Ізраїль завдав ударів по Бейруту, розширюючи тиск на “Хезболлу” за межами її традиційних опорних районів

США різко підвищили ставки у війні проти Ірану, завдавши удару по острову Харк — головному вузлу іранського нафтового експорту. 

Дональд Трамп заявив, що наказав «повністю знищити» військові об’єкти на острові, але поки не чіпати нафтову інфраструктуру. Формально це ще не удар по іранському енергетичному серцю, але фактично — демонстрація, що Вашингтон уже стоїть на його порозі.

Значення Харгу для Ірану важко перебільшити. Саме через цей острів проходить основна маса іранського морського експорту нафти, а будь-яке серйозне порушення його роботи одразу б’є по бюджетних доходах Тегерана і світових цінах на енергоносії. 

США різко підвищили ставки у війні проти Ірану, завдавши удару по острову Харк — головному вузлу іранського нафтового експорту. 

Дональд Трамп заявив, що наказав «повністю знищити» військові об’єкти на острові, але поки не чіпати нафтову інфраструктуру. Формально це ще не удар по іранському енергетичному серцю, але фактично — демонстрація, що Вашингтон уже стоїть на його порозі.

Значення Харгу для Ірану важко перебільшити. Саме через цей острів проходить основна маса іранського морського експорту нафти, а будь-яке серйозне порушення його роботи одразу б’є по бюджетних доходах Тегерана і світових цінах на енергоносії. 

Навіть без прямого ураження резервуарів сам факт бомбардування острова піднімає для ринку премію за ризик і робить нафтовий шок ще стійкішим.

Саме в цьому і полягає нова логіка США. Вашингтон намагається поєднати дві, на перший погляд, суперечливі цілі: максимально послабити Іран і водночас не влаштувати одномоментного вибуху цін на нафту. 

Дим клубиться з факельної труби на нафтовому терміналі острова Харг в Ірані у 2017 році — Фатеме Бахрамі

Тому під удар іде військовий контур Харгу, а не експортний термінал як такий. Це поетапний примус: спершу показати здатність дістатися цілі, потім залишити за собою право вдарити по головному економічному нерву, якщо Тегеран не відступить.

За оцінкою редакції Дейком, війна входить у найнебезпечнішу фазу саме тепер, коли військові цілі дедалі щільніше зливаються з енергетичними. До цього США били по ракетах, дронах, командних пунктах і людях режиму. 

Тепер у поле прямого тиску потрапляє інфраструктура, без якої іранська економіка не може нормально функціонувати. Це вже не просто кампанія виснаження, а підготовка до сценарію економічного удушення.

Реакція Ірану показує, що в Тегерані це розуміють саме так. Корпус вартових ісламської революції відповів погрозою перетворити економічні інтереси США в регіоні «на купу попелу», якщо американці підуть далі й зачеплять нафтові об’єкти. Такі формулювання важливі не лише як риторика. 

Вони вказують, що Іран, імовірно, готовий відповідати асиметрично — не обов’язково по самих США, а по дипломатичних, енергетичних і логістичних активах їхніх союзників у затоці.

Матеріал DaycomІзраїль завдав ударів по Бейруту, розширюючи тиск на “Хезболлу” за межами її традиційних опорних районівІзраїльські удари по центральному Бейруту зруйнували уявлення про відносну безпеку ліванської столиці, тоді як одночасна ескалація в Ірані, Іраку та Перській затоці дедалі виразніше перетворює регіональну війну на масшта

Перші ознаки цього розширення фронту вже видно. Вночі на суботу, за даними американської та близькосхідної преси, іракська «Катаїб Хезболла», пов’язана з Іраном, атакувала посольство США в Багдаді. 

Якщо цей епізод остаточно підтвердиться в усіх деталях, він означатиме, що війна дедалі глибше заходить у зону проксі-відповідей, де дипломатичні місії та американська присутність у регіоні стають мішенями не меншою мірою, ніж військові бази.

Паралельно США посилюють військову присутність. AP повідомляє, що до регіону прямують близько 2 500 морпіхів разом із кораблями амфібійного угруповання, включно з USS Tripoli. 

Це не обов’язково означає підготовку до великої наземної операції, але точно свідчить про інше: Вашингтон не вірить у швидке згасання конфлікту й готується до довшого та більш ризикованого етапу, де доведеться одночасно стримувати Іран, охороняти морські шляхи й захищати власні об’єкти.

Усе це відбувається на тлі майже паралізованої Ормузької протоки. Іран продовжує тиснути на судноплавство, а США та союзники поки не показали переконливого механізму, як саме буде відновлено нормальний рух танкерів. 

Мешканець прогулюється районом у центрі Бейрута, столиці Лівану, у п'ятницю — Дієго Ібарра Санчес

Саме тому удар по Харгу не можна читати окремо від Ормузу: один сюжет стосується контролю над вузлом експорту, інший — над артерією глобального транзиту. Разом вони утворюють головну енергетичну драму цієї війни.

Економічні наслідки вже не виглядають тимчасовими. AP фіксує, що ціни на нафту зросли більш ніж на 40% від початку війни.

 Для країн Перської затоки це означає одночасно вищі прибутки й більші ризики обстрілів, для Європи — новий виток інфляції та енергетичної нервозності, для США — дорожче пальне й складніший політичний баланс усередині країни. І що довше Харк лишатиметься під загрозою, то сильніше ринок житиме не фактом руйнування, а страхом перед ним.

Показово, що розширення війни видно не лише в Ірані та Іраку. AP також повідомляє про нові повітряні атаки по країнах затоки, уламки в Дубаї, перехоплення дронів у Саудівській Аравії та сигнали тривоги в Бахрейні. 

А Держдепартамент США ще раніше дозволив виїзд неключових працівників і членів їхніх родин з Оману, що саме по собі є індикатором: Вашингтон не вважає географію загрози вузькою.

Матеріал DaycomНова риторика Тегерана: верховний лідер обіцяє блокувати Ормузьку протокуМоджтаба Хаменеї у першій заяві після приходу до влади пригрозив продовжити блокаду ключового нафтового маршруту. Це посилює напруження на світових енергетичних ринках і поглиблює кризу на Близькому Сході.

Ліванський фронт теж не дає підстав говорити про локалізацію. AP у своєму зведенні вказує на подальшу ескалацію ізраїльських ударів по країні, а загальна картина конфлікту свідчить, що Ізраїль і далі намагається зруйнувати логістичні та соціальні контури «Хезболли» паралельно з американським тиском на Іран. 

Це означає, що війна не розпадається на окремі театри, а працює як єдина ескалаційна система — від Тегерана і Харгу до Бейрута, Багдада і Дубая.

Найточніше визначення нинішнього моменту таке: США ще не знищили нафтовий хребет Ірану, але вже перевели його в категорію законної загрози. Іран, у свою чергу, ще не завдав удару, який радикально змінив би баланс, але дедалі виразніше показує готовність відповідати через проксі-мережі й регіональну інфраструктуру. 

Саме тому удар по Харгу важливий не лише сам по собі. Він позначає межу, за якою війна може перестати бути просто воєнною кампанією і остаточно стати великою енергетичною війною Близького Сходу.

Початок війни та рекордні військові витрати

Перші дні війни між Сполученими Штатами та Іраном стали демонстрацією масштабів сучасних військових конфліктів. За оцінками американських військових, лише за дві доби бойових дій було використано боєприпасів на суму понад 5,6 мільярда доларів. Такі цифри стали серйозним сигналом для політиків і військових експертів, адже вони відображають не лише інтенсивність бойових операцій, а й колосальне навантаження на оборонну систему США.

Сучасна війна значно відрізняється від конфліктів минулого століття. Вона базується на високоточних технологіях, складних системах наведення та дорогих видах озброєння. Кожна ракета, кожен високоточний боєприпас — це складний продукт оборонної індустрії, створений за участі тисяч інженерів і підприємств. Саме тому темпи їх використання мають не лише військове, а й економічне значення.

Використання такого обсягу боєприпасів за короткий період викликало серйозне занепокоєння у Конгресі США. Американські законодавці почали ставити запитання щодо того, наскільки швидко виснажуються стратегічні запаси та чи здатна оборонна промисловість оперативно компенсувати втрати. Ці питання особливо важливі в умовах глобальної нестабільності, коли Сполучені Штати мають одночасно підтримувати союзників у різних регіонах світу.

Початок війни та рекордні військові витрати

Перші дні війни між Сполученими Штатами та Іраном стали демонстрацією масштабів сучасних військових конфліктів. За оцінками американських військових, лише за дві доби бойових дій було використано боєприпасів на суму понад 5,6 мільярда доларів. Такі цифри стали серйозним сигналом для політиків і військових експертів, адже вони відображають не лише інтенсивність бойових операцій, а й колосальне навантаження на оборонну систему США.

Сучасна війна значно відрізняється від конфліктів минулого століття. Вона базується на високоточних технологіях, складних системах наведення та дорогих видах озброєння. Кожна ракета, кожен високоточний боєприпас — це складний продукт оборонної індустрії, створений за участі тисяч інженерів і підприємств. Саме тому темпи їх використання мають не лише військове, а й економічне значення.

Використання такого обсягу боєприпасів за короткий період викликало серйозне занепокоєння у Конгресі США. Американські законодавці почали ставити запитання щодо того, наскільки швидко виснажуються стратегічні запаси та чи здатна оборонна промисловість оперативно компенсувати втрати. Ці питання особливо важливі в умовах глобальної нестабільності, коли Сполучені Штати мають одночасно підтримувати союзників у різних регіонах світу.

Пентагон уже надав попередні оцінки витрат законодавцям, що лише підсилило дискусії у Вашингтоні. Деякі політики вважають, що настільки швидке використання сучасних систем озброєння може створити ризики для довгострокової оборонної готовності країни.

Перші два дні війни стали символом нової реальності: сучасні конфлікти можуть спалювати мільярди доларів буквально за лічені години. Це змушує військових стратегів переглядати підходи до планування ресурсів і логістики.

Використання сучасної зброї та протиповітряної оборони

Однією з головних причин стрімкого зростання витрат стало широке застосування високоточних боєприпасів великої дальності. Ці системи призначені для знищення стратегічних цілей з максимальною точністю, що дозволяє мінімізувати побічні втрати, але значно збільшує вартість кожного удару.

Важливу роль у перші дні війни відіграли системи протиповітряної оборони. Американські військові та їхні союзники були змушені активно використовувати ракети-перехоплювачі для захисту від іранських балістичних ракет і безпілотників. Іран, за оцінками експертів, має значні запаси таких засобів, що робить протиповітряну оборону критично важливим елементом бойових дій.

Кожне перехоплення ворожої ракети або дрона — це складна операція, яка потребує використання дорогих технологій. У багатьох випадках вартість ракети-перехоплювача може перевищувати вартість цілі, яку вона знищує. Проте для захисту військових баз, інфраструктури та союзників такі витрати вважаються необхідними.

Висока інтенсивність застосування протиповітряної оборони показала, наскільки важливими стали системи захисту неба у сучасних війнах. Масове використання безпілотників і балістичних ракет змушує країни інвестувати величезні ресурси у створення нових технологій перехоплення.

Саме ці фактори пояснюють, чому витрати на боєприпаси у перші дні конфлікту досягли такого рівня. Кожна операція, кожен перехоплений дрон або ракета — це частина великої технологічної битви, яка потребує величезних ресурсів.

Політичні суперечки та питання фінансування

Рекордні витрати на боєприпаси швидко перетворилися на тему політичних дебатів у США. Законодавці почали активно обговорювати, наскільки довго країна зможе підтримувати такий темп військових операцій без додаткового фінансування.

У Конгресі вже з’явилися припущення, що адміністрації доведеться звернутися з новим запитом на виділення коштів для виробництва боєприпасів. Оборонна промисловість потребує часу, щоб збільшити обсяги виробництва, і це створює складну ситуацію для військових планувальників.

Деякі політики називають майбутню боротьбу за фінансування однією з найважливіших політичних баталій найближчого часу. В умовах зростання військових витрат і глобальних конфліктів бюджетні рішення стають не менш важливими, ніж самі бойові операції.

Дискусії також торкнулися питання пріоритетів у сфері оборони. Частина законодавців наголошує на необхідності збільшення виробництва сучасних систем озброєння, тоді як інші закликають до більш обережної стратегії використання ресурсів.

Політичні суперечки навколо війни демонструють, що навіть у потужної держави військові можливості тісно пов’язані з економічними та політичними рішеннями.

Глобальні наслідки та вплив на міжнародну безпеку

Війна між США та Іраном має значення далеко за межами Близького Сходу. Вона впливає на глобальний баланс сил, міжнародні союзи та розподіл військових ресурсів у світі.

Деякі європейські політики вже висловили занепокоєння тим, що значна частина оборонних ресурсів може бути спрямована на Близький Схід. Це викликає дискусії щодо того, як конфлікт може вплинути на інші регіони, де також існують безпекові виклики.

Особливу увагу привертає питання постачання озброєння союзникам США. У сучасному світі військова підтримка між партнерами є важливим елементом міжнародної політики, тому будь-які зміни у розподілі ресурсів можуть мати стратегічні наслідки.

Попри занепокоєння, деякі політичні лідери заявляють, що нинішня ситуація не вплинула на ключові оборонні програми підтримки партнерів. Однак експерти зазначають, що тривалий конфлікт може змусити переглянути ці пріоритети.

Таким чином, перші дні війни між США та Іраном стали не лише військовим протистоянням, а й важливим сигналом для всього світу. Вони показали, наскільки дорогою стала сучасна війна і як швидко вона може змінювати політичні та стратегічні розрахунки держав.

Корпус вартових ісламської революції Ірану пригрозив ударами по енергетичній інфраструктурі в усьому регіоні після бомбардувань США.

У заяві йдеться, що якщо Вашингтон виконає погрозу атакувати нафтові та енергетичні об’єкти Ірану, Тегеран у відповідь негайно вдарить по «всій нафтовій, енергетичній та економічній інфраструктурі компаній у регіоні, які мають американських акціонерів або співпрацюють зі США».

«Ми перетворимо їх на купу попелу», — заявили у КВІР, попередивши про можливу ескалацію ударів по енергетичному сектору Близького Сходу.

Корпус вартових ісламської революції Ірану пригрозив ударами по енергетичній інфраструктурі в усьому регіоні після бомбардувань США.

У заяві йдеться, що якщо Вашингтон виконає погрозу атакувати нафтові та енергетичні об’єкти Ірану, Тегеран у відповідь негайно вдарить по «всій нафтовій, енергетичній та економічній інфраструктурі компаній у регіоні, які мають американських акціонерів або співпрацюють зі США».

«Ми перетворимо їх на купу попелу», — заявили у КВІР, попередивши про можливу ескалацію ударів по енергетичному сектору Близького Сходу.

Острів Харк — невеликий клаптик суші в північній частині Перської затоки, але його значення для Ірану непропорційно велике. Саме тут розташований головний нафтовий експортний термінал країни, через який проходить близько 90% іранських поставок сирої нафти на зовнішні ринки. Через глибоководний підхід Харк здатен приймати великі танкери, що робить його майже незамінним для морського експорту.

США 14 березня вдарили по військових об’єктах на острові, не зачепивши безпосередньо нафтову інфраструктуру. За повідомленнями AP, ціллю стали ракетні сховища та об’єкти, пов’язані з мінуванням, які Вашингтон пов’язує з блокуванням судноплавства в Ормузькій протоці. Така вибірковість важлива: Вашингтон демонструє, що може дістатися до Харгу, але поки не перекриває іранський нафтовий кран повністю.

За оцінкою редакції Дейком, Харк сьогодні є не просто географічною точкою, а важелем стратегічного примусу. США намагаються зберегти можливість тиснути на Іран без одномоментного обвалу глобального енергоринку. Саме тому удар по військовому контуру острова виглядає як попередження: економічний контур може стати наступним кроком, якщо Тегеран не змінить поведінку в затоці.

Острів Харк — невеликий клаптик суші в північній частині Перської затоки, але його значення для Ірану непропорційно велике. Саме тут розташований головний нафтовий експортний термінал країни, через який проходить близько 90% іранських поставок сирої нафти на зовнішні ринки. Через глибоководний підхід Харк здатен приймати великі танкери, що робить його майже незамінним для морського експорту.

США 14 березня вдарили по військових об’єктах на острові, не зачепивши безпосередньо нафтову інфраструктуру. За повідомленнями AP, ціллю стали ракетні сховища та об’єкти, пов’язані з мінуванням, які Вашингтон пов’язує з блокуванням судноплавства в Ормузькій протоці. Така вибірковість важлива: Вашингтон демонструє, що може дістатися до Харгу, але поки не перекриває іранський нафтовий кран повністю.

За оцінкою редакції Дейком, Харк сьогодні є не просто географічною точкою, а важелем стратегічного примусу. США намагаються зберегти можливість тиснути на Іран без одномоментного обвалу глобального енергоринку. Саме тому удар по військовому контуру острова виглядає як попередження: економічний контур може стати наступним кроком, якщо Тегеран не змінить поведінку в затоці.

Ключова цінність Харгу — у його інфраструктурній концентрації. На острові розміщені великі резервуари, трубопровідні підключення до провідних родовищ і термінальні потужності для швидкого завантаження танкерів. За даними Bloomberg, острів обробляв приблизно дев’ять із десяти барелів іранської нафти, що йшли на експорт, а його поточні обсяги оцінювалися близько 1,5 мільйона барелів на добу.

З економічного погляду значення Харгу для Ірану майже екзистенційне. Основним покупцем іранської нафти лишається Китай, зокрема через тіньовий флот танкерів, який допомагає обходити західні санкції. Будь-яке серйозне порушення роботи острова означало б швидкий удар по валютних надходженнях, бюджету та здатності режиму фінансувати і внутрішню стабільність, і воєнні зусилля.

Матеріал DaycomП’ятниця великої ескалації: війна на Близькому Сході підняла ставкиУдар США по Харгу, нові атаки в Лівані, тиск на Ормузьку протоку й зростання гуманітарної катастрофи показали: конфлікт входить у фазу, де військова ескалація вже невіддільна від енергетичного шоку.

Для світового ринку нафти Харк також має системне значення. Аналітики попереджають, що навіть незначне порушення експорту через острів може різко підняти ціни, бо ринок реагує не лише на фізичний дефіцит, а й на сам ризик його появи. Після початку війни навколо Ірану ціни на нафту вже різко зросли, а Харк став одним із головних індикаторів того, наскільки далеко може зайти енергетична ескалація.

Історично острів уже був мішенню великої війни. Під час ірано-іракської війни у 1980-х роках іракська авіація неодноразово бомбила Харк, завдаючи серйозної шкоди його нафтовим потужностям. Але Іран зумів відбудувати об’єкт, і з того часу острів знову став головною артерією його нафтового експорту. Це історичне тло пояснює, чому будь-яка нова атака на Харк у Тегерані сприймається як червона лінія.

Ще один важливий аспект — обмеженість альтернатив. Іран має інші експортні точки, зокрема Джаск, але їхня пропускна здатність значно менша. Wall Street Journal зазначав, що Джаск може обробляти приблизно 1 мільйон барелів на добу, тобто суттєво менше, ніж Харк. Це означає, що навіть часткове виведення Харгу з ладу створює для Ірану не просто незручність, а структурну проблему заміщення.

У воєнному сенсі Харк важливий ще й тому, що лежить далеко в затоці, але при цьому лишається прикритим іранською береговою та морською обороною. Саме ця комбінація — критична економічна цінність і відносна оборонна захищеність — робить острів особливо чутливою ціллю. Удар по ньому завжди матиме і військовий, і фінансовий, і психологічний ефект одночасно.

Найточніше пояснення ролі Харгу таке: це не просто нафтовий термінал, а вузол, де сходяться економіка Ірану, глобальні енергетичні ринки, санкційна політика Заходу та логіка воєнного стримування. Саме тому навіть удар, який формально не зачіпає резервуари й трубопроводи, вже змінює стратегічну реальність. Після 14 березня Харк остаточно перестав бути лише енергетичним об’єктом — він став центральним символом того, наскільки близько війна підійшла до нафтового серця Ірану.

Матеріал DaycomУдар по Харгу: США підійшли впритул до нафтового серця ІрануБомбардування острова Харк, через який проходить майже весь експорт іранської нафти, стало не просто новим етапом війни. Це сигнал, що Вашингтон піднімає ставки, не руйнуючи поки сам кран, але вже тримаючи руку на ньому.

Міністерство охорони здоров’я Лівану повідомило, що ізраїльські удари на півдні країни вбили 14 медичних працівників, ще шість людей поранені.

Атаки сталися в населених пунктах Аль-Саване та Борж-Калаує. За даними відомства, загиблі медики були пов’язані з соціальними структурами «Хезболли» або шиїтського руху «Амал», як і більшість рятувальників у південному Лівані.

Ізраїльська армія поки не надала офіційного коментаря щодо цих ударів.

Міністерство охорони здоров’я Лівану повідомило, що ізраїльські удари на півдні країни вбили 14 медичних працівників, ще шість людей поранені.

Атаки сталися в населених пунктах Аль-Саване та Борж-Калаує. За даними відомства, загиблі медики були пов’язані з соціальними структурами «Хезболли» або шиїтського руху «Амал», як і більшість рятувальників у південному Лівані.

Ізраїльська армія поки не надала офіційного коментаря щодо цих ударів.

Острів Харг має одразу кілька ключових енергетичних об’єктів Ірану. Тут розташовані три основні інфраструктурні комплекси Міністерства нафти, які забезпечують значну частину експорту енергоносіїв країни.

Серед них — Falat Iran Oil Company, що видобуває близько 500 тисяч барелів нафти на добу і вважається найбільшим із чотирьох головних нафтодобувних центрів Ірану. Також на острові працює Kharg Petrochemical Company.

Крім того, Харг має великі сховища нафти та LNG і портову інфраструктуру для відвантаження енергоносіїв, тому будь-які пошкодження цих об’єктів можуть вдарити не лише по економіці Ірану, а й по глобальному енергетичному ринку.

Острів Харг має одразу кілька ключових енергетичних об’єктів Ірану. Тут розташовані три основні інфраструктурні комплекси Міністерства нафти, які забезпечують значну частину експорту енергоносіїв країни.

Серед них — Falat Iran Oil Company, що видобуває близько 500 тисяч барелів нафти на добу і вважається найбільшим із чотирьох головних нафтодобувних центрів Ірану. Також на острові працює Kharg Petrochemical Company.

Крім того, Харг має великі сховища нафти та LNG і портову інфраструктуру для відвантаження енергоносіїв, тому будь-які пошкодження цих об’єктів можуть вдарити не лише по економіці Ірану, а й по глобальному енергетичному ринку.

П’ятниця, з 13 на 14 березня, стала одним із найнебезпечніших днів від початку війни США та Ізраїлю проти Ірану. Вашингтон різко підвищив інтенсивність авіаударів, Ізраїль продовжив тиск на Ліван, а ситуація довкола Ормузької протоки остаточно закріпилася як глобальна енергетична загроза.

Найгучнішою подією став американський удар по острову Харк — ключовому вузлу іранського нафтового експорту. Дональд Трамп заявив, що військова інфраструктура на острові була «повністю знищена», але нафтові об’єкти нібито свідомо не чіпали. Саме це робить удар особливо показовим: США підійшли впритул до економічного серця Ірану, але поки не перекрили його повністю.

Харк має значення, яке виходить далеко за межі однієї військової операції. Через цей острів проходить майже весь або переважна більшість іранського експорту нафти, тому навіть обмежений удар по його військовому контуру миттєво посилює нервозність на світових ринках енергоносіїв. Це вже не просто бойовий епізод, а тиск на головне джерело валютних надходжень Тегерана.

П’ятниця, з 13 на 14 березня, стала одним із найнебезпечніших днів від початку війни США та Ізраїлю проти Ірану. Вашингтон різко підвищив інтенсивність авіаударів, Ізраїль продовжив тиск на Ліван, а ситуація довкола Ормузької протоки остаточно закріпилася як глобальна енергетична загроза.

Найгучнішою подією став американський удар по острову Харк — ключовому вузлу іранського нафтового експорту. Дональд Трамп заявив, що військова інфраструктура на острові була «повністю знищена», але нафтові об’єкти нібито свідомо не чіпали. Саме це робить удар особливо показовим: США підійшли впритул до економічного серця Ірану, але поки не перекрили його повністю.

Харк має значення, яке виходить далеко за межі однієї військової операції. Через цей острів проходить майже весь або переважна більшість іранського експорту нафти, тому навіть обмежений удар по його військовому контуру миттєво посилює нервозність на світових ринках енергоносіїв. Це вже не просто бойовий епізод, а тиск на головне джерело валютних надходжень Тегерана.

За оцінкою редакції Дейком, саме в п’ятницю війна остаточно перейшла з логіки «покарання Ірану» в логіку багаторівневого примусу. США показали, що можуть знищити іранську військову інфраструктуру біля нафтового хабу, Ізраїль паралельно розширює тиск на ліванський фронт, а енергетичний ринок уже живе в очікуванні ще гіршого сценарію.

Не менш важливим сигналом стали слова міністра оборони США Піта Гегсета, який пообіцяв найінтенсивніший день американської повітряної кампанії в Ірані. При цьому він майже не пояснив, яким чином Вашингтон планує розблокувати Ормузьку протоку, яку Іран фактично перетворив на важіль тиску на глобальну економіку.

Матеріал DaycomУдар по Харгу: США підійшли впритул до нафтового серця ІрануБомбардування острова Харк, через який проходить майже весь експорт іранської нафти, стало не просто новим етапом війни. Це сигнал, що Вашингтон піднімає ставки, не руйнуючи поки сам кран, але вже тримаючи руку на ньому.

Ормузька протока тепер є центральною точкою війни не менше, ніж сам Тегеран. Іран продовжує атаки на судноплавство й не демонструє готовності послабити контроль над маршрутом, через який проходить значна частина світової торгівлі нафтою. Саме тому кожен новий удар у регіоні автоматично переноситься в ціни на нафту, страхування, фрахт і ширше — в інфляцію.

На гуманітарному рівні день також приніс тривожні цифри. За даними UNHCR, попередні оцінки свідчать, що всередині Ірану могли бути переміщені до 3,2 мільйона людей. Це не остаточний підрахунок, але вже зараз він показує масштаб внутрішнього зсуву, який створює війна навіть без формального визнання всіх втрат і руйнувань з боку Тегерана.

У Лівані ситуація також погіршується. AP повідомляє про понад 800 тисяч переміщених осіб лише за десять днів війни між Ізраїлем і «Хезболлою», а гуманітарні організації попереджають, що країна не має ресурсів для розміщення такої кількості людей. Це означає, що ліванський фронт уже вийшов за межі прикордонного конфлікту й став окремою кризою регіонального масштабу.

Психологічний і політичний тиск на Ліван у п’ятницю теж посилився. Після ударів по Бейруту ізраїльська авіація скинула над столицею листівки із закликом до роззброєння «Хезболли». Такий крок важливий не лише як пропаганда: Ізраїль демонструє, що звертається вже не тільки до бойовиків, а до всього ліванського суспільства, перекладаючи на нього відповідальність за подальшу ескалацію.

На іншому фланзі конфлікту Іран вивів на вулиці Тегерана тисячі людей у межах урядового Дня Аль-Кудс. Такі акції дають режиму можливість показати мобілізацію та внутрішню стійкість навіть після двох тижнів війни. Водночас повідомлення Гегсета про ймовірне поранення нового верховного лідера Моджтаби Хаменеї лише підсилюють враження, що боротьба в Ірані триває не лише на фронті, а й у верхівці влади.

Матеріал DaycomІзраїль завдав ударів по Бейруту, розширюючи тиск на “Хезболлу” за межами її традиційних опорних районівІзраїльські удари по центральному Бейруту зруйнували уявлення про відносну безпеку ліванської столиці, тоді як одночасна ескалація в Ірані, Іраку та Перській затоці дедалі виразніше перетворює регіональну війну на масшта

У країнах Перської затоки напруга також не спадає. ОАЕ повідомляли про нові перехоплення іранських балістичних і крилатих ракет та безпілотників, а уламки знову падали в забудованих районах Дубая. Навіть якщо фізичні руйнування обмежені, сам факт регулярних атак по фінансовому хабу регіону б’є по відчуттю стабільності, на якому роками будувався бренд Еміратів.

Показово й те, що Дональд Трамп у цей самий день пом’якшив свою риторику щодо іранського повстання. Якщо раніше він прямо закликав іранців «забрати свою країну», то тепер визнав, що озброєний репресивний апарат робить такий сценарій значно менш реалістичним. Це фактично означає: у Вашингтоні дедалі краще розуміють, що швидкого політичного фіналу не буде.

Отже, головний підсумок п’ятниці такий: війна на Близькому Сході увійшла в фазу, де США, Іран, Ізраїль, «Хезболла», Ормузька протока, Харк, нафта, енергетична безпека, Бейрут, переміщені особи, повітряні удари, гуманітарна криза і світові ринки вже неможливо розглядати окремо. Це більше не набір паралельних сюжетів, а єдина ескалаційна система, де кожен новий удар одночасно б’є по фронту, по цивільних і по глобальній економіці.

Острів Харг — один із найстратегічніших енергетичних об’єктів Ірану в Перській затоці. Він розташований приблизно за 30 км від іранського узбережжя і фактично є головними воротами для експорту нафти країни. 

Через термінали на острові проходить близько 90% іранського нафтового експорту, що робить його ключовим вузлом для економіки Ірану та світових енергетичних ринків.

На Харзі розташовані великі сховища нафти та інфраструктура для навантаження супертанкерів, а підводні трубопроводи з’єднують острів із найбільшими нафтовими й газовими родовищами Ірану. Саме тому будь-які удари по цьому об’єкту можуть мати серйозні наслідки для глобального ринку енергії.

Острів Харг — один із найстратегічніших енергетичних об’єктів Ірану в Перській затоці. Він розташований приблизно за 30 км від іранського узбережжя і фактично є головними воротами для експорту нафти країни. 

Через термінали на острові проходить близько 90% іранського нафтового експорту, що робить його ключовим вузлом для економіки Ірану та світових енергетичних ринків.

На Харзі розташовані великі сховища нафти та інфраструктура для навантаження супертанкерів, а підводні трубопроводи з’єднують острів із найбільшими нафтовими й газовими родовищами Ірану. Саме тому будь-які удари по цьому об’єкту можуть мати серйозні наслідки для глобального ринку енергії.

Президент США Дональд Трамп 14 березня заявив, що американські сили завдали великого удару по острову Харк — ключовому вузлу іранського нафтового експорту. За його словами, військову інфраструктуру на острові було «повністю знищено», але самі нафтові об’єкти не стали ціллю. AP також повідомляє, що удари були спрямовані по військових цілях, а не по економічній інфраструктурі.

Сам вибір Харгу має стратегічне значення, яке значно виходить за межі однієї авіаоперації. Острів є головним експортним терміналом Ірану, а різні оцінки вказують, що через нього проходить майже весь або переважна більшість іранського експорту сирої нафти. Саме тому Харк давно вважають головною енергетичною ахіллесовою п’ятою Тегерана.

Найважливіше в нинішньому ударі те, чого США не зробили. Вашингтон не став знищувати резервуари, трубопровідні вузли й експортні потужності, хоча продемонстрував, що може дістатися до них у будь-який момент. Це вже не просто військовий тиск, а навмисна побудова нової сходинки ескалації: спершу відрізати охоронний контур, а потім залишити супернику страх перед наступним кроком.

Президент США Дональд Трамп 14 березня заявив, що американські сили завдали великого удару по острову Харк — ключовому вузлу іранського нафтового експорту. За його словами, військову інфраструктуру на острові було «повністю знищено», але самі нафтові об’єкти не стали ціллю. AP також повідомляє, що удари були спрямовані по військових цілях, а не по економічній інфраструктурі.

Сам вибір Харгу має стратегічне значення, яке значно виходить за межі однієї авіаоперації. Острів є головним експортним терміналом Ірану, а різні оцінки вказують, що через нього проходить майже весь або переважна більшість іранського експорту сирої нафти. Саме тому Харк давно вважають головною енергетичною ахіллесовою п’ятою Тегерана.

Найважливіше в нинішньому ударі те, чого США не зробили. Вашингтон не став знищувати резервуари, трубопровідні вузли й експортні потужності, хоча продемонстрував, що може дістатися до них у будь-який момент. Це вже не просто військовий тиск, а навмисна побудова нової сходинки ескалації: спершу відрізати охоронний контур, а потім залишити супернику страх перед наступним кроком.

За попереднім аналізом Дейком, удар по Харгу є спробою Вашингтона поєднати дві цілі, які раніше суперечили одна одній: максимально послабити Іран і водночас не обвалити світовий нафтовий ринок одним різким рухом. США показують, що можуть паралізувати іранський експорт, але поки використовують цю можливість як важіль примусу, а не як завершений акт економічної війни.

Така логіка пояснює і риторику Трампа. Ще кілька днів тому захоплення або виведення з ладу Харгу не називали пріоритетом, але згодом президент дав зрозуміти, що може «змінити думку за секунди». Тепер ця змінність перетворилася на тактику: Харк став інструментом політичного шантажу, а не лише географічною ціллю.

Для Ірану це один із найнебезпечніших сценаріїв у всій війні. Якщо удари по військовій інфраструктурі острова переростуть у систематичне ураження енергетичних об’єктів, наслідки будуть негайними: скорочення валютних надходжень, удар по бюджету, ще глибша енергетична й логістична нестабільність усередині країни. Саме тому іранські та регіональні аналітики давно вважають Харк червоною лінією.

Але не менш важливий і зовнішній ефект. Financial Times повідомляє, що від початку війни ціни на нафту вже зросли більш ніж на 40%, а потоки через Ормузьку протоку різко скоротилися. У такій ситуації навіть часткова дестабілізація Харгу може бути сприйнята ринком як сигнал майбутнього фізичного дефіциту, навіть якщо термінал ще формально працює.

Матеріал DaycomІзраїль завдав ударів по Бейруту, розширюючи тиск на “Хезболлу” за межами її традиційних опорних районівІзраїльські удари по центральному Бейруту зруйнували уявлення про відносну безпеку ліванської столиці, тоді як одночасна ескалація в Ірані, Іраку та Перській затоці дедалі виразніше перетворює регіональну війну на масшта

Саме тут проявляється ширший зміст удару. США б’ють не по нафтовому резервуару як такому, а по впевненості ринку в тому, що іранський експорт залишиться недоторканним. Для трейдерів і страховиків сам факт, що американські бомбардувальники вже працювали над островом, означає нову премію за ризик. На енергетичних ринках іноді достатньо не реального руйнування, а переконливого передчуття руйнування.

Через це Харк стає точкою перетину військової стратегії та глобальної інфляції. Якщо Вашингтон знищує експортний вузол Ірану, він підриває фінансову базу Тегерана, але одночасно вдаряє по світовій економіці, по союзниках у Європі та Азії й по власному споживачеві через дорожче пальне. Якщо ж не знищує, то залишає Ірану джерело доходу, з якого фінансується подальша стійкість режиму.

Саме тому нинішня операція виглядає як проміжний варіант. США ще не перейшли до повного нафтового удушення Ірану, але вже підійшли впритул до цієї межі. Військовий контур острова руйнують, аби довести: економічний контур може стати наступним. Це типова логіка поетапного примусу, коли цінність має не тільки вибух, а й черговість вибухів.

Для Тегерана відповідь майже очевидна: чим ближче США до іранської нафтової артерії, тим більше стимулу бити у відповідь по енергетичній інфраструктурі регіону, судноплавству або пов’язаних зі США активах у затоці. Уже зараз повідомляється про погрози з іранського боку щодо нафтових об’єктів, пов’язаних зі Сполученими Штатами. Отже, Харк може виявитися не кінцевою точкою, а лише спусковим механізмом ширшої енергетичної війни.

Цей ризик робить удар по Харгу особливо чутливим для Європи. Старий континент і без того входить у фазу нового подорожчання газу й нафти через війну з Іраном, а німецька промисловість уже відкрито говорить про загрозу виробництву. Якщо Харк буде виведений з ладу хоча б частково, шок для енергоносіїв може швидко перекинутися на транспорт, хімію, металургію та інфляцію далеко за межами Близького Сходу.

Показово, що навіть зараз офіційна американська лінія намагається залишити простір для заперечення найгіршого сценарію. Вашингтон підкреслює, що не чіпав економічну інфраструктуру. Це важливий дипломатичний сигнал не лише Ірану, а й світовим ринкам: США хочуть зберегти за собою образ сили, яка ще контролює межі ескалації. Але що довше триватиме війна, то важче буде втримувати цю межу без нових рішень.

Найточніше значення нинішнього удару таке: війна перейшла до фази, де головна мішень — уже не тільки армія Ірану, а сама інфраструктура його виживання. Поки що США не перекрили нафтовий кисень Тегерану, але продемонстрували, що можуть це зробити. А коли у війні з’являється така демонстрація, ринок, дипломати й сам противник починають жити не в логіці сьогоднішнього удару, а в страху перед завтрашнім.

Під час ударів по іранському острову Харг американські сили атакували всю військову інфраструктуру на острові, повідомив військовий чиновник США.

За його словами, бомбардувальники ВПС США вразили сховища ракет, а також об’єкти, де зберігалися іранські морські міни. За даними іранських медіа, на острові пролунало щонайменше 15 вибухів. 

Водночас Вашингтон підкреслює, що економічна інфраструктура та нафтові об’єкти не були цілями удару, попри стратегічне значення Харга як головного вузла експорту іранської нафти.

Під час ударів по іранському острову Харг американські сили атакували всю військову інфраструктуру на острові, повідомив військовий чиновник США.

За його словами, бомбардувальники ВПС США вразили сховища ракет, а також об’єкти, де зберігалися іранські морські міни. За даними іранських медіа, на острові пролунало щонайменше 15 вибухів. 

Водночас Вашингтон підкреслює, що економічна інфраструктура та нафтові об’єкти не були цілями удару, попри стратегічне значення Харга як головного вузла експорту іранської нафти.

Президент США Дональд Трамп раніше цього тижня заявляв, що захоплення іранського острова Харг не є «високим пріоритетом» у війні проти Ірану.

Втім у п’ятничному інтерв’ю Fox News Radio він підкреслив, що рішення можуть швидко змінюватися: «Це лише одна з багатьох можливостей, і я можу змінити свою думку за секунди».

Острів Харг є ключовим для економіки Ірану: через нього проходить близько 90% іранського нафтового експорту, тому будь-які дії навколо цього об’єкта можуть різко вплинути на глобальні енергетичні ринки.

Президент США Дональд Трамп раніше цього тижня заявляв, що захоплення іранського острова Харг не є «високим пріоритетом» у війні проти Ірану.

Втім у п’ятничному інтерв’ю Fox News Radio він підкреслив, що рішення можуть швидко змінюватися: «Це лише одна з багатьох можливостей, і я можу змінити свою думку за секунди».

Острів Харг є ключовим для економіки Ірану: через нього проходить близько 90% іранського нафтового експорту, тому будь-які дії навколо цього об’єкта можуть різко вплинути на глобальні енергетичні ринки.

Дональд Трамп заявив, що американські військові провели масштабне бомбардування острова Харг — ключового нафтового порту та головного хабу експорту нафти Ірану.

За словами Трампа, удар «повністю знищив» іранські військові сили на острові, однак він наказав Пентагону не пошкоджувати нафтову інфраструктуру, пояснивши це «міркуваннями порядності».

На тлі війни США та Ізраїлю проти Ірану світові ціни на нафту вже зросли приблизно на 40% з початку конфлікту минулого місяця.

Дональд Трамп заявив, що американські військові провели масштабне бомбардування острова Харг — ключового нафтового порту та головного хабу експорту нафти Ірану.

За словами Трампа, удар «повністю знищив» іранські військові сили на острові, однак він наказав Пентагону не пошкоджувати нафтову інфраструктуру, пояснивши це «міркуваннями порядності».

На тлі війни США та Ізраїлю проти Ірану світові ціни на нафту вже зросли приблизно на 40% з початку конфлікту минулого місяця.

Німецька промисловість входить у весну 2026 року не з ознаками відновлення, а з новим енергетичним ударом. Після початку війни навколо Ірану європейський газ знову різко подорожчав, а нафта Brent закріпилася поблизу 100 доларів за барель. Для Німеччини це не просто ринкова турбулентність, а прямий удар по заводах, які й без того кілька років працюють у режимі втрати конкурентоспроможності.

Головна проблема в тому, що цей шок наклався на вже ослаблену економічну базу. За даними Destatis, у 2025 році зайнятість у німецькій промисловості без урахування будівництва скоротилася на 143 тисячі осіб, або на 1,8%, до 7,9 мільйона. Одночасно безробіття в середньому за рік зросло до 1,7 мільйона, а безробітний рівень піднявся до 3,5%.

Саме тому нинішнє зростання енерговитрат у Німеччині сприймається не як тимчасова хвиля, а як загроза для самої індустріальної моделі. Єврокомісія у своєму звіті з енергетичних цін прямо визнає, що енерговитрати в ЄС лишаються структурною проблемою для конкурентоспроможності, а Міжнародне енергетичне агентство фіксує: середні оптові ціни на електроенергію в ЄС у 2025 році були найвищими серед основних світових ринків і приблизно вдвічі перевищували рівень США.

Німецька промисловість входить у весну 2026 року не з ознаками відновлення, а з новим енергетичним ударом. Після початку війни навколо Ірану європейський газ знову різко подорожчав, а нафта Brent закріпилася поблизу 100 доларів за барель. Для Німеччини це не просто ринкова турбулентність, а прямий удар по заводах, які й без того кілька років працюють у режимі втрати конкурентоспроможності.

Головна проблема в тому, що цей шок наклався на вже ослаблену економічну базу. За даними Destatis, у 2025 році зайнятість у німецькій промисловості без урахування будівництва скоротилася на 143 тисячі осіб, або на 1,8%, до 7,9 мільйона. Одночасно безробіття в середньому за рік зросло до 1,7 мільйона, а безробітний рівень піднявся до 3,5%.

Саме тому нинішнє зростання енерговитрат у Німеччині сприймається не як тимчасова хвиля, а як загроза для самої індустріальної моделі. Єврокомісія у своєму звіті з енергетичних цін прямо визнає, що енерговитрати в ЄС лишаються структурною проблемою для конкурентоспроможності, а Міжнародне енергетичне агентство фіксує: середні оптові ціни на електроенергію в ЄС у 2025 році були найвищими серед основних світових ринків і приблизно вдвічі перевищували рівень США.

За попереднім аналізом Дейком, війна з Іраном не створила нову кризу з нуля, а лише оголила стару слабкість Німеччини: її промисловість залежить від дешевої та передбачуваної енергії, а саме цієї передбачуваності більше немає. Німецькі заводи, хімія, металургія, машинобудування й автопром опинилися між дорогим газом, дорогим струмом, конкуренцією з Китаєм і тиском декарбонізації.

Після російського вторгнення в Україну Берлін зменшив ризик фізичного дефіциту газу, але не позбувся ризику ціни. Bundesnetzagentur, посилаючись на AGSI+, показує, що німецькі газові сховища після зими залишаються суттєво спустошеними; регулятор оновлював ці дані 12 березня, а сам факт низьких запасів після холодного сезону вже нервує ринок перед наступним періодом закачування.

Це критично саме для промислових підприємств, які не можуть жити від спотового стрибка до спотового стрибка. Якщо газосховища входять у весну з нижчою базою, то літнє поповнення стає дорожчим, а з ним дорожчають форвардні контракти, електроенергія, хеджування й фінансування. Для заводу це означає не абстрактну «волатильність», а неможливість планувати інвестиції, собівартість і контракти на місяці вперед.

Показово, що навіть уряд Фрідріха Мерца, який прийшов із обіцянками оживити економіку, вже був змушений готувати окреме субсидування промислової електроенергії. За даними AP, коаліція погодила ціну близько 5 євроцентів за кіловат-годину для енергоємних компаній з 2026 по 2028 рік, тоді як поточний рівень для бізнесу оцінювався приблизно у 15 євроцентів. Сам факт такої допомоги означає: ринок сам по собі більше не забезпечує німецькій промисловості прийнятних умов.

Але субсидія — це радше перев’язка, ніж лікування. Вона може дати перепочинок металургії, хімії чи ливарним цехам, проте не скасовує фундаментального розриву між Німеччиною та її конкурентами. Eurostat зафіксував, що в першому півріччі 2025 року Німеччина мала найвищі побутові ціни на електроенергію в ЄС — 38,35 євро за 100 кВт·год. Для індустріальної країни це не побічна статистика, а симптом системної дорожнечі енергії.

Ливарний завод забезпечує роботою 90 осіб і є важливим джерелом робочих місць у регіоні — Андреас Майхснер

На цьому тлі новий близькосхідний шок особливо болючий, бо він вдаряє в момент, коли промисловий сектор уже скорочується. Німеччина втрачає не лише робочі місця, а й упевненість бізнесу, що модернізація окупиться. Якщо електрифікація печей, перехід на чистіші технології чи нові інвестиції відбуваються в середовищі високої ціни на струм, то декарбонізація починає виглядати не як шлях уперед, а як фінансово ризикований стрибок у невідомість.

Саме тому Брюссель уже заговорив про нові екстрені інструменти. Єврокомісія ще восени 2025 року анонсувала пакет дій для зниження енергетичних рахунків, включно з податковими полегшеннями для енергоємних галузей, а тепер дискусія знову повертається до газових інтервенцій і граничних механізмів. Це показує, що енергетична безпека ЄС знову переходить із довгострокової зеленої стратегії в режим антикризового управління.

Для Німеччини наслідок ширший, ніж просто дорожчі рахунки. Її експортна економіка тримається на ланцюгу «дешева енергія — сильна промисловість — конкурентний експорт». Після 2022 року перша ланка ослабла, а після березня 2026-го стало зрозуміло, що і нова диверсифікація не гарантує стабільної ціни. Газ тепер надходить не з Росії, а значною мірою від інших постачальників, але сама вразливість до зовнішніх конфліктів залишилася.

Найнебезпечніше в цій ситуації те, що малий і середній індустріальний бізнес Німеччини має менше ресурсів, ніж глобальні концерни. Великі групи ще можуть хеджувати енергію, переносити частину виробництва або перекладати витрати в інші юрисдикції. Натомість середні фабрики, ливарні, постачальники автопрому й регіональні виробники лишаються прив’язаними до місця, де рахунок за газ і електроенергію безпосередньо визначає, чи буде завод працювати наступної зими.

Найреалістичніший прогноз зараз такий: якщо війна на Близькому Сході затягнеться, Німеччина отримає не короткий енергетичний стрес, а ще один рік промислового виснаження. Енергоносії, промисловість Німеччини, ціни на газ, ціни на електроенергію, німецька економіка, заводи, виробництво, ЄС, енергетична безпека, декарбонізація, конкурентоспроможність, газосховища й промислові підприємства знову зливаються в один сюжет — про те, що індустріальна Європа досі не знайшла стійкої енергетичної моделі після 2022 року.

Ще вчора Україна була насамперед прохачем у сфері безпеки. Вона просила ракети, системи ППО, боєприпаси і політичні гарантії, намагаючись втримати небо від російських ударів. Тепер ситуація змінюється: країни Близького Сходу самі звертаються до Києва по допомогу.

На тлі війни навколо Ірану українські розробники та військові фахівці опинилися в новій ролі. Саме Україна за чотири роки великої війни накопичила унікальний практичний досвід боротьби з дронами Shahed — дешевими, масовими і руйнівними апаратами, які тепер загрожують і нафтовій інфраструктурі Перської затоки.

За словами Володимира Зеленського, по допомогу або консультації до України звернулися одинадцять країн. Йдеться не лише про держави Європи чи США, а й про монархії Перської затоки, які раніше самі асоціювалися з покупцями дорогих західних систем безпеки, а не з клієнтами українського військового досвіду.

Ще вчора Україна була насамперед прохачем у сфері безпеки. Вона просила ракети, системи ППО, боєприпаси і політичні гарантії, намагаючись втримати небо від російських ударів. Тепер ситуація змінюється: країни Близького Сходу самі звертаються до Києва по допомогу.

На тлі війни навколо Ірану українські розробники та військові фахівці опинилися в новій ролі. Саме Україна за чотири роки великої війни накопичила унікальний практичний досвід боротьби з дронами Shahed — дешевими, масовими і руйнівними апаратами, які тепер загрожують і нафтовій інфраструктурі Перської затоки.

За словами Володимира Зеленського, по допомогу або консультації до України звернулися одинадцять країн. Йдеться не лише про держави Європи чи США, а й про монархії Перської затоки, які раніше самі асоціювалися з покупцями дорогих західних систем безпеки, а не з клієнтами українського військового досвіду.

За оцінкою Дейком, це один із найпоказовіших геополітичних зсувів останнього часу. Україна поступово переходить із позиції отримувача військової допомоги у статус держави, що сама здатна експортувати критично важливі оборонні рішення. Ідеться не лише про прибуток, а про зміну міжнародної суб’єктності Києва.

Матеріал DaycomІзраїль завдав ударів по Бейруту, розширюючи тиск на “Хезболлу” за межами її традиційних опорних районівІзраїльські удари по центральному Бейруту зруйнували уявлення про відносну безпеку ліванської столиці, тоді як одночасна ескалація в Ірані, Іраку та Перській затоці дедалі виразніше перетворює регіональну війну на масшта

Найбільший інтерес викликають українські дрони-перехоплювачі. Їхня головна перевага полягає в тому, що вони виконують роботу, яку раніше змушені були робити наддорогі ракети для систем Patriot або THAAD. У світі, де дешевий ударний дрон коштує в рази менше за ракету-перехоплювач, ця математика починає визначати стратегію.

Українські компанії пропонують не просто окремий виріб, а цілу концепцію дешевої, гнучкої та швидко адаптованої оборони. Більшість систем народилися буквально в умовах воєнної лабораторії: з доступних компонентів, польових рішень, постійних оновлень програмного забезпечення та безперервної реакції на російське глушіння.

Саме ця гнучкість і стала товаром. У той час як великі західні оборонні концерни часто продають завершену платформу, українські виробники все частіше пропонують модель постійного супроводу — так звані «дрони як сервіс». Клієнт отримує не лише техніку, а й оновлення, тактику, навчання та адаптацію під нові загрози.

Для Близького Сходу це має особливу вагу. Захист нафтопроводів, терміналів, портів, баз, танкерів і міської інфраструктури вимагає не одиничних пусків дорогої ракети, а масового, дешевого і стабільного перехоплення цілей. Саме тут українська школа боротьби з Shahed може виявитися ефективнішою за класичні моделі протиповітряної оборони.

Демонстрація безпілотника-перехоплювача Bullet у Київській області України в середу — Брендан Гоффман

Дрон-перехоплювач STING FPV демонструється на виставці українських виробників дронів, на тлі російської агресії проти України, в невідомому місці, Україна, 20 лютого 2026 року — Валентин Огіренко

За повідомленнями, Україна вже направляє команди та системи до країн Перської затоки, зокрема до Саудівської Аравії, Катару та Об’єднаних Арабських Еміратів. Раніше також звучала інформація про участь українських фахівців у захисті американських баз у Йорданії. Навіть якщо частина таких контактів ще не оформлена у великі контракти, сам масштаб попиту вже змінює сприйняття української оборонної галузі.

Для Києва це шанс вирішити одразу кілька завдань. Перше — політичне: довести США та європейським партнерам, що Україна є не лише споживачем безпеки, а й джерелом інновацій, потрібних союзникам. Друге — економічне: відкрити для власного ВПК ринок, який може обчислюватися мільярдами доларів.

Третє завдання — стратегічне. Україна давно намагається перетворити бойовий досвід на основу нової моделі партнерства із Заходом. Не просити допомогу як слабша сторона, а пропонувати спільну вигоду: ми даємо технологію, тактику і бойову експертизу, а ви даєте інвестиції, масштабування, ракети ППО та політичні гарантії.

У цьому сенсі нинішній інтерес із Близького Сходу є для Зеленського і дипломатичним аргументом у розмові з Вашингтоном. Особливо на тлі того, що США одночасно втягнуті у близькосхідну війну, відчувають зростання навантаження на власні системи ППО і вже змушені рахувати кожен дорогий перехоплювач.

Матеріал DaycomУкраїна відкриває союзникам доступ до бойових даних для навчання військових ШІ-моделейПро це повідомив міністр оборони Михайло Федоров, наголосивши, що Київ прагне перетворити досвід, здобутий за чотири роки повномасштабної війни з Росією, на технологічну перевагу.

Україна пропонує американцям і союзникам альтернативу: не спалювати мільйони доларів на кожну дешеву ціль, а створювати нижчий ешелон захисту за допомогою значно доступніших безпілотних перехоплювачів. Це не повна заміна класичної ППО, але саме той рівень, якого багатьом арміям зараз бракує.

Водночас усередині самої України цей інтерес відкриває стару суперечку про військовий експорт. Українська оборонна промисловість уже не раз стикалася з ситуацією, коли її виробничі можливості перевищували бюджетні можливості держави. Простими словами, підприємства могли виготовляти більше, ніж держава могла купити для фронту.

Саме тому питання експорту поступово стає не табу, а інструментом виживання галузі. Якщо заводи отримують зовнішні замовлення, вони можуть зберігати кадри, масштабувати виробництво, інвестувати в нові рішення і, зрештою, зміцнювати обороноздатність самої України. Але тут важливо не перейти межу, коли комерційний інтерес почне конкурувати з потребами фронту.

Окремий інтерес викликає й нова бізнес-модель. Українські компанії продають не просто дрон чи радар, а постійне вдосконалення системи під реальну війну. У цьому і полягає їхня перевага над багатьма класичними оборонними виробниками: український продукт оновлюється не раз на роки, а буквально в ритмі бойових зіткнень.

Дрон-перехоплювач P1-Sun FPV злітає під час випробувального польоту на полігоні в умовах російської агресії проти України, в невідомому місці, Україна, 6 березня 2026 року — Валентин Огіренко

Дрон-перехоплювач STING FPV демонструється на виставці українських виробників дронів, на тлі російської агресії проти України, в невідомому місці, Україна, 20 лютого 2026 року — Валентин Огіренко

Це створює для ринку новий тип довіри. Клієнт купує не каталогову зброю, а систему, яка вже довела ефективність у боротьбі саме з тим типом загроз, який тепер поширюється Близьким Сходом. Інакше кажучи, український оборонний сектор продає не тільки технологію, а перевірену війною здатність швидко вчитися.

Для Росії й Ірану така трансформація теж є поганою новиною. Те, що замислювалося як інструмент виснаження України — масовані атаки Shahed — тепер перетворюється на джерело української технологічної переваги. Країна, яку роками намагалися зламати дронами, тепер монетизує саме досвід боротьби з ними.

Попереду, однак, залишається кілька складних питань. Чи вдасться Україні юридично й політично оформити великі експортні угоди в умовах війни? Чи не виникне напруга між потребами внутрішнього фронту і зовнішніми продажами? І чи готові США визнати Україну повноцінним безпековим партнером, а не лише отримувачем підтримки?

Відповідь на ці питання визначить не тільки майбутнє окремих компаній, а й місце України в новій системі міжнародної безпеки. Якщо раніше Київ доводив свою цінність через стійкість, то тепер він має шанс довести її через корисність. А це вже інший рівень політики, інший рівень грошей і інший рівень впливу.

Матеріал DaycomДрони як валюта війни: як Україна торгує досвідом проти ShahedКиїв пропонує країнам Перської затоки та США унікальний досвід боротьби з іранськими дронами в обмін на гроші для оборонної промисловості та дефіцитні ракети Patriot.

У підсумку головний сюжет тут навіть не про дрони. Він про те, як війна змінює статус держави. Україна, яка роками просила захистити її небо, тепер сама стає одним із тих, хто вчить інших, як це робити. І якщо цей поворот закріпиться контрактами та союзами, український ВПК отримає не короткочасний сплеск попиту, а нову епоху.

Україна готується відкрити великий масив бойових відео з дронів та іншого польового data для навчання моделей штучного інтелекту. За словами міністра оборони Михайла Федорова, йдеться про доступ для українських компаній і фірм союзників, які працюють над оборонними технологіями, щоб Україна не програла Росії наступний технологічний цикл війни. Про це 12 березня повідомили західні медіа з посиланням на заяву міністра.

На перший погляд, це лише продовження вже знайомої логіки війни дронів. Але насправді рішення значно масштабніше: Міноборони України фактично інституціалізує перетворення фронту на середовище для навчання військового ШІ. Йдеться не просто про архів відео, а про новий тип оборонної інфраструктури, де дані стають такою самою зброєю, як сам безпілотник.

Підстави для такого кроку в Києва є. За даними Міноборони, лише у 2025 році в системі «Армія дронів. Бонус» було зафіксовано 819 737 відеопідтверджених уражень російських цілей. Президент Володимир Зеленський також заявляв, що понад 80% ворожих цілей нині знищуються саме дронами. Це означає, що Україна вже накопичила один із найбільших у світі масивів реального бойового відео для алгоритмів комп’ютерного зору.

Україна готується відкрити великий масив бойових відео з дронів та іншого польового data для навчання моделей штучного інтелекту. За словами міністра оборони Михайла Федорова, йдеться про доступ для українських компаній і фірм союзників, які працюють над оборонними технологіями, щоб Україна не програла Росії наступний технологічний цикл війни. Про це 12 березня повідомили західні медіа з посиланням на заяву міністра.

На перший погляд, це лише продовження вже знайомої логіки війни дронів. Але насправді рішення значно масштабніше: Міноборони України фактично інституціалізує перетворення фронту на середовище для навчання військового ШІ. Йдеться не просто про архів відео, а про новий тип оборонної інфраструктури, де дані стають такою самою зброєю, як сам безпілотник.

Підстави для такого кроку в Києва є. За даними Міноборони, лише у 2025 році в системі «Армія дронів. Бонус» було зафіксовано 819 737 відеопідтверджених уражень російських цілей. Президент Володимир Зеленський також заявляв, що понад 80% ворожих цілей нині знищуються саме дронами. Це означає, що Україна вже накопичила один із найбільших у світі масивів реального бойового відео для алгоритмів комп’ютерного зору.

За попереднім аналізом Дейком, головний сенс нової політики не в демонстрації технологічної моди, а в спробі зламати нинішню стелю ефективності дронів. У сучасній війні Україна й Росія одночасно вперлися в одну проблему: безпілотники дешеві й масові, але дуже вразливі до РЕБ, втрати зв’язку та останньої секунди маневру цілі. Саме тут ШІ має дати не косметичне покращення, а нову бойову якість.

У практичному вимірі мова не обов’язково лише про «роботів, що самі вбивають». ШІ може автоматично розпізнавати техніку, людей, укриття, маршрути, характер руху, а також обробляти гігантські потоки розвідувального відео, які фізично не встигає аналізувати людина. Українська система DELTA уже інтегрує безпечний стрімінг із поля бою, цифрову мапу, планування та обмін даними, а Міноборони давно просуває її як нервову систему ситуаційної обізнаності.

Матеріал DaycomУкраїна відкриває союзникам доступ до бойових даних для навчання військових ШІ-моделейПро це повідомив міністр оборони Михайло Федоров, наголосивши, що Київ прагне перетворити досвід, здобутий за чотири роки повномасштабної війни з Росією, на технологічну перевагу.

Саме тому йдеться не про окремий проєкт, а про цілу екосистему. Financial Times писала, що Україна формує фактичну “data room” для бойових даних, яку можуть використовувати союзники та оборонні розробники. А платформа Brave1 уже виступає державною точкою входу для defense tech, де військові запити зводяться з приватними інженерними рішеннями.

Однак тут починається найскладніша частина історії — етика. Міжнародний комітет Червоного Хреста наполягає на нових юридично зобов’язувальних правилах для автономних систем озброєння та прямо вимагає обмежень на системи, які можуть самі обирати й уражати цілі без подальшого людського втручання. Для гуманітарного права це не теоретична дискусія, а межа між інструментом допомоги людині й передачею машині рішення про життя і смерть.

Українська позиція поки формально не перетинає цю межу. У публічних поясненнях Київ наголошує на людському контролі над застосуванням летальної сили. Але стратегічний вектор очевидний: що більше алгоритм може сам виявити, класифікувати, супроводити і навіть довести безпілотник до цілі в умовах втрати радіозв’язку, то меншою стає реальна роль оператора в момент ураження. Це і є та сіра зона, яка сьогодні найбільше тривожить юристів і гуманітарні організації.

Парадокс у тому, що сама війна підштовхує до цієї сірої зони швидше, ніж міжнародне право встигає її описати. За оцінкою ISW, і Росія, і Україна активно шукають способи автоматизувати розпізнавання цілей, навігацію та взаємодію дронів, хоча повноцінна «революція battlefield AI» ще не настала. Тобто сторони не мають готової автономної армії майбутнього, але вже будують її компоненти в реальному бою.

Для України це ще й питання асиметрії. Київ не може нескінченно конкурувати з Росією лише в тоннажі снарядів, кількості авіабомб чи темпах мобілізації. Натомість він намагається перетворити швидкість інновації на власну перевагу. Сам Федоров неодноразово описував оборонний сектор як середовище, де перемагає той, хто швидше вчиться на бойових даних, швидше інтегрує розробку і швидше масштабує рішення.

Матеріал DaycomУкраїна створює власний аналог ATACMS: нові балістичні ракети FP-7 та FP-9 можуть змінити правила війниУкраїнські інженери розробляють балістичні ракети FP-7 та FP-9, які здатні вражати цілі на сотні кілометрів. Нові системи можуть стати дешевшим і водночас ефективнішим аналогом ATACMS, що відкриває нові можливості для об

У цьому сенсі відкриття бойових відео для навчання моделей — логічний крок. Якщо в тебе сотні тисяч або мільйони годин записів із FPV-дронів, розвідників, нічних польотів, втечі цілей, маскування техніки і дій під РЕБ, ти маєш унікальну перевагу над країнами, що тестують військовий ШІ переважно на полігонах або синтетичних датасетах. Реальний бій дає алгоритму те, чого не дасть жодна лабораторія: хаос, шум, помилки, нестандартну поведінку людини та техніки.

Але саме це й робить український кейс морально таким складним. Навчання моделей на відео, де люди гинуть або зазнають поранень, ставить питання не лише про законність, а й про межі нормалізації смерті як тренувального датасету. Навіть якщо мета — точніші удари й менше цивільних втрат, сама логіка перетворення поля бою на масив для машинного навчання змінює уявлення про війну як про простір людського рішення.

Водночас прихильники такого підходу мають сильний контраргумент. Часткова автономність уже зараз може зменшити кількість промахів, повторних вильотів, хаотичних рішень і випадків, коли дрон втрачається через заглушення сигналу. Якщо алгоритм краще стабілізує політ, точніше тримає ціль, швидше фільтрує хибні об’єкти й передає оператору якіснішу картинку, це потенційно означає менше витрачених боєприпасів і менше випадкової шкоди. Це не знімає етичного спору, але ускладнює його.

Ще одна важлива деталь — контроль над самими даними. У повідомленнях про нову політику наголошується, що компаніям дадуть можливість тренувати моделі, але не передадуть у власність самі відео; керувати масивами має інноваційний центр при Міноборони. Це спроба одночасно прискорити військовий ШІ та не втратити суверенітет над одним із найцінніших ресурсів війни — бойовими даними.

Найточніше значення цього рішення таке: Україна більше не просто користується ШІ у війні, а починає будувати державну політику навколо бойових датасетів. Це може дати перевагу проти Росії, посилити український defense tech і прискорити розвиток DELTA, Brave1 та автономних систем. Але водночас це наближає момент, коли світові доведеться вже не абстрактно, а на прикладі України вирішувати: де закінчується допомога алгоритму людині і починається війна, в якій машина дедалі більше бере рішення на себе.

Володимир Зеленський публічно звернувся до Дональда Трампа з вимогою змінити саму логіку американського тиску у війні. Сигнал із Києва простий: Україна не відмовляється від переговорів, але не погодиться на модель, у якій її змушують до поступок швидше, ніж Росію — до відповідальності.

У розмові з Politico президент наголосив, що українці втомилися після більш як чотирьох років великої війни, однак не готові приймати російські ультиматуми щодо передачі нових територій. Це важливий акцент: Київ визнає втому суспільства, але не трактує її як готовність до капітуляційного компромісу.

Фраза «нам потрібен більший тиск на Росію, а не на мене» стала ключовою не лише через емоцію, а через політичний зміст. Зеленський фактично відповів на лінію Трампа, який останніми тижнями не раз демонстрував, що значно охочіше публічно підштовхує Київ до угоди, ніж ставить жорсткі умови Москві.

Володимир Зеленський публічно звернувся до Дональда Трампа з вимогою змінити саму логіку американського тиску у війні. Сигнал із Києва простий: Україна не відмовляється від переговорів, але не погодиться на модель, у якій її змушують до поступок швидше, ніж Росію — до відповідальності.

У розмові з Politico президент наголосив, що українці втомилися після більш як чотирьох років великої війни, однак не готові приймати російські ультиматуми щодо передачі нових територій. Це важливий акцент: Київ визнає втому суспільства, але не трактує її як готовність до капітуляційного компромісу.

Фраза «нам потрібен більший тиск на Росію, а не на мене» стала ключовою не лише через емоцію, а через політичний зміст. Зеленський фактично відповів на лінію Трампа, який останніми тижнями не раз демонстрував, що значно охочіше публічно підштовхує Київ до угоди, ніж ставить жорсткі умови Москві.

Як оцінює Дейком, це інтерв’ю є спробою змінити рамку переговорів ще до того, як вони увійдуть у вирішальну фазу. Київ хоче зафіксувати базовий принцип: мир не може будуватися на асиметричному тиску, коли агресор зберігає простір для маневру, а жертва має лише погоджуватися. Це редакційний висновок на основі заяв Зеленського та публічної риторики Трампа.

Проблема для України полягає в тому, що вплив Трампа на будь-який майбутній формат перемир’я все одно залишається вирішальним. Зеленський прямо визнає потребу в переговорах і не перекреслює американське посередництво. Але він водночас сигналізує: домовленість без чітких гарантій безпеки може виявитися лише паузою перед новою фазою війни.

Саме тому окремою темою інтерв’ю стали гарантії безпеки. Зеленський дав зрозуміти, що розмови зі США велися, але ясної відповіді, якими саме будуть гарантії і хто забезпечить їхню тривалість, Київ досі не отримав. Для України це не технічна деталь, а ядро будь-якої мирної конструкції.

Тут проявляється головний український страх. Навіть якщо чинний президент США готовий дати сильні запевнення, Київ думає далі за один політичний цикл. Зеленський прямо ставить питання про те, що буде «після Трампа» і «після нього самого». Іншими словами, Україна просить не обіцянку моменту, а систему, яку не зламає зміна влади у Вашингтоні.

Тому ідея затвердження гарантій парламентами та Конгресом виглядає не дипломатичною формальністю, а спробою перетворити політичну волю на правову конструкцію. Київ добре пам’ятає досвід паперових запевнень минулих десятиліть і тепер хоче механізм, який не можна буде легко переглянути новою адміністрацією чи новою більшістю.

На цьому тлі показовою виглядає ще одна лінія інтерв’ю — пропозиція України допомагати союзникам США на Близькому Сході у протидії іранським дронам. За даними кількох джерел, Київ уже готовий відправляти фахівців із безпілотної війни, розраховуючи натомість посилити власну ППО, зокрема отримати дефіцитні ракети PAC-3 для Patriot.

Цей хід має одразу кілька вимірів. По-перше, Україна показує, що вона не лише просить, а й здатна бути постачальником досвіду у новій війні дронів. По-друге, Київ намагається вбудувати себе у ширшу безпекову архітектуру, де американські інтереси на Близькому Сході можуть бути обміняні на практичну підтримку України в Європі.

Але ця ж конструкція містить і ризик. Чим глибше США втягуються у війну з Іраном, тим більша ймовірність, що американські системи ППО, боєприпаси і політична увага переключатимуться з України на Перську затоку. Зеленський фактично намагається не допустити саме цього — щоб Україна не стала побічною жертвою іншої кризи.

Внутрішньоєвропейський фронт для Києва теж не менш складний. Зеленський знову жорстко атакував Віктора Орбана, назвавши його шантажистом через блокування європейського пакета підтримки на 90 мільярдів євро. У цьому сюжеті президент України вже не приховує, що розраховує на обхідний «план Б», якщо угорське вето не буде зняте.

Це означає, що Київ одночасно веде дві окремі, але пов’язані битви. Перша — за те, щоб США не нав’язали мир через виснаження. Друга — за те, щоб Європа не дозволила одній столиці тримати в заручниках фінансову стійкість України. І в обох випадках Зеленський говорить уже не натяками, а максимально прямо.

Показово й те, що Зеленський не відкидає переговорний процес як такий. Навпаки, він каже, що Україна підтримує переговори. Але між словами «переговори» і «угода» він ставить принципову різницю: розмова можлива, якщо вона веде до справедливішої безпеки; нав’язана домовленість, яка фіксує російські завоювання і не має гарантій, для Києва неприйнятна.

Для Трампа це теж незручний сигнал. Його політична лінія базується на обіцянці швидко завершити війну, але що ближче до реальних параметрів миру, то виразніше видно: швидкість тут суперечить якості. Якщо Вашингтон пришвидшує процес без твердих безпекових запобіжників, він може отримати не мир, а відкладену нестабільність. Це аналітичний висновок на основі позиції Києва та публічної лінії Трампа.

Інтерв’ю Зеленського важливе ще й тому, що воно фіксує нову тональність української дипломатії. Київ більше не намагається лише переконувати партнерів у власній правоті загальними формулами. Тепер він виносить у публічний простір сам конфлікт інтересів: Україні потрібен не мир за всяку ціну, а мир, у якому ціна нової війни для Росії буде занадто високою.

У найближчі місяці саме це стане центральним нервом усіх дискусій навколо припинення війни. Чи вдасться Трампу зберегти образ миротворця і водночас дати Україні такі гарантії, які переживуть його президентство? Чи зможе Європа закрити фінансові прогалини, якщо американський курс залишатиметься нестабільним? Відповіді на ці питання визначать не лише умови перемир’я, а й те, чи буде воно тривалим.

У підсумку Зеленський у цій розмові звертався не тільки до Трампа. Він звертався до всієї західної коаліції, яка поступово входить у фазу втоми, торгу й перерозподілу пріоритетів. Його головна теза звучить жорстко, але логічно: якщо тиснути не на Кремль, а на Київ, мир може настати швидше лише на папері — а війна повернеться значно швидше, ніж цього хотіли б у Вашингтоні чи Брюсселі.

Ізраїльські військові повідомили про нову хвилю ударів по Тегерану, яка почалася близько 22:00 за місцевим часом.

Жителі іранської столиці повідомляють про потужні вибухи в різних районах міста. За даними ізраїльської армії, удари спрямовані по військовій інфраструктурі та об’єктах, пов’язаних із виробництвом озброєнь. 

Тегеран із населенням близько 10 мільйонів людей уже кілька тижнів перебуває під регулярними атаками на тлі масштабної ескалації війни між Ізраїлем та Іраном.

Ізраїльські військові повідомили про нову хвилю ударів по Тегерану, яка почалася близько 22:00 за місцевим часом.

Жителі іранської столиці повідомляють про потужні вибухи в різних районах міста. За даними ізраїльської армії, удари спрямовані по військовій інфраструктурі та об’єктах, пов’язаних із виробництвом озброєнь. 

Тегеран із населенням близько 10 мільйонів людей уже кілька тижнів перебуває під регулярними атаками на тлі масштабної ескалації війни між Ізраїлем та Іраном.

Війна з Іраном уже змінює не лише карту Близького Сходу, а й чергу доступу до американської ППО. Для України це означає простий і небезпечний факт: ракети Patriot, від яких залежить захист Києва, великих міст і критичної інфраструктури, дедалі активніше поглинає інший театр війни.

Володимир Зеленський сформулював проблему максимально жорстко ще 5 березня: за його словами, за перші три дні бойових дій на Близькому Сході було використано понад 800 ракет для систем Patriot — більше, ніж Україна мала за весь час повномасштабної війни. Це не просто емоційний жест, а сигнал про нову конкуренцію за дефіцитний ресурс.

Причина очевидна: для України Patriot — не символ престижу, а майже безальтернативний інструмент проти російських балістичних ракет. На зустрічі з Марком Рютте 3 лютого Зеленський прямо наголосив, що саме Patriot найефективніше працює проти балістичних загроз, після чергового масованого російського удару по інфраструктурі.

Війна з Іраном уже змінює не лише карту Близького Сходу, а й чергу доступу до американської ППО. Для України це означає простий і небезпечний факт: ракети Patriot, від яких залежить захист Києва, великих міст і критичної інфраструктури, дедалі активніше поглинає інший театр війни.

Володимир Зеленський сформулював проблему максимально жорстко ще 5 березня: за його словами, за перші три дні бойових дій на Близькому Сході було використано понад 800 ракет для систем Patriot — більше, ніж Україна мала за весь час повномасштабної війни. Це не просто емоційний жест, а сигнал про нову конкуренцію за дефіцитний ресурс.

Причина очевидна: для України Patriot — не символ престижу, а майже безальтернативний інструмент проти російських балістичних ракет. На зустрічі з Марком Рютте 3 лютого Зеленський прямо наголосив, що саме Patriot найефективніше працює проти балістичних загроз, після чергового масованого російського удару по інфраструктурі.

За попереднім аналізом Дейком, теперішня колізія значно ширша за питання однієї поставки. Війна з Іраном вперше так явно зіштовхнула між собою дві американські безпекові обіцянки — захист союзників у Перській затоці та підтримку повітряної оборони України — і показала, що виробництво PAC-3 MSE поки не встигає за геополітикою.

Масштаб близькосхідного споживання видно навіть із відкритих даних. Станом на 10 березня Міноборони ОАЕ повідомляло про 262 виявлені балістичні ракети, 1 475 дронів і 8 крилатих ракет з боку Ірану; більшість із них було перехоплено. За таких темпів витрата дорогих американських перехоплювачів стає не епізодом, а системою.

Матеріал DaycomБлизькосхідна криза змінює хід війни в Україні та ставить під загрозу ППОЕскалація конфлікту між США, Ізраїлем та Іраном впливає на постачання озброєння Україні, зокрема систем ППО, що може змінити баланс сил у війні з Росією та ускладнити мирні переговори.

Окремо важливо, що оцінки витрат лише зростають. Bloomberg Intelligence підрахував, що США та їхні партнери могли випустити вже понад 1 000 перехоплювачів PAC-3. Це не офіційна цифра Пентагону, але саме вона найкраще пояснює, чому в Києві заговорили не про ризик колись потім, а про дефіцит уже зараз.

Проблема в тому, що такий темп використання не накривається швидким нарощуванням виробництва. Lockheed Martin 6 січня оголосила про рамкову угоду з урядом США, яка має підняти річну потужність PAC-3 MSE приблизно з 600 до 2 000 одиниць упродовж семи років. Але це горизонт не тижнів і навіть не одного сезону бойових дій.

Ба більше, сама компанія визнає: рекорд 2025 року становив 620 ракет PAC-3 MSE. Тобто нинішній план — це радше обіцянка майбутнього промислового розгону, а не швидка відповідь на шок березня 2026-го. Інакше кажучи, попит зростає миттєво, а оборонна індустрія США — все ще інерційно.

Незалежна оцінка CSIS додає до цієї картини ще одну тривожну цифру: у 2015–2024 фінансових роках Пентагон у середньому закуповував майже 270 MSE на рік. Навіть якщо не плутати закупівлі з фактичними поставками, цей порядок величин показує, наскільки вузьким залишався ринок до нового вибуху попиту з України та Близького Сходу.

Для України це болісно ще й тому, що її нинішня архітектура поповнення Patriot уже глибоко прив’язана до американського контуру. За словами Марка Рютте, від запуску ініціативи PURL минулого літа вона забезпечила близько 75% усіх ракет для українських батарей Patriot і 90% ракет для інших систем ППО.

Матеріал DaycomЗеленський попередив про нову загрозу: відхід України з Донбасу може зберегти Росії до мільйона військових для нової війниПрезидент Володимир Зеленський заявив, що відступ України з Донбасу не зупинить війну. Навпаки, це може дозволити Росії зберегти сотні тисяч солдатів, перегрупувати сили, накопичити ресурси та підготувати новий етап агре

Саме тут і проявляється справжня вразливість Києва. PURL — це не окремий завод і не автономний європейський арсенал, а механізм фінансування закупівель американського озброєння через НАТО. У грудні Альянс повідомляв, що союзники та партнери вже профінансували через PURL понад 4 мільярди доларів критичного обладнання та боєприпасів для України.

Тобто навіть коли Європа готова платити, вона все одно впирається в американські виробничі потужності, черги й пріоритети. Гроші в такій системі пришвидшують контракт, але не створюють ракет із повітря. Тому війна з Іраном б’є по ППО України не лише через фізичне спалювання боєкомплекту, а й через зміну порядку розподілу нового виробництва.

У Києві це розуміють і тому вже просувають паралельну логіку — ліцензії в Європі та спільне виробництво. На тій самій зустрічі із Рютте Зеленський говорив про потребу отримувати ліцензії в Європі на виробництво засобів оборони, зокрема ракет для американських систем ППО. А на лютневому «Рамштайні» партнери підтвердили 38 мільярдів доларів підтримки на 2026 рік, включно з ППО та ракетами до Patriot.

Але це рішення середньої дистанції. На короткому відтинку часу Росія може скористатися саме вікном нестачі. Уже 3 лютого Зеленський описував російський удар, у якому було 28 крилатих ракет і ще 43 ракети різних типів, що наближалися до цілей по балістичній траєкторії й перехоплюються саме Patriot. Якщо таких атак побільшає, запас міцності України стрімко звузиться.

Кремль теж бачить цю зміну фокуса. У зверненні 10 березня Зеленський сказав, що росіяни намагаються використати війну на Близькому Сході у власних інтересах — і політично, і санкційно. У військовому сенсі логіка така сама: що довше США та союзники витрачають Patriot у затоці, то легше Москві тиснути на українську енергетику та тил.

Матеріал DaycomУкраїнські дрони-перехоплювачі можуть змінити баланс сил на світовому ринку ППОНедорогі українські системи боротьби з ударними безпілотниками зацікавили США та країни Перської затоки, але воєнна заборона на експорт зброї поки стримує їхній вихід на глобальний ринок.

Показово, що Україна відповідає на це не лише проханнями, а й пропозицією обміну. 10 березня Зеленський повідомив, що українська команда на чолі з Рустемом Умєровим вирушила до регіону Затоки, де може допомогти зі стабілізацією ситуації. Київ просуває тезу: Україна готова ділитися досвідом боротьби з дронами там, де партнери допомагають її власній ППО.

Ця асиметрія важлива, але вона не скасовує головного обмеження. Українські дешеві перехоплювачі й антидронові рішення можуть знімати частину навантаження на Patriot під час атак Shahed, і саме тому ними зацікавилися США та країни Затоки. Проте проти балістичних ракет така заміна не є повноцінною: для цього Україні все одно потрібні американські ракети Patriot і повітряна оборона вищого класу.

Навіть термінові європейські спроби латати прогалини поки виглядають саме латанням. За даними Bloomberg, Німеччина допомагає організувати постачання приблизно 35 перехоплювачів для України в найближчий час. Для окремих батарей це важливо, але на рівні всієї війни такі обсяги не знімають структурної проблеми, яку створює одночасна війна на двох театрах.

Найімовірніший висновок на середину березня такий: ППО України входить у фазу нової зовнішньої залежності. Кожен додатковий залп у Перській затоці, кожна нова хвиля іранських атак і кожен день повільного розгону PAC-3 MSE стискають для Києва простір маневру. Якщо США, НАТО, PURL і європейська оборонна промисловість не знайдуть швидшого рішення, війна з Іраном може стати для Росії непрямим, але дуже відчутним підсилювачем у війні проти України.

Британська влада попередила своїх громадян в Об’єднаних Арабських Еміратах, що фотографування, публікація або пересилання зображень місць ударів, урядових будівель і дипломатичних об’єктів можуть обернутися арештом, ув’язненням або депортацією. Це вже не загальна порада про обережність, а фактичне визнання: війна навколо Ірану змінює повсякденні правила життя навіть у таких хабах, як Дубай.

Офіційна британська travel advice для ОАЕ прямо закликає триматися подалі від районів біля об’єктів безпеки та військової інфраструктури й дотримуватися вказівок місцевої влади на тлі «регіональної ескалації», яка вже спричинила ризики для безпеки та перебої з подорожами. Це важливо: Лондон не просто описує небезпеку війни, а визнає правовий ризик для власних громадян у разі публікації контенту про удари.

Поштовхом до нового попередження стала інформація від правозахисно-юридичної групи Detained in Dubai, яка заявила, що щонайменше 21 людину звинуватили у кіберзлочинах за фільмування або поширення відео й фото іранських ударів та їхніх наслідків. Цю цифру незалежно підтвердити складно, але сам факт публічної реакції британської влади свідчить, що проблему в Лондоні сприймають серйозно.

Британська влада попередила своїх громадян в Об’єднаних Арабських Еміратах, що фотографування, публікація або пересилання зображень місць ударів, урядових будівель і дипломатичних об’єктів можуть обернутися арештом, ув’язненням або депортацією. Це вже не загальна порада про обережність, а фактичне визнання: війна навколо Ірану змінює повсякденні правила життя навіть у таких хабах, як Дубай.

Офіційна британська travel advice для ОАЕ прямо закликає триматися подалі від районів біля об’єктів безпеки та військової інфраструктури й дотримуватися вказівок місцевої влади на тлі «регіональної ескалації», яка вже спричинила ризики для безпеки та перебої з подорожами. Це важливо: Лондон не просто описує небезпеку війни, а визнає правовий ризик для власних громадян у разі публікації контенту про удари.

Поштовхом до нового попередження стала інформація від правозахисно-юридичної групи Detained in Dubai, яка заявила, що щонайменше 21 людину звинуватили у кіберзлочинах за фільмування або поширення відео й фото іранських ударів та їхніх наслідків. Цю цифру незалежно підтвердити складно, але сам факт публічної реакції британської влади свідчить, що проблему в Лондоні сприймають серйозно.

За попереднім аналізом Дейком, тут ідеться не лише про безпеку об’єктів після повітряних атак. ОАЕ фактично поєднують воєнний режим обережності з давно вибудуваною моделлю контролю за свободою слова, де питання «паніки», «фальшивих новин» і «суспільного порядку» можуть тлумачитися максимально широко.

Минулого тижня генеральний прокурор ОАЕ публічно попередив, що фотографування, публікація або поширення матеріалів із місць падіння уламків, ударів чи пошкоджень є незаконними, якщо це «провокує паніку», «поширює неправдиву інформацію» або шкодить громадській безпеці та порядку. Окремо влада згадала й AI-контент, який нібито показує атаки, що не відбувалися в реальності.

Проблема в тому, що такі формулювання надзвичайно розмиті. Межа між «документуванням факту», «журналістською фіксацією», «побутовим постом у соцмережах» і «створенням паніки» в умовах ОАЕ визначається не громадянином, а державою. Саме ця правова невизначеність і робить британське попередження таким показовим: ризик полягає не лише в ракетах і дронах, а й у самому полі правозастосування.

Для Еміратів це особливо чутливий момент. Дубай і Абу-Дабі роками продавали себе світу як простір стабільності, преміального сервісу, туристичної безпеки й керованого комфорту. Але коли влада змушена не тільки перехоплювати загрози, а й карати за зображення цих загроз, стає зрозуміло: удар завдається не лише по інфраструктурі, а й по самому бренду безпечної гавані.

У цьому сенсі війна з Іраном виявила стару вразливість ОАЕ. До нинішньої ескалації країна вже мала суворі обмеження на публічну критику держави, компаній, посадовців та інституцій. Human Rights Watch і Amnesty International системно описують Емірати як державу з жорстко обмеженим громадянським простором, де кіберзакони та кримінальні норми використовуються для придушення мирного висловлення позиції.

Тепер до цього додається воєнний компонент. Якщо раніше за онлайн-критику чи «образу» можна було отримати серйозні правові наслідки, то тепер навіть фото пошкодженої будівлі або уламків ракети можуть бути витлумачені як шкода громадському порядку. Це означає, що в ОАЕ воєнна цензура не створює нову систему, а лише розширює вже наявну.

Для британців і інших іноземців у Дубаї наслідок дуже практичний. Те, що в багатьох країнах виглядало б як звичайний пост у соцмережі, тут може стати предметом кримінальної або адміністративної справи. Британський Foreign Office уже підтвердив контакт із владою ОАЕ у справі 60-річного британця, затриманого на цьому тлі, а отже ризик перестав бути теоретичним.

Це також показує ширшу трансформацію самої природи війни. Сучасний конфлікт б’є не лише ракетами, а й інформаційними хвилями, туристичними потоками, страховими тарифами, медійною репутацією міст і цифровою поведінкою цивільних. Коли громадянам забороняють показувати наслідки атак, держава намагається контролювати не тільки безпеку, а й картинку реальності.

У випадку ОАЕ ця картинка має особливу вагу, бо економіка країни значною мірою залежить від довіри — інвесторів, туристів, авіаперевізників, глобального бізнесу. Будь-яке масове поширення фото вибитих шибок, уламків і димових слідів б’є по цій довірі швидше, ніж офіційні заяви встигають її відновити. Саме тому правова жорсткість тут є частиною антикризового менеджменту іміджу.

Але така стратегія має межу. Чим сильніше влада карає за документування реальності, тим більше сама визнає, що інформаційний контроль став елементом національної безпеки. Для ліберальних демократій це виглядає як придушення свободи слова; для Еміратів — як захист порядку. Проте в обох випадках зрозуміло одне: війна змушує навіть найбагатші й найстабільніші на вигляд держави показувати свої авторитарні рефлекси без звичного глянцю.

Найточніше визначення нинішньої ситуації таке: британське попередження стало не просто консульською порадою, а симптомом нової реальності в Перській затоці. У ній ОАЕ одночасно намагаються відбити зовнішню загрозу, зберегти туристичний образ і закрити внутрішній інформаційний простір. І саме ця потрійна логіка — безпека, репутація, контроль — тепер визначає життя іноземців у Дубаї не менше, ніж самі ракети.

Ціна нафти Brent у п’ятницю зросла до $103,14 за барель — це найвищий рівень майже за чотири роки.

З початку війни котирування підскочили більш ніж на 40%. Ринок реагує на побоювання щодо можливих перебоїв судноплавства через Перську затоку, один із ключових маршрутів постачання нафти.

Навіть рішення світових лідерів вивільнити стратегічні нафтові резерви та тимчасове послаблення санкцій США щодо російської нафти, яка вже перебуває в морі, поки що не змогли суттєво стримати зростання цін.

Ціна нафти Brent у п’ятницю зросла до $103,14 за барель — це найвищий рівень майже за чотири роки.

З початку війни котирування підскочили більш ніж на 40%. Ринок реагує на побоювання щодо можливих перебоїв судноплавства через Перську затоку, один із ключових маршрутів постачання нафти.

Навіть рішення світових лідерів вивільнити стратегічні нафтові резерви та тимчасове послаблення санкцій США щодо російської нафти, яка вже перебуває в морі, поки що не змогли суттєво стримати зростання цін.

Напад на синагогу Temple Israel у Вест-Блумфілді 12 березня став не лише кримінальним епізодом, а й політичним дзеркалом для США. Чоловік на вантажівці протаранив будівлю, де в цей момент перебували діти, після чого вступив у збройне протистояння з охороною. ФБР розслідує інцидент як цілеспрямований акт насильства проти єврейської громади.

Федеральні органи ідентифікували нападника як 41-річного Аймана Мохамада Газалі, уродженця Лівану, який прибув до США легально у 2011 році та натуралізувався у 2016-му. Це важлива деталь не для стигматизації походження, а для розуміння того, як міжнародний конфлікт може входити в американський простір через особисті зв’язки, втрати й політичні травми.

За повідомленнями AP, WSJ і Washington Post, за тиждень до нападу четверо родичів Газалі загинули під час ізраїльського авіаудару в ліванському Машгарі; ішлося, зокрема, про двох братів, племінника і племінницю. Але цей факт поки не є офіційно встановленим мотивом нападу: слідство прямо каже, що мотив ще з’ясовується.

Напад на синагогу Temple Israel у Вест-Блумфілді 12 березня став не лише кримінальним епізодом, а й політичним дзеркалом для США. Чоловік на вантажівці протаранив будівлю, де в цей момент перебували діти, після чого вступив у збройне протистояння з охороною. ФБР розслідує інцидент як цілеспрямований акт насильства проти єврейської громади.

Федеральні органи ідентифікували нападника як 41-річного Аймана Мохамада Газалі, уродженця Лівану, який прибув до США легально у 2011 році та натуралізувався у 2016-му. Це важлива деталь не для стигматизації походження, а для розуміння того, як міжнародний конфлікт може входити в американський простір через особисті зв’язки, втрати й політичні травми.

За повідомленнями AP, WSJ і Washington Post, за тиждень до нападу четверо родичів Газалі загинули під час ізраїльського авіаудару в ліванському Машгарі; ішлося, зокрема, про двох братів, племінника і племінницю. Але цей факт поки не є офіційно встановленим мотивом нападу: слідство прямо каже, що мотив ще з’ясовується.

За попереднім аналізом Дейком, у цій історії вирішально важливо не змішати контекст із виправданням. Особиста трагедія може пояснювати емоційний фон радикалізації, але не знімає відповідальності за напад на синагогу і не змінює головного: мішенню стала єврейська громада США, а не держава Ізраїль чи абстрактна зовнішня політика.

Символізм цілі тут надзвичайно промовистий. Temple Israel — велика реформістська синагога в агломерації Детройта; під час нападу всередині були близько 140 дітей та працівників дошкільного і релігійного навчальних підрозділів. Саме ця обставина переводить історію з площини «індивідуального зриву» в площину системної загрози безпеці місць поклоніння.

Ще один критичний момент — масштаб наслідків міг бути значно гіршим. За даними AP і Wall Street Journal, ніхто з дітей не постраждав, але один охоронець дістав травми, а десятки поліцейських звернулися по допомогу через отруєння димом після пожежі. Те, що трагедія не стала масовим убивством, багато в чому пов’язане з діями охорони і швидкою евакуацією.

Внаслідок нападу будівля спалахнула, а близько 30 поліцейських було доставлено до лікарні для надання медичної допомоги з приводу отруєння димом — Сара Райс

Це важливо ще й тому, що в американському публічному просторі дедалі частіше точиться суперечка: чи можна розглядати подібні атаки лише як індивідуальні злочини, коли вони відбуваються на тлі різкого зростання антисемітизму у США. ФБР обережно уникає передчасного висновку про мотив, але формула про «цілеспрямований акт насильства» вже вказує на суспільну, а не приватну природу події.

Ширший фон робить цей висновок ще гострішим. ADL у своєму аудиті за 2024 рік зафіксувала 9 354 антисемітські інциденти у США — це найвищий показник за всю історію спостережень організації. Тобто напад у Мічигані відбувся не в порожнечі, а в атмосфері вже підвищеної вразливості єврейських інституцій, шкіл і синагог.

Федеральна влада фактично визнала цю нову норму ще торік. У червні 2025 року DHS повідомило про 94 мільйони доларів грантів на захист 512 єврейських релігійних організацій. Сам факт таких витрат означає, що безпека синагог, єврейських шкіл і громадських центрів у США вже давно стала не локальною проблемою, а питанням національного масштабу.

У випадку Temple Israel цей тренд матеріалізувався буквально. За даними Washington Post і Guardian, громада проходила підготовку до сценаріїв активного нападника, а інфраструктура безпеки виявилася однією з причин, чому дітей вдалося швидко вивести. Це страшний, але показовий маркер часу: американські релігійні громади дедалі частіше змушені функціонувати як об’єкти підвищеного ризику.

Однак ця історія небезпечна не лише для єврейської громади. Вона створює ризик колективного перенесення провини на ширші арабські або ліванські діаспорні середовища, хоча жодних підстав для такого узагальнення немає. Мер Dearborn Heights Мо Байдун публічно наголосив, що напад на будь-який дім молитви має бути безумовно засуджений, а безпека є спільною, а не сегментованою.

Саме тут проходить тонка, але принципова межа. Антисемітизм у США не можна пояснювати Близьким Сходом так, ніби зовнішня війна автоматично робить внутрішню ненависть «зрозумілою». Так само не можна трактувати походження нападника як характеристику цілої громади. В обох випадках суспільство програє, бо переходить від аналізу до колективної підозри.

Матеріал DaycomІзраїль завдав ударів по Бейруту, розширюючи тиск на “Хезболлу” за межами її традиційних опорних районівІзраїльські удари по центральному Бейруту зруйнували уявлення про відносну безпеку ліванської столиці, тоді як одночасна ескалація в Ірані, Іраку та Перській затоці дедалі виразніше перетворює регіональну війну на масшта

Та водночас ігнорувати транснаціональний вимір уже неможливо. Смерті в Машгарі, удар по синагозі в Мічигані, різкий ріст страху навколо місць поклоніння — усе це ланки одного процесу, в якому конфлікт на Близькому Сході дедалі частіше виходить за географічні межі й перетворюється на фактор американської внутрішньої безпеки.

Політично це ставить США перед незручним запитанням. Якщо війна Ізраїлю, Лівану та Ірану продовжує підігрівати емоції всередині країни, чи достатньо лише засуджувати конкретні атаки постфактум? Напад на Temple Israel показує, що без мови деескалації, превенції й відповідальної публічної риторики навіть локальні громади стають заручниками чужої війни.

Показовою є й реакція губернаторки Мічигану Гретхен Вітмер, яка прямо назвала атаку проявом антисемітизму й закликала знизити градус суспільної риторики. Це вже не просто моральний осуд. Це спроба втримати штат, де сильні і єврейські, і арабсько-американські мережі, від логіки взаємного підозрювання, яка особливо швидко росте в час війни.

У цій історії є ще один неприємний висновок: американська система безпеки дедалі краще вчиться відбивати атаки на об’єкти, але не завжди встигає працювати з причинами радикалізації. Наявність охорони, навчання і грантів зменшує кількість жертв, але не прибирає головного — ідеї, що політичну чи релігійну помсту можна реалізувати через напад на цивільну громаду.

Тому ключова рамка для цієї статті — не психологізація однієї особи, а розуміння середовища. Коли антисемітизм у США б’є історичні рекорди, а зовнішній конфлікт щодня постачає нові образи помсти, руйнування і втрати, ризик насильства проти синагог, мечетей і громадських центрів неминуче зростає.

Найближчими тижнями слідство, ймовірно, дасть більше відповідей про мотив Аймана Газалі. Але вже зараз зрозуміло головне: напад на Temple Israel — це не ізольований інцидент, а симптом ширшої хвороби, в якій антисемітизм, війна на Близькому Сході, радикалізація і криза громадської безпеки в США починають живити одна одну.

І саме тому реакція на такий злочин має бути подвійною. З одного боку — жорсткий захист єврейської громади, безпека синагог і чітке визначення нападу як злочину на ґрунті ненависті, якщо це підтвердить слідство. З іншого — відмова від колективної провини, бо спроба лікувати одну форму ненависті іншою лише розширює фронт насильства всередині самих Сполучених Штатів.

Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування щодо України дійшла нового, жорсткішого висновку: Росія вчинила злочини проти людяності через депортацію та примусове переміщення українських дітей. Це одна з найсерйозніших кваліфікацій у міжнародному праві, яка переводить справу з площини окремих епізодів у площину системної державної практики.

Голова комісії Ерік Мьосе 12 березня в Женеві заявив, що на підставі нових доказів комісія встановила два види злочинів проти людяності: депортацію і насильницьке переміщення дітей, а також їхні насильницькі зникнення. Саме це формулювання стало головною юридичною новиною нового звіту ООН.

Комісія уточнює, що наразі підтвердила депортацію або переміщення 1205 дітей із окупованих районів України до Російської Федерації або в інші окуповані зони. Водночас вона прямо зазначає, що знає про багато інших випадків, які виходять за межі вже задокументованого масиву.

Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування щодо України дійшла нового, жорсткішого висновку: Росія вчинила злочини проти людяності через депортацію та примусове переміщення українських дітей. Це одна з найсерйозніших кваліфікацій у міжнародному праві, яка переводить справу з площини окремих епізодів у площину системної державної практики.

Голова комісії Ерік Мьосе 12 березня в Женеві заявив, що на підставі нових доказів комісія встановила два види злочинів проти людяності: депортацію і насильницьке переміщення дітей, а також їхні насильницькі зникнення. Саме це формулювання стало головною юридичною новиною нового звіту ООН.

Комісія уточнює, що наразі підтвердила депортацію або переміщення 1205 дітей із окупованих районів України до Російської Федерації або в інші окуповані зони. Водночас вона прямо зазначає, що знає про багато інших випадків, які виходять за межі вже задокументованого масиву.

За оцінкою Дейком, вирішальним є не лише число встановлених випадків, а сама логіка злочину. ООН описує не хаотичну евакуацію воєнного часу, а «ретельно організований план», реалізований під керівництвом найвищого рівня російського державного апарату. Саме ця ознака системності і веде до кваліфікації як злочину проти людяності.

Росія роками пояснювала вивезення дітей «гуманітарною евакуацією» з небезпечних територій. Але комісія ООН прямо заперечує цю версію: через чотири роки після початку повномасштабної війни близько 80 відсотків дітей із документованих справ так і не були повернуті в Україну, що суперечить самому принципу тимчасової евакуації.

Міжнародне гуманітарне право дозволяє евакуацію дітей лише тимчасово і лише з переконливих причин безпеки, здоров’я або лікування. Однак, за висновком комісії, російська влада не створювала механізмів повернення, а натомість забезпечувала довгострокове влаштування дітей у сім’ї та установи в 21 регіоні Росії й на окупованих територіях.

Це уточнення має величезне значення для всієї архітектури відповідальності. Раніше міжнародні розслідування вже фіксували незаконне вивезення українських дітей, але новий документ ООН піднімає правову планку. Тепер ідеться не просто про воєнні злочини, а про широку політику держави, спрямовану проти цивільного населення.

Звіт ООН також посилює вже наявний юридичний тиск на Кремль. Ще 17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Володимира Путіна за воєнний злочин незаконної депортації та переміщення дітей з окупованих територій України до Росії. Аналогічний ордер було видано і щодо Марії Львової-Бєлової.

Принципова різниця між цими двома треками в тому, що МКС говорить про індивідуальну кримінальну відповідальність конкретних осіб, тоді як комісія ООН описує ширшу політику державного апарату. Разом ці висновки взаємно підсилюють одне одного: один окреслює персональну вину, інший — масштаб і системність. Це аналітичний висновок, що випливає з різного мандату ООН та МКС.

Особливо важливо, що комісія ООН прямо вказує на видимість участі найвищого керівництва Росії «від самого початку». У матеріалах ООН ідеться про політику, задуману та виконану на найвищому державному рівні. Для майбутніх міжнародних процесів це критично: ланцюг командування й політичне схвалення є ключем до доведення відповідальності.

У правовому сенсі справа про українських дітей давно вийшла за межі суто гуманітарного сюжету. Це питання прав дитини, міжнародного гуманітарного права, ідентичності, громадянства та насильницького розриву сімейних зв’язків. Коли держава приховує місцеперебування дитини від батьків або законних опікунів, це стає не бюрократичним збоєм, а окремою формою злочину.

Тому формула «насильницьке зникнення» у звіті ООН звучить не менш тривожно, ніж сама депортація. Вона означає, що йдеться не тільки про перевезення через кордон або лінію фронту, а про свідоме приховування долі та місця перебування дітей. Для сімей це продовження злочину в часі, а для міжнародного права — ознака особливої тяжкості.

Політично новий висновок ООН ускладнює будь-які спроби Москви знову подати історію як «евакуаційну програму». Чим більше офіційних міжнародних інституцій називають дії Росії незаконними, тим слабшими стають пропагандистські пояснення про «порятунок дітей». Юридична мова тут поступово витісняє політичну димову завісу.

Для України цей звіт важливий і практично, і символічно. Практично — бо він додає аргументів у перемовинах, судових процесах і кампаніях за повернення дітей. Символічно — бо міжнародна система нарешті ще точніше називає те, що відбувалося на окупованих територіях: не побічний наслідок війни, а цілеспрямовану політику Росії.

Найтяжчий підсумок цього розслідування — навіть не цифра 1205, а інша: близько 80 відсотків задокументованих дітей не повернулися додому. За кожним таким відсотком стоїть окрема родина, перервана біографія і спроба стерти зв’язок дитини з Україною. Саме тому справа про депортацію дітей лишається одним із центральних вимірів війни Росії проти України.

США перекидають до Близького Сходу додаткові сили морської піхоти й кораблі на тлі загострення в Ормузькій протоці. За даними AP і The Wall Street Journal, ідеться щонайменше про близько 2,500 морпіхів на USS Tripoli та елементи амфібійного угруповання, яке може посилити присутність ВМС США в зоні конфлікту.

Це рішення ухвалене в момент, коли іранська відповідь на американсько-ізраїльську кампанію виявилася стійкішою, ніж очікували у Вашингтоні. Замість швидкого зламу Тегерана США дедалі більше змушені займатися захистом судноплавства, енергетичних маршрутів і власної свободи маневру в Перській затоці.

Ормузька протока тут є не фоном, а центральною артерією конфлікту. За даними EIA, у 2024 році через неї проходило близько 20 мільйонів барелів нафти на добу, тобто приблизно 20% світового споживання рідких вуглеводнів, а IEA додає, що у 2025 році через протоку йшло близько чверті світової морської торгівлі нафтою.

США перекидають до Близького Сходу додаткові сили морської піхоти й кораблі на тлі загострення в Ормузькій протоці. За даними AP і The Wall Street Journal, ідеться щонайменше про близько 2,500 морпіхів на USS Tripoli та елементи амфібійного угруповання, яке може посилити присутність ВМС США в зоні конфлікту.

Це рішення ухвалене в момент, коли іранська відповідь на американсько-ізраїльську кампанію виявилася стійкішою, ніж очікували у Вашингтоні. Замість швидкого зламу Тегерана США дедалі більше змушені займатися захистом судноплавства, енергетичних маршрутів і власної свободи маневру в Перській затоці.

Ормузька протока тут є не фоном, а центральною артерією конфлікту. За даними EIA, у 2024 році через неї проходило близько 20 мільйонів барелів нафти на добу, тобто приблизно 20% світового споживання рідких вуглеводнів, а IEA додає, що у 2025 році через протоку йшло близько чверті світової морської торгівлі нафтою.

За попереднім аналізом Дейком, нове перекидання морпіхів США означає перехід війни в іншу логіку. Якщо перші удари були спрямовані на деградацію іранських військових можливостей, то тепер Пентагон дедалі більше вкладається у військове посилення США для контролю моря, захисту танкерів і стримування асиметричних атак Ірану.

Сам склад сил це підтверджує. Як повідомляє WSJ, йдеться не просто про символічне підсилення, а про Marine Expeditionary Unit та елементи Amphibious Ready Group. Такі сили дають Вашингтону гнучкий інструмент: від охорони маршрутів і демонстрації прапора до евакуації, швидкого реагування та локальних десантних операцій.

Важливо, що це ще не означає автоматичного початку постійних конвоїв для кожного торговельного судна. USNI News зазначає, що ВМС США лише опрацьовують варіанти ескорту через Ормузьку протоку, а реальний захист судноплавства вимагатиме не лише кораблів, а й повітряного прикриття, безпілотних платформ і зниження іранської загрози на березі.

Саме тут проявляється головна проблема для Білого дому. Іран не може на рівних змагатися зі США у відкритому морському бою, але здатен робити те, що вже давно вміє найкраще: перетворювати вузьке місце світової торгівлі на інструмент шантажу через ракети, дрони, мінну загрозу й тиск на цивільне судноплавство.

Через це морська фаза війни б’є не лише по регіону, а по глобальній економіці. AP і провідні бізнес-видання повідомляють, що нафта вже піднімалася до рівнів близько 100 доларів за барель на тлі атак на судна й фактичного стискання трафіку через протоку. Для США це означає тиск на ціни на бензин, для Європи й Азії — ризик нового енергетичного шоку.

Проблема ще ширша, ніж лише нафта. IEA наголошує, що через Ормузьку протоку проходить і майже п’ята частина глобальної торгівлі LNG, а для Катару й ОАЕ обхідних маршрутів фактично немає. Тобто дестабілізація Перської затоки б’є і по газових ринках, а отже по електроенергії, промисловості та інфляції далеко за межами Близького Сходу.

Пентагон у цій ситуації фактично повертається до старої американської ролі гаранта енергетичної безпеки, але в значно складніших умовах. Наприкінці 1980-х США вже супроводжували танкери під час «танкерної війни», однак нинішнє середовище відрізняється масовим використанням дронів, точніших ракет і вищою чутливістю ринків до будь-якого збою.

Президент Дональд Трамп уже публічно допускав, що може наказати ВМС США супроводжувати торговельні судна, а його команда говорить про запуск такої схеми, щойно це стане військово можливим. Це показує: американська стратегія дедалі менше схожа на коротку каральну операцію і дедалі більше — на затяжне управління кризою в морському chokepoint.

Для Ірану така еволюція теж вигідна у власній логіці. Навіть якщо Тегеран зазнає серйозних втрат у повітрі, він може нав’язувати США дорожчу й повільнішу гру, де кожен день напруження в Ормузькій протоці піднімає нафтові ціни, нервує ринки й тисне на політичну підтримку війни в самих Сполучених Штатах. Це вже не лише військова, а й економічна кампанія виснаження.

Показово, що в морську тему дедалі активніше втягуються й союзники. Sky News повідомляє, що Британія зважує варіанти захисту судноплавства, а раніше Франція та інші європейські держави також обговорювали підтримувальні місії для торговельних маршрутів. Це означає, що криза навколо Ірану повільно інтернаціоналізується саме через загрозу енергетичним перевезенням.

Однак нове розгортання морпіхів не варто автоматично трактувати як підготовку до великого вторгнення на іранський берег. Амфібійні сили в такому сценарії радше потрібні для швидкого реагування, прикриття комунікацій, охорони американських інтересів і створення ширшого набору варіантів для CENTCOM, а не як пряма ознака майбутньої наземної кампанії. Це радше страховка, ніж оголошення нового фронту.

Але й зводити це до «технічного підсилення» теж не можна. Що більше американських кораблів і морпіхів входить у район, де Іран уже тисне на судноплавство, то вищий ризик прямого зіткнення між США та Іраном — через помилкову ідентифікацію, атаку на конвой, мінний інцидент або удар по платформі забезпечення. Морська присутність стримує, але водночас наближає момент небезпечного контакту.

Для нафтового ринку й глобальної економіки це означає просту річ: навіть без повного перекриття Ормузької протоки сама нестабільність у районі вже працює як податок на енергію. Коли судновласники змінюють маршрути, страховики піднімають ставки, а флоти чекають ескорту, вартість конфлікту починає переноситися на споживача — від Азії до Європи й США.

Найреалістичніший висновок на зараз такий: США не стільки наближаються до розв’язки, скільки готуються керувати довшим і дорожчим конфліктом. Морпіхи США, ВМС США, Ормузька протока, Перська затока, нафтові ціни, судноплавство, енергетична безпека, американські війська та Іран тепер зливаються в один сюжет, у якому військове стримування і глобальна економіка вже нероздільні.

США оголосили винагороду до $10 млн за інформацію про 10 високопосадовців Ірану, серед яких новий верховний лідер аятола Моджтаба Хаменеї.

Пропозицію опублікував Держдепартамент на своєму сайті. У списку — шість конкретно названих осіб та ще чотири чиновники, зазначені лише за посадами. Усіх їх Вашингтон пов’язує з керівництвом Корпусу вартових ісламської революції.

При цьому не уточнюється, яка саме інформація може дати право на винагороду і чи має вона призвести до затримання або ліквідації цих осіб.

США оголосили винагороду до $10 млн за інформацію про 10 високопосадовців Ірану, серед яких новий верховний лідер аятола Моджтаба Хаменеї.

Пропозицію опублікував Держдепартамент на своєму сайті. У списку — шість конкретно названих осіб та ще чотири чиновники, зазначені лише за посадами. Усіх їх Вашингтон пов’язує з керівництвом Корпусу вартових ісламської революції.

При цьому не уточнюється, яка саме інформація може дати право на винагороду і чи має вона призвести до затримання або ліквідації цих осіб.

Ще тиждень тому Фрідріх Мерц намагався триматися максимально близько до Дональда Трампа в питанні війни проти Ірану. Після візиту до Вашингтона на початку березня німецький канцлер давав зрозуміти, що Берлін у цілому поділяє курс США на жорсткий тиск на Тегеран і не збирається публічно читати союзникам лекції.

Але вже 13 березня тон Мерца різко змінився. Під час візиту до Норвегії він заявив, що війна ставить «великі питання» для безпеки, має «масований вплив» на енергетичні витрати і може спровокувати масштабну міграцію. Окремо канцлер підкреслив, що Німеччина не є стороною війни й не хоче нею ставати.

Ця зміна тону не виглядає ситуативною. Вона радше означає, що Берлін зіткнувся з наслідками війни швидше, ніж очікував: дорожча енергія, тиск на німецьку промисловість, ризик нової хвилі біженців і дедалі більша незгода всередині самої Європи щодо американсько-ізраїльської кампанії проти Ірану.

Ще тиждень тому Фрідріх Мерц намагався триматися максимально близько до Дональда Трампа в питанні війни проти Ірану. Після візиту до Вашингтона на початку березня німецький канцлер давав зрозуміти, що Берлін у цілому поділяє курс США на жорсткий тиск на Тегеран і не збирається публічно читати союзникам лекції.

Але вже 13 березня тон Мерца різко змінився. Під час візиту до Норвегії він заявив, що війна ставить «великі питання» для безпеки, має «масований вплив» на енергетичні витрати і може спровокувати масштабну міграцію. Окремо канцлер підкреслив, що Німеччина не є стороною війни й не хоче нею ставати.

Ця зміна тону не виглядає ситуативною. Вона радше означає, що Берлін зіткнувся з наслідками війни швидше, ніж очікував: дорожча енергія, тиск на німецьку промисловість, ризик нової хвилі біженців і дедалі більша незгода всередині самої Європи щодо американсько-ізраїльської кампанії проти Ірану.

За попереднім аналізом Дейком, розворот Мерца є не моральною переоцінкою війни, а реакцією на розрив між початковою геополітичною лояльністю до США і реальними витратами для німецької економіки та безпеки. Що довше триває війна в Перській затоці, то дорожче для Берліна коштує рання демонстрація «повної синхронності» з Трампом.

Енергетичний чинник тут ключовий. Іранська криза вже спричинила стрибок нафтових цін вище 100 доларів за барель, а загрози судноплавству в Ормузькій протоці повернули в Європу страх перед новим енергетичним шоком. Для Німеччини це особливо болісно, бо її промислова модель і без того кілька років працює в умовах дорожчої енергії та ослабленої конкурентоспроможності.

Офіційна статистика лише підсилює це занепокоєння. Destatis повідомив, що нові замовлення в німецькій промисловості у січні 2026 року впали на 11,1% порівняно з попереднім місяцем. Це свідчить, що навіть до повного розгортання ефектів іранської війни виробничий сектор Німеччини залишався крихким, а отже новий виток енергетичних цін б’є по економіці в момент її ослаблення.

Bundesbank ще в грудні прогнозував для 2026 року лише поступове й доволі мляве відновлення німецької економіки. Тобто в Берліні й без того розраховували не на ривок, а на повільне виповзання з затяжної слабкості. Війна з Іраном тепер ризикує зламати навіть цей обережний сценарій, бо додає до структурних проблем зовнішній шок на енергоносії.

Саме тому Мерц дедалі частіше говорить уже не мовою стратегічної солідарності, а мовою виходу з конфлікту. Ще кілька днів тому він попереджав про небезпеку «нескінченної війни» і вимагав від США та Ізраїлю більш переконливого плану завершення бойових дій. Це важливий зсув: канцлер починає вимірювати успішність кампанії не силою удару, а наявністю політичного фіналу.

Тут розходження з Трампом стає особливо помітним. Вашингтон і далі подає кампанію як засіб радикально змінити баланс сил на Близькому Сході, тоді як Берлін дедалі гостріше питає, що буде після цього. Якщо немає переконливої стратегії завершення, то для Європи війна швидко перетворюється з союзницької операції на джерело довгого економічного й політичного виснаження.

Не менш чутливий для Німеччини і міграційний аспект. Мерц прямо сказав у Норвегії, що війна має потенціал спровокувати масштабні міграційні рухи. Для його уряду це не абстрактна гуманітарна тема, а внутрішньополітичний ризик: будь-яке нове зростання числа біженців одразу стає аргументом для AfD, яка вже конвертує тривогу щодо економіки та безпеки у власну підтримку.

Саме на цьому тлі зовнішня політика канцлера починає переплітатися з логікою його коаліції. Усередині уряду Соціал-демократична партія дедалі помітніше тисне на ХДС, вимагаючи чіткішого дистанціювання від війни. Публічно союзники Мерца вже сигналізують, що німецька лінія не може виглядати як автоматичне схвалення кожного рішення Трампа.

Ще один подразник — Україна. Мерц 13 березня розкритикував рішення США пом’якшити нафтові санкції проти Росії, назвавши такий крок неправильним. Для Берліна це подвійна загроза: по-перше, дешевша російська нафта може допомогти стабілізувати ринок ціною посилення Кремля; по-друге, фокус Заходу дедалі більше зміщується з України на Перську затоку.

Це, мабуть, найглибший нерв усієї історії. Німеччина підтримує Україну як центральний безпековий пріоритет Європи, але нова близькосхідна війна розмиває порядок денний. Якщо Сполучені Штати починають послаблювати нафтові обмеження для Росії заради збивання світових цін, у Берліні цілком логічно бачать у цьому не тактичну дрібницю, а ризик прямого підживлення російської воєнної машини.

Показово, що Мерц поки не приєднався до найжорсткішої європейської риторики про незаконність ударів США та Ізраїлю. Але навіть без цього очевидно: німецький канцлер уже переходить від мови підтримки до мови обмеження шкоди. Він не заперечує союзницькі відносини, проте дедалі наполегливіше намагається відокремити інтереси Німеччини від логіки американської ескалації.

Для самого Мерца це ще й питання політичної стійкості. Після невдалих для ХДС регіональних сигналів і зростання нервозності в країні він уже не може дозволити собі виглядати канцлером, який сміється поруч із Трампом, тоді як німецький бізнес рахує втрати, а виборець боїться нової інфляції, нової війни й нової міграційної хвилі.

Найімовірніше, далі Берлін спробує зайняти проміжну позицію: не ламати трансатлантичну єдність відкрито, але дедалі сильніше вимагати дипломатичного сценарію завершення війни. Інакше Мерц ризикує опинитися в найгіршій із можливих точок — між Трампом, який не демонструє переконливої стратегії виходу, та Європою, що дедалі голосніше платить за цю війну власною економікою й безпекою.

Рішення США тимчасово послабити частину обмежень на російську нафту стало для Кремля подвійним виграшем. Москва отримала не лише додаткову гнучкість у продажах, а й сильний політичний сигнал: навіть у розпал війни проти України її не вдалося виштовхнути з центру глобального енергоринку.

12 березня 2026 року Управління з контролю за іноземними активами Мінфіну США видало General License 134. Вона дозволяє до 11 квітня продавати, доставляти й розвантажувати російську нафту та нафтопродукти, якщо їх було завантажено на судна до 12:01 ночі 12 березня за східним часом США.

Формально Білий дім намагається пом’якшити енергетичний шок, який розігнала війна навколо Ірану та збої в районі Ормузької протоки. Але політичний ефект виявився не менш важливим: Європа публічно дає зрозуміти, що не готова міняти санкційний тиск на короткострокову ринкову зручність.

Рішення США тимчасово послабити частину обмежень на російську нафту стало для Кремля подвійним виграшем. Москва отримала не лише додаткову гнучкість у продажах, а й сильний політичний сигнал: навіть у розпал війни проти України її не вдалося виштовхнути з центру глобального енергоринку.

12 березня 2026 року Управління з контролю за іноземними активами Мінфіну США видало General License 134. Вона дозволяє до 11 квітня продавати, доставляти й розвантажувати російську нафту та нафтопродукти, якщо їх було завантажено на судна до 12:01 ночі 12 березня за східним часом США.

Формально Білий дім намагається пом’якшити енергетичний шок, який розігнала війна навколо Ірану та збої в районі Ормузької протоки. Але політичний ефект виявився не менш важливим: Європа публічно дає зрозуміти, що не готова міняти санкційний тиск на короткострокову ринкову зручність.

За підрахунками редакції Дейком, головна новизна тут не в самих барелях, а в тому, що санкції США вперше за довгий час були скориговані не через поведінку Росії, а через кризу на іншому театрі війни. Для Кремля це майже готова формула: ринок визнає незамінність російської нафти, навіть коли політика говорить протилежне.

Саме тому в Москві рішення подали як доказ провалу західної стратегії. Російська влада роками чула, що санкції відріжуть її від світової торгівлі енергоносіями, однак нині може показувати інше: у кризовий момент найбільша економіка Заходу сама відкриває для російської нафти вузьке, але реальне вікно.

Економічно це послаблення не є повним демонтажем нафтових санкцій. Йдеться лише про партії, що вже перебувають у морі, а не про вільне повернення Росії до довоєнного режиму торгівлі. Проте для трейдерів і перевізників навіть така вузька ліцензія знижує частину ризиків, дисконту та страхових витрат.

Аналітики якраз і звертають увагу: фізично ринок це навряд чи врятує. Росія і без того навчилася роками продавати нафту через тіньовий флот, посередників і переорієнтацію на Азію. Тому додатковий ефект від ліцензії обмежений, а найбільший бонус Москві приносить не дозвіл, а саме стрибок ціни на нафту.

І тут проявляється парадокс нинішньої енергетичної кризи. Захід запроваджував санкції, щоб урізати російські доходи, але війна довкола Ірану підняла котирування так, що навіть частково обмежений експортер може заробляти більше. Кремль фактично отримує премію за нестабільність, яку сам не створював напряму, але вправно використовує.

Окремий вимір — Індія. Ще 5 березня OFAC видало General License 133 для поставок російської нафти до Індії, а тепер з’явилося ширше вікно для вантажів, уже завантажених на судна. Саме індійський напрямок може найшвидше конвертувати американське послаблення в реальні закупівлі та нові рекорди імпорту.

Для ЄС це рішення виглядає особливо болісно не лише через ціну на пальне. Брюссель останні місяці просуває протилежну логіку: повне згортання залежності від російської енергії, поетапну відмову від імпорту та нові пакети санкцій по енергетиці, фінансах і тіньовому флоту.

На фотографії, опублікованій російськими державними ЗМІ, зображені Кирило Дмитрієв (другий праворуч) зі Стівом Віткоффом (ліворуч) та Джаредом Кушнером (праворуч) у Кремлі в січні — Фото басейну Олександра Казакова

Тому трансатлантичний дисонанс тут глибший за одноразову суперечку. Коли Вашингтон каже, що ринок потребує російських барелів, а Європа — що будь-яке послаблення є стратегічною помилкою, Москва отримує шанс грати на відмінностях між союзниками та виставляти санкційний фронт не монолітом, а компромісною конструкцією.

Для України наслідок теж очевидний. Будь-яке пом’якшення нафтових обмежень — навіть вузьке й тимчасове — підриває ключовий принцип санкційної політики: агресор не має вигравати від зовнішньої кризи. На тлі війни Росії проти України це посилює відчуття, що глобальний порядок денний здатен відсунути українське питання на другий план.

Ще кілька тижнів тому російський бюджет входив у 2026 рік під тиском слабших енергетичних надходжень і ширших знижок на Urals. Тепер ситуація різко змінюється: подорожчання нафти та швидший збут частини вантажів дають Москві короткостроковий фінансовий перепочинок саме тоді, коли видатки на війну лишаються високими.

Політична вигода для Кремля, можливо, навіть важливіша за бюджетну. Російська дипломатія давно просуває тезу, що без її сировини неможлива стабільність світового енергоринку. Тимчасова американська ліцензія дозволяє цю тезу підкріпити не пропагандою, а рішенням самого Вашингтона, нехай і вимушеним.

Водночас перебільшувати масштаб кроку не варто. General License 134 має чітку межу в часі й не знімає всі попередні нафтові санкції США. Вона не є новою доктриною щодо Росії, а радше кризовим винятком для вже наявних вантажів. Але ринки й політика часто живуть не тільки правом, а й символами.

Саме символіка нині працює на Москву. Якщо ще вчора російська нафта в західній риториці була токсичним товаром, то сьогодні вона знову описується як інструмент стабілізації. Для країн Азії це теж важливий сигнал: Кремль може виглядати не тимчасовим постачальником під санкціями, а довшим страховим партнером на випадок нових потрясінь на Близькому Сході.

Звідси й ширший геоекономічний висновок. Санкції працюють найкраще тоді, коли ринок має альтернативи, а союзники діють синхронно. Коли ж Ормузька протока стає фактором цінового шоку, а США й ЄС демонструють різні тактичні відповіді, Росія перетворює свою сировинну роль на важіль політичного повернення.

Для адміністрації Дональда Трампа це рішення, ймовірно, є спробою купити час і збити внутрішній тиск через бензин та енергоносії. Але зовнішньополітична ціна такої паузи висока: союзники бачать не просто технічний виняток, а прецедент, коли коротка енергетична вигода бере гору над довгою санкційною послідовністю.

У найближчі тижні ключовим буде не лише те, скільки саме барелів вийде на ринок до 11 квітня. Важливіше, чи стане нинішня ліцензія одноразовою аварійною мірою, чи перетвориться на модель подальших винятків. Якщо друге, Кремль отримає не паузу, а механізм поступового розмивання нафтових санкцій США.

Поки ж підсумок для Москви виглядає більш ніж сприятливим. Ціна на нафту зросла, російська нафта знову стала затребуваною, а сам Кремль може подати це як доказ власної незамінності. Саме тому нинішнє послаблення — не дрібна технічна поступка, а момент, коли енергетика знову почала переписувати політику.

Економіка США увійшла в березень не з позиції сили, а з уже помітною втратою імпульсу. Бюро економічного аналізу 13 березня переглянуло зростання ВВП США за четвертий квартал 2025 року до 0,7% у річному вимірі проти 1,4% у попередній оцінці. Для найбільшої економіки світу це не обвал, але вже виразне уповільнення.

Особливо показово, що сповільнення прийшло після сильнішого третього кварталу, коли реальний ВВП зростав на 4,4%. У новій оцінці BEA вказує: тягнули економіку споживчі витрати та інвестиції, але їх частково нівелювали спад державних витрат і слабший експорт. Тобто запас міцності в американської економіки вже звужувався ще до близькосхідного шоку.

Другий тривожний сигнал — інфляція. Індекс PCE, на який орієнтується ФРС, у січні 2026 року зріс на 0,3% за місяць і на 2,8% у річному вимірі. Базова інфляція, без їжі та енергії, додала 0,4% за місяць і 3,1% рік до року. Це означає, що ціновий тиск не слабшав, а знову почав накопичуватися.

Економіка США увійшла в березень не з позиції сили, а з уже помітною втратою імпульсу. Бюро економічного аналізу 13 березня переглянуло зростання ВВП США за четвертий квартал 2025 року до 0,7% у річному вимірі проти 1,4% у попередній оцінці. Для найбільшої економіки світу це не обвал, але вже виразне уповільнення.

Особливо показово, що сповільнення прийшло після сильнішого третього кварталу, коли реальний ВВП зростав на 4,4%. У новій оцінці BEA вказує: тягнули економіку споживчі витрати та інвестиції, але їх частково нівелювали спад державних витрат і слабший експорт. Тобто запас міцності в американської економіки вже звужувався ще до близькосхідного шоку.

Другий тривожний сигнал — інфляція. Індекс PCE, на який орієнтується ФРС, у січні 2026 року зріс на 0,3% за місяць і на 2,8% у річному вимірі. Базова інфляція, без їжі та енергії, додала 0,4% за місяць і 3,1% рік до року. Це означає, що ціновий тиск не слабшав, а знову почав накопичуватися.

За підрахунками редакції Дейком, саме ця комбінація — слабший ВВП США та вища базова інфляція — зробила економіку вразливою до будь-якого зовнішнього удару. Війна з Іраном не створила проблему з нуля, а наклалася на вже нестійкий баланс, у якому інфляція, монетарна політика і споживчий попит почали тягнути в різні боки.

Формально американський споживач ще не відступив. У січні особисті доходи зросли на 0,4%, номінальні споживчі витрати — теж на 0,4%, а реальні витрати додали лише 0,1%. Це важливий нюанс: домашні господарства все ще підтримують економіку США, але вже значно слабше, ніж у фазі постпандемійного відновлення.

Ще неприємніша картина відкрилася на ринку праці. Після щорічного перегляду BLS виявилося, що загальне зростання payrolls у 2025 році було набагато слабшим, ніж вважалося раніше: приріст за рік переглянули з 584 тисяч до 181 тисячі, тобто в середньому лише 15 тисяч робочих місць на місяць. Це вже не ринок праці, який безумовно страхує від спаду.

Січень ще дав плюс 126 тисяч робочих місць після перегляду, але лютий приніс мінус 92 тисячі, а безробіття залишилося на рівні 4,4%. Інакше кажучи, ринок праці США не валиться, але й не створює тієї динаміки, яка дозволяє ФРС спокійно ігнорувати ризики для зростання. Саме тому будь-яке підвищення цін на енергоносії зараз болючіше, ніж рік тому.

Для Федеральної резервної системи це майже підручникова пастка. Офіційно Фед має подвійний мандат: максимальна зайнятість і стабільні ціни, а ціль з інфляції становить 2% у довгостроковому горизонті. У січневій заяві FOMC прямо зазначив, що невизначеність щодо економічних перспектив лишається підвищеною, а Комітет уважний до ризиків з обох боків мандата.

На останньому засіданні, 28 січня, ФРС залишила ставку федеральних фондів у діапазоні 3,5–3,75%. На той момент це виглядало як вичікувальна пауза: інфляція ще не повернулася до цілі, але й ринок праці не подавав однозначного сигналу до негайного пом’якшення. Після даних за січень і лютневого payrolls ця пауза стала значно менш комфортною.

Війна з Іраном додає до цієї конфігурації найнебезпечніший канал — енергетичний. За даними EIA, середня ціна WTI у лютому становила 64,51 долара за барель, а вже 13 березня AP фіксувало американську нафту поблизу 98 доларів і Brent вище 100 доларів на тлі воєнного ризику та перебоїв навколо Ормузької протоки.

Це важливо не лише для бензину. Ціни на нафту швидко проходять крізь транспорт, авіаквитки, логістику, доставку, частину харчового сервісу й ширше — через інфляційні очікування бізнесу та споживачів. Саме так локальний енергетичний шок перетворюється на загальний ціновий тиск, який потім важко швидко погасити одними лише відсотковими ставками.

Відмінність від 2022 року в тому, що нині економіка США входить у нафтовий стрес без колишнього буфера. Тоді ринок праці був значно гарячішим, а темпи зростання — відчутно вищими. Тепер маємо майже нульову динаміку зайнятості за переглянутим 2025 роком, слабший споживчий попит і базову інфляцію, що зависла помітно вище цілі ФРС.

Окремим подразником лишається й торгова політика. Після рішення Верховного суду частину тарифів Трампа було скасовано, але адміністрація перейшла до альтернативних правових механізмів, а значна частина тарифного тиску й невизначеності для імпорту збереглася. Це означає, що дезінфляція в товарах уже не виглядає надійною автоматичною опорою для загального сповільнення цін.

Саме тому дедалі частіше повертається слово «стагфляція» — не як готовий діагноз, а як ризик. Класична стагфляція — це поєднання слабкого зростання та високої інфляції. США ще не там, бо споживчі витрати не зламалися остаточно, а безробіття не пішло вгору різко. Але базові умови для такого сценарію вже стали значно ближчими, ніж наприкінці 2024 року.

У цьому сенсі ФРС має лише три варіанти, і жоден не ідеальний. Перший — тримати ставки високими довше, щоб не дати нафтовому шоку закріпитися в інфляції. Другий — знижувати ставки, якщо ринок праці погіршуватиметься швидше. Третій — реагувати уривчасто, залежно від кожного нового релізу, але саме цей сценарій найбільше підживлює ринкову нервозність.

Для американських домогосподарств ключове питання тепер дуже приземлене: чи залишиться енергетичний шок коротким, чи встигне перейти в ширший кошик витрат. Якщо нафта швидко відкотиться, економіка США ще може уникнути серйознішого сценарію. Якщо ж високі ціни на паливо протримаються довше, удар по реальних доходах почне з’їдати той самий споживчий попит, який поки утримує зростання.

Для ринків це означає нову чутливість до кожного числа — PCE, CPI, payrolls, роздрібних продажів, цін на бензин і нафти WTI. У такій фазі навіть помірний сюрприз у даних змінює очікування щодо ставки ФРС, а отже — вартість кредиту, поведінку облігацій, акцій і долара. Монетарна політика знову стає не фоном, а центральною віссю всієї економічної історії.

Найточніше визначення поточної ситуації — не «криза вже настала», а «захисний шар став тонким». Переглянутий ВВП США, стійка інфляція, слабший ринок праці й новий стрибок цін на нафту разом створили для ФРС майже найгіршу стартову позицію: боротися одночасно і за ціни, і за зростання, коли кожне рішення б’є по іншій цілі.

13 березня Дональд Трамп фактично пом’якшив власний заклик до іранців «забрати свою країну». В ефірі Fox News Radio він визнав, що протестувальники без зброї навряд чи швидко зможуть повалити режим, якщо проти них працюють озброєні силові структури.

Цей тон разюче відрізняється від січневих і лютневих заяв Білого дому. На тлі протестів в Ірані Трамп погрожував, що США «прийдуть на допомогу», якщо влада розстрілюватиме демонстрантів, а після ударів 28 лютого закликав іранців фактично перебрати владу у Тегерані.

Для американської політики це не просто зміна інтонації. Це публічне визнання того, що сценарій «військовий удар плюс народне повстання» виявився значно менш реалістичним, ніж його подавала воєнна риторика Трампа на старті кампанії проти Ірану.

13 березня Дональд Трамп фактично пом’якшив власний заклик до іранців «забрати свою країну». В ефірі Fox News Radio він визнав, що протестувальники без зброї навряд чи швидко зможуть повалити режим, якщо проти них працюють озброєні силові структури.

Цей тон разюче відрізняється від січневих і лютневих заяв Білого дому. На тлі протестів в Ірані Трамп погрожував, що США «прийдуть на допомогу», якщо влада розстрілюватиме демонстрантів, а після ударів 28 лютого закликав іранців фактично перебрати владу у Тегерані.

Для американської політики це не просто зміна інтонації. Це публічне визнання того, що сценарій «військовий удар плюс народне повстання» виявився значно менш реалістичним, ніж його подавала воєнна риторика Трампа на старті кампанії проти Ірану.

За оцінкою редакції Дейком, у центрі цієї історії не емоція, а стратегічний розрив. Вашингтон і Єрусалим довго говорили про зміну режиму, але тепер дедалі виразніше визнають: навіть після нищівних ударів іранська держава не перетворюється автоматично на політичний вакуум.

Ключ до цього розриву — Басиж і ширша архітектура КВІР. Britannica визначає Басиж як гілку Корпусу вартових ісламської революції, що мобілізує цивільних добровольців і відіграє провідну роль у придушенні протестів, зокрема з 2009 року та під час новітніх хвиль незгоди.

Правозахисний контекст лише підсилює аргумент Трампа про «велику перешкоду», хоча й запізніло. Amnesty International та Human Rights Watch документували незакональне застосування вогнепальної зброї, масові арешти й жорстку мілітаризовану зачистку протестів, що почалися наприкінці грудня 2025 року.

ООН вказувала, що демонстрації охопили всю країну на тлі інфляції, валютної кризи та ширших вимог до політичних змін. Водночас Amnesty наголошувала: після 8 січня влада відключала інтернет, приховуючи масштаби репресій, а реальна кількість жертв могла бути вищою за підтверджені оцінки.

У такій ситуації заклик до «народного повстання» звучить не як план дій, а як перекладання ризику на самих цивільних. Людям пропонують вийти проти державної машини, яка вже довела готовність стріляти, затримувати, ізолювати міста та ламати канали комунікації.

Саме тому в Ірані дедалі частіше звучить інший настрій: не «визволення», а руйнація без зрозумілого фіналу. TIME наводив свідчення іранців, які спершу бачили в зовнішньому тиску шанс на послаблення режиму, але після початку війни говорили вже про знищення, страх і невизначеність.

Ще один важливий сигнал — режим у Тегерані не розсипався після перших ударів і ліквідації Алі Хаменеї. Аналітики CFR і низка західних видань наголошують: силова вертикаль, апарат безпеки та мережі КВІР продовжують працювати, а отже сама по собі втрата верхівки не гарантує зміни режиму.

Беньямін Нетаньягу також уже помітно обережніший у прогнозах. За повідомленнями західних медіа, він визнав, що падіння режиму в Ірані залежить передусім від внутрішнього процесу, а не лише від зовнішнього тиску. Це важливе коригування після початкових обіцянок швидкого перелому.

Матеріал DaycomІзраїль завдав ударів по Бейруту, розширюючи тиск на “Хезболлу” за межами її традиційних опорних районівІзраїльські удари по центральному Бейруту зруйнували уявлення про відносну безпеку ліванської столиці, тоді як одночасна ескалація в Ірані, Іраку та Перській затоці дедалі виразніше перетворює регіональну війну на масшта

Тобто США та Ізраїль поступово переходять від максималістської формули «повалення влади» до прагматичнішого завдання — послабити військові можливості Ірану, його ракетну інфраструктуру та здатність проєктувати силу в регіоні. Але це вже інша мета, ніж політичне перезаснування держави.

Цю різницю добре формулює Foreign Affairs: зміна режиму, зміна поведінки, знищення ядерної програми та позбавлення Ірану регіонального впливу — не тотожні цілі. Коли адміністрація змішує їх в один меседж, виникає стратегічна плутанина, яку неможливо приховати навіть військовими успіхами.

Саме ця плутанина зараз б’є і по іранській опозиції. Для вуличного протесту недостатньо зовнішнього схвалення чи телевізійних звернень. Потрібні організаційні мережі, канали зв’язку, безпечні зони, розкол у силовому апараті та бодай мінімальне розуміння, якою буде влада після режиму.

Наразі ж іранська опозиція залишається строкатою, а страх перед репресіями — системним. Brookings прямо попереджав: навіть серйозне послаблення можливостей режиму військовими засобами не означає, що зовнішня сила може легко забезпечити зміну влади всередині країни.

Ба більше, затяжна війна США та Ізраїлю проти Ірану може спрацювати у протилежний бік. Вона дає Тегерану аргумент для мобілізації, посилює логіку облоги, дозволяє КВІР і Басижу ще жорсткіше таврувати іранські протести як «змову ззовні» та зачищати іранську опозицію під приводом безпеки.

Трамп, схоже, тепер визнає лише частину цієї реальності: люди без зброї не скинуть режим за наказом з Вашингтона. Але цього визнання замало. Питання не лише в тому, чи бояться іранці вийти на вулицю, а й у тому, чи існує взагалі продуманий політичний сценарій після воєнної фази.

Найімовірніший прогноз на найближчі тижні — не швидка зміна режиму, а затяжне виснаження. Тегеран може втрачати військові спроможності, але зберігати апарат контролю; Вашингтон може говорити про свободу, але дедалі частіше зіштовхуватиметься з тим, що в Ірані владу тримає не риторика, а озброєна структура примусу.

І саме тому нинішня корекція тону Трампа важливіша, ніж здається. Вона показує: геополітика Близького Сходу вкотре впирається в старе правило — зовнішній удар може похитнути режим, але не здатен автоматично створити нову державу, нову легітимність і нову безпеку для суспільства.

Гучні чутки про можливу військову операцію

Останніми днями міжнародний інформаційний простір сколихнули повідомлення про можливу секретну операцію США та Ізраїлю, спрямовану на вилучення іранського високозбагаченого урану. За інформацією медіа, йшлося про потенційне застосування спецпідрозділів, які могли б проникнути на територію Ірану та захопити або нейтралізувати запаси стратегічного ядерного матеріалу.

Такі повідомлення швидко набули широкого розголосу, оскільки питання ядерної програми Ірану вже багато років залишається однією з найгостріших тем світової політики. Будь-яка інформація про можливі військові сценарії миттєво викликає занепокоєння серед дипломатів, експертів з безпеки та урядів різних держав.

Особливу увагу привернули повідомлення про те, що потенційною ціллю операції міг стати підземний об’єкт в Ісфахані. Саме там, за даними аналітиків, можуть зберігатися значні обсяги урану, збагаченого до рівня, який викликає занепокоєння міжнародної спільноти.

Гучні чутки про можливу військову операцію

Останніми днями міжнародний інформаційний простір сколихнули повідомлення про можливу секретну операцію США та Ізраїлю, спрямовану на вилучення іранського високозбагаченого урану. За інформацією медіа, йшлося про потенційне застосування спецпідрозділів, які могли б проникнути на територію Ірану та захопити або нейтралізувати запаси стратегічного ядерного матеріалу.

Такі повідомлення швидко набули широкого розголосу, оскільки питання ядерної програми Ірану вже багато років залишається однією з найгостріших тем світової політики. Будь-яка інформація про можливі військові сценарії миттєво викликає занепокоєння серед дипломатів, експертів з безпеки та урядів різних держав.

Особливу увагу привернули повідомлення про те, що потенційною ціллю операції міг стати підземний об’єкт в Ісфахані. Саме там, за даними аналітиків, можуть зберігатися значні обсяги урану, збагаченого до рівня, який викликає занепокоєння міжнародної спільноти.

Чутки підживлювалися також тим, що співпраця між США та Ізраїлем у питаннях стримування іранської ядерної програми давно є одним із ключових елементів безпекової політики на Близькому Сході. Саме тому навіть неофіційні повідомлення про можливі спільні операції швидко набувають глобального резонансу.

Однак поки експерти намагалися оцінити реалістичність таких сценаріїв, офіційна позиція Вашингтона залишалася невідомою. Саме тому коментар Дональда Трампа став важливим сигналом для міжнародної спільноти.

Заява Трампа та позиція Вашингтона

Президент США Дональд Трамп вирішив розставити всі крапки над “і” щодо чуток про можливе захоплення ядерних матеріалів Ірану. У своєму інтерв’ю він чітко заявив, що жодного рішення про відправку американського спецназу для проведення подібної операції не ухвалювалося.

За словами американського лідера, Вашингтон навіть не наблизився до етапу обговорення такого сценарію. Ця заява стала важливою відповіддю на численні публікації, які припускали можливість радикальних кроків з боку США.

Трамп підкреслив, що наразі подібні дії не розглядаються як реальний план. Таким чином він фактично спростував інформацію про підготовку операції із захоплення іранського урану або втручання спецпідрозділів у ситуацію навколо ядерних об’єктів.

Попри це, тема іранської ядерної програми продовжує залишатися одним із ключових викликів для американської зовнішньої політики. Вашингтон неодноразово наголошував на необхідності стримування розвитку потенційної ядерної зброї в Ірані.

Заява Трампа також показала, що навіть у періоди гострої геополітичної напруги США прагнуть уникати передчасних рішень, які можуть спричинити серйозні наслідки для регіональної безпеки.

Чутки про спільну операцію США та Ізраїлю

Інформація, що викликала таку хвилю обговорень, стосувалася можливого плану спільних дій США та Ізраїлю. Згідно з оприлюдненими припущеннями, йшлося про потенційне вилучення приблизно 450 кілограмів урану, збагаченого до 60 відсотків.

Такий рівень збагачення вже давно викликає серйозне занепокоєння серед міжнародних експертів. Хоча він ще не означає створення ядерної зброї, проте значно скорочує технологічну дистанцію до її розробки.

За припущеннями аналітиків, один зі сценаріїв передбачав фізичне вивезення ядерного матеріалу за межі Ірану. Інший варіант полягав у тому, щоб знизити рівень збагачення безпосередньо на місці за участю міжнародних експертів.

Такі операції вимагають не лише технічної підготовки, але й масштабної військової підтримки. Для їх реалізації необхідно забезпечити безпеку фахівців, обладнання та транспортування ядерного матеріалу.

Саме тому будь-які подібні місії розглядаються як надзвичайно складні та ризиковані. Вони потребують не тільки військової сили, а й широкої міжнародної підтримки та дипломатичних домовленостей.

Політичний контекст і нове керівництво Ірану

Окрему увагу у своїх коментарях Дональд Трамп приділив внутрішньополітичним змінам в Ірані. Зокрема він висловив невдоволення тим, що новим верховним лідером країни став 56-річний Моджтаба Хаменеї.

Це призначення викликало активні дискусії як всередині Ірану, так і за його межами. Багато експертів вважають, що воно може вплинути на подальший курс країни, включно з її ядерною програмою.

Попри критику, Трамп утримався від жорстких заяв або погроз щодо нового керівництва Ірану. Раніше він допускав різкі формулювання на адресу потенційних наступників попереднього верховного лідера.

Президент США також відмовився розкривати свої подальші плани щодо відносин із новим керівництвом Тегерана. Це залишає простір для різних сценаріїв розвитку подій.

Очевидно, що політична ситуація навколо Ірану залишається складною і динамічною. Рішення нового керівництва країни можуть суттєво вплинути на безпеку всього регіону.

Глобальні ризики та майбутнє ядерного питання

Проблема іранської ядерної програми вже багато років залишається однією з центральних тем міжнародної безпеки. Будь-які зміни у цьому питанні миттєво впливають на баланс сил на Близькому Сході.

США, Ізраїль та низка інших держав продовжують уважно стежити за розвитком подій. Для них ключовим завданням є недопущення появи нової ядерної держави в регіоні.

Водночас будь-які військові сценарії, пов’язані з ядерними об’єктами, несуть серйозні ризики. Вони можуть призвести до масштабної ескалації та непередбачуваних наслідків.

Саме тому дипломатичні інструменти, міжнародні переговори та контроль з боку спеціалізованих організацій залишаються основними механізмами врегулювання цієї проблеми.

Заява Дональда Трампа про відсутність рішення щодо захоплення ядерного урану Ірану стала сигналом того, що наразі Вашингтон не готовий переходити до радикальних дій. Проте тема іранської ядерної програми й надалі залишатиметься у центрі світової політики, визначаючи безпекові дискусії на роки вперед.

Тисячі людей вийшли на урядову акцію в Тегерані з нагоди Дня Кудсу, коли війна між Іраном, США та Ізраїлем уже змінила ритм країни. Формально це щорічний мітинг солідарності з Палестиною, але цього разу він перетворився на тест публічної лояльності.

Натовп ніс іранські прапори, портрети шиїтських діячів і скандував антиамериканські та антиизраїльські гасла. На вулицях були помітні ознаки ретельно поставленої політичної сцени, де протест мав не стільки стихійний, скільки мобілізаційний і державний характер.

Особливу вагу події надала присутність високопосадовців. Серед учасників, за наведеним текстом, були президент Масуд Пезешкіан, керівники силового блоку, очільник судової влади та глава МЗС Аббас Арагчі, що підкреслило політичний статус мітингу в Тегерані.

Тисячі людей вийшли на урядову акцію в Тегерані з нагоди Дня Кудсу, коли війна між Іраном, США та Ізраїлем уже змінила ритм країни. Формально це щорічний мітинг солідарності з Палестиною, але цього разу він перетворився на тест публічної лояльності.

Натовп ніс іранські прапори, портрети шиїтських діячів і скандував антиамериканські та антиизраїльські гасла. На вулицях були помітні ознаки ретельно поставленої політичної сцени, де протест мав не стільки стихійний, скільки мобілізаційний і державний характер.

Особливу вагу події надала присутність високопосадовців. Серед учасників, за наведеним текстом, були президент Масуд Пезешкіан, керівники силового блоку, очільник судової влади та глава МЗС Аббас Арагчі, що підкреслило політичний статус мітингу в Тегерані.

За попереднім аналізом Дейком, такі масові акції в Ірані виконують одразу кілька функцій: вони консолідують провладний електорат, дисциплінують бюрократію й транслюють назовні образ стійкості. У час війни ця символічна надбудова стає майже такою ж важливою, як і військова.

Додаткового драматизму мітингу надали вибухи, що пролунали поблизу ходи. На опублікованих відео видно дим у небі, але учасники не розбігаються, а навпаки піднімають кулаки й продовжують скандувати, перетворюючи загрозу на елемент політичного ритуалу.

Саме ця реакція і є ключем до розуміння моменту. Іранська влада прагне показати, що навіть вибух у Тегерані не руйнує її контроль над вулицею, а страх не стає мовою натовпу. Для внутрішньої аудиторії це сигнал витривалості, для зовнішньої — демонстрація непоступливості.

Втім, масовість у таких випадках не варто автоматично читати як щиру підтримку режиму. У самому тексті зазначено, що участь у державних заходах заохочується через безкоштовний транспорт, їжу та інші стимули. Отже, мітинг у Тегерані — це і політична воля, і адміністративна технологія.

На цьому тлі ще виразніше звучить інша лінія — придушення будь-якого антиурядового протесту. Якщо провладний мітинг держава виводить на центральні вулиці, то незгода, за свідченнями співрозмовників у тексті, витісняється в тишу квартир, закриті чати й небезпечні приватні розмови.

День Кудсу традиційно є інструментом іранської ідеології на Близькому Сході. Через нього Тегеран нагадує про свою антиізраїльську позицію, прив’язує внутрішню політику до теми Єрусалима й вбудовує палестинське питання у власну систему легітимації та регіональної геополітики.

Однак нинішня акція була ширшою за звичний ритуал. Вона стала відповіддю на бомбардування, способом зібрати публічну лояльність у кадрі та перетворити площу на доказ того, що іранська влада не втратила здатності керувати масовими емоціями під час воєнної ескалації.

Люди скандували «Смерть Ізраїлю» та «Смерть Америці» та спалювали ізраїльський прапор — Араш Хамуші

Символічний ряд мітингу теж працював на цю мету. Коробки у формі трун з американськими прапорами, ходіння по них, портрети духовних лідерів, ритмічні гасла — усе це формує просту й зрозумілу мову політичної мобілізації, де ворог названий, а лояльність візуально підтверджена.

Окрема увага — до теми верховного лідера. У наданому тексті є твердження про смерть Алі Хаменеї та появу його наступника Моджтаби Хаменеї, однак такі дані в межах цього фрагмента не мають самостійної верифікації. Тому їх слід трактувати саме як заявлену версію, а не як беззаперечний факт.

Те саме стосується слів очільника Пентагону Піта Гегсета про можливе поранення Моджтаби Хаменеї. Якщо твердження не підкріплене доказами, воно залишається елементом інформаційної війни, а не підтвердженим повідомленням. Для аналітики це принципово, бо чутки часто випереджають реальні зміни.

Саме тому мітинг у Тегерані треба читати не лише як новину, а як політичний текст, написаний владою мовою площі. Його адресатами є одразу кілька аудиторій: власне населення, регіональні союзники, противники в Ізраїлі та США, а також ті, хто стежить за стабільністю режиму зсередини.

Для президента Масуда Пезешкіана така поява на акції теж важлива. У кризовий момент президент в Ірані має не стільки задавати тон, скільки демонструвати злагодженість із силовим і релігійним центром. Публічна присутність поруч із системою важить більше, ніж окрема політична ініціатива.

Водночас сама необхідність таких видовищ свідчить і про вразливість. Сильна влада не завжди мусить безперервно підтверджувати свою підтримку масовими кадрами. Коли режим активно показує натовп, це може означати не лише впевненість, а й потребу терміново перекрити сумніви щодо власної стійкості.

Економічний вимір також не можна відділити від політичного. Війна, санкції, зростання вартості життя та безпекова напруга змінюють суспільні настрої в Ірані. На цьому тлі державний мітинг стає способом тимчасово витіснити соціальні питання великим наративом про опір, честь і зовнішнього ворога.

Для Ізраїлю та США такі кадри мають подвійне значення. З одного боку, вони показують, що іранська система ще здатна виводити людей на вулицю. З іншого — вони не доводять реальної одностайності суспільства, бо між організованою мобілізацією і добровільною підтримкою лежить принципова різниця.

Найімовірніше, Тегеран і далі робитиме ставку на подібні символічні акції. Чим довше триватиме воєнна криза, тим важливішими для іранської влади ставатимуть контроль над публічним простором, релігійні дати, державні ритуали й керовані емоції як частина великої політики виживання.

Історія цього мітингу важлива не лише через кількість людей чи гучність гасел. Вона показує, як Іран у момент небезпеки перетворює площу на інструмент влади. І саме в цьому — головний зміст події в Тегерані: не стихія вулиці, а керована демонстрація державної присутності посеред війни.

13 березня 2026 року ізраїльська авіація скинула над Бейрутом листівки із закликом до громадян роззброїти «Хезболлу». Для столиці Лівану це був не просто інформаційний епізод, а сигнал: Ізраїль розширює конфлікт із прикордонної смуги до політичного й психологічного центру країни.

Сам факт авіаскидання над Бейрутом має окрему вагу. Раніше ізраїльські попередження були переважно тактичними — про евакуацію або удари по конкретних районах. Тепер меседж адресовано всьому ліванському суспільству: не сховатися, а визначитися, чиїм проектом має бути безпека Лівану.

Час для такої акції обрано не випадково. Після нової хвилі ударів і відновлення бойових дій з боку «Хезболли» уряд у Бейруті 2 березня оголосив військову та безпекову активність руху незаконною. Але між політичним рішенням і реальним роззброєнням «Хезболли» лежить прірва, яку й намагається використати Ізраїль.

13 березня 2026 року ізраїльська авіація скинула над Бейрутом листівки із закликом до громадян роззброїти «Хезболлу». Для столиці Лівану це був не просто інформаційний епізод, а сигнал: Ізраїль розширює конфлікт із прикордонної смуги до політичного й психологічного центру країни.

Сам факт авіаскидання над Бейрутом має окрему вагу. Раніше ізраїльські попередження були переважно тактичними — про евакуацію або удари по конкретних районах. Тепер меседж адресовано всьому ліванському суспільству: не сховатися, а визначитися, чиїм проектом має бути безпека Лівану.

Час для такої акції обрано не випадково. Після нової хвилі ударів і відновлення бойових дій з боку «Хезболли» уряд у Бейруті 2 березня оголосив військову та безпекову активність руху незаконною. Але між політичним рішенням і реальним роззброєнням «Хезболли» лежить прірва, яку й намагається використати Ізраїль.

За попереднім аналізом Дейком, листівки слід читати не як емоційну імпровізацію, а як частину скоординованої психологічної операції. Її мета — перенести тиск із південного Лівану на Бейрут, змусивши державу й суспільство самим доводити до кінця тему роззброєння «Хезболли».

Юридичний і політичний фон для цього тиску існує. Після перемир’я 2024 року передбачалося, що «Хезболла» відведе сили на північ від річки Літані, а ліванська армія розгорне повноцінну присутність на півдні. Проте імплементація буксує, а сторони трактують угоду по-різному.

Прем’єр-міністр Наваф Салам уже заявив, що вся військова активність «Хезболли» поза державними інституціями є незаконною, а роль руху має бути обмежена політичною сферою. Це історично жорстка формула для Лівану, але вона не перетворюється автоматично на здатність силою вилучити ракети, склади й командні мережі.

Паралельно Ізраїль переводить відповідальність із самої організації на державу Ліван. Міністр оборони Ісраель Кац попередив про дедалі вищу ціну для національної інфраструктури, якщо Бейрут не виконає зобов’язань щодо роззброєння. Це класична логіка примусу: за дії недержавного актора платить держава, яка його не приборкала.

Саме тому ізраїльські листівки — це не просто пропаганда. Це спроба розірвати ключову тезу «Хезболли», ніби її зброя є страховкою для Лівану. Текст із закликом «роззброїти «Хезболлу»» переводить суперечку з площини фронту в площину суспільного договору: хто тепер визначає майбутнє Бейрута — держава чи «вісь спротиву».

Особливу увагу привертає згадка про Unit 504 і QR-коди на листівках. Це означає, що йдеться не лише про публічний сигнал, а й про спробу відкрити канали контакту, збору даних і вербування інформаторів. У сучасній війні психологічна операція майже завжди поєднана з розвідкою.

Реакція ліванських військових із застереженням не сканувати коди була цілком передбачуваною. Для країни, яка вже пережила демонстрацію глибокого ізраїльського проникнення в комунікації та мережі «Хезболли», питання цифрової безпеки перестало бути технічною деталлю. Воно стало елементом національної оборони.

Водночас вимога швидкого роззброєння «Хезболли» впирається в слабкість інструменту, який мав би це забезпечити. Ліванська армія значною мірою залежить від зовнішньої підтримки, стикається з ресурсними обмеженнями й діє в умовах затяжної економічної кризи. Від неї вимагають функції держави, яка сама ще не відновила себе.

До цього додається військова реальність. Ізраїль уже повідомляв про рейди й «обмежені» наземні дії на півдні Лівану, а аналітики й колишні ліванські офіцери прямо кажуть: за наявності ізраїльської присутності змусити армію одночасно стримувати вторгнення і роззброювати тих, хто називає себе «опором», майже неможливо.

Один із найнебезпечніших наслідків такого сценарію — ризик внутрішнього розлому. Британський парламентський аналітичний огляд наголошує, що потенціал смертельного міжсектантського конфлікту є реальним, якщо роззброєння «Хезболли» піде силовим шляхом без зовнішніх гарантій, ізраїльського відведення військ і стабільного фінансування ліванської армії.

Слабкість «Хезболли» теж не варто переоцінювати. Рух зазнав втрат, його можливості обмежені, а ліванська влада вперше за роки відкрито поставила питання про монополію держави на зброю. Але «Хезболла» все ще вмонтована в політичну систему, соціальні мережі шиїтських районів і регіональну архітектуру, яку одним авіаскиданням не демонтуєш.

На це прямо вказує й Carnegie Endowment. Там вважають, що мета Ізраїлю в Лівані ширша, ніж просто технічне роззброєння: йдеться про політичну ізоляцію, повне позбавлення «Хезболли» легітимності й, зрештою, про її розчинення як силового центру. Тиск на цивільне населення в такій логіці стає не побічним ефектом, а інструментом.

Гуманітарна ціна цієї ескалації вже стрімко зростає. Станом на 9 березня ООН повідомляла про майже 700 тисяч переміщених осіб у Лівані та 294 загиблих за перші вісім днів війни; станом на 13 березня Associated Press уже писало про понад 850 тисяч переміщених. Це важливо фіксувати саме з датами, бо масштаб лиха збільшується буквально щодня.

Окремий вимір має й риторика самих листівок, де ліванцям фактично пропонують дивитися на руйнування як на доказ «ефективності» ізраїльської стратегії. Це небезпечна мова для всього Близького Сходу: вона нормалізує масове знищення інфраструктури як засіб переконання суспільства змінити політичну поведінку.

Формально тема роззброєння «Хезболли» не є новою: вона корениться і в Таїфських домовленостях, і в міжнародних резолюціях після війни 2006 року. Але коли ця тема повертається під акомпанемент бомбардувань, евакуаційних наказів і листівок над столицею, вона перестає бути суто державотворчим процесом і перетворюється на зовнішній примус.

Найреалістичніший прогноз на найближчі тижні — не швидке роззброєння, а трикутник паралельних криз: ізраїльські удари, обмежені можливості Бейрута та спроба «Хезболли» зберегти політичну суб’єктність попри військовий тиск. Якщо переговорний канал не відновиться, листівки над Бейрутом можуть увійти в історію як момент, коли інформаційна війна стала прологом до ще глибшої дестабілізації Лівану.

Початок нової фази конфлікту

Світова політика знову опинилася у центрі напружених подій після гучної заяви президента США Дональда Трампа щодо військової операції проти Ірану. За словами американського лідера, кампанія, розпочата Сполученими Штатами разом з Ізраїлем, має короткочасний характер і вже принесла значні результати. Він переконаний, що ключові цілі операції практично досягнуті, а фінал конфлікту може бути зовсім близько.

Під час виступу перед представниками Республіканської партії у Палаті представників Трамп заявив, що Сполучені Штати діяли рішуче та швидко. Він наголосив, що операція була необхідною відповіддю на загрозу, яка, за його словами, могла незабаром перерости у значно масштабнішу небезпеку.

Президент США підкреслив, що країна демонструє безпрецедентну силу та технологічну перевагу. Саме ці фактори, за його словами, дозволили завдати потужних ударів по військовій інфраструктурі Ірану. Американський лідер переконаний, що ця операція стала важливим кроком до стабілізації ситуації у регіоні.

Початок нової фази конфлікту

Світова політика знову опинилася у центрі напружених подій після гучної заяви президента США Дональда Трампа щодо військової операції проти Ірану. За словами американського лідера, кампанія, розпочата Сполученими Штатами разом з Ізраїлем, має короткочасний характер і вже принесла значні результати. Він переконаний, що ключові цілі операції практично досягнуті, а фінал конфлікту може бути зовсім близько.

Під час виступу перед представниками Республіканської партії у Палаті представників Трамп заявив, що Сполучені Штати діяли рішуче та швидко. Він наголосив, що операція була необхідною відповіддю на загрозу, яка, за його словами, могла незабаром перерости у значно масштабнішу небезпеку.

Президент США підкреслив, що країна демонструє безпрецедентну силу та технологічну перевагу. Саме ці фактори, за його словами, дозволили завдати потужних ударів по військовій інфраструктурі Ірану. Американський лідер переконаний, що ця операція стала важливим кроком до стабілізації ситуації у регіоні.

Трамп також намагався підкреслити символічний характер цієї кампанії, назвавши її своєрідною «короткою поїздкою», яка була необхідною для усунення загрози. У його риториці звучала впевненість, що США здатні швидко реагувати на будь-які виклики і діяти на випередження.

Разом із тим він визнав, що попри значні досягнення остаточна перемога ще не оголошена. Однак американський президент запевнив, що Сполучені Штати налаштовані довести операцію до повного завершення і поставити крапку у конфлікті.

Заяви про військову перевагу

У своїй промові Дональд Трамп окремо наголосив на масштабі військових дій, які проводилися в межах операції проти Ірану. За його словами, американські та ізраїльські сили продемонстрували надзвичайну ефективність і технічну перевагу на полі бою.

Президент США заявив, що значна частина військових можливостей Ірану була знищена. Зокрема, йшлося про удар по флоту країни, який, за його словами, практично перестав існувати після серії атак. Трамп повідомив, що десятки кораблів були потоплені під час операції.

Ці слова прозвучали особливо емоційно, коли він розповідав про масштаби втрат іранського флоту. Спочатку президент США назвав цифру у 46 кораблів, але вже під час пізнішої пресконференції повідомив, що їх може бути навіть більше.

Окрім цього, американський лідер заявив про повне знищення іранських безпілотників і ракетних можливостей. Він підкреслив, що військові дії були спрямовані саме на ті об’єкти, які становили найбільшу загрозу для регіону.

Особливу увагу було приділено інфраструктурі виробництва безпілотників. За словами Трампа, США знають розташування всіх таких об’єктів і послідовно завдають по них ударів. Він підкреслив, що ці дії мають на меті остаточно позбавити Іран можливості швидко відновити військовий потенціал.

Трамп також заявив, що в межах операції було завдано понад п’ять тисяч ударів по різних цілях. За його словами, за потреби американські сили можуть знищити всі залишкові об’єкти буквально за один день.

Причини початку операції

Важливу частину своєї риторики президент США присвятив поясненню причин початку військової операції проти Ірану. Він наголосив, що рішення про атаку було продиктоване необхідністю запобігти серйозній загрозі для безпеки країни.

Трамп заявив, що американська розвідка нібито отримала інформацію про підготовку можливих атак на Сполучені Штати. За його словами, ці події могли розгорнутися вже протягом найближчого тижня.

Крім того, президент США висловив занепокоєння щодо ядерної програми Ірану. Він стверджував, що країна могла наблизитися до створення ядерної зброї у дуже короткі терміни, що, на його думку, становило б глобальну загрозу.

Саме тому, за словами Трампа, було ухвалене рішення діяти швидко і рішуче. Він переконаний, що ця операція дозволила уникнути значно масштабнішого конфлікту, який міг би втягнути у війну багато держав.

Президент США також підкреслив, що дії Сполучених Штатів були спрямовані не лише на захист власної безпеки, а й на стабілізацію ситуації на Близькому Сході. У його словах звучала думка, що саме сила і швидкість реагування можуть запобігти ще більш небезпечним сценаріям.

Водночас він наголосив, що союз із Ізраїлем відіграв важливу роль у проведенні операції. Спільні дії, за його словами, дозволили досягти результатів значно швидше.

Світові наслідки та реакція ринків

Військова операція проти Ірану одразу вплинула не лише на політичну ситуацію, але й на світову економіку. Одним із найпомітніших наслідків стало різке зростання цін на нафту.

Після початку конфлікту Іран фактично перекрив Ормузьку протоку — один із ключових маршрутів транспортування енергоресурсів у світі. Це викликало серйозні побоювання на енергетичних ринках і призвело до стрімкого підвищення вартості нафти.

Ціна на нафту марки Brent піднялася до 116 доларів за барель, що стало одним із найвищих показників за останній час. Інвестори почали активно реагувати на ризики перебоїв із постачанням енергоресурсів.

Однак ситуація на ринку швидко змінилася після нових заяв Дональда Трампа. Коли президент США повідомив, що війна може завершитися вже найближчим часом, ціни на нафту почали знижуватися.

Трамп пояснив, що подорожчання енергоносіїв є тимчасовою платою за безпеку і мир. На його думку, стабілізація ситуації після завершення операції дозволить ринкам швидко повернутися до нормального стану.

Ці події вкотре показали, наскільки тісно пов’язані між собою політика, безпека та світова економіка. Будь-який конфлікт у стратегічно важливих регіонах миттєво впливає на глобальні ринки.

Чи наближається завершення війни

Попри гучні заяви про майже досягнуту перемогу, питання завершення війни залишається відкритим. Дональд Трамп висловив впевненість, що активна фаза конфлікту може завершитися вже за кілька днів або протягом тижня.

Він наголосив, що більшість поставлених військових цілей уже виконано. За його словами, залишилося лише завершити окремі операції, щоб остаточно ліквідувати залишки військових можливостей Ірану.

Однак міжнародні експерти традиційно ставляться до таких заяв обережно. Історія показує, що конфлікти на Близькому Сході часто виявляються значно складнішими і тривалішими, ніж очікується на початку.

Попри це, риторика американського президента спрямована на демонстрацію впевненості та контролю над ситуацією. Він прагне показати, що США здатні швидко досягати стратегічних результатів і завершувати військові кампанії без затяжних бойових дій.

У глобальному масштабі ця ситуація ще довго залишатиметься предметом політичних дискусій. Світ уважно стежить за розвитком подій, адже наслідки цієї операції можуть вплинути на баланс сил у регіоні.

Саме тому питання про те, чи справді війна з Іраном наближається до завершення, залишається одним із ключових у міжнародній політиці. І відповідь на нього визначатиме подальший хід подій у світі.

Перемога Нафтогазу над Газпромом у справі про борг за транспортування газу стала однією з найпомітніших економічних новин для України цієї весни. Йдеться не лише про суму понад 1,4 мільярда доларів, а про важливий юридичний сигнал у тривалій енергетичній війні з Росією.

За заявою української компанії, Федеральний суд Швейцарії відхилив клопотання Газпрому про скасування арбітражного рішення, ухваленого в червні 2025 року. Саме цим рішенням російську сторону зобов’язали виплатити Нафтогазу понад 1,4 мільярда доларів боргу, а також відсотки й супутні витрати.

Окрім основної суми, швейцарська інстанція, за повідомленням Нафтогазу, зобов’язала Газпром сплатити 200 тисяч швейцарських франків судового збору і ще 250 тисяч франків компенсації українській стороні за участь у провадженні. Це додає рішенню не лише символічної, а й процесуальної ваги.

Перемога Нафтогазу над Газпромом у справі про борг за транспортування газу стала однією з найпомітніших економічних новин для України цієї весни. Йдеться не лише про суму понад 1,4 мільярда доларів, а про важливий юридичний сигнал у тривалій енергетичній війні з Росією.

За заявою української компанії, Федеральний суд Швейцарії відхилив клопотання Газпрому про скасування арбітражного рішення, ухваленого в червні 2025 року. Саме цим рішенням російську сторону зобов’язали виплатити Нафтогазу понад 1,4 мільярда доларів боргу, а також відсотки й супутні витрати.

Окрім основної суми, швейцарська інстанція, за повідомленням Нафтогазу, зобов’язала Газпром сплатити 200 тисяч швейцарських франків судового збору і ще 250 тисяч франків компенсації українській стороні за участь у провадженні. Це додає рішенню не лише символічної, а й процесуальної ваги.

За оцінкою Дейком, ключове значення цієї історії полягає в тому, що Україна отримала не просто новий інформаційний привід, а ще один міжнародно-правовий інструмент тиску на російський енергетичний монополізм. У нинішніх умовах будь-яке підтверджене зобов’язання Газпрому перед Україною має ширший політичний сенс.

Суть спору сягає 2022 року, коли Нафтогаз ініціював нове арбітражне провадження проти Газпрому. Українська компанія вимагала оплати за вже надані послуги з організації транспортування природного газу через територію України, які, за її позицією, російська сторона оплачувала не вчасно і не в повному обсязі.

Місцем арбітражу тоді визначили Цюрих, а сам процес відбувався в межах Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати в Парижі. У червні 2025 року Нафтогаз повідомив, що отримав фінальне рішення арбітражу на свою користь щодо 1,37 мільярда доларів, після чого формально звернувся до Газпрому по оплату.

Нинішній етап важливий тим, що швейцарський суд фактично підтвердив чинність цього арбітражного вердикту. Інакше кажучи, російська сторона спробувала оскаржити саму правову основу стягнення, але не змогла переконати суд у своїх аргументах. Це серйозно посилює переговорну й юридичну позицію Нафтогазу.

Генеральний директор Нафтогазу Сергій Корецький прямо заявив, що найвищий суд Швейцарії остаточно відкинув аргументи російської сторони й підтвердив дійсність арбітражного рішення. Він також наголосив, що компанія продовжить роботу над примусовим виконанням цього рішення, а отже судова перемога автоматично не означає швидкого надходження коштів.

Саме тут і починається найцікавіша частина історії. Юридична перемога — це лише перший рівень. Другий, значно складніший, — реальне стягнення грошей. Із попереднього досвіду спорів між Нафтогазом і Газпромом відомо, що російська компанія схильна затягувати виконання рішень, використовувати процедури оскарження та маневрувати активами в різних юрисдикціях.

Це означає, що сума в 1,4 мільярда доларів поки що не варто сприймати як гарантований і швидкий приплив коштів до українського бюджету чи енергетичного сектору. Рішення суду створює правову базу для примусового виконання, але шлях до фактичного отримання коштів, ймовірно, буде довгим і складним. Такий висновок випливає і з попередніх справ, і з оцінок юристів.

Втім, навіть без негайного стягнення справа вже працює на Україну. По-перше, вона фіксує в міжнародному правовому полі наявність боргу Газпрому. По-друге, ускладнює російській компанії спроби подавати себе як звичайного ринкового гравця, відокремленого від політики Кремля. По-третє, відкриває підстави для подальшого полювання на активи за кордоном.

Для України це особливо важливо на тлі глибокої трансформації всього газового ринку. Після повномасштабного вторгнення Росії транзит російського газу через українську ГТС перестав бути просто комерційною темою. Він остаточно став частиною війни, санкцій, енергетичної безпеки Європи та великої геополітики.

На цьому тлі рішення швейцарського суду має ще й морально-політичний вимір. Воно демонструє, що навіть у час великої війни міжнародні інституції не знімають із російських державних гігантів відповідальності за контракти, борги й арбітражні зобов’язання. Для Кремля це неприємний сигнал, особливо з огляду на постійні спроби переводити все у площину сили, а не права.

Газпром у цій історії виступає не лише як бізнес-структура, а як частина ширшої системи російського впливу. Протягом багатьох років російський газ був для Москви інструментом зовнішньої політики, а газові контракти — засобом політичного тиску. Тому кожен програний Росією спір у міжнародному арбітражі є також ударом по її моделі енергетичного домінування.

Важливо й те, що ця справа не виникла на порожньому місці. Нафтогаз і Газпром мають довгу історію арбітражних спорів, включно з гучним рішенням 2018 року у Стокгольмі, коли трибунал присудив українській стороні 2,56 мільярда доларів після взаємозаліку вимог. Тоді це стало одним із найрезонансніших програшів Газпрому на міжнародному рівні.

Теперішня справа відрізняється тим, що виникла вже після початку великої війни і стосується обслуговування транзиту в умовах, коли нормальні ринкові відносини між компаніями фактично зруйновані. Тобто це не спадок старої епохи співіснування, а суперечка нового часу, де комерція повністю пронизана війною.

Саме тому рішення на користь Нафтогазу варто читати як частину ширшої тенденції: Україна дедалі активніше використовує міжнародне право, арбітраж, судові механізми та процедури стягнення як один із фронтів протистояння з Росією. Поряд із санкціями, експортними обмеженнями та заморожуванням активів це формує окремий вимір тиску на Москву.

З економічного погляду сума спору теж суттєва. Для України 1,4 мільярда доларів — це не дрібний епізод, а ресурс, який потенційно може впливати на стабільність енергетичного сектору, закупівлі газу, модернізацію інфраструктури або загальну ліквідність державної компанії. Проте говорити про конкретне використання коштів поки зарано, доки їх фактично не стягнуто.

Ще один аспект — сигнал для європейських партнерів. Нафтогаз демонструє, що здатен не лише просити підтримки, а й системно відстоювати українські інтереси в престижних міжнародних юрисдикціях. Для ЄС це важливо, бо питання енергетичної безпеки континенту після 2022 року безпосередньо пов’язане з надійністю українських інституцій і правової спроможності Києва.

Для Росії ж ця поразка приходить у невдалий момент. Кремль і так змушений адаптуватися до санкцій, втрати значної частини європейського ринку газу, складніших фінансових розрахунків і дедалі дорожчої логістики. Коли на цьому тлі з’являються ще й багатомільярдні юридичні претензії, які підтверджують західні суди, простір для маневру звужується.

Втім, не варто переоцінювати миттєвий практичний ефект. Газпром не відповів на запити медіа одразу після повідомлення про рішення, а російські державні компанії в подібних справах нерідко обирають тактику мовчання або технічного затягування. Це означає, що основна боротьба може переміститися зі стадії визнання боргу на стадію виконання.

Історія попередніх арбітражів підказує, яким може бути наступний крок: пошук і арешт активів Газпрому за межами Росії. У минулі роки Нафтогаз уже домагався арештів або забезпечувальних заходів у різних країнах, включно з активами, пов’язаними з Nord Stream і нідерландськими структурами Газпрому. Отже теперішня справа цілком може перейти в схожу фазу.

Це особливо важливо в контексті ширшого питання про російські активи в Європі. Хоча юридично кожна справа окрема, політично вони складаються в один сюжет: державні або напівдержавні російські корпорації дедалі частіше стикаються із західною системою права не як привілейовані постачальники сировини, а як відповідачі, боржники й об’єкти примусового стягнення.

У стратегічному сенсі це означає поступове руйнування старої моделі, за якої Газпром був символом російської невразливості на європейському енергетичному полі. Тепер він дедалі частіше асоціюється не з енергетичною могутністю, а з арбітражами, судами, боргами, санкціями і спробами уникнути виконання рішень.

Для українського інформаційного поля ця новина теж має велике значення. На тлі щоденних повідомлень про обстріли, фронт, ППО й дипломатичні кризи суспільству важливо бачити, що боротьба з Росією відбувається не лише в окопах. Суд у Швейцарії, арбітраж у Цюриху, компенсація за транзит газу — усе це елементи однієї війни, просто в іншій формі.

Не менш важливо, що справа стосується саме газотранспортної системи України. Після багатьох років суперечок щодо ролі українського транзиту, скорочення обсягів прокачування та спроб Росії обійти Україну альтернативними маршрутами, нинішнє рішення нагадує: українська ГТС була не лише полем політичного тиску, а й джерелом конкретних фінансових зобов’язань Газпрому.

У цьому й полягає одна з головних іроній ситуації. Росія роками намагалася зменшити залежність від українського маршруту, водночас не виконуючи повною мірою своїх фінансових зобов’язань за пов’язаними послугами. Тепер ці дії повертаються до неї у вигляді підтвердженого боргу, який стає частиною міжнародного правового досьє Газпрому.

Для Нафтогазу це також тест на інституційну стійкість. Виграти арбітраж — важливо, але не менш важливо довести справу до реального виконання, показати професійність юридичної команди й втримати довіру до української державної компанії як до гравця, здатного діяти системно навіть у час війни. З нинішніх заяв компанії видно, що саме на це вона і налаштована.

Отже, рішення швейцарського суду — це набагато більше, ніж просто переможний заголовок. Воно підсилює позиції України в газовому спорі з Росією, додає ваги міжнародному арбітражу, б’є по репутації Газпрому та створює нові підстави для подальшого стягнення. Але остаточна цінність цієї перемоги вимірюватиметься не тільки в судових формулюваннях, а в тому, чи вдасться Нафтогазу перетворити юридичний успіх на реальні гроші.

Коли Дональд Трамп розпочав свою президентську кампанію 2016 року, він намагався говорити мовою втомленої Америки. Він критикував попередні війни на Близькому Сході, висміював дорогі інтервенції й подавав себе як політика, який не хоче втягувати США в нові затяжні конфлікти.

Але вже в тих самих промовах проглядалася інша, значно жорсткіша лінія. Трамп одночасно відмежовувався від старих американських авантюр і формував нову картину загрози, у центрі якої стояли не лише ісламістські угруповання, а й Іран як держава, що, на його думку, послідовно розширювала свій вплив на Близькому Сході.

Тоді він обіцяв бути “жорсткішим за всіх” щодо ІДІЛ і паралельно говорив, що не дозволить Ірану отримати ядерну зброю. Для частини виборців це звучало як звичайна передвиборча риторика. Але згодом стало зрозуміло, що саме ця теза стане однією з головних осей усієї його зовнішньої політики.

Коли Дональд Трамп розпочав свою президентську кампанію 2016 року, він намагався говорити мовою втомленої Америки. Він критикував попередні війни на Близькому Сході, висміював дорогі інтервенції й подавав себе як політика, який не хоче втягувати США в нові затяжні конфлікти.

Але вже в тих самих промовах проглядалася інша, значно жорсткіша лінія. Трамп одночасно відмежовувався від старих американських авантюр і формував нову картину загрози, у центрі якої стояли не лише ісламістські угруповання, а й Іран як держава, що, на його думку, послідовно розширювала свій вплив на Близькому Сході.

Тоді він обіцяв бути “жорсткішим за всіх” щодо ІДІЛ і паралельно говорив, що не дозволить Ірану отримати ядерну зброю. Для частини виборців це звучало як звичайна передвиборча риторика. Але згодом стало зрозуміло, що саме ця теза стане однією з головних осей усієї його зовнішньої політики.

Саме тому нинішню війну США проти Ірану неможливо пояснити тільки подіями останніх тижнів. Вона не є імпровізацією, народженою моментом. Це радше кульмінація політичної лінії, яка вибудовувалася роками — через розрив дипломатичних рамок, санкційний тиск, точкові удари й постійне підвищення ставок.

Трамп тепер прямо подає воєнне рішення як виконання власної давньої обіцянки. Для нього ця війна — не відступ від попередньої позиції, а її пряме продовження. Саме так він намагається пояснити нинішню ескалацію: мовляв, загроза з боку Ірану існувала давно, а тепер лише досягла рівня, який нібито не залишив інших варіантів.

Першим по-справжньому великим кроком у цій історії став вихід США з ядерної угоди з Іраном у 2018 році. Ця домовленість, укладена за Барака Обами, обмежувала іранську ядерну програму в обмін на послаблення санкцій. Для Трампа ж угода була символом слабкості, поступок і стратегічної короткозорості.

Ядерна угода була не просто технічним документом. Вона стала результатом складного міжнародного компромісу, в якому брали участь не лише США, а й європейські союзники, Росія, Китай та МАГАТЕ. Іран у межах цієї схеми погодився на обмеження запасів збагаченого урану, міжнародні перевірки та контроль за об’єктами.

Трамп ще під час кампанії зробив знищення цієї угоди майже символічною обіцянкою. Для його політичного стилю було важливо не просто скоригувати курс Обами, а демонстративно зламати його. Саме тому вихід із домовленості мав не лише геополітичний, а й глибоко внутрішньополітичний сенс для самого Трампа.

Кореспонденти новин та журналісти слухають звернення президента Трампа до американців після того, як США скинули бомби на іранські ядерні об'єкти в червні — Анна Роуз Лейден

Коли у травні 2018 року він таки вивів Сполучені Штати з угоди та повернув жорсткі санкції, це означало кінець дипломатичної рамки, яка бодай частково стримувала конфлікт. Іран отримав потужний економічний удар, міжнародний бізнес почав виходити з країни, а відносини між Вашингтоном і Тегераном увійшли в нову фазу недовіри.

У цій логіці санкції були не просто покаранням. Вони стали інструментом виснаження, покликаним позбавити Іран ресурсів, простору для маневру й політичної впевненості. Але водночас така стратегія руйнувала й саму можливість компромісу, бо замість нової угоди сторони дедалі частіше отримували лише нові причини для жорсткішого протистояння.

Наступний небезпечний поворот стався у 2019 році. Після збиття американського безпілотника Трамп спочатку схвалив удари по іранських військових цілях, але потім у останній момент наказав їх скасувати. Формально це виглядало як прояв обережності. Фактично ж цей епізод показав, наскільки близько сторони вже тоді підійшли до відкритої війни.

Сам Трамп пояснював відмову тим, що потенційна кількість жертв виявилася для нього неприйнятною. Але навіть цей крок не означав справжнього відходу від ескалації. Навпаки, він лише підкреслив, що сценарій прямого удару по Ірану вже повністю легітимізований у Білому домі як реальний і допустимий варіант.

Ще сильніше цю тенденцію зафіксувало рішення січня 2020 року, коли за наказом Трампа було вбито генерала Касема Сулеймані — одного з найвпливовіших діячів іранської силової системи. Це був уже не санкційний тиск і не дипломатичний демарш, а демонстративна ліквідація фігури, що мала стратегічне значення для Тегерана.

Убивство Сулеймані стало моментом, коли Америка та Іран фактично опинилися на порозі повномасштабної війни. Тоді відповідь Тегерана у вигляді ударів по американських базах показала, наскільки тонкою стала межа між керованою ескалацією та неконтрольованим воєнним зіткненням. Відступити вдалося, але напруга не зникла.

Цей епізод важливий ще й тому, що продемонстрував характер трампівського підходу. Коли перед ним лежало кілька варіантів відповіді, він обрав найрадикальніший. Це багато говорить не лише про його темперамент, а й про спосіб мислення: силу він розуміє як максимальний тиск, а стримування — як демонстративну готовність перейти межу.

У наступні роки ця логіка нікуди не поділася. Навіть коли прямої війни не було, Іран залишався центральною темою трампівського уявлення про Близький Схід. Він розглядав Тегеран не як одну з численних проблем регіону, а як головне джерело дестабілізації, яке необхідно або зламати, або поставити в умови глибокої поразки.

Особливого значення ця історія набула після повернення Трампа до влади. Іранська тема знову стала елементом великої політичної конструкції, де рішучість Білого дому мала доводити американську силу союзникам, ворогам і власному виборцю. У такій логіці будь-який компроміс починав виглядати як слабкість, а будь-який удар — як доказ волі.

Торік США вже втручалися у дванадцятиденну війну між Іраном та Ізраїлем, завдаючи ударів по ядерних об’єктах у Натанзі, Фордо та Ісфахані. Трамп тоді заявляв, що американські сили практично знищили основу іранської ядерної програми. Насправді міжнародні оцінки були обережнішими: пошкодження були важкими, але не остаточними.

Однак саме після тих ударів політичний наратив Трампа став ще простішим і небезпечнішим водночас. Білий дім почав наполягати, що Іран зберігає здатність швидко повернутися до створення бомби, а отже проблему треба не заморожувати, а вирішувати силою. Ця теза і стала одним із головних обґрунтувань нової війни.

Кореспонденти новин та журналісти слухають звернення президента Трампа до американців після того, як США скинули бомби на іранські ядерні об'єкти в червні — Анна Роуз Лейден

У цьому сенсі нинішній конфлікт є прямим продовженням кількох попередніх криз, а не окремим історичним вибухом. Вихід з ядерної угоди, санкції проти Ірану, вбивство Сулеймані, удари по ядерній інфраструктурі — усе це були етапи одного процесу, в якому дипломатія системно поступалася місцем примусу й силовій логіці.

Важливо і те, що Трамп від самого початку поєднував іранську тему з питанням американської рішучості загалом. Для нього Іран — це не лише регіональний супротивник, а символ того, чи здатні США нав’язувати свій порядок денний. Саме тому будь-яке протистояння з Тегераном у його виконанні завжди має ідеологічний, майже демонстративний характер.

У цьому також полягає одна з головних суперечностей трампівської політики. Людина, яка починала кар’єру з критики близькосхідних війн, у підсумку збудувала одну з найжорсткіших моделей конфронтації з Іраном за останні десятиліття. Він не заперечив логіку американської сили в регіоні — він просто змінив її стиль і градус.

Його підхід не схожий на класичний неоконсерватизм із його мовою про перебудову світу та демократію. Трамп не маскує конфлікт високою моральною місією. Він говорить значно простіше: ворог має бути слабким, союзники — слухняними, а Америка — настільки страшною, щоб жоден опонент не сумнівався в її готовності бити першою.

Але саме така простота і робить ситуацію ризикованою. Коли складний регіональний конфлікт зводиться до політичної обіцянки “бути жорстким”, простір для тонкої дипломатії різко звужується. Залишається лише постійне підвищення ставок, де кожен наступний крок повинен бути сильнішим за попередній, інакше вся попередня риторика втрачає вагу.

Нинішня війна добре показує цю пастку. Трамп говорить про швидку перемогу, але не дає ясної відповіді, яким буде завершення конфлікту. Він обіцяє зламати воєнні можливості Ірану, але не пояснює, де проходить межа між обмеженою кампанією та затяжною війною. Саме така невизначеність і робить конфлікт особливо небезпечним.

Ще одна важлива обставина полягає в тому, що агресивна лінія проти Ірану давно стала для Трампа частиною політичної ідентичності. Вона зручна, бо дозволяє показувати силу без складних багатосторонніх переговорів, без повільної дипломатії та без необхідності визнавати компроміс як інструмент успішної політики. Але ціна такого підходу завжди зростає.

Для Близького Сходу це означає тривалу нестабільність. Для світової економіки — ризики для нафти, логістики та фінансових ринків. Для самих США — небезпеку знову опинитися у війні, яка починалася як демонстрація сили, а перетворюється на складне багаторівневе протистояння без очевидної точки виходу.

Тому нинішню війну з Іраном слід читати не лише як воєнну подію, а як політичний підсумок. Вона показує, що трампівська жорстка лінія ніколи не була випадковим набором імпульсивних рішень. Це була послідовна стратегія, в якій кожен етап — від розриву угоди до ударів — підштовхував сторони до нового зіткнення.

І тепер, коли конфлікт уже став реальністю, ключове питання полягає не в тому, чи був Трамп давно агресивним щодо Ірану. Це вже очевидно. Справжнє питання інше: чи здатна політика, побудована на тиску, ударах і символічному приниженні супротивника, завершити війну, яку сама ж роками й наближала.

Від початку війни між Ізраїлем і підтримуваною Іраном «Хезболлою», що спалахнула минулого тижня, у Лівані загинули вже майже 800 людей, ще близько 2 тисяч зазнали поранень. Про це повідомляє ліванське міністерство охорони здоров’я. Серед загиблих, за даними відомства, понад 100 дітей.

Дим піднімається від ізраїльського авіаудару. Бейрут, Ліван — Дієго Ібарра Санчес

Від початку війни між Ізраїлем і підтримуваною Іраном «Хезболлою», що спалахнула минулого тижня, у Лівані загинули вже майже 800 людей, ще близько 2 тисяч зазнали поранень. Про це повідомляє ліванське міністерство охорони здоров’я. Серед загиблих, за даними відомства, понад 100 дітей.

Дим піднімається від ізраїльського авіаудару. Бейрут, Ліван — Дієго Ібарра Санчес

Реагуючи на загибель французького військового в Іраку внаслідок нічного удару безпілотника, президент Франції Еммануель Макрон заявив, що доручив провести аналіз обставин атаки і очікує отримати його найближчими годинами. Під час пресконференції за участю президента України Володимира Зеленського він наголосив, що ставиться до ситуації вкрай обережно і чекає на повну інформацію.

Макрон також повторив, що позиція Франції на Близькому Сході залишається оборонною, і підкреслив, що країна не перебуває у стані війни. Раніше він уже заявляв, що французька присутність в Іраку пов’язана винятково з боротьбою проти тероризму.

Президент Франції Еммануель Макрон — Фото басейну від Людовіка Маріна

Реагуючи на загибель французького військового в Іраку внаслідок нічного удару безпілотника, президент Франції Еммануель Макрон заявив, що доручив провести аналіз обставин атаки і очікує отримати його найближчими годинами. Під час пресконференції за участю президента України Володимира Зеленського він наголосив, що ставиться до ситуації вкрай обережно і чекає на повну інформацію.

Макрон також повторив, що позиція Франції на Близькому Сході залишається оборонною, і підкреслив, що країна не перебуває у стані війни. Раніше він уже заявляв, що французька присутність в Іраку пов’язана винятково з боротьбою проти тероризму.

Президент Франції Еммануель Макрон — Фото басейну від Людовіка Маріна

Начальник штабу ВМС Таїланду у п’ятницю заявив, що троє чоловіків, яких досі не вдалося врятувати з тайського вантажного судна Mayuree Naree, залишаються живими.

Водночас, за словами адмірала Тадавута Татпітаккула, рятувальники поки не можуть дістатися до них через небезпеку, пов’язану з іранським вогнем.

Фотографія, опублікована ВМС Таїланду, показує пошкодження тайського суховантажного судна поблизу Ормузької протоки — Королівський військово-морський флот Таїланду, через Agence France-Presse — Getty Images

Начальник штабу ВМС Таїланду у п’ятницю заявив, що троє чоловіків, яких досі не вдалося врятувати з тайського вантажного судна Mayuree Naree, залишаються живими.

Водночас, за словами адмірала Тадавута Татпітаккула, рятувальники поки не можуть дістатися до них через небезпеку, пов’язану з іранським вогнем.

Фотографія, опублікована ВМС Таїланду, показує пошкодження тайського суховантажного судна поблизу Ормузької протоки — Королівський військово-морський флот Таїланду, через Agence France-Presse — Getty Images

Ціни на бензин у США в п’ятницю продовжили зростати: за даними AAA, середня вартість галона регулярного пального напередодні сягнула $3,598, а днем раніше становила $3,578, тож ринок і далі рухається вгору.

Нафта у США вранці трималася поблизу $95 за барель: ф’ючерси на WTI торгувалися біля $96, тоді як Brent перевищував позначку $100. Це означає, що американська нафта подорожчала приблизно на $30 порівняно з рівнями на початку атак на Іран.

Ціни на бензин у США в п’ятницю продовжили зростати: за даними AAA, середня вартість галона регулярного пального напередодні сягнула $3,598, а днем раніше становила $3,578, тож ринок і далі рухається вгору.

Нафта у США вранці трималася поблизу $95 за барель: ф’ючерси на WTI торгувалися біля $96, тоді як Brent перевищував позначку $100. Це означає, що американська нафта подорожчала приблизно на $30 порівняно з рівнями на початку атак на Іран.

Усі шестеро членів екіпажу літака-заправника KC-135, який розбився на заході Іраку, загинули. Про це в п’ятницю повідомило Центральне командування США.

У CENTCOM зазначили, що імена загиблих військових поки не розголошують — їх оприлюднять не раніше ніж через 24 години після того, як будуть поінформовані родичі.

Американський літак KC-135 пролітав над Тель-Авівом минулого тижня — Джек Гез/Agence France-Presse — Getty Images

Усі шестеро членів екіпажу літака-заправника KC-135, який розбився на заході Іраку, загинули. Про це в п’ятницю повідомило Центральне командування США.

У CENTCOM зазначили, що імена загиблих військових поки не розголошують — їх оприлюднять не раніше ніж через 24 години після того, як будуть поінформовані родичі.

Американський літак KC-135 пролітав над Тель-Авівом минулого тижня — Джек Гез/Agence France-Presse — Getty Images

Системи протиповітряної оборони Об’єднаних Арабських Еміратів уранці в п’ятницю перехопили іранські балістичні та крилаті ракети, повідомило міністерство оборони країни.

За даними влади ОАЕ, вибухи від перехоплень сколихнули фінансовий район Дубая, а уламки пошкодили фасад щонайменше однієї будівлі в центрі міста.

Інформації про постраждалих наразі не надходило.

Системи протиповітряної оборони Об’єднаних Арабських Еміратів уранці в п’ятницю перехопили іранські балістичні та крилаті ракети, повідомило міністерство оборони країни.

За даними влади ОАЕ, вибухи від перехоплень сколихнули фінансовий район Дубая, а уламки пошкодили фасад щонайменше однієї будівлі в центрі міста.

Інформації про постраждалих наразі не надходило.

Піт Гегсет заявив, що новий верховний лідер Ірану Моджтаба Хаменеї був поранений під час одного з ударів і, ймовірно, зазнав серйозних ушкоджень зовнішності.

Очільник Пентагону також зневажливо відгукнувся про першу публічну заяву Хаменеї, яка з’явилася лише в четвер і була оприлюднена без аудіо чи відеосупроводу, назвавши її слабкою.

Раніше цього тижня троє іранських посадовців повідомили, що Хаменеї дістав поранення ще в перший день атак з боку Ізраїлю та Сполучених Штатів.

Піт Гегсет заявив, що новий верховний лідер Ірану Моджтаба Хаменеї був поранений під час одного з ударів і, ймовірно, зазнав серйозних ушкоджень зовнішності.

Очільник Пентагону також зневажливо відгукнувся про першу публічну заяву Хаменеї, яка з’явилася лише в четвер і була оприлюднена без аудіо чи відеосупроводу, назвавши її слабкою.

Раніше цього тижня троє іранських посадовців повідомили, що Хаменеї дістав поранення ще в перший день атак з боку Ізраїлю та Сполучених Штатів.

Піт Гегсет заявив, що доручив генералу, який не входить до складу Центрального командування США, розслідувати смертоносний удар по іранській початковій школі. За даними іранської сторони, загинули щонайменше 175 людей, більшість із них — діти. Газета Дейком раніше повідомляла, що попередня перевірка вказує на відповідальність США через помилку в наведенні, спричинену застарілими даними про ціль.

Водночас Гегсет сказав, що у США «немає чітких доказів» того, що Іран справді встановив міни в Ормузькій протоці.

Також глава Пентагону зазначив, що лише близько 1 відсотка бомб і ракет, які нині застосовують американські військові, становлять далекобійні боєприпаси — найдорожчий тип озброєння. Основну частину арсеналу, за його словами, складають дешевші некеровані, а також супутниково- чи лазерно-керовані бомби. На цьому тлі зберігаються серйозні побоювання, що США можуть зіткнутися з дефіцитом критично важливих боєприпасів, зокрема ракет-перехоплювачів.

Піт Гегсет заявив, що доручив генералу, який не входить до складу Центрального командування США, розслідувати смертоносний удар по іранській початковій школі. За даними іранської сторони, загинули щонайменше 175 людей, більшість із них — діти. Газета Дейком раніше повідомляла, що попередня перевірка вказує на відповідальність США через помилку в наведенні, спричинену застарілими даними про ціль.

Водночас Гегсет сказав, що у США «немає чітких доказів» того, що Іран справді встановив міни в Ормузькій протоці.

Також глава Пентагону зазначив, що лише близько 1 відсотка бомб і ракет, які нині застосовують американські військові, становлять далекобійні боєприпаси — найдорожчий тип озброєння. Основну частину арсеналу, за його словами, складають дешевші некеровані, а також супутниково- чи лазерно-керовані бомби. На цьому тлі зберігаються серйозні побоювання, що США можуть зіткнутися з дефіцитом критично важливих боєприпасів, зокрема ракет-перехоплювачів.

США зосередилися на знищенні спроможностей Ірану встановлювати морські міни, заявив голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн. За його словами, після початку війни Тегеран фактично перекрив Ормузьку протоку, а розвідка вважає, що ключовий водний шлях уже замінований.

Міністр оборони США Піт Гегсет, як і під час попередніх брифінгів, наголосив, що п’ятниця стане днем найінтенсивніших бомбардувань за майже два тижні війни. Кейн підтвердив це, заявивши, що саме сьогодні припаде найпотужніша хвиля ударів у всій зоні операції.

Гегсет також запевнив, що американські військові мають намір відновити судноплавство через Ормузьку протоку, хоча не уточнив, коли саме і яким чином це станеться. Він підкреслив, що однією з головних цілей кампанії було знищення іранського флоту, і додав: США не дозволять, щоб протока й надалі залишалася зоною небезпеки.

США зосередилися на знищенні спроможностей Ірану встановлювати морські міни, заявив голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн. За його словами, після початку війни Тегеран фактично перекрив Ормузьку протоку, а розвідка вважає, що ключовий водний шлях уже замінований.

Міністр оборони США Піт Гегсет, як і під час попередніх брифінгів, наголосив, що п’ятниця стане днем найінтенсивніших бомбардувань за майже два тижні війни. Кейн підтвердив це, заявивши, що саме сьогодні припаде найпотужніша хвиля ударів у всій зоні операції.

Гегсет також запевнив, що американські військові мають намір відновити судноплавство через Ормузьку протоку, хоча не уточнив, коли саме і яким чином це станеться. Він підкреслив, що однією з головних цілей кампанії було знищення іранського флоту, і додав: США не дозволять, щоб протока й надалі залишалася зоною небезпеки.

У Пентагоні розпочався брифінг після повідомлення Центрального командування США про загибель чотирьох із шести членів екіпажу американського літака-заправника KC-135, що зазнав катастрофи в Іраку. Перед журналістами мають виступити міністр оборони США Піт Гегсет і голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн.

Під час виступу Гегсет заявив, що від початку війни з Іраном сили США та Ізраїлю завдали ударів уже більш ніж по 15 тисячах цілей. Це суттєво перевищує цифри, які Пентагон оприлюднював раніше.

Глава Пентагону також сказав, що дії Ірану в Ормузькій протоці свідчать про «відчай», маючи на увазі перекриття ключового морського шляху. Водночас у своїх оцінках ситуації він звучав менш упевнено, зазначивши лише, що США «працюють над цим питанням».

У Пентагоні розпочався брифінг після повідомлення Центрального командування США про загибель чотирьох із шести членів екіпажу американського літака-заправника KC-135, що зазнав катастрофи в Іраку. Перед журналістами мають виступити міністр оборони США Піт Гегсет і голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн.

Під час виступу Гегсет заявив, що від початку війни з Іраном сили США та Ізраїлю завдали ударів уже більш ніж по 15 тисячах цілей. Це суттєво перевищує цифри, які Пентагон оприлюднював раніше.

Глава Пентагону також сказав, що дії Ірану в Ормузькій протоці свідчать про «відчай», маючи на увазі перекриття ключового морського шляху. Водночас у своїх оцінках ситуації він звучав менш упевнено, зазначивши лише, що США «працюють над цим питанням».

На початку брифінгу Гегсет похвалив військові результати США та Ізраїлю, заявивши, що ще ніколи «сучасна боєздатна армія» не була настільки швидко знищена і виведена з ладу, як іранська.

Окремо він наголосив, що саме президент Дональд Трамп «тримає всі карти» і визначатиме темп, хід та строки цього конфлікту. Водночас сам Трамп раніше робив суперечливі заяви щодо того, чи прагне він швидкого завершення війни, чи допускає її продовження ще на кілька тижнів.

У Пентагоні зібралися журналісти на брифінг, який проходить після повідомлення Центрального командування США про загибель чотирьох із шести членів екіпажу американського літака-заправника KC-135, що розбився в Іраку.

Очікується, що перед пресою виступлять міністр оборони США Піт Гегсет та голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн.

У Пентагоні зібралися журналісти на брифінг, який проходить після повідомлення Центрального командування США про загибель чотирьох із шести членів екіпажу американського літака-заправника KC-135, що розбився в Іраку.

Очікується, що перед пресою виступлять міністр оборони США Піт Гегсет та голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн.

Світові ціни на нафту втрималися поблизу позначки 100 доларів за барель, попри спроби США послабити тиск на ринок, зокрема через скасування санкцій щодо російської нафти, яка вже перебуває в морі.

Європейські фондові ринки в п’ятницю знову пішли вниз: індекс Stoxx Europe 600 втратив 0,4 відсотка.

У США, судячи з торгів ф’ючерсами, індекс S&P 500 має відкритися з незначним зростанням.

Світові ціни на нафту втрималися поблизу позначки 100 доларів за барель, попри спроби США послабити тиск на ринок, зокрема через скасування санкцій щодо російської нафти, яка вже перебуває в морі.

Європейські фондові ринки в п’ятницю знову пішли вниз: індекс Stoxx Europe 600 втратив 0,4 відсотка.

У США, судячи з торгів ф’ючерсами, індекс S&P 500 має відкритися з незначним зростанням.

Президент Ірану Масуд Пезешкіан у п’ятницю взяв участь у ході до Дня Кудса в Тегерані, повідомляють державні медіа. На оприлюднених кадрах видно, як він іде вулицею серед натовпу учасників акції.

День Кудса — щорічний захід, який іранська влада використовує для демонстрації підтримки палестинців і критики Ізраїлю. Частина експертів розглядає нинішню ходу і як спробу прихильників режиму публічно засвідчити лояльність до духовного керівництва країни на тлі ескалації.

Президент Ірану Масуд Пезешкіан у п’ятницю взяв участь у ході до Дня Кудса в Тегерані, повідомляють державні медіа. На оприлюднених кадрах видно, як він іде вулицею серед натовпу учасників акції.

День Кудса — щорічний захід, який іранська влада використовує для демонстрації підтримки палестинців і критики Ізраїлю. Частина експертів розглядає нинішню ходу і як спробу прихильників режиму публічно засвідчити лояльність до духовного керівництва країни на тлі ескалації.

Міністр оборони Ізраїлю Ісраель Кац у п’ятницю фактично посилив погрози щодо цілей у Лівані, заявивши, що удари можуть охопити й об’єкти державної інфраструктури, якими, за його словами, користується підтримуване Іраном угруповання «Хезболла».

У своїй заяві він повідомив, що вночі Ізраїль атакував міст через річку Літані, який, за твердженням ізраїльської сторони, «Хезболла» використовувала для перекидання боєприпасів на південь Лівану.

Водночас уражений міст є важливою транспортною артерією і для мирних жителів, зокрема для тих, хто намагається виїхати на північ через ізраїльські обстріли. У Лівані побоюються, що в конфлікт можуть втягнути й інші критично важливі об’єкти, зокрема міжнародний аеропорт Бейрута.

Міністр оборони Ізраїлю Ісраель Кац у п’ятницю фактично посилив погрози щодо цілей у Лівані, заявивши, що удари можуть охопити й об’єкти державної інфраструктури, якими, за його словами, користується підтримуване Іраном угруповання «Хезболла».

У своїй заяві він повідомив, що вночі Ізраїль атакував міст через річку Літані, який, за твердженням ізраїльської сторони, «Хезболла» використовувала для перекидання боєприпасів на південь Лівану.

Водночас уражений міст є важливою транспортною артерією і для мирних жителів, зокрема для тих, хто намагається виїхати на північ через ізраїльські обстріли. У Лівані побоюються, що в конфлікт можуть втягнути й інші критично важливі об’єкти, зокрема міжнародний аеропорт Бейрута.

Багато ліванців побоюються, що в конфлікт можуть бути втягнуті й інші критично важливі об'єкти, зокрема міжнародний аеропорт Бейрута — Запах природи

У п’ятницю в Тегерані на вулиці вийшли натовпи людей — уже наступного дня після масштабних ударів по Ірану. Кадри з акції до Дня Кудса, яку щороку проводить іранська влада як демонстрацію антиізраїльської позиції, зафіксували тисячі учасників на одній із міських площ.

Під час мітингу лунали гасла «Смерть Ізраїлю» та «Смерть Америці», а також палили ізраїльські прапори. Цю акцію можна розглядати і як спробу прихильників режиму публічно засвідчити подальшу підтримку духовного керівництва країни.

Люди скандували «Смерть Ізраїлю» та «Смерть Америці» та спалювали ізраїльський прапор — Араш Хамуші

У п’ятницю в Тегерані на вулиці вийшли натовпи людей — уже наступного дня після масштабних ударів по Ірану. Кадри з акції до Дня Кудса, яку щороку проводить іранська влада як демонстрацію антиізраїльської позиції, зафіксували тисячі учасників на одній із міських площ.

Під час мітингу лунали гасла «Смерть Ізраїлю» та «Смерть Америці», а також палили ізраїльські прапори. Цю акцію можна розглядати і як спробу прихильників режиму публічно засвідчити подальшу підтримку духовного керівництва країни.

Люди скандували «Смерть Ізраїлю» та «Смерть Америці» та спалювали ізраїльський прапор — Араш Хамуші

Речник ізраїльської армії у п’ятницю підтвердив, що напередодні Ізраїль завдав удару поблизу кампусу Ліванського університету в Бейруті.

Раніше державне агентство Лівану повідомило, що внаслідок цієї атаки загинули двоє викладачів. Президент країни Жозеф Аун засудив удар, назвавши його порушенням міжнародного права.

За версією ізраїльських військових, ціллю був викладач хімії, який, як стверджується, також був пов’язаний з угрупованням «Хезболла», що має підтримку Ірану.

Речник ізраїльської армії у п’ятницю підтвердив, що напередодні Ізраїль завдав удару поблизу кампусу Ліванського університету в Бейруті.

Раніше державне агентство Лівану повідомило, що внаслідок цієї атаки загинули двоє викладачів. Президент країни Жозеф Аун засудив удар, назвавши його порушенням міжнародного права.

За версією ізраїльських військових, ціллю був викладач хімії, який, як стверджується, також був пов’язаний з угрупованням «Хезболла», що має підтримку Ірану.

Четверо з шести членів екіпажу літака-заправника, який уночі зазнав аварії на заході Іраку, загинули. Про це повідомило Центральне командування США.

У заяві зазначено, що обставини катастрофи нині з’ясовують. Водночас у CENTCOM наголосили, що літак не був збитий ані ворожим, ані дружнім вогнем.

Імена чотирьох загиблих військових у повідомленні не розкриваються.

Четверо з шести членів екіпажу літака-заправника, який уночі зазнав аварії на заході Іраку, загинули. Про це повідомило Центральне командування США.

У заяві зазначено, що обставини катастрофи нині з’ясовують. Водночас у CENTCOM наголосили, що літак не був збитий ані ворожим, ані дружнім вогнем.

Імена чотирьох загиблих військових у повідомленні не розкриваються.

Підполковник Камаль Пенхасі, речник ізраїльської армії перською мовою, у п’ятницю вранці закликав жителів двох районів Тегерана — Моніріє та Віла — терміново евакуюватися. Ізраїльські військові заявили, що мають намір завдати ударів по об’єктах інфраструктури, пов’язаних з іранською владою в цих зонах.

Підполковник Камаль Пенхасі, речник ізраїльської армії перською мовою, у п’ятницю вранці закликав жителів двох районів Тегерана — Моніріє та Віла — терміново евакуюватися. Ізраїльські військові заявили, що мають намір завдати ударів по об’єктах інфраструктури, пов’язаних з іранською владою в цих зонах.

Міністерство оборони Франції повідомило, що французький військовий Арно Фріон, який загинув уночі в Іраку, став жертвою удару безпілотника по військовій базі в Іракському Курдистані.

Французький контингент перебував там у складі багатонаціональної місії, що відповідає за антитерористичні операції в регіоні. У відомстві уточнили, що внаслідок атаки, яка припала на центр курдської бази в Мала-Карі, приблизно за 40 кілометрів на південний захід від Ербіля, поранення дістали ще шестеро французьких військових.

Як повідомив у соцмережах головнокомандувач французької армії генерал Фаб’єн Мандон, Фріона направили на базу наприкінці січня, де він займався підготовкою іракських сил безпеки в межах програм боротьби з тероризмом.

Міністерство оборони Франції повідомило, що французький військовий Арно Фріон, який загинув уночі в Іраку, став жертвою удару безпілотника по військовій базі в Іракському Курдистані.

Французький контингент перебував там у складі багатонаціональної місії, що відповідає за антитерористичні операції в регіоні. У відомстві уточнили, що внаслідок атаки, яка припала на центр курдської бази в Мала-Карі, приблизно за 40 кілометрів на південний захід від Ербіля, поранення дістали ще шестеро французьких військових.

Як повідомив у соцмережах головнокомандувач французької армії генерал Фаб’єн Мандон, Фріона направили на базу наприкінці січня, де він займався підготовкою іракських сил безпеки в межах програм боротьби з тероризмом.

У Тегерані в п’ятницю поблизу місця, де зібралися учасники мітингу до Дня Кудса, стався вибух. Про це свідчать відео, поширені іранським державним телебаченням.

День Кудса в Ірані традиційно використовують як акцію на підтримку палестинців. Наразі офіційно не уточнюється, що саме стало причиною вибуху.

У Тегерані в п’ятницю поблизу місця, де зібралися учасники мітингу до Дня Кудса, стався вибух. Про це свідчать відео, поширені іранським державним телебаченням.

День Кудса в Ірані традиційно використовують як акцію на підтримку палестинців. Наразі офіційно не уточнюється, що саме стало причиною вибуху.

Посол Ізраїлю у США Єхіель Лейтер повідомив у соцмережах у ніч на п’ятницю, що американський військовий літак, який потрапив в авіаційну пригоду над Іраком у четвер, безпечно приземлився в Ізраїлі.

У Центральному командуванні США ввечері в четвер заявили, що в інциденті фігурував літак-заправник KC-135. За словами американського посадовця, другий борт, який також був KC-135, теж успішно здійснив посадку.

Посол Ізраїлю у США Єхіель Лейтер повідомив у соцмережах у ніч на п’ятницю, що американський військовий літак, який потрапив в авіаційну пригоду над Іраком у четвер, безпечно приземлився в Ізраїлі.

У Центральному командуванні США ввечері в четвер заявили, що в інциденті фігурував літак-заправник KC-135. За словами американського посадовця, другий борт, який також був KC-135, теж успішно здійснив посадку.

У промисловій зоні на півночі Оману впав дрон, унаслідок чого загинули двоє іноземців, ще кілька людей зазнали поранень. Про це повідомило державне агентство Oman News Agency з посиланням на джерело в службах безпеки.

За даними агентства, другий безпілотник упав на відкритій місцевості. Інформації про жертви чи додаткові руйнування в цьому випадку не надходило.

Оман раніше виступав посередником між Іраном і Сполученими Штатами. Попри те що султанат зазнавав менше атак дронів, ніж сусідні країни регіону, повністю уникнути ударів йому не вдалося.

У промисловій зоні на півночі Оману впав дрон, унаслідок чого загинули двоє іноземців, ще кілька людей зазнали поранень. Про це повідомило державне агентство Oman News Agency з посиланням на джерело в службах безпеки.

За даними агентства, другий безпілотник упав на відкритій місцевості. Інформації про жертви чи додаткові руйнування в цьому випадку не надходило.

Оман раніше виступав посередником між Іраном і Сполученими Штатами. Попри те що султанат зазнавав менше атак дронів, ніж сусідні країни регіону, повністю уникнути ударів йому не вдалося.

Ізраїльська армія заявила про початок «масованої» хвилі авіаударів по Тегерану. Про вибухи в іранській столиці також повідомило напівофіційне агентство Mehr.

Раніше в п’ятницю ізраїльські військові стверджували, що від четверга вранці завдали ударів більш ніж по 200 цілях на заході та в центрі Ірану.

Ізраїльська армія заявила про початок «масованої» хвилі авіаударів по Тегерану. Про вибухи в іранській столиці також повідомило напівофіційне агентство Mehr.

Раніше в п’ятницю ізраїльські військові стверджували, що від четверга вранці завдали ударів більш ніж по 200 цілях на заході та в центрі Ірану.