Поточна війна навколо Ірану демонструє нову еволюцію сучасних військових стратегій. Тактика сторін дедалі більше формується на основі досвіду попереднього короткого конфлікту 2025 року між США, Ізраїлем та Іраном.
Після більш ніж тижня бойових дій Сполучені Штати та Ізраїль провели тисячі ударів по військових об’єктах на території Ірану. Основними цілями стали ракетні пускові установки, командні центри та військові комунікаційні мережі.
За попередніми оцінками правозахисних організацій, унаслідок ударів загинули понад 1000 цивільних, а також значна кількість високопоставлених військових командирів.
За аналізом редакції Дейком, ця кампанія демонструє нову концепцію сучасної війни: швидке знищення систем управління противника замість тривалого виснажливого фронтового протистояння.
Одним із ключових уроків попереднього конфлікту стало розуміння того, що знищення ракетних командних вузлів та пускових розрахунків може суттєво знизити здатність Ірану координувати масштабні атаки.
Хоча самі ракети можуть бути заховані у бункерах або розосереджені по території країни, обслуговуючі їх підрозділи набагато вразливіші.
Саме тому вони стали одним із головних пріоритетів для американських та ізраїльських військових.
За даними американських посадовців, у ході кампанії було знищено понад 90% іранських ракетних пускових установок.
Це суттєво обмежило можливості Ірану проводити масовані ракетні удари.
Ще одним важливим уроком для союзників стала необхідність уникати ударів у відповідь.
Під час конфлікту 2025 року Іран випустив понад 500 балістичних ракет по Ізраїлю, що змусило військових переглянути систему розміщення сил.
У новій війні США застосували тактику, яку військові називають “get off the X” — переміщення військ і техніки з потенційних зон удару ще до початку ракетних атак.
Ця стратегія виявилася ефективною.
За перші вісім днів війни Іран випустив понад 650 балістичних ракет, але багато з них влучили у майже порожні військові бази та аеродроми.
Проте Тегеран також адаптував свою стратегію.
Після втрат командирів у попередній війні Іран почав децентралізувати систему управління ракетними підрозділами, щоб атаки могли продовжуватися навіть у разі знищення центрального командування.
Саме цим пояснюється швидке призначення нового верховного лідера після загибелі Алі Хаменеї.
Через вісім днів після його смерті владу перебрав Моджтаба Хаменеї, що стало сигналом про прагнення режиму зберегти політичну та військову безперервність.
Ще одним ключовим елементом іранської стратегії стало масове використання дешевих ударних дронів.
Під час попередньої війни Іран активно застосовував дрони Shahed-136, які фактично є простими крилатими ракетами.
Ці безпілотники відносно повільні та технічно примітивні, проте їх можна виробляти у великих кількостях.
У новому конфлікті дрони стали одним із головних видів озброєння.
Вони дозволяють Ірану продовжувати атаки навіть у той час, коли його складніші ракетні системи зазнають ударів.
Для США та союзників це створює серйозну проблему.
Знищення одного дешевого дрона часто вимагає використання значно дорожчих ракет-перехоплювачів.
Подібну ситуацію вже спостерігали у війні Росії проти України, де масові атаки дешевих безпілотників змушували витрачати дорогі засоби протиповітряної оборони.
Ще один виклик — масштабність атак.
Іран часто атакує одразу багато різних об’єктів у різних країнах регіону.
Це змушує союзників розпорошувати системи протиповітряної оборони та захищати значно більшу кількість цілей.
Експерти вважають, що таким чином Іран намагається використати головну слабкість сучасних систем оборони — обмежену кількість перехоплювачів.
Попри успіхи союзників, конфлікт уже виявив і їхні вразливості.
Іранські атаки пошкодили кілька американських військових об’єктів у регіоні.
Під час одного з ударів дронами в Кувейті загинули шість американських військових.
Крім того, за даними джерел у США, у Йорданії було знищено радарну систему вартістю близько 300 мільйонів доларів, яка була частиною системи ПРО THAAD.
Супутникові знімки також показали пошкодження раннього попереджувального радара у Катарі.
Ці події демонструють, що навіть найсучасніші системи оборони не гарантують повного захисту.
Втім, головне питання війни залишається відкритим.
Навіть якщо військова кампанія зможе значно послабити військову машину Ірану, це не означає автоматичного завершення конфлікту.
Аналітики наголошують: перемога на полі бою не завжди відповідає на складніше питання — як саме має завершитися війна і якою буде політична модель після неї.
І поки політичні цілі війни залишаються нечіткими, стратегічні успіхи можуть виявитися лише частиною значно складнішого геополітичного протистояння.
