Розслідування Лабораторії гуманітарних досліджень Єльської школи громадського здоров’я (Yale HRL) від 25 березня 2026 року відкриває новий рівень причетності російських державних корпорацій до воєнних злочинів проти України. У центрі уваги — фінансування депортації українських дітей, їх переміщення та системне «перевиховання».
Згідно зі звітом, щонайменше 2158 дітей із тимчасово окупованих територій були вивезені з 2022 по 2025 рік. Йдеться про Донеччину, Луганщину та Запорізьку область — регіони, де окупаційна влада створила механізми примусового переміщення неповнолітніх під виглядом «оздоровлення» чи «освітніх програм».
Дослідники детально відстежили маршрути дітей і встановили шість ключових локацій: табори «Прометей», «Сигнал», «Кубанська нива», «Арт-Квест», «Спутник» та табір імені Казакевича. Частина з них безпосередньо належить дочірнім структурам «Газпрому», що свідчить про інституційну залученість бізнесу до державної політики.
За попереднім аналізом «Дейком», така інтеграція корпоративних ресурсів у державні кампанії створює небезпечний прецедент — коли економічні гравці стають інструментами ідеологічного впливу та демографічного контролю. Це змінює саме розуміння відповідальності у міжнародному праві.
Особливу увагу аналітики приділяють характеру програм у цих таборах. Діти піддавалися проросійській індоктринації, що включала переписування ідентичності, зміну історичних наративів та формування лояльності до російської держави. У деяких випадках йшлося про елементи мілітаризації.
Зокрема, у таборі «Прометей» організовували заняття зі стрільби, рукопашного бою та військової підготовки. Такі практики, за оцінками експертів, можуть кваліфікуватися як порушення Женевських конвенцій і міжнародного гуманітарного права, адже залучають дітей до військових практик.
Фінансовий механізм операції також розкрито досить детально. «Газпром» і «Роснефть» через дочірні компанії та профспілкові структури забезпечували поїздки шляхом видачі путівок. Лише у 2022–2023 роках було видано понад 1072 ваучери для участі дітей у цих програмах.
Це вказує на системність процесу, а не на окремі випадки. Ключові слова, що характеризують цю модель — депортація дітей, російська пропаганда, ідеологічне перевиховання, окуповані території, воєнні злочини, міжнародне право, санкції США, санкції ЄС, гуманітарна криза, права дитини.
Аналітики Yale HRL також ідентифікували 44 юридичні та фізичні особи, причетні до цієї діяльності. Водночас близько 80% із них не перебувають під санкціями Заходу, що підкреслює наявність прогалин у санкційній політиці та механізмах відповідальності.
Цей факт викликає занепокоєння серед правозахисників. Адже без розширення санкційних списків і міжнародного тиску подібні практики можуть продовжуватися. Йдеться не лише про Україну, а й про глобальний прецедент використання дітей як інструменту політики.
Окремий резонанс викликала згадка у звіті про рішення адміністрації Дональда Трампа щодо тимчасового скасування частини нафтогазових санкцій у березні 2026 року. Дослідники прямо вказують, що це рішення фактично фінансово підтримало компанії, причетні до депортації.
Цей аспект піднімає питання політичної відповідальності союзників України. Адже санкції залишаються одним із ключових інструментів впливу на Росію. Їх послаблення може мати прямі наслідки для безпеки та прав людини.
У звіті наголошується, що «Газпром» і «Роснефть» діяли не випадково, а в межах скоординованої політики. Вони забезпечували логістику, фінансування та організацію програм, які прямо пов’язані з політикою русифікації українських дітей.
Це також пов’язано з рішенням Міжнародного кримінального суду, який видав ордери на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової. Участь корпорацій у цих процесах розширює коло потенційної відповідальності — від політичної до корпоративної.
Важливим є і гуманітарний вимір. Для багатьох дітей ці поїздки означали розрив із родинами, культурною ідентичністю та мовою. У деяких випадках повернення дітей залишається складним або неможливим через адміністративні бар’єри.
Українська сторона неодноразово заявляла про необхідність створення міжнародного механізму повернення депортованих дітей. Це питання стає дедалі актуальнішим у контексті нових доказів і розширення масштабів проблеми.
Експерти підкреслюють, що ключовим фактором у боротьбі з такими практиками є документування злочинів. Саме такі звіти, як Yale HRL, формують доказову базу для майбутніх судових процесів і міжнародного правосуддя.
У перспективі це може призвести до нових хвиль санкцій, судових позовів і змін у глобальній політиці щодо корпоративної відповідальності. Адже випадок із «Газпромом» і «Роснефтью» демонструє, як бізнес може бути інтегрований у воєнну стратегію держави.
Таким чином, мова йде не лише про окремий злочин, а про системну модель, у якій економіка, політика та ідеологія працюють синхронно. І саме це робить ситуацію з депортацією українських дітей одним із найсерйозніших викликів сучасного міжнародного права.
