13 березня 2026 року ізраїльська авіація скинула над Бейрутом листівки із закликом до громадян роззброїти «Хезболлу». Для столиці Лівану це був не просто інформаційний епізод, а сигнал: Ізраїль розширює конфлікт із прикордонної смуги до політичного й психологічного центру країни.
Сам факт авіаскидання над Бейрутом має окрему вагу. Раніше ізраїльські попередження були переважно тактичними — про евакуацію або удари по конкретних районах. Тепер меседж адресовано всьому ліванському суспільству: не сховатися, а визначитися, чиїм проектом має бути безпека Лівану.
Час для такої акції обрано не випадково. Після нової хвилі ударів і відновлення бойових дій з боку «Хезболли» уряд у Бейруті 2 березня оголосив військову та безпекову активність руху незаконною. Але між політичним рішенням і реальним роззброєнням «Хезболли» лежить прірва, яку й намагається використати Ізраїль.
За попереднім аналізом Дейком, листівки слід читати не як емоційну імпровізацію, а як частину скоординованої психологічної операції. Її мета — перенести тиск із південного Лівану на Бейрут, змусивши державу й суспільство самим доводити до кінця тему роззброєння «Хезболли».
Юридичний і політичний фон для цього тиску існує. Після перемир’я 2024 року передбачалося, що «Хезболла» відведе сили на північ від річки Літані, а ліванська армія розгорне повноцінну присутність на півдні. Проте імплементація буксує, а сторони трактують угоду по-різному.
Прем’єр-міністр Наваф Салам уже заявив, що вся військова активність «Хезболли» поза державними інституціями є незаконною, а роль руху має бути обмежена політичною сферою. Це історично жорстка формула для Лівану, але вона не перетворюється автоматично на здатність силою вилучити ракети, склади й командні мережі.
Паралельно Ізраїль переводить відповідальність із самої організації на державу Ліван. Міністр оборони Ісраель Кац попередив про дедалі вищу ціну для національної інфраструктури, якщо Бейрут не виконає зобов’язань щодо роззброєння. Це класична логіка примусу: за дії недержавного актора платить держава, яка його не приборкала.
Саме тому ізраїльські листівки — це не просто пропаганда. Це спроба розірвати ключову тезу «Хезболли», ніби її зброя є страховкою для Лівану. Текст із закликом «роззброїти «Хезболлу»» переводить суперечку з площини фронту в площину суспільного договору: хто тепер визначає майбутнє Бейрута — держава чи «вісь спротиву».
Особливу увагу привертає згадка про Unit 504 і QR-коди на листівках. Це означає, що йдеться не лише про публічний сигнал, а й про спробу відкрити канали контакту, збору даних і вербування інформаторів. У сучасній війні психологічна операція майже завжди поєднана з розвідкою.
Реакція ліванських військових із застереженням не сканувати коди була цілком передбачуваною. Для країни, яка вже пережила демонстрацію глибокого ізраїльського проникнення в комунікації та мережі «Хезболли», питання цифрової безпеки перестало бути технічною деталлю. Воно стало елементом національної оборони.
Водночас вимога швидкого роззброєння «Хезболли» впирається в слабкість інструменту, який мав би це забезпечити. Ліванська армія значною мірою залежить від зовнішньої підтримки, стикається з ресурсними обмеженнями й діє в умовах затяжної економічної кризи. Від неї вимагають функції держави, яка сама ще не відновила себе.
До цього додається військова реальність. Ізраїль уже повідомляв про рейди й «обмежені» наземні дії на півдні Лівану, а аналітики й колишні ліванські офіцери прямо кажуть: за наявності ізраїльської присутності змусити армію одночасно стримувати вторгнення і роззброювати тих, хто називає себе «опором», майже неможливо.
Один із найнебезпечніших наслідків такого сценарію — ризик внутрішнього розлому. Британський парламентський аналітичний огляд наголошує, що потенціал смертельного міжсектантського конфлікту є реальним, якщо роззброєння «Хезболли» піде силовим шляхом без зовнішніх гарантій, ізраїльського відведення військ і стабільного фінансування ліванської армії.
Слабкість «Хезболли» теж не варто переоцінювати. Рух зазнав втрат, його можливості обмежені, а ліванська влада вперше за роки відкрито поставила питання про монополію держави на зброю. Але «Хезболла» все ще вмонтована в політичну систему, соціальні мережі шиїтських районів і регіональну архітектуру, яку одним авіаскиданням не демонтуєш.
На це прямо вказує й Carnegie Endowment. Там вважають, що мета Ізраїлю в Лівані ширша, ніж просто технічне роззброєння: йдеться про політичну ізоляцію, повне позбавлення «Хезболли» легітимності й, зрештою, про її розчинення як силового центру. Тиск на цивільне населення в такій логіці стає не побічним ефектом, а інструментом.
Гуманітарна ціна цієї ескалації вже стрімко зростає. Станом на 9 березня ООН повідомляла про майже 700 тисяч переміщених осіб у Лівані та 294 загиблих за перші вісім днів війни; станом на 13 березня Associated Press уже писало про понад 850 тисяч переміщених. Це важливо фіксувати саме з датами, бо масштаб лиха збільшується буквально щодня.
Окремий вимір має й риторика самих листівок, де ліванцям фактично пропонують дивитися на руйнування як на доказ «ефективності» ізраїльської стратегії. Це небезпечна мова для всього Близького Сходу: вона нормалізує масове знищення інфраструктури як засіб переконання суспільства змінити політичну поведінку.
Формально тема роззброєння «Хезболли» не є новою: вона корениться і в Таїфських домовленостях, і в міжнародних резолюціях після війни 2006 року. Але коли ця тема повертається під акомпанемент бомбардувань, евакуаційних наказів і листівок над столицею, вона перестає бути суто державотворчим процесом і перетворюється на зовнішній примус.
Найреалістичніший прогноз на найближчі тижні — не швидке роззброєння, а трикутник паралельних криз: ізраїльські удари, обмежені можливості Бейрута та спроба «Хезболли» зберегти політичну суб’єктність попри військовий тиск. Якщо переговорний канал не відновиться, листівки над Бейрутом можуть увійти в історію як момент, коли інформаційна війна стала прологом до ще глибшої дестабілізації Лівану.
