політиків у Німеччині показує, що дедалі більше європейських посадовців сприймають подібні активи не просто як проблему брудних грошей, а як питання політичної безпеки. Якщо люди, пов’язані з репресивним режимом, можуть спокійно тримати бізнес у ключових містах Європи, це підриває довіру до санкційної політики.

Водночас важливо розуміти межі наявних доказів. У матеріалі прямо сказано, що більшість активів не оформлено на Моджтабу Хаменеї безпосередньо. Це означає, що юридичне доведення контролю чи власності залишається складним. Але саме так і працює більшість подібних схем: формальна дистанція і є їхнім головним захистом.

Нерухомість на Бішопс-авеню в Лондоні, що числиться у власності компанії під назвою Birch Ventures — Хосе Сарменто Матос

Така дистанція не спростовує політичного значення історії. Навпаки, вона демонструє, як сучасні авторитарні еліти навчилися жити у двох світах водночас. В одному вони говорять мовою ідеології, самопожертви та національного спротиву. В іншому — користуються перевагами глобальних ринків, банків і нерухомості.

Для іранського суспільства це особливо болісний контраст. Громадяни роками живуть під тиском санкцій, нестабільної валюти, скорочення реальних доходів і жорсткої репресивної політики. І коли на цьому тлі з’являються відомості про закордонні мільйони еліт, це знищує залишки довіри до офіційної риторики про рівність і моральність.

Тому історія про глобальну імперію активів Моджтаби Хаменеї — це не тільки розповідь про лондонські будинки чи дубайські вілли. Це історія про те, як влада в Ірані могла поєднати релігійно-революційну легітимність із механікою олігархічного накопичення. І саме в цьому полягає її найсильніший політичний резонанс.

На тлі загибелі тисяч людей у протестах, посилення контролю та зростання злості всередині Ірану така інформація набуває ще й історичного виміру. Вона підживлює старе й дуже небезпечне для режиму переконання: еліта більше не уособлює революцію, а лише користується її символами, щоб прикривати власну систему привілеїв.

У підсумку ця справа ставить незручні питання одразу до кількох сторін. До іранської влади — про джерела багатства й подвійні стандарти. До Заходу — про реальну дієвість санкцій і прозорість ринків. До світової фінансової системи — про те, чому політично токсичні гроші так легко знаходять безпечний прихисток у престижних юрисдикціях.

Моджтаба Хаменеї (у центрі), син Верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї, бере участь у щорічному мітингу з нагоди Дня Кудс у Тегерані, Іран, у 2019 році — Рузбех Фуладі

Матеріал DaycomУдар по Харгу і ракети по Багдаду: США підняли ставки проти ІрануПісля бомбардування ключового іранського острова Харк, погроз вдарити вже по нафтовій інфраструктурі та атаки на посольство США в Іраку війна входить у фазу прямого тиску на економіку й регіональні американські активи.

І якщо розслідування отримає продовження, воно може вплинути не лише на репутацію окремих фігур. Воно здатне посилити тиск на активи, прискорити санкційні рішення і ще більше загострити питання про спадкоємність влади в Ірані. Бо в авторитарних системах гроші, нерухомість і політичне майбутнє майже ніколи не існують окремо.

Посольство США в Багдаді закликало американських громадян негайно залишити Ірак. Формулювання було максимально прямим і різко відрізнялося від попередніх застережень, які ще недавно радили лише дотримуватися обережності та не привертати уваги. Тепер Вашингтон фактично визнає: рівень загрози перейшов у нову фазу.

У заяві посольства головним джерелом небезпеки названо проіранські міліції. Американська сторона попередила, що саме ці угруповання становлять серйозну загрозу для безпеки в Іраку, а громадянам США, які все ж вирішать залишитися, слід негайно переглянути свої плани. Інакше кажучи, дипломатична мова поступилася риториці термінового виходу.

Це попередження пролунало на тлі третього тижня війни навколо Ірану, коли Тегеран і пов’язані з ним сили продовжують відповідати ударами на атаки США та Ізраїлю. У цьому контексті Ірак знову опиняється в небезпечній ролі транзитної території, на якій зіштовхуються зовнішні інтереси, місцеві озброєні групи та крихка державна влада.

Посольство США в Багдаді закликало американських громадян негайно залишити Ірак. Формулювання було максимально прямим і різко відрізнялося від попередніх застережень, які ще недавно радили лише дотримуватися обережності та не привертати уваги. Тепер Вашингтон фактично визнає: рівень загрози перейшов у нову фазу.

У заяві посольства головним джерелом небезпеки названо проіранські міліції. Американська сторона попередила, що саме ці угруповання становлять серйозну загрозу для безпеки в Іраку, а громадянам США, які все ж вирішать залишитися, слід негайно переглянути свої плани. Інакше кажучи, дипломатична мова поступилася риториці термінового виходу.

Це попередження пролунало на тлі третього тижня війни навколо Ірану, коли Тегеран і пов’язані з ним сили продовжують відповідати ударами на атаки США та Ізраїлю. У цьому контексті Ірак знову опиняється в небезпечній ролі транзитної території, на якій зіштовхуються зовнішні інтереси, місцеві озброєні групи та крихка державна влада.

За оцінкою Дейком, головний зміст нинішнього попередження полягає в тому, що США більше не сприймають Ірак просто як сусідню нестабільну територію. Вашингтон дедалі виразніше бачить його як окремий театр ризику, де проіранські сили можуть розгорнути тиск на американську присутність без прямого фронтального зіткнення між Іраном і США.

У заяві посольства згадуються повторні атаки на Міжнародну зону в центрі Багдада. Саме там розташовані ключові дипломатичні об’єкти, включно з американським посольством. Якщо такі райони регулярно стають мішенню, це означає, що навіть найбільш захищені точки іракської столиці вже не розглядаються як повністю контрольований простір.

Не менш тривожним є й те, що небезпека поширюється не лише на Багдад. Американська сторона окремо попередила про численні атаки в районі міжнародного аеропорту Ербіля та навколо консульства США в Ербілі. Це показує, що ризик уже не обмежується однією географічною точкою, а розтягується на головні вузли американської присутності в країні.

Посольство також прямо закликало громадян США не намагатися дістатися ані до посольства в Багдаді, ані до консульства в Ербілі через постійну загрозу ракет, дронів і реактивних снарядів у повітряному просторі Іраку. Це дуже сильний сигнал. Зазвичай дипломатичні місії виступають точкою порятунку в кризі. Якщо ж людей попереджають не наближатися до них, це означає, що самі ці об’єкти вже сприймаються як потенційні цілі.

Ще одна важлива деталь — закритий повітряний простір Іраку. Через це американський уряд заявив, що допомагатиме громадянам залишати країну суходолом. Сам по собі цей факт додає ситуації драматизму: йдеться не про планове скорочення присутності, а про евакуаційний сценарій у середовищі, де навіть базові логістичні маршрути порушені.

Для Іраку це дуже небезпечний момент. Країна роками намагалася балансувати між співпрацею зі США та глибоким впливом Ірану. Але саме така подвійність завжди робила її вразливою. Коли між Вашингтоном і Тегераном починається гаряча фаза конфлікту, Ірак практично автоматично перетворюється на арену непрямих ударів, політичного тиску й дій озброєних посередників.

Проіранські міліції давно є одним із головних інструментів цього тиску. Вони дозволяють Тегерану діяти асиметрично, не вступаючи в прямий бій, але водночас створюючи постійну небезпеку для американських інтересів. Саме тому кожна атака на посольство, консульство чи зону міжнародної присутності працює не лише як тактичний удар, а як демонстрація того, що Іран зберігає важелі поза власними кордонами.

У нинішній ситуації така стратегія має особливий сенс для Тегерана. Якщо США та Ізраїль б’ють по Ірану, відповідь через іракські міліції дозволяє розширити поле конфлікту і примусити Вашингтон розпорошувати увагу. Замість одного фронту виникає відразу кілька: Іран, Ірак, Перська затока, Ліван. Саме це й робить регіональну кризу дедалі небезпечнішою.

Водночас для американської адміністрації така динаміка означає серйозну дилему. З одного боку, Вашингтон не може ігнорувати напади на власні об’єкти та людей. З іншого — будь-яке ще жорсткіше реагування по території Іраку або по пов’язаних із міліціями структурах ризикує ще сильніше втягнути Багдад у війну, яку він формально не контролює.

Для іракської влади це теж момент великого випробування. Якщо вона не здатна забезпечити безпеку іноземних дипломатичних місій і цивільних, це виглядає як свідчення слабкості держави. Якщо ж вона почне рішуче тиснути на проіранські групи, то ризикує спровокувати внутрішнє загострення з тими силами, які мають значний вплив у самій країні.

Саме тому нинішнє попередження США слід читати ширше, ніж просто консульське повідомлення. Це фактично політичне визнання того, що Ірак дедалі більше виходить із зони другорядного ризику й наближається до статусу окремого вузла великої війни. А такий зсув змінює не лише поведінку громадян США, а й логіку всієї регіональної безпеки.

На цьому тлі особливо важливо, що американська сторона говорить саме про «атаки, спрямовані проти громадян США». Це означає: мішенню є вже не лише абстрактна американська присутність або військова інфраструктура, а конкретні люди. У політичному сенсі така зміна завжди небезпечна, бо вона підвищує внутрішній тиск на Білий дім і зменшує простір для стриманої реакції.

У підсумку заклик залишити Ірак «зараз» є найчіткішим доказом того, що війна з Іраном виходить за межі однієї держави. Вона дедалі активніше рухається через мережі союзників, міліції, дипломатичні об’єкти й прикордонні простори. Ірак знову виявляється одним із перших місць, де велике регіональне протистояння стає безпосередньою загрозою для повсякденного життя і міжнародної присутності.

Дональд Трамп заявив, що Іран нібито готовий укласти угоду для завершення війни, однак Сполучені Штати не влаштовують нинішні умови. Ця фраза стала ключовим сигналом неділі: дипломатичний канал формально не закритий, але Вашингтон демонструє, що не збирається зупиняти бойовий і економічний тиск заради швидкого компромісу.

Сам по собі цей меседж важливий не лише через зміст, а й через момент, у який він прозвучав. Війна вже серйозно вдарила по морському транзиту через Ормузьку протоку, порушила енергетичні ринки і наблизила нафту до психологічно небезпечної межі близько 100 доларів за барель. Отже, кожна заява Трампа тепер звучить не як звичайна дипломатія, а як інструмент тиску на ринки й союзників.

За наведеним текстом, Трамп у суботу сказав NBC, що не хоче укладати угоду, бо її умови «ще недостатньо добрі». Він також дав зрозуміти, що «дуже серйозна» домовленість має включати відмову Тегерана від ядерних амбіцій. Інших деталей він не навів, і це теж показово: Білий дім залишає собі максимальний простір для маневру.

Дональд Трамп заявив, що Іран нібито готовий укласти угоду для завершення війни, однак Сполучені Штати не влаштовують нинішні умови. Ця фраза стала ключовим сигналом неділі: дипломатичний канал формально не закритий, але Вашингтон демонструє, що не збирається зупиняти бойовий і економічний тиск заради швидкого компромісу.

Сам по собі цей меседж важливий не лише через зміст, а й через момент, у який він прозвучав. Війна вже серйозно вдарила по морському транзиту через Ормузьку протоку, порушила енергетичні ринки і наблизила нафту до психологічно небезпечної межі близько 100 доларів за барель. Отже, кожна заява Трампа тепер звучить не як звичайна дипломатія, а як інструмент тиску на ринки й союзників.

За наведеним текстом, Трамп у суботу сказав NBC, що не хоче укладати угоду, бо її умови «ще недостатньо добрі». Він також дав зрозуміти, що «дуже серйозна» домовленість має включати відмову Тегерана від ядерних амбіцій. Інших деталей він не навів, і це теж показово: Білий дім залишає собі максимальний простір для маневру.

За оцінкою Дейком, тут видно звичну для Трампа переговорну логіку: навіть коли він визнає готовність іншої сторони до діалогу, він одразу піднімає планку так, щоб перетворити переговори не на процес взаємних поступок, а на перевірку готовності супротивника капітулювати політично. Саме тому його слова радше охолоджують очікування швидкої угоди, ніж підживлюють їх.

Іранська риторика при цьому виглядає дещо гнучкішою, але не миролюбнішою. Міністр закордонних справ Аббас Арагчі, за текстом, заявив, що Ісламська Республіка відкрита до будь-якої регіональної ініціативи, яка приведе до «справедливого завершення війни». Водночас він уточнив, що конкретних пропозицій поки не отримано, а завершення бойових дій можливе лише за наявності гарантій, що війна не повториться, і за умови компенсації.

Матеріал DaycomУдар по Харгу і ракети по Багдаду: США підняли ставки проти ІрануПісля бомбардування ключового іранського острова Харк, погроз вдарити вже по нафтовій інфраструктурі та атаки на посольство США в Іраку війна входить у фазу прямого тиску на економіку й регіональні американські активи.

Саме в цій формулі і прихована головна проблема. США хочуть посиленої угоди, яка змусить Іран відступити від своїх стратегічних програм. Іран, навпаки, хоче не просто припинення ударів, а політичних гарантій і фактичного визнання власного права не виглядати переможеним. Це означає, що сторони теоретично говорять про переговори, але практично залишаються дуже далеко одна від одної.

На цьому тлі Ормузька протока стає не лише логістичним вузлом, а й головним переговорним важелем війни. Трамп уже закликав інші держави відправити військові кораблі для захисту судноплавства, апелюючи до Китаю, Франції, Японії, Південної Кореї та Великої Британії. Це показує, що Вашингтон не хоче нести повний тягар гарантування проходу самостійно.

Іран, своєю чергою, намагається тримати більш витончену лінію. Арагчі стверджує, що протока закрита лише для американських кораблів і суден їхніх союзників, а для інших вона нібито лишається відкритою. Але така часткова блокада на практиці не означає стабільності: для ринку достатньо самої невизначеності, щоб страхові ставки зростали, маршрути змінювалися, а трейдери закладали ризик у ціну нафти.

Саме тому навіть обмежене порушення проходу через Ормуз уже працює як стратегічний успіх Ірану. Тегеран не мусить повністю перекрити маршрут, щоб створити глобальну енергетичну турбулентність. Йому достатньо підтримувати загрозу, яка змушує ринки нервувати, союзників США — сумніватися, а Вашингтон — витрачати більше ресурсів на демонстрацію контролю.

Окремо варто звернути увагу на географію ударів. Після американського удару по військових об’єктах на острові Харк, де розташований ключовий вузол іранського нафтового експорту, війна фактично зайшла в серце енергетичної інфраструктури Ірану. Трамп навіть заявив, що не вдарив по нафтових об’єктах «із міркувань пристойності», але одночасно пригрозив зробити це, якщо Іран і далі заважатиме свободі судноплавства.

Такі формулювання лише підвищують ставки. Якщо одна сторона каже, що поки не руйнує нафтову інфраструктуру повністю, але готова це зробити, а інша відповідає ракетами, дронами і вибірковим блокуванням протоки, то ми маємо справу вже не з обмеженим конфліктом, а з постійним балансуванням на межі великої енергетичної катастрофи.

У тексті також видно, як війна розширюється на весь Перський затоковий пояс. ОАЕ повідомляють про перехоплення ракет і дронів, Фуджейра тимчасово зупиняє завантаження після атаки, Саудівська Аравія збиває безпілотники біля Ер-Ріяда і на сході країни, Бахрейн вмикає сирени. Усе це свідчить: конфлікт давно вийшов за межі прямого американо-іранського обміну ударами.

Для нафтового ринку це означає, що загроза більше не концентрується лише в одній точці. Під ударом опиняються і маршрути, і термінали, і логістичні вузли, і саме відчуття, що затока залишається передбачуваним джерелом глобального енергопостачання. Війна змінює не тільки ціну бареля, а й саме уявлення про надійність регіону.

Політично Трамп намагається поєднати дві суперечливі ролі. З одного боку, він хоче виглядати лідером, який тримає жорстку лінію й не приймає слабку угоду. З іншого — йому доводиться реагувати на зростання цін на пальне, хаос на ринках і внутрішній тиск у США. Саме тому його риторика коливається між демонстрацією сили і спробою показати, що проблему можна буде швидко приборкати після «правильного» завершення війни.

Але саме тут і виникає головний ризик для Вашингтона. Якщо війна затягнеться, а Ормуз і далі залишатиметься напівзаблокованим, економічна ціна конфлікту почне бити по західних столицях не менш болісно, ніж по Ірану. І тоді союзники США можуть усе активніше тиснути не тільки на Тегеран, а й на Білий дім, вимагаючи не максималістської, а реалістичної угоди.

Іран, схоже, це розуміє. Саме тому його дипломатія не відкидає ідею «регіональної ініціативи», але водночас не демонструє ознак швидкої поступки. Тегеран ніби каже: ми готові говорити, але не на мові капітуляції. Це дозволяє йому зберігати обличчя перед власним суспільством і партнерами, одночасно тестуючи, наскільки довго США і їхні союзники витримають енергетичний і військовий тиск.

У підсумку заява Трампа про неприйнятність нинішніх умов угоди означає головне: війна ще не вийшла на траєкторію завершення. Навпаки, вона входить у фазу, де переговори стають частиною бойових дій, а бойові дії — частиною торгу. І поки Вашингтон хоче «кращих умов», а Тегеран вимагає гарантій і компенсації, Близький Схід житиме в режимі конфлікту без близького політичного виходу.

Війна в Україні давно перестала бути лише регіональним конфліктом, за яким світ спостерігає здалеку. Вона стала полігоном, на якому щодня перевіряються технології, тактика й нові правила сучасного бою, особливо у сфері безпілотної війни.

Тепер цей досвід виявився критично важливим уже не лише для Києва. На тлі війни з Іраном Сполучені Штати почали використовувати напрацювання, народжені на українському фронті, щоб захистити свої сили від ударних дронів, які дедалі частіше змінюють хід бойових дій.

Йдеться не про абстрактний обмін знаннями, а про конкретні системи перехоплення, тактичні підходи і практичні рішення, які українські військові здобували буквально ціною крові. Саме цей досвід сьогодні став товаром стратегічної ваги для союзників.

Війна в Україні давно перестала бути лише регіональним конфліктом, за яким світ спостерігає здалеку. Вона стала полігоном, на якому щодня перевіряються технології, тактика й нові правила сучасного бою, особливо у сфері безпілотної війни.

Тепер цей досвід виявився критично важливим уже не лише для Києва. На тлі війни з Іраном Сполучені Штати почали використовувати напрацювання, народжені на українському фронті, щоб захистити свої сили від ударних дронів, які дедалі частіше змінюють хід бойових дій.

Йдеться не про абстрактний обмін знаннями, а про конкретні системи перехоплення, тактичні підходи і практичні рішення, які українські військові здобували буквально ціною крові. Саме цей досвід сьогодні став товаром стратегічної ваги для союзників.

За попереднім аналізом Дейком, головний урок цієї історії полягає в тому, що Україна вже не виглядає лише одержувачем західної допомоги. Вона дедалі більше постає як джерело військових інновацій, без яких сам Захід не може швидко адаптуватися до нової епохи війни.

Символом цього зсуву стала система Merops, створена за участю американських розробників, але на основі порад українських операторів дронів, які воювали проти Росії. Саме вона, за даними матеріалу, стала однією з ключових відповідей на масовані атаки російських безпілотників великої дальності.

Сітка над дорогою в Україні, яка використовується для захисту транспортних засобів від російських дронів — Брендан Гоффман

Матеріал DaycomЗеленський заявив, що Україна тепер має власні «карти» у війні: досвід армії, технології та нова сила державиПрезидент України наголосив, що країна здобула нові можливості завдяки військовим, розвитку оборонного виробництва та бойовому досвіду. Саме ці фактори, за його словами, змінили баланс сил і змусили партнерів і світ по-і

Історія її появи виглядає майже як сюжет для кіно. Під час тяжких боїв до українських операторів приїхав Ерік Шмідт, колишній керівник Google, і почав детально розпитувати, які бойові дрони потрібні фронту. Відповідь українців змінила сам напрямок проєкту.

Замість чергового ударного безпілотника розробники зосередилися на створенні засобу боротьби з дронами. Так з’явився комплекс, у якому невеликі й відносно дешеві перехоплювачі збивають ворожі цілі, не змушуючи армію витрачати наддорогі ракети на об’єкти, що коштують у рази менше.

Саме ця логіка і стала вирішальною. Сучасна війна більше не обмежується поодинокими ракетними ударами. Ворог запускає десятки й сотні повітряних цілей, серед яких є бойові дрони, фальшиві цілі, крилаті ракети та комбіновані хвилі атак, покликані перевантажити оборону.

Україна зіткнулася з цим раніше за інших. Після перших місяців повномасштабного вторгнення Росії війна почала змінюватися просто на очах. Спершу переважали танкові бої, артилерійські дуелі й класичне окопне протистояння. Згодом усе більше простору зайняли безпілотники.

Поява і масове застосування дронів Shahed повернули загрозу навіть у ті міста, що були далеко від лінії фронту. Росія почала використовувати хвилі ударних безпілотників разом із приманками, щоб виснажити українську ППО, а вже потім добивати цілі складнішими та дорожчими ракетами.

Демонстрація безпілотника «Шахед» іранського виробництва в Тегерані. «Шахеди» широко використовуються проти України — Вахід Салемі

Американський солдат у Польщі несе безпілотник-перехоплювач, що використовується в системі боротьби з безпілотниками Merops. Систему було розгорнуто в Польщі після того, як російські безпілотники перетнули кордон країни — Кацпер Пемпель

У цій моделі війни головною проблемою стала не тільки точність удару, а й економіка оборони. Збивати дешевий дрон дорогою ракетою можливо, але стратегічно це шлях до виснаження. Саме тому українська оборонна промисловість і військові почали шукати симетрично дешевші відповіді.

Сьогодні саме з такою проблемою, за описом матеріалу, зіштовхнулися США та їхні союзники на Близькому Сході. Іранські дрони створюють загрозу не лише через власну руйнівну силу, а й через здатність виснажувати системи протиповітряної оборони, які проєктувалися насамперед проти інших типів цілей.

Patriot може перехоплювати подібні об’єкти, однак питання полягає не в технічній можливості, а в ціні. Якщо ударний дрон коштує десятки тисяч доларів, а ракета для його знищення — мільйони, то в тривалому конфлікті така модель починає грати на користь нападника, а не оборонця.

Саме тут український досвід виявився майже безальтернативним. Після років постійних атак Київ уже знає, як працює виснаження повітряної оборони, як дрони застосовуються в хвилях, як змінюється маршрут, висота і характер удару, а головне — як будувати багаторівневий захист без катастрофічних витрат.

За наведеними у матеріалі оцінками, Merops виявився настільки ефективним, що США почали терміново готувати постачання тисяч таких перехоплювачів на Близький Схід. Причина очевидна: потрібен великий обсяг дешевших рішень, які зможуть зняти частину навантаження з дорогих систем ППО.

Дрон-перехоплювач P1-Sun FPV злітає під час випробувального польоту на полігоні в умовах російської агресії проти України, в невідомому місці, Україна, 6 березня 2026 року — Валентин Огіренко

Дрон-перехоплювач STING FPV демонструється на виставці українських виробників дронів, на тлі російської агресії проти України, в невідомому місці, Україна, 20 лютого 2026 року — Валентин Огіренко

Це означає стратегічний поворот. Американська армія, яка роками вважалася головним виробником стандартів сучасної війни, тепер сама вчиться у країни, яка змушена була імпровізувати під ударом набагато сильнішого противника. Така зміна ролей має не лише військовий, а й політичний зміст.

Президент Володимир Зеленський давно наполягає, що Україна не є просто споживачем ресурсів партнерів. Вона стала найбільшою лабораторією воєнних технологій, де щодня тестується майбутнє бойових дій. Події навколо Ірану, по суті, лише підтверджують цю тезу на практиці.

У матеріалі прямо зазначено, що Україна вже не обмежується передачею теоретичних знань. За словами Зеленського, українські фахівці та власні дрони-перехоплювачі були спрямовані для захисту американської бази в Йорданії. Це вже не консультація, а реальна експортна проєкція бойової компетенції.

Не менш показовою є і діяльність українських компаній. Виробники систем антидронового захисту починають переговори з країнами Перської затоки щодо постачання власних перехоплювачів. Інакше кажучи, українські розробки перетворюються на повноцінний елемент нової архітектури безпеки поза межами Європи.

Це важливо ще й тому, що війна дронів перестає бути специфічною рисою лише російсько-українського фронту. Те, що раніше здавалося унікальною особливістю цього конфлікту, тепер стає нормою для інших театрів бойових дій. Близький Схід, очевидно, входить у ту саму технологічну епоху.

Будівля в Дубаї, в яку, за словами Ірану, у четвер влучив дрон — Агентство Франс-Прес — Getty Images

Матеріал DaycomТрамп відкинув дронову допомогу Києва — і звузив простір для ЗеленськогоЗаява президента США про те, що Вашингтону не потрібен український досвід боротьби з Shahed, стала не лише публічним ляпасом Києву. Вона показала межі нового аргументу Зеленського в розмові з Білим домом.

Фактично формується новий стандарт оборони, де поряд із класичною ППО мають існувати дешевші, масштабовані та мобільні системи для боротьби з масовими безпілотними атаками. Якщо цього рівня немає, навіть найсучасніша армія може виявитися вразливою перед серійним і дешевим засобом ураження.

Для України в цій ситуації є і можливість, і ризик. Можливість полягає в тому, що її технологічний досвід дає Києву нову вагу у відносинах із партнерами. Коли союзники визнають цінність українських рішень, це може посилити переговорні позиції Києва щодо озброєння, інвестицій і довгострокової підтримки.

Ризик же очевидний: нова війна на Близькому Сході посилює конкуренцію за ресурси, яких Україні й без того бракує. Якщо запаси Patriot та інших систем обмежені, пріоритет американських військ для Вашингтона буде безумовним. Це означає, що Київ мусить ще швидше розвивати власне виробництво й технологічну автономію.

Саме тому українське керівництво прагне перетворити бойовий досвід на політичний капітал. Логіка проста: якщо Україна допомагає партнерам рятувати життя їхніх військових, вона має право розраховувати на глибшу взаємність у критичних для себе питаннях. Це вже не моральний аргумент, а стратегічний обмін компетенціями.

Водночас сама природа сучасної війни змінюється набагато швидше, ніж встигають адаптуватися традиційні військові структури. Те, що працювало ще кілька років тому, сьогодні може втрачати ефективність за лічені місяці. На цьому тлі гнучкість, швидкість і польовий зворотний зв’язок стають важливішими за бюрократичну інерцію.

Минулого літа українські солдати будують та озброюють оптоволоконний дрон з оглядом від першої особи (FPV) у підземному бункері в Харківській області України — Девід Гуттенфельдер

Співробітник компанії SkyFall керує безпілотним літальним апаратом P1-Sun FPV під час випробувального польоту на полігоні в умовах російської агресії проти України, в невідомому місці, Україна, 6 березня 2026 року — Валентин Огіренко

Український фронт і став місцем, де така адаптація відбувалася у форсованому режимі. Тут не було розкоші роками тестувати концепції в лабораторіях. Рішення доводилося народжувати під обстрілами, змінювати після кожної хвилі атак і негайно масштабувати, якщо вони працювали хоча б частково.

Саме тому українські військові й інженери здобули те, що один із представників оборонного відомства назвав би трагічною перевагою. Це досвід, якого ніхто не хотів, але який тепер став унікальним ресурсом. Він виник не в умовах навчань, а під тиском реального ворога, який також постійно вчиться.

У цьому й полягає головний висновок із матеріалу. США звернулися до українських знань не через жест солідарності і не з політичної ввічливості. Вони зробили це тому, що українська модель протидії дронам виявилася практичною, масштабованою і вже перевіреною в умовах масованої повітряної загрози.

Для світу це ще один доказ, що майбутнє війни визначатиметься не лише кількістю великих платформ — танків, кораблів чи літаків, — а й тим, хто швидше навчиться виробляти, оновлювати і застосовувати безпілотні системи. У цій сфері Україна вже стала одним із головних центрів компетенції.

Для самої України це також шанс вийти за рамки образу країни, яка лише обороняється. Вона дедалі більше виглядає як держава, що формує нові військові стандарти. І чим очевиднішою стає ця роль, тим складніше партнерам ігнорувати її значення у глобальній системі безпеки.

Дрони FPV на складі цеху компанії «General Cherry» в Україні, 4 грудня 2025 року — Євген Малолєтка

Матеріал DaycomУкраїна продає не лише зброю, а й досвід: Близький Схід дзвонить КиєвуПопит на українські антидронові рішення різко зріс через війну на Близькому Сході. Для Києва це шанс перетворити фронтові технології на союзи, контракти й нову роль у глобальній безпеці.

Отже, війна дронів змінила не тільки поле бою, а й саму географію військового авторитету. Те, чого Україна навчилася під ударами Росії, тепер захищає американські сили від іранської загрози. У цьому жорсткому парадоксі і є нова реальність: найдорожчі знання XXI століття часто народжуються там, де найвища ціна помилки.

Дональд Трамп публічно поставив під сумнів, чи живий новий верховний лідер Ірану Моджтаба Хаменеї. Його слова пролунали в момент, коли сам Хаменеї досі не з’явився на публіці після призначення, а довкола його стану вже кілька днів циркулюють суперечливі заяви, витоки та чутки.

За наведеним текстом, Трамп в інтерв’ю NBC News заявив, що чув, нібито новий іранський лідер «не живий», а якщо живий, то має «зробити щось дуже розумне для своєї країни» — здатися. Доказів на підтримку цієї тези він не навів. Саме тому його слова слід розглядати не як встановлений факт, а як політичну заяву в умовах війни.

Невизначеність посилюється тим, що Моджтаба Хаменеї, якого названо наступником свого батька, не з’являвся публічно у новому статусі. Іранська сторона пояснює це міркуваннями безпеки: будь-який виступ або комунікація можуть видати його місце перебування й зробити його ціллю для нових ударів.

Дональд Трамп публічно поставив під сумнів, чи живий новий верховний лідер Ірану Моджтаба Хаменеї. Його слова пролунали в момент, коли сам Хаменеї досі не з’явився на публіці після призначення, а довкола його стану вже кілька днів циркулюють суперечливі заяви, витоки та чутки.

За наведеним текстом, Трамп в інтерв’ю NBC News заявив, що чув, нібито новий іранський лідер «не живий», а якщо живий, то має «зробити щось дуже розумне для своєї країни» — здатися. Доказів на підтримку цієї тези він не навів. Саме тому його слова слід розглядати не як встановлений факт, а як політичну заяву в умовах війни.

Невизначеність посилюється тим, що Моджтаба Хаменеї, якого названо наступником свого батька, не з’являвся публічно у новому статусі. Іранська сторона пояснює це міркуваннями безпеки: будь-який виступ або комунікація можуть видати його місце перебування й зробити його ціллю для нових ударів.

За оцінкою Дейком, у цій історії найважливіше не лише фізичне питання — живий чи поранений новий лідер Ірану, — а політичний ефект самої невизначеності. Коли голова держави-супротивника публічно підживлює чутки про стан верховного керівника, це стає частиною психологічного тиску на режим і одночасно тестом на його здатність зберігати контроль над власним образом стабільності.

Іранська офіційна лінія поки залишається формально спокійною. Міністр закордонних справ Аббас Арагчі заявив, що з Хаменеї «немає жодних проблем» і що він виконує свої обов’язки згідно з конституцією. Це класична відповідь влади, яка намагається не стільки розкрити деталі, скільки запобігти враженню внутрішньої слабкості.

Матеріал DaycomНовий аятола і нова ескалація: як заява Хаменеї впливає на війну та ринок нафтиПерша заява нового верховного лідера Ірану Моджтаби Хаменеї задала жорсткий тон війни зі США та Ізраїлем. Вона містить прямі погрози блокувати Ормузьку протоку і розширювати конфлікт.

Водночас сам факт таких публічних запевнень уже показовий. Сильні й безперечно контрольовані режими зазвичай не мусять постійно спростовувати чутки про фізичний стан свого керівництва. Якщо ж тема не зникає з публічного простору, це означає, що сумніви стали політичним фактором, а не просто інформаційним шумом.

Ситуацію додатково загострили слова міністра оборони США Піта Гегсета, який напередодні заявив, що Хаменеї був поранений і, ймовірно, зазнав серйозних ушкоджень. У наведеному тексті також зазначено, що троє іранських і двоє ізраїльських посадовців повідомили про його травми, зокрема пошкодження ніг у перший день війни. Але й ці твердження поки не мають відкритої, незалежно підтвердженої доказової бази.

Саме тому в цій темі особливо важлива обережність. Поки немає публічної появи, переконливих фото- чи відеопідтверджень і незалежної верифікації, будь-які категоричні висновки про стан Моджтаби Хаменеї будуть радше елементом інформаційного протистояння, ніж остаточним фактом. Для аналітичного матеріалу це принципова межа.

Однак навіть без остаточної відповіді вже зрозуміло інше: навколо нової іранської верхівки формується атмосфера сумніву. А для авторитарної системи така атмосфера сама по собі небезпечна. Легітимність у подібних режимах тримається не тільки на силі, а й на видимості безперервності, керованості та сакрального порядку передачі влади.

У випадку Ірану ця проблема ще глибша, бо йдеться не просто про президента чи прем’єра, а про верховного лідера — фігуру, яка поєднує політичний, релігійний і безпековий авторитет. Якщо суспільство, еліти чи зовнішні гравці починають сумніватися в його фізичній спроможності керувати, виникає ризик розхитування всього механізму вертикалі.

Матеріал DaycomНова риторика Тегерана: верховний лідер обіцяє блокувати Ормузьку протокуМоджтаба Хаменеї у першій заяві після приходу до влади пригрозив продовжити блокаду ключового нафтового маршруту. Це посилює напруження на світових енергетичних ринках і поглиблює кризу на Близькому Сході.

Показово, що паралельно іранські державні медіа оприлюднили заяву, приписану Хаменеї, де він наказує продовжувати блокування ключового нафтового маршруту та закликає сусідні країни закрити американські військові бази, використані для ударів по Ірану. Це виглядає як спроба довести: центр ухвалення рішень працює, навіть якщо сам лідер не з’являється на очі.

Але тут і криється головна проблема для режиму. У сучасній війні сама заява вже не дорівнює доказу. Коли ворог і світова аудиторія очікують візуального підтвердження, текстове повідомлення без появи лідера лише частково закриває питання. У таких умовах мовчання чи невидимість можуть працювати проти влади навіть сильніше, ніж невдала публічна поява.

Для Трампа така риторика теж виконує кілька функцій одночасно. По-перше, вона створює додатковий психологічний тиск на Тегеран. По-друге, вона дозволяє американському лідеру демонструвати впевненість у власній перевазі й підкреслювати вразливість іранської верхівки. По-третє, це спосіб тримати інформаційний центр війни у Вашингтоні, а не в Тегерані.

Водночас така тактика має і зворотний бік. Якщо заяви про смерть або критичний стан нового верховного лідера виявляться перебільшенням чи свідомою інформаційною грою, це вдарить по довірі до американських офіційних оцінок. У війні, де пропаганда й дезінформація працюють на всіх напрямках, надмірно гучні твердження без доказів можуть мати високу ціну.

Для самого Ірану нинішня ситуація означає ще одну проблему: війна підштовхує режим до прискореного транзиту, але одночасно позбавляє його нормальних інструментів легітимації нового лідера. У мирний час фігура наступника могла б бути поступово введена в публічний простір через ритуали, звернення, зустрічі та символічні жести. Тепер цього простору майже немає.

Матеріал DaycomІран обрав наступника верховного лідера після загибелі Хаменеї: країна на порозі нового етапу політичної історіїПісля загибелі аятоли Алі Хаменеї керівні релігійно-політичні структури Ірану провели голосування за нового верховного лідера. Ім’я наступника поки що не оголошене, однак рішення вже ухвалене, що може визначити подальший

Саме тому невидимість Моджтаби Хаменеї стає політичним фактом незалежно від його реального фізичного стану. Навіть якщо він живий і формально виконує обов’язки, відсутність публічної присутності вже створює враження крихкості транзиту. А в умовах війни таке враження може бути не менш руйнівним, ніж реальна криза здоров’я.

У підсумку заява Трампа важлива не тому, що вона автоматично відповідає на питання про долю нового іранського лідера. Важливіше інше: вона показує, що боротьба за Іран ведеться не тільки ракетами, нафтовими маршрутами і дипломатичними ультиматумами, а й через контроль над невизначеністю. 

І поки Моджтаба Хаменеї не з’явиться публічно або не буде переконливо підтверджено його стан, ця невизначеність і далі працюватиме проти режиму — незалежно від того, живий він чи ні.

Ще троє гравчинь жіночої збірної Ірану з футболу вирішили відкликати свої заяви про надання притулку в Австралії і повернутися до Ірану. Таким чином кількість тих, хто відмовився від спроби лишитися після Кубка Азії, зросла до чотирьох із семи спортсменок, які спершу просили захисту.

Ця історія вийшла далеко за межі спорту. Команда опинилася в центрі міжнародної уваги після того, як футболістки не співали державний гімн Ірану перед стартовим матчем турніру в Австралії. Жест виглядав як очевидний політичний сигнал і був сприйнятий як форма протесту проти іранської влади на тлі війни.

Саме після цього мовчання навколо збірної почала стрімко наростати тривога. На іранському державному телебаченні футболісток назвали «зрадницями», а це в умовах нинішнього Ірану звучить не як звичайна пропагандистська лайка, а як пряма погроза можливим переслідуванням після повернення додому.

Ще троє гравчинь жіночої збірної Ірану з футболу вирішили відкликати свої заяви про надання притулку в Австралії і повернутися до Ірану. Таким чином кількість тих, хто відмовився від спроби лишитися після Кубка Азії, зросла до чотирьох із семи спортсменок, які спершу просили захисту.

Ця історія вийшла далеко за межі спорту. Команда опинилася в центрі міжнародної уваги після того, як футболістки не співали державний гімн Ірану перед стартовим матчем турніру в Австралії. Жест виглядав як очевидний політичний сигнал і був сприйнятий як форма протесту проти іранської влади на тлі війни.

Саме після цього мовчання навколо збірної почала стрімко наростати тривога. На іранському державному телебаченні футболісток назвали «зрадницями», а це в умовах нинішнього Ірану звучить не як звичайна пропагандистська лайка, а як пряма погроза можливим переслідуванням після повернення додому.

За оцінкою Дейком, головна драма цієї історії полягає не в самому факті відмови від притулку, а в тому, що навіть публічний протест і міжнародна підтримка не гарантують людині свободи вибору. У випадку з іранськими спортсменками рішення ухвалювалося не лише з огляду на особисту безпеку, а й під тиском страху за близьких, які залишилися в Ірані.

Австралійська влада, за наведеним текстом, запропонувала гуманітарні візи більшості членів делегації, включно з футболістками і частиною персоналу. Це означає, що формальна можливість залишитися існувала. Але між юридичною можливістю і реальною свободою дії у таких випадках часто лежить ціла система неформального примусу.

Матеріал DaycomФутбольний протест і політика: іранські спортсменки просять притулок в АвстраліїСкандал довкола мовчазного протесту на жіночому Кубку Азії переріс у міжнародну історію: частина футболісток збірної Ірану просить притулок, побоюючись переслідувань після повернення додому.

Особливо показовим є те, що одна з гравчинь відмовилася від своєї заяви ще раніше, а тепер її приклад повторили ще троє. Така послідовність натякає: йдеться не про одиничний емоційний розворот, а про складний процес, у якому кожна нова доба після турніру могла лише посилювати тиск, невизначеність і страх наслідків.

У матеріалі прямо згадується, що прихильники спортсменок в іранській діаспорі в Австралії говорили про затримання або заборону на виїзд для членів родин деяких футболісток в Ірані. Якщо ці дані відповідають дійсності, то ми маємо справу з класичною моделлю непрямого державного тиску: карають не лише потенційну дисидентку, а й середовище, до якого вона прив’язана.

Саме тому рішення повернутися не можна тлумачити як доказ відсутності загрози. Навпаки, воно може свідчити про інше — про настільки сильний моральний і політичний тиск, що людина обирає ризик для себе, аби зменшити ризик для родини. У цьому сенсі повернення не обов’язково є актом довіри до режиму, а радше актом вимушеної покори обставинам.

Іранська влада, зі свого боку, вже намагається нав’язати власну версію цієї історії. Міністр спорту Ірану, як зазначено в тексті, звинуватив Австралію, США та громадські організації в тому, що вони нібито тиснули на футболісток і підштовхували їх до прохання про притулок. Це типова для Тегерана схема: перевести розмову з внутрішнього страху на зовнішню змову.

Така риторика виконує одразу дві функції. По-перше, вона дозволяє режиму заперечувати проблему репресій усередині країни. По-друге, вона створює інформаційне тло, у якому будь-яка спроба спортсменки залишитися за кордоном може подаватися не як реакція на страх покарання, а як наслідок «маніпуляції Заходу».

Матеріал DaycomАвстралія під тиском: чи захистить Канберра футболісток збірної ІрануМовчання під гімн, тавро «зрадниць» у державних медіа Ірану та заклики до притулку в Австралії перетворили жіночу збірну на тест для дипломатії, FIFA й прав людини.

Не менш символічною є деталь із фотографією, на якій футболістки після зміни рішення знову з’явилися в чорних хіджабах поруч із тренером у Куала-Лумпурі. На відміну від попередніх знімків з Австралії, цей образ уже читається не просто як елемент одягу, а як візуальне повернення у простір контролю, дисципліни й політичної рамки, яку держава вважає обов’язковою.

У ширшому сенсі ця історія вкотре показує, що жіночий спорт для Ірану давно перестав бути лише спортом. Футболістки, легкоатлетки, шахістки чи альпіністки з Ірану постійно опиняються на межі між державною репрезентацією і особистим правом на позицію. Їхні жести, мовчання, форма одягу й навіть сам вибір, де жити, автоматично стають політичними.

Для Австралії цей випадок теж виявився непростим випробуванням. З одного боку, Канберра могла продемонструвати гуманітарний підхід і дати шанс на безпечне майбутнє. З іншого — навіть наданий шанс не здатен нейтралізувати той вплив, який авторитарна держава зберігає через родинні зв’язки, інформаційний тиск і страх покарання після повернення.

Для міжнародної спільноти ця історія важлива ще й тому, що вона руйнує надто просту уяву про політичний притулок. Часто здається, що якщо людині надали можливість лишитися, далі все залежить лише від її власного вибору. Але в реальності авторитарні режими нерідко продовжують контролювати громадян навіть за кордоном — через рідних, через шантаж і через відчуття, що втекти фізично ще не означає вирватися психологічно.

Попри повернення частини гравчинь, сам початковий жест команди вже увійшов у політичну історію цього турніру. Відмова співати гімн стала моментом, коли футболістки публічно показали: навіть на міжнародному спортивному майданчику іранська збірна не є повністю керованим інструментом державної картинки. І саме тому реакція на нього виявилася такою жорсткою.

Матеріал DaycomУдар по Харгу і ракети по Багдаду: США підняли ставки проти ІрануПісля бомбардування ключового іранського острова Харк, погроз вдарити вже по нафтовій інфраструктурі та атаки на посольство США в Іраку війна входить у фазу прямого тиску на економіку й регіональні американські активи.

У підсумку історія іранських футболісток в Австралії — це не сюжет про те, хто «передумав», а історія про межі свободи під тиском режиму. Навіть маючи шанс лишитися, людина може повернутися туди, де їй загрожує небезпека, якщо знає, що справжня заручниця ситуації — не тільки вона сама, а й її родина. 

Саме тому цей епізод слід читати не як зникнення проблеми, а як ще одне свідчення того, наскільки глибоко іранська влада контролює життя своїх громадян навіть поза межами країни.

Пентагон офіційно назвав шістьох американських військовослужбовців, які загинули цього тижня внаслідок катастрофи літака-заправника в Іраку. Йдеться про екіпаж KC-135 Stratotanker — одного з ключових елементів повітряної логістики США, без якого сучасна війна на великій дистанції практично неможлива.

Загиблими виявилися майор Джон Кліннер, капітан Аріана Савіно, технічний сержант Ешлі Прюїтт, капітан Сет Коваль, капітан Кертіс Ангст і технічний сержант Тайлер Сіммонс. Троє служили у складі Sixth Air Refueling Wing, ще троє — у 121st Air Refueling Wing Національної гвардії штату Огайо.

Центральне командування США раніше повідомило, що катастрофа сталася після інциденту за участю іншого літака, який зміг безпечно приземлитися. Американська сторона також підкреслила, що йдеться не про ворожий удар і не про дружній вогонь. Формально це знімає питання про пряме бойове ураження, але не зменшує ваги самої події.

Пентагон офіційно назвав шістьох американських військовослужбовців, які загинули цього тижня внаслідок катастрофи літака-заправника в Іраку. Йдеться про екіпаж KC-135 Stratotanker — одного з ключових елементів повітряної логістики США, без якого сучасна війна на великій дистанції практично неможлива.

Загиблими виявилися майор Джон Кліннер, капітан Аріана Савіно, технічний сержант Ешлі Прюїтт, капітан Сет Коваль, капітан Кертіс Ангст і технічний сержант Тайлер Сіммонс. Троє служили у складі Sixth Air Refueling Wing, ще троє — у 121st Air Refueling Wing Національної гвардії штату Огайо.

Центральне командування США раніше повідомило, що катастрофа сталася після інциденту за участю іншого літака, який зміг безпечно приземлитися. Американська сторона також підкреслила, що йдеться не про ворожий удар і не про дружній вогонь. Формально це знімає питання про пряме бойове ураження, але не зменшує ваги самої події.

За оцінкою Дейком, ця катастрофа є важливою не лише як окрема трагічна новина, а як симптом ширшої тенденції. Чим довше триває війна з Іраном і чим глибше США занурюються в операції на Близькому Сході, тим вище стає ціна не лише бойових рішень, а й самої інфраструктури війни — польотів, дозаправлення, координації й виснаження персоналу.

KC-135 не є символом фронтового героїзму в традиційному сенсі. Це не винищувач і не штурмовик, а робоча машина стратегічної авіації, яка дозволяє іншим літакам залишатися в небі довше, діяти далі й підтримувати темп операцій. Саме тому загибель екіпажу такого борту має особливий зміст: вона показує, що війна забирає життя не лише в момент атаки, а й у всій складній системі, яка забезпечує війну щодня.

Матеріал DaycomУ США заявили про катастрофу літака-заправника KC-135 в ІракуАмериканський військовий літак-заправник KC-135, який був залучений до операцій США проти Ірану, зазнав катастрофи на території Іраку. Про це в четвер повідомило Центральне командування Збройних сил США.

Для американського суспільства це теж важливий сигнал. У публічній картині конфлікту зазвичай домінують удари, ракети, заяви президентів і дипломатичні конфлікти. Але саме такі катастрофи нагадують, що за кожною великою операцією стоять люди, які працюють у виснажливому циклі, часто без права на помилку, в умовах надмірного навантаження і постійного ризику.

Особливого емоційного виміру цій історії додають деталі про загиблих. Майор Джон Кліннер, за словами родича, був чоловіком і батьком семимісячних близнюків та дворічного сина. Він перебував на Близькому Сході менш ніж тиждень і, за словами близьких, уже думав про завершення військової кар’єри та наступний етап життя. Саме такі деталі повертають новину з мови зведень у площину людської втрати.

Командування також підкреслило, що троє загиблих були пов’язані з базою МакДілл, а ще троє — з базою Рікенбекер в Огайо. Це означає, що трагедія вразила одразу дві військові спільноти, два регіони і десятки родин, колег та підрозділів. Для ВПС США це не просто інцидент, а удар по живому ядру кадрової системи.

На стратегічному рівні ця катастрофа особливо промовиста тому, що повітряне дозаправлення є критично важливим для всієї американської присутності в регіоні. Якщо США ведуть інтенсивну кампанію проти Ірану, підтримують союзників, прикривають маршрути, перекидають сили і водночас стримують ескалацію в кількох точках Близького Сходу, роль танкерної авіації лише зростає. А чим більша роль, тим більша вразливість усієї системи.

Сам факт, що в інциденті брали участь два літаки KC-135, уже вказує на складність операційного середовища. Навіть якщо причини катастрофи виявляться технічними або пов’язаними з координацією, сама подія підкреслює: насичене повітряне угруповання в зоні бойових дій створює середовище, де будь-який збій може коштувати одразу кількох життів.

Зліва направо: серед загиблих у катастрофі були майор Джон Кліннер, капітан Аріана Савіно та технічний сержант Ешлі Прюїтт — Через ВПС США; Льотчик 1-го класу Дженніфер Несбітт/ВПС США; через ВПС США

І саме тут виникає ширше політичне питання. Чим довше триває війна, тим важче адміністрації у Вашингтоні буде пояснювати втрати як тимчасову і контрольовану ціну кампанії. Коли гинуть екіпажі забезпечення, а не лише ті, хто безпосередньо атакує цілі, суспільство починає інакше дивитися на масштаб залучення країни у конфлікт.

За наведеними даними, загибель шести членів екіпажу довела кількість американських військових, убитих у війні з Іраном, щонайменше до тринадцяти. Це важливий рубіж не лише статистично. Кожна нова цифра змінює політичну температуру в США, особливо якщо громадська підтримка війни вже не виглядає стабільною, а економічні та енергетичні наслідки конфлікту лише наростають.

Для Пентагону ця історія тепер матиме два виміри. Перший — людський і меморіальний: вшанування загиблих, підтримка родин, реакція військових спільнот. Другий — суто професійний: розслідування інциденту, оцінка безпеки польотів і, можливо, перегляд процедур у зоні підвищеного ризику. У повітряній війні навіть одна катастрофа часто стає приводом для системних висновків.

Водночас ця трагедія навряд чи зупинить саму кампанію. Навпаки, історично американська військова система схильна відповідати на такі удари не зменшенням присутності, а зміцненням процедур і продовженням операцій. Але політично кожен такий епізод робить війну менш абстрактною і дедалі менш придатною для подання як дистанційної, контрольованої та безболісної.

У підсумку катастрофа KC-135 в Іраку — це не лише історія про техніку, екіпаж і трагічний збіг обставин. Це момент, коли війна показує свою справжню ціну у найприземленішому сенсі: у людях, які не повернулися з завдання, у родинах, які чекали їх удома, і в системі, що дедалі сильніше працює на межі навантаження. Саме тому імена шести загиблих сьогодні звучать не лише як рядок у зведенні Пентагону, а як нагадування, що навіть найбільша військова машина світу платить за цю війну людськими життями.

Матеріал DaycomНебо в обхід: як війна на Близькому Сході змінює світову авіаціюЗакриття повітряного простору над Іраном і сусідніми країнами змусило тисячі літаків змінити маршрути. Авіакомпанії витрачають більше пального, а пасажири платять дорожче.

Рішення адміністрації Дональда Трампа тимчасово послабити обмеження на продаж уже завантаженої в танкери російської нафти стало для Москви не просто технічним винятком. У Кремлі сприйняли його як сигнал: санкційний режим Заходу вже не виглядає непорушним, а отже з’являється простір для нових поступок.

Формально йдеться лише про 30-денну ліцензію Мінфіну США, яка дозволяє трейдерам купувати російську нафту, вже завантажену на судна, без ризику вторинних санкцій. Політичне пояснення очевидне: Вашингтон намагається стримати ціни на нафту, що різко пішли вгору після ударів США та Ізраїлю по Ірану.

Для Росії ця пауза в тиску важлива саме в момент, коли санкції проти Росії почали завдавати болючих ударів по експортній моделі, що роками годувала бюджет Росії. Обмеження на морські перевезення, страхування і торгівлю вже не виглядали символічними: вони били по живих грошах, потрібних Кремлю для продовження війни.

Рішення адміністрації Дональда Трампа тимчасово послабити обмеження на продаж уже завантаженої в танкери російської нафти стало для Москви не просто технічним винятком. У Кремлі сприйняли його як сигнал: санкційний режим Заходу вже не виглядає непорушним, а отже з’являється простір для нових поступок.

Формально йдеться лише про 30-денну ліцензію Мінфіну США, яка дозволяє трейдерам купувати російську нафту, вже завантажену на судна, без ризику вторинних санкцій. Політичне пояснення очевидне: Вашингтон намагається стримати ціни на нафту, що різко пішли вгору після ударів США та Ізраїлю по Ірану.

Для Росії ця пауза в тиску важлива саме в момент, коли санкції проти Росії почали завдавати болючих ударів по експортній моделі, що роками годувала бюджет Росії. Обмеження на морські перевезення, страхування і торгівлю вже не виглядали символічними: вони били по живих грошах, потрібних Кремлю для продовження війни.

Як оцінила газета Дейком, у цій історії вирішальним є не тільки сам дозвіл на продаж окремих партій сировини, а й психологічний ефект для ринку. Якщо учасники торгівлі бачать, що США готові відступати під тиском цінового шоку, це змінює їхню поведінку значно сильніше, ніж один короткий документ.

До останніх місяців Москва змушена була продавати російську нафту з великими знижками, переорієнтовуючи потоки в Азію. Саме так працював компромісний механізм Заходу: не повністю зупинити експорт, а урізати прибуток. Удар ішов не по свердловині, а по доходу з кожного проданого бареля, і це давало результат.

Коли ціни на нафту ростуть через кризу довкола Ірану, будь-яке навіть обмежене послаблення для експортерів сировини автоматично стає вигідним Росії. Якщо базова ціна піднімається, а дисконт скорочується, Кремль отримує подвійну перевагу. Саме ця комбінація і робить рішення США настільки чутливим для союзників України.

Матеріал DaycomПослаблення санкцій США дало Кремлю не лише нафту, а й політичний аргументТимчасова ліцензія OFAC на продаж російської нафти, уже завантаженої на танкери, не перевертає ринок, але зміцнює переговорні позиції Москви й розхитує санкційну логіку Заходу.

У мирний для ринку момент така ліцензія виглядала б вузькою технічною поправкою. Але під час стресу на глобальному енергетичному ринку вона перетворюється на грошовий мультиплікатор. Для Москви це означає не просто швидший продаж вантажів, а й кращу ціну, меншу нервозність покупців і слабший страх перед покаранням.

Саме страх був головним елементом, що робив санкції проти Росії ефективними. Банки, страхові компанії, судновласники та трейдери не люблять сірих зон. Коли ж Вашингтон тимчасово дозволяє частину операцій, він фактично знижує ризикову премію. А там, де зменшується страх, повертається оборот, кредит і торгова активність.

Російська нафта давно стала не лише енергетичним товаром, а й політичним інструментом. Кремль роками доводив, що світ не може обійтися без його барелів. Тепер у Москві намагаються подати американський крок як підтвердження саме цієї тези: варто ринку захитатися, і Захід сам пом’якшує власні правила.

Це дає Путіну не тільки додаткові гроші, а й пропагандистський ресурс. Російські чиновники вже відкрито говорять, що глобальний енергоринок не може лишатися стабільним без російської сировини. Для внутрішньої аудиторії це доказ сили. Для зовнішньої — спроба нав’язати думку, що тиск на Москву врешті шкодить самому Заходу.

Окрема проблема полягає в тому, що війна в Україні фінансується не абстрактними резервами, а конкретними податковими надходженнями від сировинного сектору. Коли експорт нафти працює краще, у Кремля з’являється більше можливостей покривати воєнні витрати, дотувати промисловість і латати дефіцит, який роздуває затяжна кампанія.

За останній рік санкційний пресинг став для Москви небезпечнішим, ніж на початку великої війни. Росія пристосувалася до цінової стелі, наростила сірі схеми, використала посередників, але саме американські точкові удари по нафтових компаніях і логістиці почали обмежувати маневр. Тому будь-яке полегшення зараз відчувається особливо гостро.

Показово, що в самій Росії новину сприйняли не як разову технічну поступку, а як передвісник ширшого перегляду правил. У Москві розраховують, що якщо США один раз відійшли від жорсткої лінії через страх перед стрибком цін, то аналогічна логіка може спрацювати і далі — за нових криз або нових політичних торгів.

У цьому сенсі Дональд Трамп, навіть не оголошуючи загального розвороту політики, створює для Кремля небезпечне вікно очікувань. Ринок починає гадати, чи не буде наступним кроком послаблення обмежень проти тіньового флоту, окремих компаній або схем страхування. Такі очікування самі по собі вже розмивають дисципліну санкційного режиму.

Європейські союзники реагують саме на цей ризик. Їх лякає не тільки короткостроковий прибуток Москви, а й руйнування довіри до спільної санкційної архітектури. Якщо один із ключових гравців змінює правила в момент пікової напруги, інші учасники коаліції отримують сигнал, що жорстка єдність може поступитися економічному інтересу.

Для України наслідок очевидний. Кожен додатковий мільйон, який надходить у бюджет Росії від експорту енергоносіїв, означає довше фінансування армії, виробництва боєприпасів, виплат контрактникам і підтримки оборонної промисловості. У війні виснаження гроші мають не менше значення, ніж ракети, танки чи чисельність підрозділів.

Матеріал DaycomАтаки на судна в Ормузькій протоці: новий удар по світовій торгівлі нафтоюТри торговельні судна були уражені снарядами в Перській затоці та Ормузькій протоці. Інцидент посилює ризики для глобальних енергетичних поставок на тлі війни навколо Ірану.

При цьому Росія вже навчилася використовувати не лише офіційні канали, а й паралельну інфраструктуру постачань. Тіньовий флот, перевантаження в морі, зміна прапорів, підміна маршрутів, приховування місцезнаходження суден — усе це дозволяло обходити бар’єри. Коли ж зверху додається ще й легальний виняток, обхід стає простішим і дешевшим.

Тіньовий флот відіграє особливу роль у збереженні російського експорту. Захід довго шукав спосіб бити не лише по ціні, а й по логістиці. Саме тому останні обмеження здавалися перспективними: вони ускладнювали роботу цілої екосистеми, а не лише окремих продавців. Тепер же ця екосистема отримує паузу на перепочинок і перегрупування.

Сама логіка рішення США пов’язана не з Росією, а з Іраном. Вашингтон і Єрусалим, вступивши в нову фазу протистояння з Тегераном, зіткнулися з ризиком широкого енергетичного шоку. Якщо Іран, або сили, пов’язані з ним, дестабілізують маршрути постачання, світ отримає новий ціновий вибух. Саме цього і намагається уникнути американська адміністрація.

Але тут і виникає геополітичний парадокс. Намагаючись пом’якшити наслідки конфлікту з Іраном для світового ринку, США фактично допомагають іншому противнику Заходу — Росії. Для Кремля така ситуація майже ідеальна: він не створює кризу напряму, але отримує вигоду від неї, продаючи дорожчу нафту і спостерігаючи, як опоненти самі послаблюють тиск.

Не випадково в Москві давно говорили про вигоди від дестабілізації Близького Сходу. Чим вищі ціни на нафту, тим легше перекривати втрати від санкцій. Чим сильніше нервує ринок, тим переконливіше звучить теза про незамінність російського експорту. А чим помітніше коливається Захід, тим легше Кремлю нав’язувати гру на виснаження.

Війна в Україні в такій конфігурації знову стає частиною ширшого глобального ланцюга. Події в Перській затоці впливають на рішення у Вашингтоні, рішення у Вашингтоні — на доходи Москви, а доходи Москви — на інтенсивність ударів по українських містах і фронту. Саме тому нафтова політика більше не може вважатися другорядною темою.

Критики рішення наголошують: навіть якщо йдеться лише про вже завантажені партії, ринок завжди реагує не тільки на фізичний обсяг, а й на політичний сигнал. Один тимчасовий виняток може коштувати більше, ніж здається, бо він знижує дисципліну покупців і дає Москві підстави вірити, що тиск Заходу не є незворотним.

Прихильники американського кроку заперечують: головні доходи Росія отримує на етапі видобутку, а не продажу конкретних вантажів, тому ефект буде обмеженим. Але ця аргументація ігнорує ширший контекст. Для Кремля важливий не лише прямий прибуток від окремої партії, а й стабільність усієї експортної машини, яка живить війну щодня.

Коли система бачить, що можна знайти виняток, вона починає шукати наступний. Саме так і працює ерозія санкцій. Спершу дозволяється вузьке послаблення, потім виникає риторика про виняткові обставини, далі — аргумент про захист світових споживачів, а зрештою формується нова нормальність, у якій первинна мета тиску відходить на другий план.

Матеріал DaycomСвіт намагається врятувати нафтові потоки після удару війни по експорту ІрануЗакриття Ормузької протоки через війну США та Ізраїлю проти Ірану загрожує глобальній енергетичній кризі. Міжнародні уряди розглядають безпрецедентне вивільнення стратегічних запасів нафти.

Для Путіна це безцінний процес. Він давно робить ставку не на швидкий прорив, а на втому супротивників, розбіжності між союзниками і поступову нормалізацію співіснування з агресією. Якщо російська нафта знову починає проходити ринок легше, а бюджет Росії отримує нове дихання, ця стратегія виснаження лише зміцнюється.

У цьому й полягає головна небезпека рішення США. Воно може не дати Москві миттєвої фінансової революції, але підриває саме відчуття неминучості покарання. А для авторитарного режиму, який звик виживати на поєднанні репресій, експорту сировини і зовнішнього шантажу, це майже так само важливо, як і прямі мільярди валютної виручки.

Кремль уважно стежить за тим, як Захід розставляє пріоритети. Якщо виявляється, що ризик подорожчання бензину для західного виборця важить більше, ніж послідовне скорочення російських воєнних доходів, Москва робить свій висновок. Цей висновок простий: потрібно й далі дотискати на слабкі місця глобального ринку і чекати нових поступок.

Тому питання не тільки в тому, скільки саме барелів буде продано впродовж дії ліцензії. Питання в тому, чи не відкриває цей крок ширшу політичну дорогу до перегляду всієї логіки тиску. Якщо так, санкції проти Росії ризикують перетворитися з інструменту стратегічного виснаження на інструмент ситуативного торгу під час кожної нової кризи.

Для України та її партнерів урок жорсткий, але очевидний. Енергетична безпека, політика щодо Ірану, стабільність цін на нафту і війна в Україні тепер злиті в один вузол. І кожне рішення, яке ухвалюється нібито для охолодження глобального ринку, може виявитися прямою інвестицією в здатність Кремля вести затяжну війну далі.

У підсумку тимчасове послаблення, яке мало б заспокоїти ринок, працює значно ширше за свою формальну рамку. Воно полегшує продаж російської сировини, зменшує дисконт, зміцнює впевненість трейдерів, підтримує бюджет Росії і посилає Москві сигнал, що санкційний бар’єр можна посувати. Саме тому Кремль і сприймає цей крок як свою перемогу.

Рекомендація американського посольства в Багдаді негайно залишити Ірак стала одним із найтривожніших сигналів останніх днів у регіоні. Ще добою раніше громадянам США радили лише зберігати обережність і не привертати зайвої уваги. Тепер тон різко змінився: загроза більше не виглядає потенційною, її трактують як безпосередню.

Причиною такого кроку стали атаки з боку проіранських угруповань в Іраку. У попередню ніч американське посольство в Багдаді зазнало нападу вже вдруге за два тижні, а відповідальність за нього взяла на себе «Катаїб Хезболла». Для Вашингтона це вже не окремий інцидент, а частина ширшої хвилі насильства, яка дедалі виразніше вказує: війна з Іраном починає переливатися через кордон.

У повідомленні американської сторони прямо йшлося про те, що «Іран і пов’язані з ним міліції» становлять серйозну загрозу громадській безпеці в Іраку. Це формулювання є важливим не тільки дипломатично. Воно означає, що США публічно фіксують не абстрактну нестабільність, а конкретну мережу сил, через яку Тегеран може чинити непрямий тиск на американські інтереси.

Рекомендація американського посольства в Багдаді негайно залишити Ірак стала одним із найтривожніших сигналів останніх днів у регіоні. Ще добою раніше громадянам США радили лише зберігати обережність і не привертати зайвої уваги. Тепер тон різко змінився: загроза більше не виглядає потенційною, її трактують як безпосередню.

Причиною такого кроку стали атаки з боку проіранських угруповань в Іраку. У попередню ніч американське посольство в Багдаді зазнало нападу вже вдруге за два тижні, а відповідальність за нього взяла на себе «Катаїб Хезболла». Для Вашингтона це вже не окремий інцидент, а частина ширшої хвилі насильства, яка дедалі виразніше вказує: війна з Іраном починає переливатися через кордон.

У повідомленні американської сторони прямо йшлося про те, що «Іран і пов’язані з ним міліції» становлять серйозну загрозу громадській безпеці в Іраку. Це формулювання є важливим не тільки дипломатично. Воно означає, що США публічно фіксують не абстрактну нестабільність, а конкретну мережу сил, через яку Тегеран може чинити непрямий тиск на американські інтереси.

За оцінкою Дейком, саме ця зміна формулювань є головною політичною новиною. Вашингтон більше не сприймає Ірак просто як сусідній майданчик підвищеного ризику. Він дедалі більше бачить його як окрему ділянку війни, де проіранські сили можуть завдавати ударів по дипломатичних, військових і цивільних об’єктах союзників США без прямого входження Ірану у відкритий фронт.

Експерти, яких цитує текст, трактують це як різке посилення американської тривоги. Колишній посол США в Іраку Джеймс Джеффрі говорить про «драматичне посилення занепокоєння», а також пов’язує нову тональність із тиском Вашингтона на іракський уряд, щоб той нарешті взяв під контроль міліції. Ця теза важлива, бо вказує: США бачать проблему не тільки в самих угрупованнях, а й у слабкості або небажанні Багдада обмежити їхній вплив.

За словами іншого експерта, відставного полковника Майлза Кеггінса, війна вже фактично перелилася в Ірак. Він стверджує, що проіранські формування останніми днями атакували американські, еміратські, французькі та курдські дипломатичні, цивільні й військові об’єкти понад двісті разів. Навіть якщо ця цифра ще буде додатково уточнюватися в інших джерелах, сама її поява свідчить про масштаби нервозності навколо іракського напряму.

Особливість нинішньої ситуації в тому, що Ірак уже давно не є нейтральним простором між США та Іраном. Після американського вторгнення 2003 року країна так і не змогла повністю вирватися з подвійної залежності: з одного боку — від безпекової й політичної взаємодії зі Сполученими Штатами, з іншого — від глибокого, історично вкоріненого іранського впливу. Саме ця двоїстість сьогодні робить Ірак особливо вразливим.

Проіранські міліції в Іраку давно є частиною ширшої регіональної архітектури Тегерана. До неї входять також «Хезболла» в Лівані, ХАМАС у Газі та хусити в Ємені. У новій війні ця мережа знову виконує роль силового поясу навколо Ірану, даючи йому можливість розширювати тиск на супротивників не тільки прямими ударами, а й через союзні структури.

У нинішній фазі конфлікту ці угруповання вже заявляли про атаки на американську базу, консульство в Ербілі та посольство в Багдаді. І саме це є найбільш тривожним для США: ідеться не просто про нестабільність у регіоні, а про системне розширення спектра мішеней. Під ризиком опиняються не лише військові об’єкти, а й дипломатичні установи та цивільні інтереси союзників.

Матеріал DaycomУдар по Харгу і ракети по Багдаду: США підняли ставки проти ІрануПісля бомбардування ключового іранського острова Харк, погроз вдарити вже по нафтовій інфраструктурі та атаки на посольство США в Іраку війна входить у фазу прямого тиску на економіку й регіональні американські активи.

Вашингтон, судячи з наведеного тексту, вже посилює тиск на уряд прем’єра Мухаммада Шиа ас-Судані. Під час телефонної розмови держсекретар Марко Рубіо закликав іракського прем’єра вжити заходів для захисту американського персоналу та установ. Це не просто прохання посилити охорону. Це сигнал про те, що терпіння США щодо іракської пасивності може вичерпуватися.

Паралельно з цим іракська сторона висловлює обурення через удари по базах Сил народної мобілізації. Частина цих структур формально інтегрована в державну систему, хоча окремі підрозділи зберігають тісні зв’язки з проіранськими мережами. Тут і виникає найнебезпечніша сіра зона: коли озброєна сила одночасно є напівдержавною, напівсамостійною і водночас пов’язаною з Тегераном, межа відповідальності починає розмиватися.

Саме через це нинішня криза в Іраку набуває особливої складності. Якщо удари спрямовані по формуваннях, які Багдад вважає частиною державного порядку, це підриває іракський суверенітет. Якщо ж ці структури фактично діють як провідники іранського впливу, тоді сам уряд Іраку виглядає неспроможним контролювати власну територію. І в обох випадках країна опиняється в пастці.

Додаткове напруження створює і те, що під ударами опинилися не тільки американські об’єкти. У тексті згадується атака дрона по консульству Об’єднаних Арабських Еміратів у Курдистані, а також загибель французького солдата після нападу на базу в іракському Курдистані. Це вже свідчить, що ризики в Іраку виходять далеко за межі суто американсько-іранського протистояння.

У стратегічному сенсі проіранські сили, схоже, намагаються зробити саме те, чого найбільше боїться Вашингтон: розпорошити американську увагу. Коли Ірак стає ще одним фронтом нестабільності, США мусять думати не лише про Іран, Ормузьку протоку чи Ліван, а й про безпеку дипломатів, військ і партнерів на іракській території. Це збільшує навантаження і ускладнює будь-яку спробу контролювати ескалацію.

Для самого Іраку ситуація ще небезпечніша. Країна ризикує знову перетворитися на арену чужої війни, де внутрішня слабкість державних інститутів дозволяє зовнішнім силам з’ясовувати стосунки через місцеві угруповання. Такий сценарій уже не раз коштував Іраку років хаосу, і нинішня динаміка тривожно нагадує повернення до старих моделей нестабільності.

У підсумку попередження американцям негайно залишити Ірак є не просто консульським оновленням. Це фактичне визнання того, що війна з Іраном більше не замикається в межах однієї території. Вона розповзається через кордони, мережі союзників, міліції та дипломатичні цілі. І якщо цей процес не зупинити, Ірак знову може стати не периферією конфлікту, а одним із його центральних полів.

Голова Федеральної комісії зі зв’язку США Брендан Карр пригрозив американським мовникам позбавленням ліцензій через їхнє висвітлення війни з Іраном. Ця заява стала однією з найжорсткіших публічних атак на медіа з боку федерального регулятора за останній час і одразу вивела дискусію за межі звичайної критики преси.

Карр звинуватив телекомпанії у «містифікаціях і викривленнях новин» та попередив, що вони мають «змінити курс» до наступного продовження ліцензій. У своїй логіці він спирається на тезу, що мовники зобов’язані діяти «в інтересах суспільства», а отже можуть бути покарані, якщо влада вирішить, що вони цього не роблять.

Формально така риторика подається як захист стандартів мовлення. Але фактично йдеться про інше: федеральний посадовець прямо пов’язує редакційну політику із загрозою державного покарання. У демократичній системі це виглядає не як звичайна суперечка з пресою, а як спроба дисциплінувати інформаційний простір через регуляторний страх.

Голова Федеральної комісії зі зв’язку США Брендан Карр пригрозив американським мовникам позбавленням ліцензій через їхнє висвітлення війни з Іраном. Ця заява стала однією з найжорсткіших публічних атак на медіа з боку федерального регулятора за останній час і одразу вивела дискусію за межі звичайної критики преси.

Карр звинуватив телекомпанії у «містифікаціях і викривленнях новин» та попередив, що вони мають «змінити курс» до наступного продовження ліцензій. У своїй логіці він спирається на тезу, що мовники зобов’язані діяти «в інтересах суспільства», а отже можуть бути покарані, якщо влада вирішить, що вони цього не роблять.

Формально така риторика подається як захист стандартів мовлення. Але фактично йдеться про інше: федеральний посадовець прямо пов’язує редакційну політику із загрозою державного покарання. У демократичній системі це виглядає не як звичайна суперечка з пресою, а як спроба дисциплінувати інформаційний простір через регуляторний страх.

За оцінкою Дейком, небезпека цієї заяви полягає не тільки в самому змісті, а й у тому, хто саме її озвучує. Коли президент чи міністр атакує журналістів, це ще можна подати як політичну емоцію. Коли подібне говорить голова органу, здатного впливати на ліцензії мовників, це вже звучить як інституційна погроза.

Показово, що Карр оприлюднив свої слова на тлі допису Дональда Трампа, який теж звинуватив американські медіа у викривленому висвітленні війни. Трамп обурився заголовком матеріалу про пошкодження американських літаків-заправників у Саудівській Аравії і заявив, що преса фактично хоче поразки Сполучених Штатів. Таке риторичне злиття Білого дому і регулятора є політично дуже промовистим.

У цій історії важливий не тільки сам факт тиску, а й його час. Адміністрація Трампа стикається зі слабкою суспільною підтримкою війни, різким подорожчанням енергоносіїв і складнощами навколо Ормузької протоки. У таких умовах жорстка атака на пресу виглядає як спроба взяти під контроль не лише воєнний порядок денний, а й сам спосіб його подання громадянам.

Ще один тривожний елемент — нормалізація самої ідеї, що висвітлення війни може бути підставою для санкцій проти ЗМІ. У США, де свобода слова є фундаментом політичної системи, такий підхід підриває сам принцип незалежної журналістики. Регулятор у такій моделі вже не арбітр технічних правил, а інструмент тиску на зміст.

З тексту видно, що це не перший епізод подібної кампанії. Карр уже фігурував у суперечках навколо телешоу, політичних коментарів ведучих і редакційних рішень американських телеканалів. Критики давно застерігають, що його дії формують модель національного цензора, який використовує бюрократичний ресурс для ідеологічного тиску.

Особливо показовим є контекст із популярними розважальними та політичними програмами. Коли регулятор дає зрозуміти, що предметом його інтересу може стати не лише новинний сюжет, а й політичний тон телевізійного шоу, межа між наглядом і втручанням фактично стирається. І саме це робить нинішню ситуацію небезпечною для ширшого медійного середовища.

Не менш симптоматично звучить і заява міністра оборони Піта Гегсета, який публічно скаржився на висвітлення війни CNN і навіть висловив задоволення з приводу можливого переходу каналу під контроль Девіда Еллісона. Тут уже проступає ширший задум: не просто критикувати окремі матеріали, а поступово змінювати саму архітектуру великих американських медіа у більш зручний для влади бік.

У цьому сенсі атака на мовників є частиною більшої політичної лінії. Вона поєднує прямий словесний тиск з боку Трампа, інституційні сигнали з боку FCC і непрямий вплив через власників та корпоративні перестановки в медіабізнесі. Разом це утворює систему, де редакційна незалежність починає залежати не лише від журналістських стандартів, а й від політичної кон’юнктури.

Водночас справа не тільки у свободі слова як абстрактному принципі. Коли країна веде війну, контроль над інформацією стає одним із ключових інструментів влади. Саме тому будь-яка спроба поставити новини під загрозу ліцензій має особливо сильний ефект: редакції можуть почати самоцензуруватися не через закон, а через страх конфлікту з державою.

Для американської демократії це особливо чутливий момент. США традиційно виступають як країна, що критикує авторитарні режими за тиск на пресу. Якщо ж у самих Сполучених Штатах регулятор використовує ліцензійну тему як засіб впливу на редакційну лінію, моральна позиція Вашингтона у світі помітно слабшає.

Важливо й те, що Карр апелює до категорії «суспільного інтересу», яка в нормальних умовах має захищати громадян, а не владу. Проблема в тому, що без чітких і вузьких меж це поняття легко перетворюється на політичну дубинку. Тоді будь-який критичний матеріал можна оголосити таким, що нібито шкодить суспільству, і підвести під регуляторний тиск.

Для великих телеканалів така риторика означає не лише репутаційний конфлікт із Білим домом. Вона створює реальний ефект охолодження: менеджери, юристи й редактори змушені рахувати не лише новинну цінність сюжету, а й політичну температуру навколо нього. Саме так зазвичай і починається м’яка цензура — не через прямі заборони, а через зміну поведінки самих медіа.

На тлі війни з Іраном це набуває ще більшого значення. Чим більше людських, військових і економічних втрат несе конфлікт, тим важливішим стає питання, хто і як описує реальну ціну цієї війни для американського суспільства. І саме тому влада може бути особливо зацікавлена в тому, щоб медійна картина була менш конфліктною, менш критичною і більш керованою.

У підсумку заява Брендана Карра — це значно більше, ніж емоційний випад проти окремих телеканалів. Це сигнал про те, що адміністрація Трампа готова дедалі агресивніше поєднувати політичну образу на медіа з регуляторними важелями держави. І якщо ця практика закріпиться, головною мішенню стане не конкретний мовник, а сам принцип, за яким журналістика має право ставити незручні питання владі під час війни.

Формула-1 скасувала Гран-прі Бахрейну та Саудівської Аравії, які мали відбутися у квітні, через ризики безпеки на тлі війни на Близькому Сході.

Рішення ухвалили F1 та Міжнародна автомобільна федерація (FIA) після атак дронів і ракет у регіоні, зокрема по територіях Бахрейну та Саудівської Аравії, де розташовані американські військові бази.

Гонки були заплановані на 12 квітня в Бахрейні та 19 квітня в Джидді, але тепер сезон скоротиться з 24 до 22 етапів, а в календарі з’явиться п’ятитижнева пауза між Гран-прі Японії та етапом у Маямі.

Формула-1 скасувала Гран-прі Бахрейну та Саудівської Аравії, які мали відбутися у квітні, через ризики безпеки на тлі війни на Близькому Сході.

Рішення ухвалили F1 та Міжнародна автомобільна федерація (FIA) після атак дронів і ракет у регіоні, зокрема по територіях Бахрейну та Саудівської Аравії, де розташовані американські військові бази.

Гонки були заплановані на 12 квітня в Бахрейні та 19 квітня в Джидді, але тепер сезон скоротиться з 24 до 22 етапів, а в календарі з’явиться п’ятитижнева пауза між Гран-прі Японії та етапом у Маямі.

Субота стала днем, коли війна на Близькому Сході ще виразніше вийшла за рамки двостороннього протистояння. Удар по посольству США в Багдаді, нові погрози Ірану щодо судноплавства через Ормузьку протоку, продовження ізраїльських ударів по Лівану і нервова реакція енергетичних ринків показали: конфлікт уже працює як регіональна система взаємопов’язаних криз.

Однією з найгучніших подій стала атака на американське посольство в Багдаді. За повідомленнями західних медіа, удар стався вночі, а США після нього закликали своїх громадян залишити Ірак. На тлі ширшої регіональної ескалації це виглядає не як ізольований епізод, а як сигнал, що іракський театр дедалі глибше втягнутий у війну через проіранські збройні мережі.

Паралельно з цим Іран продемонстрував жорстку лінію щодо Ормузької протоки. Міністр закордонних справ Аббас Арагчі заявив, що прохід залишається відкритим не для всіх: американські, ізраїльські та пов’язані з ними судна, за його словами, через протоку не пройдуть. Це означає, що Тегеран намагається поєднати часткове збереження торгівлі з політично вибірковою блокадою.

Субота стала днем, коли війна на Близькому Сході ще виразніше вийшла за рамки двостороннього протистояння. Удар по посольству США в Багдаді, нові погрози Ірану щодо судноплавства через Ормузьку протоку, продовження ізраїльських ударів по Лівану і нервова реакція енергетичних ринків показали: конфлікт уже працює як регіональна система взаємопов’язаних криз.

Однією з найгучніших подій стала атака на американське посольство в Багдаді. За повідомленнями західних медіа, удар стався вночі, а США після нього закликали своїх громадян залишити Ірак. На тлі ширшої регіональної ескалації це виглядає не як ізольований епізод, а як сигнал, що іракський театр дедалі глибше втягнутий у війну через проіранські збройні мережі.

Паралельно з цим Іран продемонстрував жорстку лінію щодо Ормузької протоки. Міністр закордонних справ Аббас Арагчі заявив, що прохід залишається відкритим не для всіх: американські, ізраїльські та пов’язані з ними судна, за його словами, через протоку не пройдуть. Це означає, що Тегеран намагається поєднати часткове збереження торгівлі з політично вибірковою блокадою.

Дональд Трамп у відповідь закликав інші держави, які залежать від Ормузу, долучитися до забезпечення свободи судноплавства. Його логіка зрозуміла: Сполучені Штати більше не хочуть виглядати єдиним гарантом безпеки маршруту, через який до війни проходила приблизно п’ята частина світових нафтових поставок. Але сама поява такого заклику свідчить: навіть після американських ударів Іран не втратив здатності тримати світовий енергетичний коридор у напрузі.

За оцінкою Дейком, головне в суботніх подіях — не лише нові удари чи заяви, а зміна балансу важелів. США та Ізраїль показують здатність бити по території союзників Ірану і по його інфраструктурі, але Тегеран відповідає не симетрією, а контролем над ризиком: він не обов’язково перекриває все, зате залишає достатньо невизначеності, щоб паралізувати ринки, страхування і політичні розрахунки супротивників. Це редакційний висновок на основі заяв сторін і поточної динаміки навколо Ормузу.

На ліванському напрямку війна також не сповільнюється. За даними міжнародних медіа й регіональних повідомлень, кількість загиблих у Лівані від початку нинішньої фази конфлікту перевищила 800 осіб, серед них понад 100 дітей, а число поранених перевищило дві тисячі. Бойові дії дедалі менше обмежуються районами впливу «Хезболли» й зачіпають ширший міський та цивільний простір.

Особливу вагу мала поява в Бейруті Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша. Його слова про те, що ліванський народ був «втягнутий» у цю війну, підкреслюють головне: Ліван у нинішній конфігурації дедалі більше виглядає не самостійним центром ескалації, а країною, через яку проходить ударна хвиля ширшого ірано-ізраїльсько-американського протистояння.

Матеріал DaycomУдар по Харгу і ракети по Багдаду: США підняли ставки проти ІрануПісля бомбардування ключового іранського острова Харк, погроз вдарити вже по нафтовій інфраструктурі та атаки на посольство США в Іраку війна входить у фазу прямого тиску на економіку й регіональні американські активи.

Іранський напрямок лишається найважчим за масштабом гуманітарних наслідків. За наявними на суботу оцінками, загальна кількість загиблих у регіоні перевищила 2100 осіб, причому найбільше жертв — в Ірані. Раніше іранський представник при ООН заявляв про понад 1348 загиблих цивільних, а попередні оцінки ООН вказували на до 3,2 мільйона внутрішньо переміщених осіб у країні.

Тегеран при цьому дедалі більше нагадує виснажену столицю війни. Жителі описують місто як порожнє, тихе і пригнічене, з напівзакритим бізнесом і мінімальною присутністю людей на вулицях. Це важливий політичний симптом: навіть якщо режим зберігає силовий контроль, суспільство входить у фазу глибокого психологічного виснаження, а сама столиця втрачає вигляд міста, яке живе нормальним ритмом. Це аналітичний висновок, що випливає з описів місцевих жителів та масштабу цивільних втрат.

На цьому тлі Ізраїль, навпаки, почав частково послаблювати режим надзвичайних обмежень. За повідомленнями ізраїльських медіа, це пов’язують з оцінкою, що інтенсивність іранських атак знизилася. Очікується, що в частині південних районів можуть відновити роботу школи й університети, хоча в великих агломераціях, зокрема довкола Тель-Авіва та Єрусалима, обмеження ще зберігаються.

Цей контраст показовий. Поки Іран і Ліван дедалі глибше занурюються у виснаження, Ізраїль намагається повернути хоча б частину повсякденної нормальності. Це не означає завершення загрози, але демонструє, що ізраїльська сторона прагне перевести суспільство з режиму повної паралізації у стан контрольованого ризику. І саме така асиметрія цивільного життя дедалі більше формує політичне сприйняття війни в регіоні. Це висновок, що спирається на оновлення ізраїльських обмежень та одночасні дані про гуманітарну ситуацію в Ірані й Лівані.

У підсумку субота не принесла ознак деескалації. Навпаки, вона показала, що війна розширюється по вертикалі й горизонталі одночасно: по вертикалі — через удари по дипломатичних, енергетичних і військових цілях; по горизонталі — через втягування дедалі більшої кількості країн, маршрутів і цивільних систем. І саме тому головний висновок дня полягає в іншому: Близький Схід уже живе не в режимі окремих бойових епізодів, а в режимі великої регіональної війни з непередбачуваними межами.

Війна між Іраном, США та Ізраїлем стала серйозним випробуванням для відносин між Тегераном і Москвою. Протягом останніх років дві держави зблизилися через спільне протистояння Заходу, санкційний тиск і військову співпрацю. Проте новий конфлікт показує: цей союз має значно більше обмежень, ніж здається.

Іранська влада розраховує на підтримку Росії у сфері безпеки та озброєнь. Після багаторічної ізоляції Тегеран сподівався, що стратегічне партнерство з Кремлем дозволить модернізувати військові можливості країни — від систем протиповітряної оборони до сучасних винищувачів.

Однак геополітична реальність виявилася складнішою. Росія одночасно веде масштабну війну проти України та намагається зберегти канали комунікації з іншими впливовими гравцями Близького Сходу і США. За попереднім аналізом газети «Дейком», саме це змушує Кремль діяти обережно і уникати кроків, які могли б різко загострити відносини з Вашингтоном.

Війна між Іраном, США та Ізраїлем стала серйозним випробуванням для відносин між Тегераном і Москвою. Протягом останніх років дві держави зблизилися через спільне протистояння Заходу, санкційний тиск і військову співпрацю. Проте новий конфлікт показує: цей союз має значно більше обмежень, ніж здається.

Іранська влада розраховує на підтримку Росії у сфері безпеки та озброєнь. Після багаторічної ізоляції Тегеран сподівався, що стратегічне партнерство з Кремлем дозволить модернізувати військові можливості країни — від систем протиповітряної оборони до сучасних винищувачів.

Однак геополітична реальність виявилася складнішою. Росія одночасно веде масштабну війну проти України та намагається зберегти канали комунікації з іншими впливовими гравцями Близького Сходу і США. За попереднім аналізом газети «Дейком», саме це змушує Кремль діяти обережно і уникати кроків, які могли б різко загострити відносини з Вашингтоном.

Попри сучасну риторику про партнерство, історія російсько-іранських відносин далека від ідеальної. Протягом століть Російська та Перська імперії неодноразово воювали за контроль над Кавказом і Центральною Азією. Ці конфлікти залишили глибокий слід у стратегічному мисленні обох держав.

Навіть у новітній історії взаємини залишалися неоднозначними. У 1980-х роках Іран підтримував моджахедів, які боролися проти радянської окупації Афганістану. Після розпаду СРСР Москва намагалася підтримувати прагматичні відносини з Тегераном, але водночас побоювалася його впливу на пострадянські регіони.

Ситуація почала змінюватися у 2015 році, коли Росія втрутилася у громадянську війну в Сирії. Москва і Тегеран опинилися по один бік фронту, підтримуючи режим Башара Асада. Саме сирійська кампанія стала першою великою платформою для військово-політичної координації між двома країнами.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році стало ключовим каталізатором російсько-іранського партнерства. Опинившись під масштабними санкціями Заходу, Кремль почав активно шукати нових союзників серед держав, які також перебувають у міжнародній ізоляції.

Іран побачив у цій ситуації можливість посилити власні позиції. Тегеран передав Москві ударні безпілотники, а також ракетні системи, які активно використовуються у війні проти України. За оцінками західних служб безпеки, загальна вартість іранських ракет, проданих Росії з 2021 року, перевищила кілька мільярдів доларів.

У відповідь Іран очікував доступу до передових російських військових технологій. Зокрема, Тегеран прагнув отримати системи протиповітряної оборони С-400 та винищувачі Су-35, які могли б суттєво посилити іранські збройні сили.

Втім, Росія виявилася значно обережнішою, ніж очікував Іран. Попри гучні заяви про стратегічне партнерство, Кремль не поспішав передавати Тегерану найсучасніше озброєння.

Іран досі не отримав системи С-400, які могли б значно підсилити його оборону від ракетних і повітряних атак. Також не реалізовані поставки сучасних бойових літаків, здатних модернізувати іранські військово-повітряні сили. Натомість Москва обмежилася постачанням навчально-бойових літаків Як-130.

Експерти пояснюють таку стриманість кількома причинами. По-перше, Росія не хоче провокувати ще жорсткішу реакцію Заходу. По-друге, Москва намагається зберігати відносини з іншими гравцями Близького Сходу — зокрема Саудівською Аравією, ОАЕ та Ізраїлем.

Сьогодні Кремль опинився у складній дипломатичній позиції. З одного боку, Росія публічно засуджує військові дії США та Ізраїлю проти Ірану і заявляє про підтримку Тегерана. З іншого — вона уникає кроків, які могли б втягнути її у пряме протистояння із Заходом.

За даними американських медіа, Москва може надавати Ірану розвідувальну інформацію або іншу непряму допомогу. Проте масштаби цієї підтримки залишаються обмеженими, а її ефективність — предметом дискусій.

Політичний контекст також відіграє важливу роль. Російський президент Володимир Путін прагне зберігати робочі відносини з президентом США Дональдом Трампом. Це особливо важливо для Кремля на тлі війни проти України та переговорів щодо можливого припинення бойових дій.

Парадоксально, але конфлікт на Близькому Сході може приносити Росії економічні вигоди. Через ескалацію бойових дій ціни на нафту та енергоресурси зросли, що збільшує доходи російського бюджету.

Зростання вартості природного газу також підвищує прибутковість російських добрив, які виробляються з використанням газу. Таким чином, війна створює для Кремля складну дилему: підтримувати союзника чи користуватися економічними перевагами ситуації.

На початку 2025 року Москва і Тегеран підписали нову угоду про стратегічне співробітництво. Документ передбачає розширення економічної та військової взаємодії, однак не містить пункту про взаємну оборону.

Це означає, що Росія не зобов’язана вступати у війну на боці Ірану. Фактично партнерство двох країн залишається прагматичним союзом, заснованим на тимчасовому збігу інтересів.

У короткостроковій перспективі Москва, ймовірно, продовжить політичну підтримку Ірану, але уникатиме прямого військового втручання. Кремль намагатиметься зберегти баланс між співпрацею з Тегераном і стратегічними відносинами з іншими державами регіону та США.

Для Ірану це означає, що ключові очікування від союзу з Росією можуть залишитися нереалізованими. А для міжнародної політики — що навіть найближчі геополітичні партнери нерідко залишаються союзниками лише доти, доки це відповідає їхнім власним інтересам.

В інтерв’ю програмі «MS Now» міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив, що Іран «безумовно завдасть удару у відповідь» на американський напад на острів Харг, який стався в п’ятницю ввечері. Він звинуватив американські збройні сили у запуску ракет із двох точок на території Об’єднаних Арабських Еміратів, зокрема з одного «густонаселеного району» поблизу Дубая.

В інтерв’ю програмі «MS Now» міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив, що Іран «безумовно завдасть удару у відповідь» на американський напад на острів Харг, який стався в п’ятницю ввечері. Він звинуватив американські збройні сили у запуску ракет із двох точок на території Об’єднаних Арабських Еміратів, зокрема з одного «густонаселеного району» поблизу Дубая.

Брендан Карр, голова Федеральної комісії з питань зв’язку, пригрозив позбавити телерадіокомпанії ліцензій через їхнє висвітлення війни, звинувативши ЗМІ у «поширенні фейкових новин та спотворенні інформації». Ці коментарі з'явилися в соціальних мережах, коли він перепостив допис президента Трампа в Truth Social, в якому той критикував ЗМІ за, як він стверджував, оманливе висвітлення війни з Іраном. Карр, який пообіцяв викорінити те, що він вважає ліберальною упередженістю в ефірі, сказав: «Закон чіткий. Телерадіокомпанії повинні діяти в інтересах суспільства, і якщо вони цього не робитимуть, то втратять свої ліцензії».

Брендан Карр, голова Федеральної комісії з питань зв’язку, пригрозив позбавити телерадіокомпанії ліцензій через їхнє висвітлення війни, звинувативши ЗМІ у «поширенні фейкових новин та спотворенні інформації». Ці коментарі з'явилися в соціальних мережах, коли він перепостив допис президента Трампа в Truth Social, в якому той критикував ЗМІ за, як він стверджував, оманливе висвітлення війни з Іраном. Карр, який пообіцяв викорінити те, що він вважає ліберальною упередженістю в ефірі, сказав: «Закон чіткий. Телерадіокомпанії повинні діяти в інтересах суспільства, і якщо вони цього не робитимуть, то втратять свої ліцензії».

Поточна війна навколо Ірану демонструє нову еволюцію сучасних військових стратегій. Тактика сторін дедалі більше формується на основі досвіду попереднього короткого конфлікту 2025 року між США, Ізраїлем та Іраном.

Після більш ніж тижня бойових дій Сполучені Штати та Ізраїль провели тисячі ударів по військових об’єктах на території Ірану. Основними цілями стали ракетні пускові установки, командні центри та військові комунікаційні мережі.

За попередніми оцінками правозахисних організацій, унаслідок ударів загинули понад 1000 цивільних, а також значна кількість високопоставлених військових командирів.

Поточна війна навколо Ірану демонструє нову еволюцію сучасних військових стратегій. Тактика сторін дедалі більше формується на основі досвіду попереднього короткого конфлікту 2025 року між США, Ізраїлем та Іраном.

Після більш ніж тижня бойових дій Сполучені Штати та Ізраїль провели тисячі ударів по військових об’єктах на території Ірану. Основними цілями стали ракетні пускові установки, командні центри та військові комунікаційні мережі.

За попередніми оцінками правозахисних організацій, унаслідок ударів загинули понад 1000 цивільних, а також значна кількість високопоставлених військових командирів.

За аналізом редакції Дейком, ця кампанія демонструє нову концепцію сучасної війни: швидке знищення систем управління противника замість тривалого виснажливого фронтового протистояння.

Одним із ключових уроків попереднього конфлікту стало розуміння того, що знищення ракетних командних вузлів та пускових розрахунків може суттєво знизити здатність Ірану координувати масштабні атаки.

Хоча самі ракети можуть бути заховані у бункерах або розосереджені по території країни, обслуговуючі їх підрозділи набагато вразливіші.

Саме тому вони стали одним із головних пріоритетів для американських та ізраїльських військових.

За даними американських посадовців, у ході кампанії було знищено понад 90% іранських ракетних пускових установок.

Це суттєво обмежило можливості Ірану проводити масовані ракетні удари.

Ще одним важливим уроком для союзників стала необхідність уникати ударів у відповідь.

Під час конфлікту 2025 року Іран випустив понад 500 балістичних ракет по Ізраїлю, що змусило військових переглянути систему розміщення сил.

У новій війні США застосували тактику, яку військові називають “get off the X” — переміщення військ і техніки з потенційних зон удару ще до початку ракетних атак.

Ця стратегія виявилася ефективною.

За перші вісім днів війни Іран випустив понад 650 балістичних ракет, але багато з них влучили у майже порожні військові бази та аеродроми.

Проте Тегеран також адаптував свою стратегію.

Після втрат командирів у попередній війні Іран почав децентралізувати систему управління ракетними підрозділами, щоб атаки могли продовжуватися навіть у разі знищення центрального командування.

Саме цим пояснюється швидке призначення нового верховного лідера після загибелі Алі Хаменеї.

Через вісім днів після його смерті владу перебрав Моджтаба Хаменеї, що стало сигналом про прагнення режиму зберегти політичну та військову безперервність.

Ще одним ключовим елементом іранської стратегії стало масове використання дешевих ударних дронів.

Під час попередньої війни Іран активно застосовував дрони Shahed-136, які фактично є простими крилатими ракетами.

Ці безпілотники відносно повільні та технічно примітивні, проте їх можна виробляти у великих кількостях.

У новому конфлікті дрони стали одним із головних видів озброєння.

Вони дозволяють Ірану продовжувати атаки навіть у той час, коли його складніші ракетні системи зазнають ударів.

Для США та союзників це створює серйозну проблему.

Знищення одного дешевого дрона часто вимагає використання значно дорожчих ракет-перехоплювачів.

Подібну ситуацію вже спостерігали у війні Росії проти України, де масові атаки дешевих безпілотників змушували витрачати дорогі засоби протиповітряної оборони.

Ще один виклик — масштабність атак.

Іран часто атакує одразу багато різних об’єктів у різних країнах регіону.

Це змушує союзників розпорошувати системи протиповітряної оборони та захищати значно більшу кількість цілей.

Експерти вважають, що таким чином Іран намагається використати головну слабкість сучасних систем оборони — обмежену кількість перехоплювачів.

Попри успіхи союзників, конфлікт уже виявив і їхні вразливості.

Іранські атаки пошкодили кілька американських військових об’єктів у регіоні.

Під час одного з ударів дронами в Кувейті загинули шість американських військових.

Крім того, за даними джерел у США, у Йорданії було знищено радарну систему вартістю близько 300 мільйонів доларів, яка була частиною системи ПРО THAAD.

Супутникові знімки також показали пошкодження раннього попереджувального радара у Катарі.

Ці події демонструють, що навіть найсучасніші системи оборони не гарантують повного захисту.

Втім, головне питання війни залишається відкритим.

Навіть якщо військова кампанія зможе значно послабити військову машину Ірану, це не означає автоматичного завершення конфлікту.

Аналітики наголошують: перемога на полі бою не завжди відповідає на складніше питання — як саме має завершитися війна і якою буде політична модель після неї.

І поки політичні цілі війни залишаються нечіткими, стратегічні успіхи можуть виявитися лише частиною значно складнішого геополітичного протистояння.

У суботу вдень президент Трамп знову закликав країни, які залежать від поставок нафти через Ормузьку протоку, допомогти забезпечити безпеку цього морського шляху. У суботньому дописі в Truth Social він заявив, що Сполучені Штати «повністю розгромили» Іран і допоможуть іншим країнам у забезпеченні безпеки проходу, додавши: «Це завжди мало бути спільним зусиллям, і тепер так і буде».

Раніше сьогодні пан Трамп зазначив в окремому дописі, що «сподіваємося», багато країн — зокрема Китай, Франція, Японія, Південна Корея та Велика Британія — надішлють військово-морські сили для забезпечення безпеки протоки.

Трамп повторив заклики до країн — Даг Міллс

У суботу вдень президент Трамп знову закликав країни, які залежать від поставок нафти через Ормузьку протоку, допомогти забезпечити безпеку цього морського шляху. У суботньому дописі в Truth Social він заявив, що Сполучені Штати «повністю розгромили» Іран і допоможуть іншим країнам у забезпеченні безпеки проходу, додавши: «Це завжди мало бути спільним зусиллям, і тепер так і буде».

Раніше сьогодні пан Трамп зазначив в окремому дописі, що «сподіваємося», багато країн — зокрема Китай, Франція, Японія, Південна Корея та Велика Британія — надішлють військово-морські сили для забезпечення безпеки протоки.

Трамп повторив заклики до країн — Даг Міллс

У суботу країни Перської затоки продовжували повідомляти про атаки безпілотників і ракет, але їх інтенсивність, судячи з усього, відповідала загальному зниженню активності іранських ударів. 

За даними оборонних звітів урядів, у Катарі та Кувейті щоденна кількість ракетних і безпілотних ударів не перевищувала десятка. 

Міністерство оборони Об'єднаних Арабських Еміратів заявило, що його системи протиповітряної оборони «перехопили» 9 балістичних ракет і 33 безпілотники, запущені Іраном у суботу, а міністерство оборони Саудівської Аравії повідомило про кілька випадків перехоплення безпілотників протягом дня. Військові Бахрейну заявили, що знищили 124 ракети та 203 безпілотники з початку іранських атак, але не вказали щоденну кількість.

У суботу країни Перської затоки продовжували повідомляти про атаки безпілотників і ракет, але їх інтенсивність, судячи з усього, відповідала загальному зниженню активності іранських ударів. 

За даними оборонних звітів урядів, у Катарі та Кувейті щоденна кількість ракетних і безпілотних ударів не перевищувала десятка. 

Міністерство оборони Об'єднаних Арабських Еміратів заявило, що його системи протиповітряної оборони «перехопили» 9 балістичних ракет і 33 безпілотники, запущені Іраном у суботу, а міністерство оборони Саудівської Аравії повідомило про кілька випадків перехоплення безпілотників протягом дня. Військові Бахрейну заявили, що знищили 124 ракети та 203 безпілотники з початку іранських атак, але не вказали щоденну кількість.

На тлі війни між США, Ізраїлем та Іраном Ізраїль розробляє нову військово-стратегічну ініціативу на Червоному морі. Йдеться про потенційне створення бази у Сомаліленді — самопроголошеній державі на узбережжі Аденської затоки, яку Ізраїль офіційно визнав наприкінці 2025 року.

Можлива база дозволила б Ізраїлю отримати прямий плацдарм для операцій проти єменського угруповання хуситів, яке підтримує Іран і залишається одним із ключових союзників Тегерана у регіоні.

За словами представників уряду Сомаліленду, між сторонами вже формується стратегічне партнерство у сфері безпеки. Воно може включати розвідувальну співпрацю, військові навчання та потенційне розміщення ізраїльської військової інфраструктури.

На тлі війни між США, Ізраїлем та Іраном Ізраїль розробляє нову військово-стратегічну ініціативу на Червоному морі. Йдеться про потенційне створення бази у Сомаліленді — самопроголошеній державі на узбережжі Аденської затоки, яку Ізраїль офіційно визнав наприкінці 2025 року.

Можлива база дозволила б Ізраїлю отримати прямий плацдарм для операцій проти єменського угруповання хуситів, яке підтримує Іран і залишається одним із ключових союзників Тегерана у регіоні.

За словами представників уряду Сомаліленду, між сторонами вже формується стратегічне партнерство у сфері безпеки. Воно може включати розвідувальну співпрацю, військові навчання та потенційне розміщення ізраїльської військової інфраструктури.

За попереднім аналізом «Дейком», поява ізраїльської військової бази біля входу до Червоного моря може суттєво змінити баланс сил у регіоні. Аденська затока та Червоне море є ключовими маршрутами для міжнародної торгівлі, зокрема для транспортування енергоносіїв.

Ізраїльські військові фахівці вже вивчали узбережжя Сомаліленду як можливе місце для розміщення бази. За даними джерел, група ізраїльських посадовців безпеки відвідала регіон ще влітку 2025 року та оглянула кілька потенційних локацій.

Однією з можливих ділянок є височина приблизно за 100 кілометрів від порту Бербера — стратегічного порту на Аденській затоці. Поблизу вже діє інфраструктура, зокрема порт, яким управляє компанія DP World, а також військовий аеродром.

Таке розташування дає значну стратегічну перевагу: відстань до Ємену становить приблизно 260 кілометрів, що дозволяє вести спостереження та операції проти хуситів.

Хусити залишаються одним із найсильніших союзників Ірану після того, як Ізраїль суттєво послабив ХАМАС у Газі та Хезболлу в Лівані. Єменське угруповання вже кілька років атакує кораблі у Червоному морі та запускає ракети по Ізраїлю.

Аналітики зазначають, що контроль над входом до Червоного моря має особливе значення для глобальної торгівлі. Через цей регіон проходять ключові морські маршрути між Європою та Азією.

Однак новий союз Ізраїлю із Сомалілендом викликав різку реакцію в регіоні. Понад 20 арабських, ісламських та африканських держав, зокрема Єгипет і Катар, висловили протест проти цього рішення.

Крім того, ситуація загострює геополітичне суперництво між Ізраїлем та Туреччиною. Анкара є головним союзником центрального уряду Сомалі і вже має там свою найбільшу закордонну військову базу.

Деякі експерти також попереджають про ризики для самого Сомаліленду. Якщо країна дозволить Ізраїлю використовувати свою територію для військових операцій, вона може стати мішенню для бойовиків.

Зокрема, ісламістські угруповання Аш-Шабаб та осередки Ісламської держави вже погрожували атакувати Сомаліленд у разі співпраці з Ізраїлем.

Водночас влада Сомаліленду прагне використати партнерство з Ізраїлем для отримання ширшого міжнародного визнання. Країна активно лобіює дипломатичне визнання з боку США і навіть пропонує Вашингтону військову базу та доступ до потенційних родовищ нафти й рідкісноземельних металів.

Якщо ізраїльська база буде створена, вона може стати одним із найважливіших стратегічних пунктів на перетині Африки та Близького Сходу — і ще більше розширити географію нинішнього конфлікту.

Після відносно тихого дня Бейрут знову сколихнув потужний ізраїльський авіаудар у суботу ввечері.

Гучний вибух прокотився над ліванською столицею, після чого в небі було чути рев винищувачів. За словами очевидців, удар був настільки сильним, що деякі мешканці спочатку сприйняли його за грім.

Новий вибух стався на тлі триваючої ескалації між Ізраїлем і силами, пов’язаними з «Хезболлою» у Лівані.

Після відносно тихого дня Бейрут знову сколихнув потужний ізраїльський авіаудар у суботу ввечері.

Гучний вибух прокотився над ліванською столицею, після чого в небі було чути рев винищувачів. За словами очевидців, удар був настільки сильним, що деякі мешканці спочатку сприйняли його за грім.

Новий вибух стався на тлі триваючої ескалації між Ізраїлем і силами, пов’язаними з «Хезболлою» у Лівані.

Тегеран дедалі більше нагадує місто, яке не живе, а перечікує. Після двох тижнів інтенсивних ударів США та Ізраїлю вулиці столиці Ірану, за свідченнями місцевих жителів, спорожніли, ринки працюють напівпорожньо, а звичний міський ритм поступається тиші, нервовості й відчуттю постійної загрози.

Один із мешканців Тегерана, підприємець віком близько сорока років, описує цю нову реальність через звук вибухів, що будять його щоранку близько п’ятої. Магазини, пекарні та супермаркети ще працюють, але саме місто, за його словами, вже не схоже на себе: на вулицях мало людей, а повсякденне життя ніби втратило пульс.

Уночі, каже він, столицю фактично перебирають під контроль силовики. Простору для відкритого невдоволення немає, а страх перед репресіями лишається сильнішим за потенційний протест. Ті кілька акцій, що відбулися останніми днями в Тегерані, були не антиурядовими, а навпаки — на підтримку влади та в пам’ять про вбитих керівників режиму.

Тегеран дедалі більше нагадує місто, яке не живе, а перечікує. Після двох тижнів інтенсивних ударів США та Ізраїлю вулиці столиці Ірану, за свідченнями місцевих жителів, спорожніли, ринки працюють напівпорожньо, а звичний міський ритм поступається тиші, нервовості й відчуттю постійної загрози.

Один із мешканців Тегерана, підприємець віком близько сорока років, описує цю нову реальність через звук вибухів, що будять його щоранку близько п’ятої. Магазини, пекарні та супермаркети ще працюють, але саме місто, за його словами, вже не схоже на себе: на вулицях мало людей, а повсякденне життя ніби втратило пульс.

Уночі, каже він, столицю фактично перебирають під контроль силовики. Простору для відкритого невдоволення немає, а страх перед репресіями лишається сильнішим за потенційний протест. Ті кілька акцій, що відбулися останніми днями в Тегерані, були не антиурядовими, а навпаки — на підтримку влади та в пам’ять про вбитих керівників режиму.

За оцінкою Дейком, саме ця деталь є однією з найважливіших для розуміння настроїв у сучасному Ірані. Війна, яка для частини суспільства спочатку могла виглядати шансом на політичний злам, на практиці не відкрила простір для суспільного вибуху, а навпаки зміцнила силовий контроль і допомогла владі провести перехід у верхівці режиму.

У наданому тексті прямо звучить думка, що війна фактично полегшила передачу влади новому верховному лідеру. За мирніших умов такий транзит міг би бути значно складнішим і викликати більше внутрішніх суперечок. Але в умовах бомбардувань, зовнішньої загрози і мобілізаційної риторики режим отримав аргумент на користь швидкої консолідації.

Це одна з ключових іроній нинішньої ситуації. Те, що зовні могло сприйматися як удар по системі, всередині країни частково спрацювало як інструмент її стабілізації. Іранська влада традиційно вміє перетворювати зовнішній тиск на ресурс для внутрішньої дисципліни, і нинішня війна, схоже, не стала винятком.

Водночас повністю говорити про лояльність суспільства до режиму було б хибно. У тексті чітко відчувається інша емоція — виснаження. Люди не обов’язково підтримують владу, але й не бачать зрозумілого шляху до дії. У результаті місто живе в дивному проміжному стані: не в активному бунті, але й не в справжньому примиренні з тим, що відбувається.

Цей стан добре передає ще один герой матеріалу — поет Мейсам, який говорить про важку, мертву атмосферу на вулицях. У деяких районах, каже він, життя зовні виглядає майже звичним, однак за цим фасадом відчуваються виснаження, тривога і злам внутрішньої рівноваги. Це дуже точний опис суспільства, яке ще стоїть, але вже втомилося триматися.

Частина жителів просто виїхала. Особливо помітним став рух у бік Каспійського моря, куди люди тікають від небезпеки, шуму ударів і щоденного психологічного тиску. Це не лише гуманітарний симптом, а й соціальний маркер: коли столиця починає спорожнюватися, війна перестає бути абстрактною політикою і входить у саму тканину повсякденного життя.

Матеріал DaycomУдар по Харгу і ракети по Багдаду: США підняли ставки проти ІрануПісля бомбардування ключового іранського острова Харк, погроз вдарити вже по нафтовій інфраструктурі та атаки на посольство США в Іраку війна входить у фазу прямого тиску на економіку й регіональні американські активи.

На цьому тлі дуже промовисто звучать цифри. За наведеними даними, в Ірані загинули понад 1348 цивільних, а кількість внутрішньо переміщених осіб може сягати 3,2 мільйона. Навіть якщо ці оцінки ще уточнюватимуться, уже зараз зрозуміло, що йдеться не про точкову кризу, а про масштабне потрясіння для країни.

Окремого значення набуває і руйнування культурного простору. У повідомленні йдеться, що в Тегерані були серйозно пошкоджені щонайменше 19 історичних будівель і культурних об’єктів. Це важливо не лише символічно. Коли війна б’є по історичній пам’яті міста, вона руйнує не лише камінь, а й уявлення суспільства про власну тривалість, спадкоємність і цивілізаційну стабільність.

Економічний фон лише посилює кризу. Навіть без війни Іран роками живе під тиском інфляції, соціального виснаження й падіння добробуту. Тепер до цих проблем додалося відчуття пастки: люди втомлені, роздратовані, позбавлені передбачуваності, але водночас не бачать, кому й як можна довірити майбутнє після можливого падіння нинішньої влади.

Саме тому надія на зміни в іранському суспільстві сьогодні має суперечливий характер. Вона існує, але не у формі організованого політичного руху, а радше як емоційне бажання, щоб теперішній порядок скінчився. Проблема в тому, що це бажання не супроводжується ясністю щодо того, що може прийти на зміну.

У тексті прямо зазначено: президент Дональд Трамп майже не дає зрозуміти, яким він бачить майбутній уряд Ірану або яким чином може відбутися політичне переформатування країни. Для іранців це критично важливо. Коли зовнішній тиск настільки масштабний, а внутрішня система настільки жорстка, суспільство хоче бачити не тільки руйнування старого, а й обриси нового.

Поки таких обрисів немає, втома починає переважати над первинною ейфорією, яку дехто міг відчувати після загибелі верховного лідера. На зміну очікуванню швидкого перелому приходить важче розуміння: навіть великі удари по режиму не гарантують автоматичного народження іншої політичної реальності. І саме в цьому сьогодні полягає головна психологічна драма Тегерана.

Для іранської влади цей стан суспільства, попри всі ризики, навіть вигідний. Залякане, виснажене й дезорієнтоване населення значно легше контролювати, ніж мобілізоване і політично оформлене. Режим не обов’язково мусить домогтися любові чи ентузіазму — йому достатньо зберегти страх, втому й відсутність координації серед тих, хто міг би виступити проти.

Саме тому образ майже порожнього Тегерана є таким сильним. Це не просто міський пейзаж під час війни. Це політичний портрет столиці, де люди або втекли, або причаїлися, або втомилися настільки, що навіть надія звучить у них не як гасло, а як виснажене припущення. Місто ніби зависло між двома полюсами — депресією і очікуванням.

У підсумку нинішній Тегеран — це місто не стільки відкритого спротиву, скільки приглушеної напруги. Бомбардування не зламали режим негайно, але й не повернули суспільству стабільність. Вони оголили найболючіше: іранці хочуть змін, але не знають, якою буде їхня ціна і хто зможе провести країну через руїну до нового порядку. Саме в цій невизначеності й народжується головне відчуття теперішнього моменту — життя на самому краї між страхом і надією.

Коли США та Ізраїль розпочали удари по Ірану наприкінці лютого, операція виглядала як чергова кампанія американської військової переваги: швидкі удари високоточною зброєю, повітряна домінація та технологічна перевага. Проте вже на третьому тижні війни ситуація виявилася значно складнішою.

Незважаючи на значно менший оборонний бюджет, Іран створив арсенал ракет і безпілотників, який став серйозним викликом для американських сил. Масоване використання дешевих ударних дронів і балістичних ракет змушує США витрачати дорогі перехоплювачі, ресурси яких обмежені.

За попереднім аналізом «Дейком», ця війна демонструє нову стратегічну асиметрію: дешеві масові технології можуть виснажувати навіть найпотужніші військові системи світу.

Коли США та Ізраїль розпочали удари по Ірану наприкінці лютого, операція виглядала як чергова кампанія американської військової переваги: швидкі удари високоточною зброєю, повітряна домінація та технологічна перевага. Проте вже на третьому тижні війни ситуація виявилася значно складнішою.

Незважаючи на значно менший оборонний бюджет, Іран створив арсенал ракет і безпілотників, який став серйозним викликом для американських сил. Масоване використання дешевих ударних дронів і балістичних ракет змушує США витрачати дорогі перехоплювачі, ресурси яких обмежені.

За попереднім аналізом «Дейком», ця війна демонструє нову стратегічну асиметрію: дешеві масові технології можуть виснажувати навіть найпотужніші військові системи світу.

Одним із головних інструментів Ірану стали дрони Shahed-136. Вони використовують прості технології — гвинтовий двигун і базову електроніку — тому коштують приблизно 20–50 тисяч доларів за одиницю.

Для їхнього перехоплення США та союзники часто застосовують ракети Patriot PAC-3, кожна з яких коштує приблизно 4 мільйони доларів. Такий дисбаланс створює значний фінансовий і логістичний тиск на оборонні системи.

За перші шість днів війни лише по території Об’єднаних Арабських Еміратів було запущено понад 1000 Shahed, тоді як балістичних ракет було близько 200.

В результаті США та їхні союзники, ймовірно, використали понад тисячу ракет PAC-3 для перехоплення цих атак — майже удвічі більше за річний обсяг виробництва таких ракет.

Крім безпілотників, Іран також використовує балістичні ракети середньої дальності. До початку війни країна мала приблизно 2500 таких ракет з дальністю до 2000 кілометрів.

Іран роками розвивав цю програму, використовуючи технології з Китаю, Росії та Північної Кореї. Частина цих ракет змогла прорвати системи ППО союзників США в регіоні.

Особливу проблему створюють іранські ракети типу 358 — мобільні зенітні системи з інфрачервоним наведенням. Вони не використовують радар, тому літаки не отримують попередження про наведення до моменту запуску.

Такі системи вже обмежили здатність США встановити повний контроль над повітряним простором Ірану. Пентагон визнає, що американські сили змогли досягти лише повітряної переваги, але не повної повітряної домінації, як у попередніх війнах.

Іранські удари також пошкодили важливу військову інфраструктуру союзників США. Зокрема, балістичні ракети влучили у штаб П’ятого флоту США в Бахрейні, а в Йорданії було пошкоджено радар системи THAAD — однієї з найсучасніших систем протиракетної оборони.

США також втратили щонайменше сім безпілотників MQ-9 Reaper від початку бойових дій.

Через загрози для авіації американські сили були змушені активніше використовувати дальнобійні крилаті ракети, такі як Tomahawk. Проте їх виробляють менше ніж 100 одиниць на рік, що робить їх стратегічно обмеженим ресурсом.

Пентагон вже обговорює можливість додаткового фінансування війни. У Конгресі звучать оцінки, що кампанія може вимагати до 50 мільярдів доларів. За перші два дні боїв витрати на боєприпаси могли скласти близько 5,6 мільярда доларів.

Водночас американська оборонна промисловість не може швидко збільшити виробництво складних ракетних систем. Навіть плани збільшення виробництва ракет Patriot до понад 2000 на рік можуть реалізуватися лише до 2030 року.

Це створює дилему для США: якщо війна затягнеться, Вашингтон може бути змушений перекидати системи ППО з інших регіонів світу.

Саме тому союзники почали допомагати. Австралія, наприклад, направляє до регіону літак раннього попередження E-7A Wedgetail та ракети для перехоплення дронів.

Україна також запропонувала власні системи боротьби з безпілотниками, базовані на досвіді протидії російським атакам Shahed.

Аналітики вважають, що ця війна може стати переломним моментом у військовій стратегії. Масове використання дешевих безпілотників змушує переглядати традиційну модель протиповітряної оборони.

І якщо конфлікт триватиме, ключовим питанням стане не лише військова перевага, а й економіка війни — хто швидше вичерпає свої ресурси: Іран із дешевими дронами чи США з дорогими системами перехоплення.

У Лівані війна дедалі виразніше б’є не тільки по вулицях і житлових кварталах, а й по самій системі порятунку. За даними ліванського Міністерства охорони здоров’я, з 2 березня внаслідок ізраїльських ударів загинули щонайменше 31 медичний працівник, ще 51 було поранено; також відомо щонайменше про 37 атак на екстрені медичні служби.

Всесвітня організація охорони здоров’я ще 11 березня повідомляла про 25 підтверджених атак на систему охорони здоров’я в Лівані з початку нинішньої ескалації, 16 загиблих і 29 поранених медиків. Нові цифри ліванської влади свідчать, що за кілька днів ситуація стала ще гіршою, а інтенсивність ударів по медичному середовищу не спадає.

Найгучніший епізод останніх днів стався в Бордж-Калауїє, на півдні Лівану. За повідомленнями ліванської влади та міжнародних медіа, ізраїльський удар по медичному центру вбив 12 людей, серед яких були лікарі, медсестри та парамедики; одна людина вижила, але дістала тяжкі поранення, ще кілька людей вважалися зниклими.

У Лівані війна дедалі виразніше б’є не тільки по вулицях і житлових кварталах, а й по самій системі порятунку. За даними ліванського Міністерства охорони здоров’я, з 2 березня внаслідок ізраїльських ударів загинули щонайменше 31 медичний працівник, ще 51 було поранено; також відомо щонайменше про 37 атак на екстрені медичні служби.

Всесвітня організація охорони здоров’я ще 11 березня повідомляла про 25 підтверджених атак на систему охорони здоров’я в Лівані з початку нинішньої ескалації, 16 загиблих і 29 поранених медиків. Нові цифри ліванської влади свідчать, що за кілька днів ситуація стала ще гіршою, а інтенсивність ударів по медичному середовищу не спадає.

Найгучніший епізод останніх днів стався в Бордж-Калауїє, на півдні Лівану. За повідомленнями ліванської влади та міжнародних медіа, ізраїльський удар по медичному центру вбив 12 людей, серед яких були лікарі, медсестри та парамедики; одна людина вижила, але дістала тяжкі поранення, ще кілька людей вважалися зниклими.

За оцінкою Дейком, саме ця атака стала символом нового етапу ескалації. Якщо раніше медична інфраструктура в Лівані страждала як частина загального руйнування прифронтових зон, то тепер удари по центрах допомоги й бригадах порятунку дедалі більше сприймаються як окремий сюжет війни — сюжет про стирання межі між фронтом і гуманітарним простором. Це аналітичний висновок, що випливає з динаміки атак і реакції міжнародних структур.

Гендиректор ВООЗ Тедрос Адханом Гебреєсус публічно засудив атаки на медиків і назвав їх трагічним розвитком ескалації на Близькому Сході. ВООЗ також попередила, що бойові дії вже призвели до закриття десятків центрів первинної допомоги та щонайменше кількох лікарень у Лівані, що прямо підриває доступ цивільних до лікування.

Ліванська система охорони здоров’я входила в цю кризу вже ослабленою — після років економічного колапсу, політичної нестабільності та попередніх бойових циклів. Тепер вона змушена одночасно лікувати понад дві тисячі поранених, реагувати на постійні удари і втрачати власний персонал. За такого навантаження навіть одиничний удар по центру допомоги має наслідки далеко за межами одного населеного пункту.

Ізраїльська армія заявила, що їй відомо про повідомлення щодо удару в Бордж-Калауїє і що інцидент перевіряють. Паралельно ізраїльська сторона звинувачує «Хезболлу» у використанні машин швидкої допомоги та медичних об’єктів у військових цілях, але у випадку з цим медцентром публічних доказів такого використання представлено не було.

Саме тут проходить головна правова лінія. За міжнародним гуманітарним правом медики, санітари, лікарні, клініки, карети швидкої допомоги та рятувальні служби користуються спеціальним захистом. Human Rights Watch наголошує: лікарі, медсестри, парамедики й інший медичний персонал мають бути захищені за будь-яких обставин і не можуть ставати законною мішенню лише через політичний чи територіальний контекст.

Це не означає, що будь-який удар по медичному об’єкту автоматично є доведеним воєнним злочином. Але це означає інше: тягар доказування в таких випадках надзвичайно високий, а кожна атака має бути ретельно обґрунтована й перевірена. Коли ж число загиблих медиків швидко зростає, а система охорони здоров’я втрачає функціональність, виникає питання не лише про окремі інциденти, а про характер усієї кампанії. Це аналітичний висновок на основі норм міжнародного гуманітарного права та зафіксованої ВООЗ динаміки.

Окрему вагу має і людський вимір цих подій. Ліванський Червоний Хрест цього тижня повідомив про смерть свого волонтера Юсефа Ассафа, який дістав смертельні поранення, допомагаючи постраждалим після удару на півдні країни. Це той самий тип втрат, який болісно змінює суспільне сприйняття війни: гинуть уже не лише ті, хто опинився під ударом, а й ті, хто приїхав рятувати.

Для Ізраїлю проблема тут не лише репутаційна, а й стратегічна. Чим більше повідомлень про загибель медиків і руйнування клінік, тим сильніше зростає міжнародний тиск і тим слабше працює аргумент про винятково військовий характер цілей. Для Лівану ж наслідок ще пряміший: кожен убитий парамедик або знищений пункт допомоги означає менше шансів на виживання для поранених під час наступних атак. Це логічний висновок із поточного стану системи охорони здоров’я, який описує ВООЗ.

Показово, що нинішня хвиля ударів не виникла на порожньому місці. Правозахисники вже раніше документували атаки на медиків і рятувальників у Лівані під час попередніх етапів конфлікту. Отже, нинішні події — не ізольований збій, а продовження тривожної тенденції, де простір гуманітарного захисту щоразу звужується.

У підсумку ситуація в Лівані показує одну з найнебезпечніших рис цієї війни: руйнується не лише інфраструктура, а й сам принцип, за яким ті, хто лікує і рятує, мають лишатися поза мішенню. Коли бойові дії заходять у лікарні, клініки й машини швидкої, суспільство втрачає не просто будівлі чи персонал — воно втрачає останній бар’єр між війною і повним гуманітарним обвалом.

Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив, що Ормузька протока «відкрита» для суден, які не належать США, Ізраїлю та їхнім союзникам. «Інші можуть вільно пропливати», — сказав він в інтерв’ю MS Now. «Звісно, багато хто з них вважає за краще цього не робити через міркування безпеки. Це ніяк не пов’язано з нами».

Іран взяв на себе відповідальність за численні напади на судна в цьому важливому нафтовому коридорі та поблизу нього, зокрема на тайське судно в середу. Корпус вартових ісламської революції раніше заявляв, що будь-яке судно, яке хоче пройти через протоку, має отримати дозвіл від Ірану.

Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив, що Ормузька протока «відкрита» для суден, які не належать США, Ізраїлю та їхнім союзникам. «Інші можуть вільно пропливати», — сказав він в інтерв’ю MS Now. «Звісно, багато хто з них вважає за краще цього не робити через міркування безпеки. Це ніяк не пов’язано з нами».

Іран взяв на себе відповідальність за численні напади на судна в цьому важливому нафтовому коридорі та поблизу нього, зокрема на тайське судно в середу. Корпус вартових ісламської революції раніше заявляв, що будь-яке судно, яке хоче пройти через протоку, має отримати дозвіл від Ірану.

Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі в інтерв’ю MS Now заявив, що з новим верховним лідером Ірану Моджтабою Хаменеї «немає жодних проблем». Цей коментар пролунав після того, як міністр оборони Піт Хегсет заявив у п’ятницю, що Хаменеї був «поранений і, ймовірно, знівечений», а троє іранських чиновників також заявили, що Хаменеї отримав поранення, зокрема в ноги, у перший день війни.

«Таких звинувачень багато», — сказав Арагчі, додавши, що Хаменеї «виконує свої обов’язки відповідно до конституції і продовжуватиме це робити».

Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі в інтерв’ю MS Now заявив, що з новим верховним лідером Ірану Моджтабою Хаменеї «немає жодних проблем». Цей коментар пролунав після того, як міністр оборони Піт Хегсет заявив у п’ятницю, що Хаменеї був «поранений і, ймовірно, знівечений», а троє іранських чиновників також заявили, що Хаменеї отримав поранення, зокрема в ноги, у перший день війни.

«Таких звинувачень багато», — сказав Арагчі, додавши, що Хаменеї «виконує свої обов’язки відповідно до конституції і продовжуватиме це робити».

Посольство США в Багдаді опублікувало заяву, в якій закликало всіх американців негайно покинути Ірак, зазначивши, що пов’язані з Іраном озброєні угруповання здійснили напади на об’єкти, пов’язані зі США, по всій території Іраку, зокрема на дипломатичні установи, американські компанії та готелі, які часто відвідують іноземці. Посольство заявило, що «Іран та пов’язані з ним озброєні угруповання» становлять «серйозну загрозу громадській безпеці в Іраку», і рекомендувало американцям виїжджати наземним транспортом до Йорданії, Кувейту, Саудівської Аравії та Туреччини, оскільки комерційні авіарейси не здійснюються.

Посольство США в Багдаді опублікувало заяву, в якій закликало всіх американців негайно покинути Ірак, зазначивши, що пов’язані з Іраном озброєні угруповання здійснили напади на об’єкти, пов’язані зі США, по всій території Іраку, зокрема на дипломатичні установи, американські компанії та готелі, які часто відвідують іноземці. Посольство заявило, що «Іран та пов’язані з ним озброєні угруповання» становлять «серйозну загрозу громадській безпеці в Іраку», і рекомендувало американцям виїжджати наземним транспортом до Йорданії, Кувейту, Саудівської Аравії та Туреччини, оскільки комерційні авіарейси не здійснюються.

Безпекова ситуація у стратегічно важливій Ормузькій протоці різко загострилася після нових атак на торговельні судна. За інформацією британських військово-морських структур, одразу три кораблі були уражені снарядами в різних районах Перської затоки.

Інциденти сталися на тлі ескалації конфлікту на Близькому Сході після авіаударів США та Ізраїлю по Ірану. Тегеран у відповідь почав серію атак у регіоні, що створило загрозу для міжнародного судноплавства.

За даними британського Центру морських торговельних операцій (UKMTO), одна з атак сталася поблизу узбережжя Оману в Ормузькій протоці, де було уражено вантажне судно.

Безпекова ситуація у стратегічно важливій Ормузькій протоці різко загострилася після нових атак на торговельні судна. За інформацією британських військово-морських структур, одразу три кораблі були уражені снарядами в різних районах Перської затоки.

Інциденти сталися на тлі ескалації конфлікту на Близькому Сході після авіаударів США та Ізраїлю по Ірану. Тегеран у відповідь почав серію атак у регіоні, що створило загрозу для міжнародного судноплавства.

За даними британського Центру морських торговельних операцій (UKMTO), одна з атак сталася поблизу узбережжя Оману в Ормузькій протоці, де було уражено вантажне судно.

Ще один інцидент стався на захід від емірату Рас-ель-Хайма, де під удар потрапило контейнерне судно. Третя атака була зафіксована на північний захід від Дубая, де пошкоджено балкер — судно для перевезення сипучих вантажів.

За попереднім аналізом Дейком, ці атаки демонструють, що морський фронт стає одним із ключових елементів сучасного конфлікту на Близькому Сході. Контроль над морськими маршрутами може мати не менше значення, ніж бойові дії на суші.

Британські військові повідомили, що на одному з суден виникла пожежа. Її вдалося ліквідувати, а загрози для довкілля наразі не зафіксовано.

На борту пошкодженого корабля залишається мінімальний екіпаж, який продовжує контролювати ситуацію.

Наразі офіційно не повідомляється, які саме компанії або держави володіють атакованими суднами. Також не оприлюднено інформації про можливих постраждалих.

Втім, сама поява кількох атак у різних точках Перської затоки свідчить про високий рівень ризику для комерційного судноплавства.

Ормузька протока є одним із найважливіших транспортних коридорів світової енергетики. Через цей вузький морський прохід проходить значна частина глобального експорту нафти та скрапленого газу.

Будь-які загрози для цього маршруту миттєво впливають на світові енергетичні ринки.

Саме тому останні атаки вже призвели до майже повної зупинки руху суден через протоку.

Багато судноплавних компаній і страхових операторів вважають маршрут занадто небезпечним для регулярних перевезень.

У результаті деякі найбільші нафтовидобувні держави Перської затоки були змушені знизити обсяги видобутку, оскільки резервуари для зберігання нафти швидко заповнюються.

Ситуація може мати довгострокові наслідки для світового ринку енергоносіїв.

З початку ескалації конфлікту наприкінці лютого британські військові вже зафіксували щонайменше десять атак на судна у регіоні.

У повідомленнях UKMTO рівень загрози для судноплавства зараз оцінюється як критичний.

Сполучені Штати раніше заявляли про готовність забезпечити військовий супровід торговельних суден у Перській затоці.

Проте на момент останніх інцидентів такі операції ще не були фактично розгорнуті.

Білий дім також спростував повідомлення про те, що американські військово-морські сили вже супроводжували нафтовий танкер через Ормузьку протоку.

Експерти вважають, що тривала нестабільність у регіоні може серйозно змінити логістику світової торгівлі.

У разі продовження атак судноплавні компанії можуть почати масово уникати маршруту через Перську затоку.

Це змусить експортерів нафти шукати альтернативні транспортні шляхи, які є значно довшими та дорожчими.

Таким чином, атаки на три судна можуть стати ще одним сигналом того, що конфлікт навколо Ірану поступово виходить за межі локального протистояння.

Він дедалі більше впливає на глобальні економічні процеси, зокрема на енергетичну безпеку та стабільність міжнародної торгівлі.

Через два тижні після початку війни з Іраном ізраїльські військові пом'якшують обмеження, введені в рамках надзвичайного стану, в деяких районах країни. Згідно з оновленими рекомендаціями для населення, школи та університети зможуть відновити роботу в понеділок на більшій частині півдня Ізраїлю, а також в ізраїльських поселеннях на окупованому Західному березі, за умови наявності укріплених укриттів. Послаблення правил відображає оцінку американських та ізраїльських чиновників, що Іран зміг випустити менше і легших ракетних залпів по Ізраїлю протягом війни, частково тому, що ізраїльські військові заявляють, що вони бомбардували та знищували боєприпаси та їхні пускові установки на землі в Ірані. Згідно з новими рекомендаціями, школи все ще залишатимуться закритими у великих мегаполісах Єрусалимі та Тель-Авіві, а також на півночі Ізраїлю.

Через два тижні після початку війни з Іраном ізраїльські військові пом'якшують обмеження, введені в рамках надзвичайного стану, в деяких районах країни. Згідно з оновленими рекомендаціями для населення, школи та університети зможуть відновити роботу в понеділок на більшій частині півдня Ізраїлю, а також в ізраїльських поселеннях на окупованому Західному березі, за умови наявності укріплених укриттів. Послаблення правил відображає оцінку американських та ізраїльських чиновників, що Іран зміг випустити менше і легших ракетних залпів по Ізраїлю протягом війни, частково тому, що ізраїльські військові заявляють, що вони бомбардували та знищували боєприпаси та їхні пускові установки на землі в Ірані. Згідно з новими рекомендаціями, школи все ще залишатимуться закритими у великих мегаполісах Єрусалимі та Тель-Авіві, а також на півночі Ізраїлю.

За даними державних ЗМІ, Міністерство охорони здоров’я Лівану збільшило кількість загиблих у Лівані під час військової операції Ізраїлю проти «Хезболли» до 826 осіб. З початку війни в країні поранено понад 2 000 осіб.

За даними державних ЗМІ, Міністерство охорони здоров’я Лівану збільшило кількість загиблих у Лівані під час військової операції Ізраїлю проти «Хезболли» до 826 осіб. З початку війни в країні поранено понад 2 000 осіб.

В результаті нічного удару в Багдаді було вражено штаб-квартиру пов'язаного з Іраном угруповання «Катаїб Хезболла», в результаті чого загинули троє людей, серед яких був один із командирів угруповання, відомий як Абу Алі аль-Амірі, як повідомили представник угруповання та представник іракських сил безпеки. Обидва попросили не називати їхніх імен, оскільки вони не мали повноважень обговорювати це питання публічно.

В результаті нічного удару в Багдаді було вражено штаб-квартиру пов'язаного з Іраном угруповання «Катаїб Хезболла», в результаті чого загинули троє людей, серед яких був один із командирів угруповання, відомий як Абу Алі аль-Амірі, як повідомили представник угруповання та представник іракських сил безпеки. Обидва попросили не називати їхніх імен, оскільки вони не мали повноважень обговорювати це питання публічно.

У суботу Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша запитали про коментарі деяких ізраїльських чиновників, які натякали, що руйнування в Газі можуть стати зразком для Лівану. Він відповів, що такого сценарію необхідно уникнути. У п’ятницю Ізраїль розкидав над Бейрутом, столицею Лівану, листівки, в яких вторгнення в Газу називалося «видатним успіхом». Гутерреш сказав: «Те, що сталося в Газі, — це катастрофа, якої слід уникати в будь-якій іншій частині світу».

Антоніу Гутерріш — Девід Гуттенфельдер

У суботу Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша запитали про коментарі деяких ізраїльських чиновників, які натякали, що руйнування в Газі можуть стати зразком для Лівану. Він відповів, що такого сценарію необхідно уникнути. У п’ятницю Ізраїль розкидав над Бейрутом, столицею Лівану, листівки, в яких вторгнення в Газу називалося «видатним успіхом». Гутерреш сказав: «Те, що сталося в Газі, — це катастрофа, якої слід уникати в будь-якій іншій частині світу».

Антоніу Гутерріш — Девід Гуттенфельдер

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш віддав шану миротворцям Організації Об'єднаних Націй, які дислокуються вздовж прикордонної зони між Ліваном та Ізраїлем. Минулого тижня троє солдатів «блакитних шоломів» із ганського контингенту отримали серйозні поранення, потрапивши під інтенсивний перехресний вогонь. «Напади на миротворців та їхні позиції є абсолютно неприйнятними, і вони повинні припинитися», – заявив Гутерреш. «Вони порушують міжнародне право і можуть становити військові злочини».

Миротворчі сили, відомі як UNIFIL, повідомили в суботу, що одна з їхніх позицій вночі потрапила під інтенсивний кулеметний вогонь. Один миротворець отримав легкі поранення, коли прямував до укриття. Розпочато розслідування.

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш віддав шану миротворцям — Кавнат Хаю

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш віддав шану миротворцям Організації Об'єднаних Націй, які дислокуються вздовж прикордонної зони між Ліваном та Ізраїлем. Минулого тижня троє солдатів «блакитних шоломів» із ганського контингенту отримали серйозні поранення, потрапивши під інтенсивний перехресний вогонь. «Напади на миротворців та їхні позиції є абсолютно неприйнятними, і вони повинні припинитися», – заявив Гутерреш. «Вони порушують міжнародне право і можуть становити військові злочини».

Миротворчі сили, відомі як UNIFIL, повідомили в суботу, що одна з їхніх позицій вночі потрапила під інтенсивний кулеметний вогонь. Один миротворець отримав легкі поранення, коли прямував до укриття. Розпочато розслідування.

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш віддав шану миротворцям — Кавнат Хаю

У суботу президент Трамп закликав інші країни надіслати військові кораблі до Ірану, щоб забезпечити прохід нафтових танкерів через Ормузьку протоку. У дописі в Truth Social Трамп спочатку зазначив, що кораблі з інших країн вже погодилися вирушити туди, але потім додав, що сподівається, що вони вже в дорозі.

«Сподіваємося, що Китай, Франція, Японія, Південна Корея, Велика Британія та інші країни, які постраждали від цього штучного обмеження, надішлють кораблі в цей район, щоб Ормузька протока більше не була загрозою з боку держави, яка була повністю обезголовлена», — написав він.

Оскільки високі ціни на бензин шкодять йому політично, Трамп заявив, що США можуть почати супроводжувати нафтові танкери через Ормузьку протоку навіть під час війни.

У суботу президент Трамп закликав інші країни надіслати військові кораблі до Ірану, щоб забезпечити прохід нафтових танкерів через Ормузьку протоку. У дописі в Truth Social Трамп спочатку зазначив, що кораблі з інших країн вже погодилися вирушити туди, але потім додав, що сподівається, що вони вже в дорозі.

«Сподіваємося, що Китай, Франція, Японія, Південна Корея, Велика Британія та інші країни, які постраждали від цього штучного обмеження, надішлють кораблі в цей район, щоб Ормузька протока більше не була загрозою з боку держави, яка була повністю обезголовлена», — написав він.

Оскільки високі ціни на бензин шкодять йому політично, Трамп заявив, що США можуть почати супроводжувати нафтові танкери через Ормузьку протоку навіть під час війни.

Але Трамп також давно закликає інші країни робити більше для захисту своїх суден на цьому водному шляху. У 2019 році він написав у Twitter, що Китай і Японія «повинні захищати свої судна на цьому шляху, який завжди був небезпечним».

Минулого тижня президент Дональд Трамп спілкувався з представниками ЗМІ разом зі Стівом Віткоффом, спеціальним посланником, та міністром оборони Пітом Хегсетом на борту літака Air Force One — Тірні Кросс

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш заявив, що народ Лівану «не обирав цю війну», яка триває вже два тижні.

«Їх у неї втягнули», — наголосив він, коментуючи ескалацію бойових дій у країні.

Гутерреш звернувся до сторін конфлікту із закликом негайно припинити бойові дії: «Зупиніть бої. Зупиніть бомбардування. Військового рішення немає — лише дипломатія, діалог і повне виконання Статуту ООН та резолюцій Ради Безпеки».

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш заявив, що народ Лівану «не обирав цю війну», яка триває вже два тижні.

«Їх у неї втягнули», — наголосив він, коментуючи ескалацію бойових дій у країні.

Гутерреш звернувся до сторін конфлікту із закликом негайно припинити бойові дії: «Зупиніть бої. Зупиніть бомбардування. Військового рішення немає — лише дипломатія, діалог і повне виконання Статуту ООН та резолюцій Ради Безпеки».

Для багатьох ліванців війна знову звузилася до найпростішого питання: де пережити ніч. Після нової хвилі ізраїльських ударів і наказів на евакуацію сотні тисяч людей залишили південь країни, південні передмістя Бейрута та частину долини Бекаа. Частина знайшла місце в родичів або тимчасових центрах, але багато хто опинився просто на вулиці, в авто чи під відкритим небом на узбережжі Бейрута.

Масштаб нового переміщення вже став національною травмою. За даними Reuters і гуманітарних зведень, кількість переміщених перевищила 800 тисяч людей, тобто більш як одну сьому населення країни. AP 14 березня писало про понад 800 тисяч осіб, а окремі матеріали вже говорять майже про мільйон. Це означає, що Ліван входить у ще одну гуманітарну кризу в момент, коли держава й без того виснажена економічним колапсом і наслідками попередньої війни.

Особливо болісним є те, що для багатьох це вже друга втеча менш ніж за два роки. Після війни 2024 року частина родин тільки-но повернулася на південь, намагалася відновити ферми, крамниці, будинки й повсякденний ритм. Тепер ці самі люди знову сплять у машинах, у наметах або на міських площах, не маючи впевненості, що буде куди повертатися.

Для багатьох ліванців війна знову звузилася до найпростішого питання: де пережити ніч. Після нової хвилі ізраїльських ударів і наказів на евакуацію сотні тисяч людей залишили південь країни, південні передмістя Бейрута та частину долини Бекаа. Частина знайшла місце в родичів або тимчасових центрах, але багато хто опинився просто на вулиці, в авто чи під відкритим небом на узбережжі Бейрута.

Масштаб нового переміщення вже став національною травмою. За даними Reuters і гуманітарних зведень, кількість переміщених перевищила 800 тисяч людей, тобто більш як одну сьому населення країни. AP 14 березня писало про понад 800 тисяч осіб, а окремі матеріали вже говорять майже про мільйон. Це означає, що Ліван входить у ще одну гуманітарну кризу в момент, коли держава й без того виснажена економічним колапсом і наслідками попередньої війни.

Особливо болісним є те, що для багатьох це вже друга втеча менш ніж за два роки. Після війни 2024 року частина родин тільки-но повернулася на південь, намагалася відновити ферми, крамниці, будинки й повсякденний ритм. Тепер ці самі люди знову сплять у машинах, у наметах або на міських площах, не маючи впевненості, що буде куди повертатися.

За попереднім аналізом Дейком, нинішнє переміщення в Лівані вже не можна пояснювати лише як коротку реакцію цивільних на фронтову небезпеку. Йдеться про системний злам середовища життя на півдні країни: коли повторні евакуації, руйнування сіл, виснаження сімей і постійний страх нового вторгнення перетворюють тимчасову втечу на майже постійну форму існування.

Ключовим тригером стала ізраїльська вимога евакуювати всіх жителів на південь від річки Літані. Human Rights Watch прямо заявила, що такий всеохопний наказ щодо населення великої території, де живуть сотні тисяч людей, створює серйозні ризики порушення законів війни. Управління ООН з прав людини також попередило, що blanket displacement orders — суцільні накази на переміщення — приносять нові страждання й паніку серед цивільних.

Саме в цій тотальності й полягає головна проблема. Накази на евакуацію охоплюють не окремі квартали біля бойових позицій, а широкі зони, де змішуються цивільне життя, сільське господарство, локальний бізнес і присутність «Хезболли». Для людей це означає не лише фізичну втечу, а й руйнування економіки домогосподарства: кинута земля, худоба, крамниці, сезонні роботи, сімейні заощадження.

Ліванське місто Бейрут у цій ситуації стало простором вимушеного чекання. Ті, хто опинився на набережній, у центрі міста або в імпровізованих таборах, не мають відчуття евакуації як організованого процесу. Це радше стан зависання між двома втратами: дім уже залишено, а нове місце життя не з’явилося. Саме тому в багатьох свідченнях повторюється не політична риторика, а дуже проста фраза: «Ми сумуємо за домом».

Важливо й те, що гуманітарне навантаження стрімко зростає на тлі ширшої ескалації. Guardian 14 березня писав не лише про великі цифри переміщених, а й про спустошення цілих міст і сіл на півдні, де цивільні дедалі частіше говорять про безлюдні вулиці, зруйновані будівлі та відсутність упевненості, що повернення взагалі буде можливим. Це вже не просто евакуація від ударів, а поступове обезлюднення цілих районів.

Окремий вимір кризи — руйнування вже після попередньої війни. Amnesty International встановила, що між жовтнем 2024 року та січнем 2025 року в південному Лівані було важко пошкоджено або знищено понад 10 тисяч споруд. Для людей, які тепер тікають вдруге, це означає не лише страх нового удару, а й пам’ять про попереднє повернення в села, перетворені на руїни.

Це пояснює, чому навіть тимчасове переселення сприймається як довга невизначеність. Якщо людина вже раз поверталася до зруйнованого будинку, вкладала останні гроші у відновлення, а потім знову мусить утікати, вона починає сприймати втрату дому не як епізод війни, а як нову норму. Для суспільства це одна з найнебезпечніших форм виснаження — коли руйнується сама ідея стабільного майбутнього.

На цьому тлі гуманітарні інституції попереджають, що ресурсів бракує. ООН уже запустила терміновий заклик на 308 мільйонів доларів для реагування на кризу в Лівані. Але навіть сам факт такого appeal свідчить про масштаб проблеми: країна, яка ще не оговталася від попередніх потрясінь, потребує екстреної зовнішньої підтримки лише для того, щоб прийняти власних переміщених громадян.

Не менш тривожним є й соціальний ефект усередині країни. Масове переміщення сотень тисяч людей у бік Бейрута, Сайди та інших міст неминуче створює тиск на житло, ціни, лікарні, школи й комунальні системи. У держави, яка давно живе в умовах фінансового паралічу, практично немає запасу міцності, щоб амортизувати такий удар без зовнішньої допомоги.

Ще одна небезпечна риса нинішньої фази — розмиття межі між фронтом і цивільним простором. Коли ізраїльські удари зачіпають райони, де працюють медики, коли люди бояться залишатися в південних передмістях Бейрута, а мости й дороги перестають бути надійними шляхами евакуації, переселення вже не виглядає як керований захисний захід. Воно стає симптомом того, що безпечної географії в країні дедалі менше.

Найточніше значення цієї історії таке: ліванські переміщені сьогодні живуть не лише в холоді вулиці, а й у холоді невизначеності. Ліван, Бейрут, південь Лівану, переміщені особи, ізраїльські удари, «Хезболла», річка Літані, гуманітарна криза, руйнування будинків, евакуація, закони війни, цивільне населення, повторне переміщення й повернення додому тепер сходяться в одному висновку — ця війна забирає в людей не тільки дах, а й саму впевненість, що дім ще лишається точкою, до якої можна повернутися.

Генсек ООН Антоніу Гутерреш заявив, що після відвідин притулку для переміщених осіб у Лівані був «глибоко засмучений» почутими свідченнями.

За його словами, через наказ Ізраїлю евакуювати населення південь Лівану ризикує перетворитися на «пустку», а південний Бейрут, який також підпадає під масові накази про евакуацію, може бути «збомблений до повного знищення».

«Трагічно бачити все це в країні, яка так багато дала світовій цивілізації», — наголосив Гутерреш.

Генсек ООН Антоніу Гутерреш заявив, що після відвідин притулку для переміщених осіб у Лівані був «глибоко засмучений» почутими свідченнями.

За його словами, через наказ Ізраїлю евакуювати населення південь Лівану ризикує перетворитися на «пустку», а південний Бейрут, який також підпадає під масові накази про евакуацію, може бути «збомблений до повного знищення».

«Трагічно бачити все це в країні, яка так багато дала світовій цивілізації», — наголосив Гутерреш.

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш, перебуваючи з візитом у Бейруті, заявив, що ескалація війни руйнує період важливих релігійних свят у Лівані.

Він нагадав, що мусульмани зараз дотримуються посту Рамадану, тоді як християни відзначають Великий піст — символи традиційного співіснування різних громад країни.

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш — Девід Гуттенфельдер

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш, перебуваючи з візитом у Бейруті, заявив, що ескалація війни руйнує період важливих релігійних свят у Лівані.

Він нагадав, що мусульмани зараз дотримуються посту Рамадану, тоді як християни відзначають Великий піст — символи традиційного співіснування різних громад країни.

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш — Девід Гуттенфельдер

Війна на Близькому Сході почала впливати на енергетичну безпеку Індії, зокрема на постачання скрапленого нафтового газу (LPG), який широко використовується в домогосподарствах, ресторанах і промисловості.

Після кількох днів переговорів із Тегераном два індійські танкери — Shivalik і Nanda Devi — змогли безпечно пройти через Ормузьку протоку, повідомили в МЗС Індії.

За словами речника міністерства Рандхіра Джайсвала, судна перевозять загалом 92 700 тонн LPG, що є важливим для стабільності внутрішнього енергопостачання країни.

Війна на Близькому Сході почала впливати на енергетичну безпеку Індії, зокрема на постачання скрапленого нафтового газу (LPG), який широко використовується в домогосподарствах, ресторанах і промисловості.

Після кількох днів переговорів із Тегераном два індійські танкери — Shivalik і Nanda Devi — змогли безпечно пройти через Ормузьку протоку, повідомили в МЗС Індії.

За словами речника міністерства Рандхіра Джайсвала, судна перевозять загалом 92 700 тонн LPG, що є важливим для стабільності внутрішнього енергопостачання країни.

Іран продовжує ракетні удари по Ізраїлю — у суботу по всій країні знову лунали сирени повітряної тривоги.

Більшість балістичних ракет була перехоплена системами ППО, тому про масові жертви не повідомляється.

Втім під час останньої атаки поранено двох людей, серед них хлопчик, який перебуває у стані середньої або важкої тяжкості, повідомила ізраїльська служба екстреної допомоги.

Іран продовжує ракетні удари по Ізраїлю — у суботу по всій країні знову лунали сирени повітряної тривоги.

Більшість балістичних ракет була перехоплена системами ППО, тому про масові жертви не повідомляється.

Втім під час останньої атаки поранено двох людей, серед них хлопчик, який перебуває у стані середньої або важкої тяжкості, повідомила ізраїльська служба екстреної допомоги.

Іран заявив про повний контроль над Ормузькою протокою після погроз Дональда Трампа знищити інфраструктуру на острові Харг.

Корпус вартових ісламської революції повідомив, що прохід нафтових танкерів і комерційних суден країн-«агресорів» та їхніх союзників через протоку заборонений.

«Будь-яка спроба руху або транзиту буде атакована», — йдеться у заяві. Ормузька протока є одним із ключових маршрутів світових поставок нафти, тому загрози її блокування можуть різко вплинути на глобальний енергетичний ринок.

Іран заявив про повний контроль над Ормузькою протокою після погроз Дональда Трампа знищити інфраструктуру на острові Харг.

Корпус вартових ісламської революції повідомив, що прохід нафтових танкерів і комерційних суден країн-«агресорів» та їхніх союзників через протоку заборонений.

«Будь-яка спроба руху або транзиту буде атакована», — йдеться у заяві. Ормузька протока є одним із ключових маршрутів світових поставок нафти, тому загрози її блокування можуть різко вплинути на глобальний енергетичний ринок.

Ізраїльські авіаудари розширюються на нові райони Бейрута, зокрема на північні передмістя столиці Лівану, де «Хезболла» традиційно не має контролю. У суботу удар влучив у житловий будинок у районі Бурж-Хаммуд, який переважно населяють християни. Потужний вибух було чути в різних частинах міста. За даними Міністерства охорони здоров’я Лівану, щонайменше одна людина загинула, ще четверо поранені. Той самий будинок уже потрапляв під удар напередодні ввечері.

Ізраїльські авіаудари розширюються на нові райони Бейрута, зокрема на північні передмістя столиці Лівану, де «Хезболла» традиційно не має контролю. У суботу удар влучив у житловий будинок у районі Бурж-Хаммуд, який переважно населяють християни. Потужний вибух було чути в різних частинах міста. За даними Міністерства охорони здоров’я Лівану, щонайменше одна людина загинула, ще четверо поранені. Той самий будинок уже потрапляв під удар напередодні ввечері.

Марко Рубіо входив у команду Дональда Трампа як політик із репутацією жорсткого «яструба», і багато хто у Вашингтоні сумнівався, що він довго протримається в адміністрації президента, який колись ішов під гаслом «жодних нових воєн». 

Але на березень 2026 року Рубіо не лише зберіг позиції, а й став одним із головних архітекторів нинішньої зовнішньої політики США.

Його роль тепер значно ширша, ніж просто дипломатичне супроводження рішень Білого дому. У публічних виступах Рубіо захищає удари по Ірану як необхідну операцію зі знищення ракетної та морської загрози, а сам Держдеп наголошує, що він є провідником саме лінії Трампа, а не окремим ідеологічним центром усередині адміністрації.

Марко Рубіо входив у команду Дональда Трампа як політик із репутацією жорсткого «яструба», і багато хто у Вашингтоні сумнівався, що він довго протримається в адміністрації президента, який колись ішов під гаслом «жодних нових воєн». 

Але на березень 2026 року Рубіо не лише зберіг позиції, а й став одним із головних архітекторів нинішньої зовнішньої політики США.

Його роль тепер значно ширша, ніж просто дипломатичне супроводження рішень Білого дому. У публічних виступах Рубіо захищає удари по Ірану як необхідну операцію зі знищення ракетної та морської загрози, а сам Держдеп наголошує, що він є провідником саме лінії Трампа, а не окремим ідеологічним центром усередині адміністрації.

Саме тому нинішня зв’язка Трамп—Рубіо виглядає політично важливішою, ніж здається. Йдеться не просто про персональну близькість президента і держсекретаря, а про народження нової моделі американської сили, у якій військовий тиск використовується не для довгого nation-building, а для швидкого примусу слабших або вразливіших режимів до поступливості.

За оцінкою редакції Дейком, найточніше визначення цієї моделі — не «режимна зміна», а «режимна покора». Вона не вимагає від США обов’язково перебудовувати іншу країну за західним зразком. 

Матеріал DaycomУдар по Харгу і ракети по Багдаду: США підняли ставки проти ІрануПісля бомбардування ключового іранського острова Харк, погроз вдарити вже по нафтовій інфраструктурі та атаки на посольство США в Іраку війна входить у фазу прямого тиску на економіку й регіональні американські активи.

Натомість Вашингтон намагається зламати воєнні можливості противника, примусити його до угоди й залишити внутрішню політичну конструкцію недоторканою, якщо та прийме нові правила підпорядкування.

Ця логіка вже добре видима на прикладі Ірану. У своїх заявах Рубіо постійно підкреслює, що метою США є не абстрактне перевиховання Тегерана, а знищення конкретних загроз: балістичних ракет, дронів і морських можливостей, які, за версією Вашингтона, ставлять під ризик американську безпеку та союзників. Це формулювання навмисно звужує публічну мету війни.

Але саме в цьому і полягає парадокс. Коли США систематично руйнують військову, логістичну й частково політичну інфраструктуру противника, не проголошуючи прямо повалення режиму, вони все одно змінюють саму архітектуру влади в цій країні. Просто роблять це без обіцянок демократії, без великого післявоєнного плану і без моральної мови початку 2000-х.

У цьому сенсі Рубіо справді не є класичним неоконсерватором доби Джорджа Буша-молодшого. На Мюнхенській безпековій конференції він говорив про провідну роль США, «America First», захист західної цивілізації і спадкоємність великої історичної місії Заходу, але не пропонував стару схему демократичної перебудови світу через американську окупацію та інституційний експорт.

Це і є головна ідеологічна новизна. Якщо неоконсерватори двадцять років тому принаймні декларували демократію як кінцеву мету силової політики, то нинішня команда Трампа дедалі відвертіше виходить із іншого принципу: важливі не цінності, а підсумкове співвідношення сили. Інша держава може залишатися авторитарною, якщо вона більше не кидає виклик американському порядку.

Державний секретар Марко Рубіо очолює агресивні кампанії президента Трампа, спрямовані на реорганізацію урядів Ірану, Венесуели, Куби та інших країн — Даг Міллс

Тому й формула «destroy and deal» так добре описує нинішній курс. Спершу — руйнування вузлів спротиву: ракет, флоту, проксі-мереж, економічних важелів. Потім — угода, яка не обов’язково змінює режим формально, але примушує його поводитися як клієнтська система, залежна від американської сили та обмежена в суверенних рішеннях. Це особливо помітно на прикладі Ірану.

Цю ж логіку видно і в ставленні Вашингтона до інших авторитарних держав. Рубіо довгі роки був відомий жорсткою риторикою щодо Венесуели та Куби, але нинішня адміністрація не завжди веде себе так, ніби безальтернативною метою є негайна зміна влади. 

Натомість США комбінують тиск, санкції, силові сигнали й паралельні контакти, якщо вони можуть привести до часткової поступливості або перебудови правил гри. Це вже інша школа примусу.

Саме тому критики з різних таборів бачать у Рубіо фігуру особливого типу. Для частини правих ізоляціоністів він став уособленням повернення до войовничого глобалізму, якого вони боялися від Трампа. Для старих «яструбів» він, навпаки, недостатньо послідовний, бо не артикулює відкрито режимну зміну як мету й лишає простір для угод із нинішніми елітами ворожих держав.

У цьому і криється головне напруження всієї доктрини. Якщо США не хочуть довгого nation-building, але хочуть фундаментально змінити поведінку противника лише силою бомбардувань і шантажу, то постає старе питання, яке американська політика не раз уже програвала: чи можна справді примусити іншу державу до тривалої політичної покори без подальшого занурення у її внутрішню кризу.

Матеріал DaycomТрамп відкинув дронову допомогу Києва — і звузив простір для ЗеленськогоЗаява президента США про те, що Вашингтону не потрібен український досвід боротьби з Shahed, стала не лише публічним ляпасом Києву. Вона показала межі нового аргументу Зеленського в розмові з Білим домом.

Аналітики Foreign Affairs, які пишуть про Іран, уже попереджають: навіть після важких ударів найбільш імовірним сценарієм лишається збереження певної модифікованої, але все ж чинної структури режиму. 

Інакше кажучи, бомбардування можуть сильно послабити владу, але не гарантують її трансформації у бажаному для Вашингтона напрямку. Це прямо б’є по логіці «зруйнуй і домовся».

Для Трампа ця схема приваблива з політичних причин. Вона дозволяє йому уникати мови «вічних воєн», але при цьому залишатися президентом, який діє рішуче, карає ворогів і нав’язує свою волю через силу. 

А для Рубіо це майже ідеальна конструкція: він отримує простір для жорсткої зовнішньої політики, не змушуючи адміністрацію повертатися до повного ідеологічного багажу епохи Буша.

Найнебезпечніше в цій моделі те, що вона часто недооцінює момент після руйнування. Військовий удар по Ірану, тиск на нафтову інфраструктуру, удари по проксі-групах чи по дипломатичному й економічному контуру супротивника можуть дати короткий ефект домінування. 

Будівля, зруйнована внаслідок американо-ізраїльського авіаудару в Тегерані цього тижня — Араш Хамуші

Але якщо режим не ламається повністю і не погоджується на американські умови, США ризикують отримати не слухняного клієнта, а довший хаос із розширеною зоною нестабільності.

Саме тому політична доля Рубіо тепер дедалі сильніше прив’язана до результату іранської кампанії. Якщо Іран піде на угоду без відкритого краху режиму, держсекретар зможе подати це як успіх нової американської доктрини. 

Якщо ж війна загрузне, а Тегеран збереже здатність опиратися, формула «режимної покори» виявиться лише новою назвою для старої ілюзії про всемогутність бомбардувань.

У підсумку нинішній курс Трампа і Рубіо можна описати як спробу оновити американський інтервенціонізм під реалії XXI століття. 

Менше моралі, менше демократійної риторики, менше обіцянок перебудувати світ — але не менше сили. Це зовнішня політика, в якій головне не те, ким стане інша країна, а чи погодиться вона жити під страхом нової атаки і в межах угоди, яку нав’язує Вашингтон.

У ніч на 14 березня Київська область опинилася під комбінованою атакою Росії із застосуванням ракет та ударних дронів. Під ударом опинилися щонайменше чотири райони регіону. У місті Бровари зафіксовано пошкодження житлових будинків, підприємств і транспортної інфраструктури.

На місцях влучань працювали підрозділи ДСНС, які гасили пожежі у житлових кварталах і на території залізничних майстерень. На фото видно згорілі будівлі, пошкоджені автобуси та посічені уламками фасади. Сапери обстежували воронки від дронів і перевіряли територію на наявність нерозірваних боєприпасів.

Уламки та ударна хвиля пошкодили скло транспорту й будівель поблизу залізничної інфраструктури. В окремих місцях уламки пробили стіни промислових приміщень. Пожежники працювали кілька годин, локалізуючи займання та запобігаючи поширенню вогню на сусідні будівлі.

У ніч на 14 березня Київська область опинилася під комбінованою атакою Росії із застосуванням ракет та ударних дронів. Під ударом опинилися щонайменше чотири райони регіону. У місті Бровари зафіксовано пошкодження житлових будинків, підприємств і транспортної інфраструктури.

На місцях влучань працювали підрозділи ДСНС, які гасили пожежі у житлових кварталах і на території залізничних майстерень. На фото видно згорілі будівлі, пошкоджені автобуси та посічені уламками фасади. Сапери обстежували воронки від дронів і перевіряли територію на наявність нерозірваних боєприпасів.

Уламки та ударна хвиля пошкодили скло транспорту й будівель поблизу залізничної інфраструктури. В окремих місцях уламки пробили стіни промислових приміщень. Пожежники працювали кілька годин, локалізуючи займання та запобігаючи поширенню вогню на сусідні будівлі.

За попереднім аналізом газети «Дейком», атаки по інфраструктурі навколо столиці мають стратегічний характер і спрямовані на порушення логістики, транспорту та енергозабезпечення регіону. Ураження залізничних об’єктів поблизу Києва може свідчити про спроби створити додатковий тиск на транспортні вузли, які залишаються критично важливими для економіки та оборони країни.

Фоторепортаж Associated Press, зроблений фотографом Єфремом Лукацьким, документує перші години після удару: рятувальники гасять пожежі у житловому кварталі, сапери оглядають місце падіння дрона, а комунальні служби починають оцінювати масштаб пошкоджень.

Подібні нічні атаки залишаються однією з ключових тактик російської війни проти України. Використання комбінованих ударів — ракет і безпілотників — ускладнює роботу протиповітряної оборони та підвищує ризики для цивільної інфраструктури.

Попри руйнування, рятувальні служби оперативно локалізували пожежі та розпочали розчищення територій. Фотографії з місця подій фіксують не лише масштаб удару, а й щоденну роботу тих, хто ліквідовує його наслідки.

Фоторепортаж:

Осколкові отвори вкривають стіну пошкоджених залізничних майстерень після ракетної атаки та атаки безпілотників Росії в Броварах неподалік від Києва, Україна, субота, 14 березня 2026 року — Єфрем Лукацький

Осколки вкривають скло пошкодженого автобуса біля залізничних майстерень після ракетного обстрілу та атаки безпілотника Росією у Броварах неподалік від Києва, Україна, субота, 14 березня 2026 року — Єфрем Лукацький

Сапери оглядають кратер від дрона на залізничних майстернях після ракетної атаки та атаки безпілотника з боку Росії, у Броварах неподалік від Києва, Україна, субота, 14 березня 2026 року — Єфрем Лукацький

Пожежники загасили пожежу в центрі побутового обслуговування в житловому районі після ракетної атаки та атаки безпілотників Росії в Броварах, неподалік від Києва, Україна, в суботу, 14 березня 2026 року — Єфрем Лукацький

Пожежники загасили пожежу в житловому районі після ракетної атаки та атаки безпілотників Росії в Броварах, неподалік від Києва, Україна, в суботу, 14 березня 2026 року — Єфрем Лукацький

Пожежники загасили пожежу в житловому районі після ракетної атаки та атаки безпілотників Росії в Броварах, неподалік від Києва, Україна, в суботу, 14 березня 2026 року — Єфрем Лукацький

Пожежники наближаються до пошкоджених залізничних майстерень після ракетної атаки та атаки безпілотників Росією у Броварах неподалік від Києва, Україна, субота, 14 березня 2026 року — Єфрем Лукацький

Пожежники загасили пожежу в житловому районі після ракетної атаки та атаки безпілотників Росії в Броварах, неподалік від Києва, Україна, в суботу, 14 березня 2026 року — Єфрем Лукацький

Центральне командування США (CENTCOM) оприлюднило відео удару по острову Харг — головному нафтовому хабу Ірану.

На кадрах, позначених як «unclassified», видно серію точкових ударів по об’єктах на острові — зокрема по дорогах і території, схожій на злітно-посадкову смугу. Відео демонструє «масштабну високоточну атаку», заявили у військовому командуванні.

Раніше Дональд Трамп опублікував той самий ролик у своїй соцмережі Truth Social. До початку війни через Харг проходило близько 90% експорту іранської нафти.

Центральне командування США (CENTCOM) оприлюднило відео удару по острову Харг — головному нафтовому хабу Ірану.

На кадрах, позначених як «unclassified», видно серію точкових ударів по об’єктах на острові — зокрема по дорогах і території, схожій на злітно-посадкову смугу. Відео демонструє «масштабну високоточну атаку», заявили у військовому командуванні.

Раніше Дональд Трамп опублікував той самий ролик у своїй соцмережі Truth Social. До початку війни через Харг проходило близько 90% експорту іранської нафти.

Прем’єр-міністр Канади Марк Карні приєднався до європейських лідерів у публічній критиці рішення США тимчасово послабити обмеження на російську нафту. Його заява прозвучала в Норвегії та стала ще одним сигналом, що союзники Вашингтона не готові сприймати такий крок як технічний виняток.

Поруч із Карні виступали прем’єр Норвегії Йонас Гар Стьоре та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. Усі троє фактично заявили одне й те саме: послаблення санкцій не наближає мир, а навпаки зменшує тиск на Кремль у момент, коли Росію намагаються змусити до припинення війни проти України.

Цей спільний виступ був особливо показовим через місце і контекст. Лідери перебували на тлі навчань НАТО Cold Response у північній Норвегії, де Альянс демонстрував готовність до стримування Росії. Саме тому критика США пролунала не десь на полях дипломатичних консультацій, а в серці союзницької безпекової символіки.

Прем’єр-міністр Канади Марк Карні приєднався до європейських лідерів у публічній критиці рішення США тимчасово послабити обмеження на російську нафту. Його заява прозвучала в Норвегії та стала ще одним сигналом, що союзники Вашингтона не готові сприймати такий крок як технічний виняток.

Поруч із Карні виступали прем’єр Норвегії Йонас Гар Стьоре та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. Усі троє фактично заявили одне й те саме: послаблення санкцій не наближає мир, а навпаки зменшує тиск на Кремль у момент, коли Росію намагаються змусити до припинення війни проти України.

Цей спільний виступ був особливо показовим через місце і контекст. Лідери перебували на тлі навчань НАТО Cold Response у північній Норвегії, де Альянс демонстрував готовність до стримування Росії. Саме тому критика США пролунала не десь на полях дипломатичних консультацій, а в серці союзницької безпекової символіки.

За оцінкою Дейком, тут ідеться не лише про нафту чи тимчасове рішення Білого дому. Публічна реакція Карні, Мерца і Стьоре показує, що всередині Заходу наростає суперечність між короткостроковим прагненням стабілізувати енергетичний ринок і довгостроковою метою виснаження російської воєнної машини.

Карні висловився максимально прямо: позиція Канади полягає в тому, щоб зберігати санкції проти Росії, зокрема й проти тіньового флоту, який перевозить цю нафту. Це формулювання важливе, бо воно переносить дискусію з рівня загальних принципів на рівень конкретного механізму, через який Кремль зберігає експортні доходи.

Канадський прем’єр також пов’язав тему російської нафти з ширшим безпековим ланцюгом між Москвою та Тегераном. У його словах прозвучала думка, що тісна співпраця Росії й Ірану вже дорого коштувала Україні та створила пряму загрозу миру і безпеці в Європі. Отже, послаблення тиску на одну сторону автоматично має наслідки і для іншої.

Фрідріх Мерц, своєю чергою, наголосив, що на Росію слід тиснути сильніше, а не слабше. Його реакція виглядала особливо різкою, бо німецький канцлер прямо дав зрозуміти: рішення Вашингтона стало для нього неприємною несподіванкою. У дипломатичній мові це майже завжди означає невдоволення не лише самим кроком, а й способом його ухвалення.

Йонас Гар Стьоре зайняв схожу лінію. Він визнав, що між союзниками бувають розбіжності, але водночас відкрито заявив про незгоду з американським рішенням. Це важливий нюанс: Норвегія не ставить під сумнів саме партнерство зі США, однак показує, що питання санкцій проти Росії є для неї принциповим і не підлягає автоматичному узгодженню.

Саме ця подвійність і робить ситуацію політично значущою. З одного боку, Канада, Німеччина й Норвегія не хочуть руйнувати трансатлантичну єдність у сфері безпеки. З іншого — вони не готові мовчки погодитися з кроком, який, на їхню думку, дає Росії додаткові ресурси для продовження війни проти України.

Рішення США було пояснене необхідністю стримати зростання цін на енергоносії на тлі затяжної війни на Близькому Сході. Ідеться про тимчасове послаблення, яке дозволяє продаж і доставку російської нафти, що вже перебуває в морі. Але для європейських столиць проблема не в часових рамках, а в самому сигналі, який отримує Москва.

Європейська логіка тут досить проста. Якщо Росія бачить, що в момент глобальної кризи її нафта знову стає бажаним елементом стабілізації ринку, то санкційний режим починає виглядати не як послідовна стратегія, а як інструмент, який можна послабити в разі зовнішнього шоку. Для Кремля це майже запрошення чекати нових винятків.

Канада в цій історії займає особливо цікаву позицію. Вона не є центральним гравцем європейської енергетичної політики, але послідовно підтримує жорстку лінію щодо Росії. Саме тому слова Карні підсилюють європейську критику: це вже не лише реакція країн, безпосередньо вразливих до російської агресії, а ширша західна відповідь на крок Вашингтона.

Водночас сам Карні не ставив під сумнів базову довіру до США як союзника. Коли лідерів запитали, чи можна довіряти Америці в питаннях безпеки на Півночі, і Стьоре, і Карні відповіли ствердно. Для Оттави це особливо важливо через NORAD і багаторічну спільну оборонну архітектуру Північної Америки.

Саме тому нинішня критика виглядає не як розрив, а як жорстке попередження. Канада, Німеччина й Норвегія фактично кажуть Вашингтону: співпраця в Альянсі триває, але вона не означає автоматичного прийняття кожного американського рішення, особливо коли йдеться про санкції, що прямо впливають на російські доходи від нафти.

Для України ця дискусія має цілком практичне значення. Чим більше грошей Росія отримує від експорту енергоносіїв, тим більше ресурсів вона може спрямувати на ракети, дрони, боєприпаси та затяжну війну. Саме тому Володимир Зеленський також розкритикував американський крок, назвавши його нелогічним і таким, що лише посилює російські можливості.

У ширшому сенсі ми бачимо новий етап західної суперечки про ціну війни. США намагаються гасити енергетичний шок і внутрішній економічний тиск. Європейці ж виходять із того, що будь-яке пом’якшення щодо російської нафти рано чи пізно обернеться більшим військовим і політичним тягарем для самої Європи.

Тому виступ Карні в Норвегії є важливішим, ніж здається на перший погляд. Це не просто дипломатичний коментар до американського рішення. Це демонстрація того, що навіть серед найближчих союзників США формується окрема коаліція жорсткішого підходу до Росії, де енергетичний прагматизм не повинен підміняти стратегічне стримування.

У підсумку історія з російською нафтою дедалі більше стає тестом на єдність Заходу. І позиція Канади показує: частина союзників готова відкрито сперечатися з Вашингтоном, якщо вважає, що коротка ринкова вигода обернеться довшою війною. Саме в цьому і полягає головний зміст виступу Карні — не лише підтримати Європу, а й нагадати, що санкції мають працювати як стратегія, а не як тимчасова опція.

Ізраїльські військові заявили, що вночі здійснили масштабний авіаудар по Тегерану, вразивши десятки об’єктів у місті.

За даними армії Ізраїлю, серед цілей був головний центр космічних досліджень Ірану, який, за твердженням Тель-Авіва, займався розробкою військових супутників для розвідки.

Також повідомляється про удар по заводу, що допомагав виробляти системи протиповітряної оборони Ірану. Офіційний Тегеран ці заяви поки не коментував.

Ізраїльські військові заявили, що вночі здійснили масштабний авіаудар по Тегерану, вразивши десятки об’єктів у місті.

За даними армії Ізраїлю, серед цілей був головний центр космічних досліджень Ірану, який, за твердженням Тель-Авіва, займався розробкою військових супутників для розвідки.

Також повідомляється про удар по заводу, що допомагав виробляти системи протиповітряної оборони Ірану. Офіційний Тегеран ці заяви поки не коментував.

Небезпечні сигнали з Ормузької протоки

Останні повідомлення зі світових медіа знову підняли рівень напруги на Близькому Сході. За інформацією американських джерел, Іран міг розпочати встановлення морських мін у водах Ормузької протоки — одного з найважливіших морських шляхів планети. Ці повідомлення швидко стали предметом обговорення серед політиків, військових експертів та аналітиків енергетичного ринку.

Інформація про можливе мінування протоки з’явилася після того, як американські чиновники повідомили журналістам про підозрілу активність іранських малих суден. За їхніми словами, такі човни можуть використовуватися для прихованого встановлення мін у вузьких ділянках морського шляху, де проходять великі нафтові танкери.

Попри те, що точні масштаби таких дій залишаються невідомими, експерти наголошують: навіть кілька десятків мін здатні суттєво ускладнити навігацію у стратегічній зоні. Ормузька протока є надзвичайно вузькою, і будь-яка загроза безпеці судноплавства може призвести до миттєвих наслідків для міжнародної торгівлі.

Небезпечні сигнали з Ормузької протоки

Останні повідомлення зі світових медіа знову підняли рівень напруги на Близькому Сході. За інформацією американських джерел, Іран міг розпочати встановлення морських мін у водах Ормузької протоки — одного з найважливіших морських шляхів планети. Ці повідомлення швидко стали предметом обговорення серед політиків, військових експертів та аналітиків енергетичного ринку.

Інформація про можливе мінування протоки з’явилася після того, як американські чиновники повідомили журналістам про підозрілу активність іранських малих суден. За їхніми словами, такі човни можуть використовуватися для прихованого встановлення мін у вузьких ділянках морського шляху, де проходять великі нафтові танкери.

Попри те, що точні масштаби таких дій залишаються невідомими, експерти наголошують: навіть кілька десятків мін здатні суттєво ускладнити навігацію у стратегічній зоні. Ормузька протока є надзвичайно вузькою, і будь-яка загроза безпеці судноплавства може призвести до миттєвих наслідків для міжнародної торгівлі.

Аналітики також зазначають, що Іран протягом багатьох років накопичував значний арсенал морських мін. За різними оцінками, їхня кількість може становити від кількох тисяч до кількох тисяч одиниць. Значна частина цього озброєння була розроблена або модернізована всередині країни, хоча деякі технології могли бути отримані з-за кордону.

Особливе занепокоєння викликає той факт, що Іран, за оцінками військових експертів, має у своєму розпорядженні сотні невеликих швидкісних катерів. Саме такі судна можуть використовуватися для швидкого та майже непомітного встановлення мін у водах протоки.

Чому Ормузька протока має стратегічне значення

Ормузька протока — це не просто географічна точка на карті. Вона є одним із ключових вузлів світової енергетичної системи. Через цей вузький водний коридор проходить приблизно п’ята частина світових поставок нафти, що робить його критично важливим для глобальної економіки.

Щодня десятки танкерів перевозять нафту з країн Перської затоки — зокрема Саудівської Аравії, Іраку та Об’єднаних Арабських Еміратів — до споживачів у Європі, Азії та інших регіонах світу. Будь-яке порушення руху в цій зоні може миттєво вплинути на ціни на енергоносії та стабільність світових ринків.

Саме тому Ормузька протока вже багато років залишається одним із найбільш чутливих геополітичних районів. Тут регулярно проводяться військові патрулювання, міжнародні навчання та операції з гарантування безпеки судноплавства.

Історія показує, що навіть короткочасні загрози в цій зоні здатні спричинити масштабні економічні наслідки. Страх перед можливими атаками або мінуванням миттєво підвищує вартість страхування суден і змушує компанії змінювати маршрути поставок.

У цьому контексті будь-які повідомлення про мінування Ормузької протоки сприймаються світовою спільнотою надзвичайно серйозно. Адже навіть локальний інцидент може призвести до глобальної енергетичної кризи.

Різка реакція Вашингтона

На тлі цих повідомлень президент США Дональд Трамп виступив із жорсткою заявою щодо можливих дій Ірану. Американський лідер наголосив, що встановлення мін у стратегічній протоці стане серйозною провокацією, яка матиме масштабні наслідки.

За словами Трампа, якщо інформація про мінування підтвердиться, Сполучені Штати вимагатимуть негайного розмінування водного шляху. У разі відмови Тегерана Вашингтон готовий вдатися до рішучих військових дій.

Американський президент також підкреслив, що США мають достатньо технологічних і військових можливостей для нейтралізації загроз у регіоні. Зокрема, йдеться про використання сучасних систем спостереження, ракетних комплексів та ударних операцій проти суден, які можуть брати участь у встановленні мін.

За повідомленнями американської сторони, упродовж останніх годин було знищено кілька катерів, які могли бути пов’язані з мінними операціями. Вашингтон розглядає такі дії як частину ширшої стратегії запобігання ескалації в Ормузькій протоці.

Водночас Трамп заявив, що якщо Іран вирішить прибрати встановлені міни або відмовитися від подальших дій, це стане важливим кроком до зниження напруги. Таким чином Вашингтон залишає простір для дипломатичного вирішення ситуації.

Можливі наслідки для регіону та світу

Ескалація навколо Ормузької протоки може мати наслідки, які виходять далеко за межі Близького Сходу. Будь-яка нестабільність у цьому регіоні автоматично впливає на світові енергетичні ринки та міжнародну політику.

Перш за все, ризики для судноплавства можуть призвести до різкого зростання цін на нафту. Енергетичні компанії та трейдери реагують на такі загрози миттєво, закладаючи можливі перебої у свої прогнози та контракти.

Крім економічного аспекту, ситуація може спричинити і військово-політичні наслідки. У Перській затоці вже перебувають сили різних країн, які стежать за безпекою морських шляхів. Посилення напруги може призвести до збільшення військової присутності та нових операцій із захисту судноплавства.

Водночас аналітики наголошують, що жодна зі сторін не зацікавлена у масштабному конфлікті. Іран розуміє економічну важливість протоки, а США та їхні союзники прагнуть уникнути ситуації, яка може призвести до великої війни.

Попри це, нинішня ситуація демонструє, наскільки крихким залишається баланс сил у регіоні. Кілька десятків мін, кілька швидкісних катерів і одна вузька протока можуть стати фактором, що змінить геополітичний ландшафт.

Світ уважно стежить за розвитком подій, адже від рішень, які будуть ухвалені найближчим часом, може залежати стабільність не лише Близького Сходу, а й усієї глобальної економіки.

Заява президента США про те, що Вашингтону не потрібен український досвід боротьби з Shahed, стала не лише публічним ляпасом Києву. Вона показала межі нового аргументу Зеленського в розмові з Білим домом.

Дональд Трамп 14 березня публічно відкинув пропозицію України допомогти Сполученим Штатам із захистом від іранських дронів на Близькому Сході. В інтерв’ю Fox News він заявив: «Нам не потрібна їхня допомога в дроновій обороні», додавши, що США нібито знають про дрони більше за всіх і мають «найкращі дрони у світі».

Ця репліка прозвучала після серії українських заяв про зворотне. Ще 5 березня Володимир Зеленський повідомив, що США звернулися до Києва по конкретну підтримку для захисту від Shahed у регіоні Близького Сходу, а він доручив надати необхідні засоби і забезпечити присутність українських фахівців. Цю лінію підтвердили і українські, і міжнародні медіа.

Заява президента США про те, що Вашингтону не потрібен український досвід боротьби з Shahed, стала не лише публічним ляпасом Києву. Вона показала межі нового аргументу Зеленського в розмові з Білим домом.

Дональд Трамп 14 березня публічно відкинув пропозицію України допомогти Сполученим Штатам із захистом від іранських дронів на Близькому Сході. В інтерв’ю Fox News він заявив: «Нам не потрібна їхня допомога в дроновій обороні», додавши, що США нібито знають про дрони більше за всіх і мають «найкращі дрони у світі».

Ця репліка прозвучала після серії українських заяв про зворотне. Ще 5 березня Володимир Зеленський повідомив, що США звернулися до Києва по конкретну підтримку для захисту від Shahed у регіоні Близького Сходу, а він доручив надати необхідні засоби і забезпечити присутність українських фахівців. Цю лінію підтвердили і українські, і міжнародні медіа.

Далі українська сторона підняла ставку ще вище. За переказами інтерв’ю Зеленського The New York Times, Київ не обмежився деклараціями, а відправив дрони-перехоплювачі та команду спеціалістів для захисту американських баз у Йорданії. Цю інформацію окремо підтверджували Kyіv Independent, WSJ та інші видання.

За попереднім аналізом Дейком, різкість Трампа пояснюється не технічним спором про дрони, а політичним небажанням визнавати залежність США від українського бойового досвіду. Для Зеленського антидроновий захист був способом показати: Україна не лише просить американську допомогу, а й сама може бути корисною Вашингтону в новій війні з Іраном.

Саме в цьому і полягала дипломатична новизна української пропозиції. Київ намагався перетворити свій фронтовий досвід боротьби з Shahed, ППО, дронами-перехоплювачами та антидроновими системами на політичний актив. Ідея була простою: якщо Україна допомагає США на Близькому Сході, то це зміцнює її позиції у перемовинах про американську допомогу, ППО і ракети Patriot.

Матеріал DaycomУкраїна продає не лише зброю, а й досвід: Близький Схід дзвонить КиєвуПопит на українські антидронові рішення різко зріс через війну на Близькому Сході. Для Києва це шанс перетворити фронтові технології на союзи, контракти й нову роль у глобальній безпеці.

Проблема для Києва в тому, що Трамп цією фразою підрізав саме політичну, а не військову частину задуму. Навіть якщо американські військові реально користуються українськими напрацюваннями, президент США явно не хоче публічно визнавати, що в питанні Shahed, антидронового захисту чи battlefield innovation Вашингтон має чого повчитися в Києва. Для його риторики це виглядало б як слабкість.

На рівні фактів позиція Трампа виглядає суперечливо. Публічні повідомлення останніх днів свідчили, що США та союзники справді шукали дешевші й ефективніші рішення проти масових атак дронів, а український досвід уже став предметом інтересу і для Пентагону, і для партнерів у затоці. Отже, заперечення Трампа не скасовує сам факт американського інтересу до української експертизи.

Тут важливо розрізняти Трампа як політика і США як безпекову систему. Президент у телевізійному інтерв’ю говорить мовою сили, самодостатності й «найкращих у світі дронів». Але на практиці американська оборона на Близькому Сході вже зіткнулася з тим, що масові Shahed-подібні атаки змушують шукати не лише дорогі Patriot, а й дешевші перехоплювачі, тактику ешелонованої ППО та польовий досвід, який Україна має в надлишку.

Для Зеленського ця історія болюча ще й тому, що він намагався вибудувати новий тип аргументації у відносинах із Білим домом. Не тільки «допоможіть нам, бо ми воюємо», а «ми теж допомагаємо вам, бо вже пройшли через дронову війну». Це був один із небагатьох способів говорити з адміністрацією Трампа мовою взаємної вигоди, а не лише морального обов’язку.

Тепер цей аргумент частково ослаблено. Коли Трамп публічно відкидає українську допомогу, він фактично показує: навіть якщо Київ має корисні військові технології, остаточну рамку взаємин визначатиме не корисність України, а політичний стиль самого Трампа. А цей стиль не передбачає охочого визнання того, що союзник або партнер може дати Америці щось критично важливе.

Матеріал DaycomУдар по Харгу і ракети по Багдаду: США підняли ставки проти ІрануПісля бомбардування ключового іранського острова Харк, погроз вдарити вже по нафтовій інфраструктурі та атаки на посольство США в Іраку війна входить у фазу прямого тиску на економіку й регіональні американські активи.

Є і ще один наслідок. Україна сподівалася, що її участь у захисті американських баз або інфраструктури в Йорданії чи ширшому регіоні може посилити її шанси в боротьбі за системи ППО, ракети до Patriot та інші дефіцитні ресурси. Але якщо Білий дім демонстративно применшує цю допомогу, Київ втрачає частину важеля саме в той момент, коли війна з Іраном уже тисне на американські запаси перехоплювачів.

У ширшому сенсі це епізод про асиметрію політичного визнання. Україна реально стала лабораторією сучасної дронової війни, а її військові й інженери накопичили унікальний досвід боротьби з Shahed, РЕБ, дронами-перехоплювачами й тактикою насичення повітря ціллю. Але перетворити цей досвід на стабільний дипломатичний капітал значно важче, якщо твій головний партнер не хоче визнавати чужу перевагу навіть там, де вона очевидна.

Показово, що слова Трампа пролунали в тому самому інтерв’ю, де він пообіцяв «дуже сильно» бити по Ірану протягом наступного тижня. Тобто президент США одночасно відмовляється від української публічної допомоги й обіцяє поглиблення війни, яка вже відволікає Вашингтон від України, висмоктує ресурси ППО та ускладнює переговори про завершення російсько-української війни.

Для Банкової це означає дуже просту, але неприємну річ: нову угоду з Трампом не вдасться побудувати лише на логіці «український досвід дронової війни в обмін на підтримку». Ця формула розумна, але вона наштовхується на політичну психологію американського президента, який не схильний публічно визнавати, що США можуть чогось потребувати від України в такій чутливій темі, як військові технології.

Найточніше значення цього епізоду таке: Трамп не просто відмахнувся від однієї пропозиції Зеленського. Він показав межу, до якої готовий приймати українську корисність. Україна, дрони, Shahed, антидроновий захист, ППО, Близький Схід, Fox News, Трамп, Зеленський, американська допомога, військові технології, Йорданія, Patriot і дронова війна тепер сходяться в одному висновку — Київ має реальну експертизу, але ще не має гарантії, що Вашингтон захоче визнати її політично.

Елітний підрозділ Корпусу вартових ісламської революції Ірану закликав цивільних у Об’єднаних Арабських Еміратах триматися подалі від портів і доків.

У заяві, поширеній державними медіа Ірану, стверджується, що американські військові використовують ці об’єкти для запуску атак по Ірану, тому місця запуску ракет США в ОАЕ вважаються «законними цілями».

Раніше Тегеран уже завдавав ударів по об’єктах в Еміратах, зокрема по аеропорту Дубая, а цього тижня попередив, що фінансові установи в ОАЕ, пов’язані зі США та Ізраїлем, також можуть стати цілями атак.

Елітний підрозділ Корпусу вартових ісламської революції Ірану закликав цивільних у Об’єднаних Арабських Еміратах триматися подалі від портів і доків.

У заяві, поширеній державними медіа Ірану, стверджується, що американські військові використовують ці об’єкти для запуску атак по Ірану, тому місця запуску ракет США в ОАЕ вважаються «законними цілями».

Раніше Тегеран уже завдавав ударів по об’єктах в Еміратах, зокрема по аеропорту Дубая, а цього тижня попередив, що фінансові установи в ОАЕ, пов’язані зі США та Ізраїлем, також можуть стати цілями атак.

Після двох тижнів інтенсивних ударів США та Ізраїлю частина іранців починає втомлюватися від війни, навіть попри початкові надії на зміни після загибелі верховного лідера Алі Хаменеї.

Підприємець із Тегерана розповів, що вибухи регулярно будять його близько 5–5:30 ранку. За його словами, супермаркети й пекарні працюють, але вулиці столиці майже порожні.

Уночі місто фактично контролюють силові структури, і люди бояться протестувати. Деякі мешканці вважають, що війна фактично допомогла владі провести передачу влади новому верховному лідеру, що за інших умов могло б бути значно складніше.

Після двох тижнів інтенсивних ударів США та Ізраїлю частина іранців починає втомлюватися від війни, навіть попри початкові надії на зміни після загибелі верховного лідера Алі Хаменеї.

Підприємець із Тегерана розповів, що вибухи регулярно будять його близько 5–5:30 ранку. За його словами, супермаркети й пекарні працюють, але вулиці столиці майже порожні.

Уночі місто фактично контролюють силові структури, і люди бояться протестувати. Деякі мешканці вважають, що війна фактично допомогла владі провести передачу влади новому верховному лідеру, що за інших умов могло б бути значно складніше.

Щонайменше 56 історичних будівель і культурних пам’яток в Ірані зазнали серйозних пошкоджень унаслідок ударів США та Ізраїлю, повідомили іранські медіа з посиланням на Міністерство культурної спадщини.

Найбільше постраждав Тегеран — у столиці зафіксовано 19 пошкоджених історичних об’єктів.

ЮНЕСКО підтвердило, що під час війни були пошкоджені й об’єкти Світової спадщини, зокрема палац Голестан у Тегерані.

Щонайменше 56 історичних будівель і культурних пам’яток в Ірані зазнали серйозних пошкоджень унаслідок ударів США та Ізраїлю, повідомили іранські медіа з посиланням на Міністерство культурної спадщини.

Найбільше постраждав Тегеран — у столиці зафіксовано 19 пошкоджених історичних об’єктів.

ЮНЕСКО підтвердило, що під час війни були пошкоджені й об’єкти Світової спадщини, зокрема палац Голестан у Тегерані.

Іранські ЗМІ в суботу з посиланням на Міністерство культурної спадщини повідомили, що щонайменше 56 історичних будівель та культурних пам'яток в Ірані отримали серйозні пошкодження — Араш Хамуші

Середня ціна бензину в США зросла до $3,68 за галон, повідомляє автомобільний клуб AAA.

Від початку війни ціни на пальне піднялися приблизно на 23,5%. За той самий період світові ціни на нафту зросли на 40%, до $103,14 за барель.

Аналітики зазначають, що вартість бензину зазвичай реагує із затримкою на подорожчання нафти, тому подальше зростання цін на АЗС ще можливе.

Середня ціна бензину в США зросла до $3,68 за галон, повідомляє автомобільний клуб AAA.

Від початку війни ціни на пальне піднялися приблизно на 23,5%. За той самий період світові ціни на нафту зросли на 40%, до $103,14 за барель.

Аналітики зазначають, що вартість бензину зазвичай реагує із затримкою на подорожчання нафти, тому подальше зростання цін на АЗС ще можливе.

За даними автоклубу AAA, ціни на бензин у США зросли в суботу до середнього показника по країні в 3,68 долара за галон — Шеннон Стейплтон/Reuters

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш прибув до Бейрута, де оголосив про гуманітарний заклик на $308,3 млн для допомоги цивільним, які постраждали від війни.

За даними Міністерства соціальних справ Лівану, від початку конфлікту майже два тижні тому свої домівки залишили понад 830 тисяч людей.

«Я тут із візитом солідарності з народом Лівану. Солідарність у словах має бути підкріплена солідарністю в діях», — заявив Гутерреш.

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш прибув до Бейрута, де оголосив про гуманітарний заклик на $308,3 млн для допомоги цивільним, які постраждали від війни.

За даними Міністерства соціальних справ Лівану, від початку конфлікту майже два тижні тому свої домівки залишили понад 830 тисяч людей.

«Я тут із візитом солідарності з народом Лівану. Солідарність у словах має бути підкріплена солідарністю в діях», — заявив Гутерреш.

Іран уночі в суботу запустив нову хвилю балістичних ракет по Ізраїлю, по всій країні пролунали сирени повітряної тривоги.

Ізраїльська армія також попередила про можливі атаки безпілотників у громадах біля кордону з Ліваном, де тривають бої з підтримуваним Іраном угрупованням «Хезболла».

Повідомлень про жертви поки немає. Водночас із початку війни наприкінці минулого місяця в Ізраїлі загинули щонайменше 12 людей.

Іран уночі в суботу запустив нову хвилю балістичних ракет по Ізраїлю, по всій країні пролунали сирени повітряної тривоги.

Ізраїльська армія також попередила про можливі атаки безпілотників у громадах біля кордону з Ліваном, де тривають бої з підтримуваним Іраном угрупованням «Хезболла».

Повідомлень про жертви поки немає. Водночас із початку війни наприкінці минулого місяця в Ізраїлі загинули щонайменше 12 людей.

Проіранське угруповання Kataib Hezbollah заявило, що в суботу здійснило атаку на посольство США в Багдаді.

За повідомленням пов’язаного з групою медіаресурсу Sabereen, ціллю був комплекс протиракетної оборони C-RAM, який захищає дипломатичний об’єкт. У мережі також оприлюднили відео, на якому видно пожежу на території посольства.

Двоє іракських силовиків підтвердили факт атаки, але без деталей. Центральне командування США та американське посольство в Багдаді поки не коментували інцидент.

Проіранське угруповання Kataib Hezbollah заявило, що в суботу здійснило атаку на посольство США в Багдаді.

За повідомленням пов’язаного з групою медіаресурсу Sabereen, ціллю був комплекс протиракетної оборони C-RAM, який захищає дипломатичний об’єкт. У мережі також оприлюднили відео, на якому видно пожежу на території посольства.

Двоє іракських силовиків підтвердили факт атаки, але без деталей. Центральне командування США та американське посольство в Багдаді поки не коментували інцидент.

За повідомленням новинного видання групи Sabereen, союзне Ірану ополчення "Катаїб Хезболла" заявило про напад на посольство США в Багдаді в суботу — Алі Джабар/Associated Press

У країнах Перської затоки вранці повідомили про хвилю повітряних атак по всьому регіону.

У Дубаї уламки перехопленого снаряда пошкодили фасад однієї з будівель, повідомила влада міста. Саудівська Аравія заявила про перехоплення 11 безпілотників, а в Бахрейні пролунали сирени — жителів закликали негайно шукати укриття.

На тлі ескалації Держдепартамент США наказав неосновному персоналу американського уряду та їхнім родинам в Омані залишити країну.

У країнах Перської затоки вранці повідомили про хвилю повітряних атак по всьому регіону.

У Дубаї уламки перехопленого снаряда пошкодили фасад однієї з будівель, повідомила влада міста. Саудівська Аравія заявила про перехоплення 11 безпілотників, а в Бахрейні пролунали сирени — жителів закликали негайно шукати укриття.

На тлі ескалації Держдепартамент США наказав неосновному персоналу американського уряду та їхнім родинам в Омані залишити країну.